Порівняльне літературознавство
3.6. Принципи дослідження міжлітературних зв`язків
У своїх працях «Теорія міжлітературного процесу» («Теогіа medziliterarneho procesu», 1987), «Діалоги і роздуми про міжлітературність» («Dialogy a reflexie о medziliterarnosti», 1988) словацький дослідник Діониз Дюришин (1929-1997) системно виклав концепцію міжлітературності як складного, системного чинника розвитку національного і світового письменства. Звісно, успіх дослідження, здійснюваного в цьому напрямі, залежатиме не лише від (між)літературної ерудиції, естетичної та історичної проникливості критика, а й від його теоретичних стратегій і гнучкості порівняльно-аналітичних методик.
Внутрішні зв´язки виявляємо під час аналітичного порівняння літературних явищ, коли помічаємо, що одне з них відгукнулося на попереднє явище на рівні тематики, концептуального змісту, композиції чи стилістики. За такого порівняння течій, жанрів, окремих творів, засобів звертаємо увагу на з´ясування того, що спричинило подібність, зокрема шукаємо зовнішніх контактів, які б підтвердили вплив на літературне явище, рецепцію, участь у певній традиції. Виявляємо спершу, в чому подібність, а тоді - в чому відмінність.
На першому етапі порівняльного аналізу здійснюємо пошуки еквівалентностей та їхніх причин, встановлюємо класифікацію окремих міжлітературних зовнішніх і внутрішніх контактів, тобто реконструюємо форми міжлітературної взаємодії. Під час порівняльно-історичного аналізу, заснованого на принципі схожості, відбувається процес нагромадження літературних паралелей і аналогій та пошуки їхніх генетично-контактних джерел, що звужує рамки порівняльного вивчення. Тому порівняння на основі подібності треба вважати початковою фазою компаративного аналізу, коли збір матеріалу і попередня його класифікація фіксують переважно прямі збіги в будові речень, змалюванні літературних героїв, у сюжетних ходах, композиційних засобах тощо. Прикладом такого підходу Д. Дюришин називає працю французької дослідниці Наталі Вулик «Пушкін і Овідій» (1967), у якій авторка виявила сліди впливу Овідія («Метаморфози») в «Циганах», «Борисі Годунові», «Євгенії Онєґіні» А. Пушкіна, порівнюючи деталі, фіксуючи схожість зародження почуттів, аж до аналогічних способів освідчення у формі зворушливих листів. На цьому дослідження й закінчується. І жодних висновків. Ми так і не дізнаємося, що свого вніс Пушкін, чим він цікавий для читача
Аналізуючи низку доповідей про вплив творчості Максима Горького на румунську, білоруську та українську літератури, що були виголошені на V Міжнародному з´їзді славістів, Д. Дюришин зазначив, що порівняння, зроблені в них, відсувають на задній план специфіку тих літератур, на які впливала творчість Горького. А чим же є ці літератури самі собою? І вчений робить справедливий висновок, що для компаративістики дуже важливий не факт впливу розвиненіших літератур на менш розвинені, а те, як літератури сприймають ці впливи, трансформують їх і стають готовими до міжлітературної комунікації, поєднання «впливу» із власною внутрішньою специфікою і традицією.
Спрощеним розумінням «впливу» позначена стаття-рецензія С. До- ленги (А. Крижанівського) на збірку Євгена Маланюка «Земна Мадонна». Критик говорить про те, що Маланюк виріс на російській культурі, його поезія несе з собою світовідчуття, яке має суто російський характер, бо йде від А. Блока та інших російських поетів-символістів. Справді, вплив поезії А. Блока на творчість Є. Маланюка досить помітний і виявляється на різних рівнях. Інколи цей вплив є прямим і проявляється, за спостереженням М. Зерова, як «незаметений слід, незамаскована ремінісценція»
Наприклад, у Є. Маланюка:
Жовтень (кесарю багрянородний!)
Ніс весну на лезі золотім.
А в А» Блока:
Тебе, несущему из сечи,
На острие меча весну.
Набагато більше впливів на рівні непрямих перегуків. Так, символи Степової Еллади і Земної Мадонни як Роксолани - «байстрючої матері яничар» й водночас Беатріче, Антимарії й водночас Степової Мадонни формувалися в Маланюка під впливом блоківського образу Росії, персоніфікованої в жіночому образі - повії й водночас ангела, Беатріче й Кармен («Вірші про Прекрасну Даму»). Але чи був це вплив тільки Александра Блока? Юрій Клен у відповідь на статтю С. Доленги виводив таку амбівалентність жіночого образу ще з Біблії, зокрема зі слів пророка Єзекїїля, де Бог звертається до блудниць такими словами: «Чистою водою я вас оббризкаю, щоб стали чистими»; з ними співзвучна Маланю- кова ідея чистої купелі, «купелі хресної».
А тепер виникає запитання: що породило такі мотиви в Маланюка - чи тільки вплив Блока, чи щось інше, більше, важливіше? І тут мимоволі підійдемо до ширшої проблеми - історіософської: іпостасі жіночого образу передають у поета драму історії України від скіфо-сарматських часів до сучасної поетові доби, а саме - степове прокляття України, яка, перебуваючи на перехресті історичних шляхів і сил, не змогла вистояти і стала бранкою сусідів. Подібне трактування цього образу бачимо і в П. Тичини («Мадонно моя...»), і в М. Бажана («Кров полонянок»), і в Гео Шкурупія («Україно соборна...»).
Поглиблене дослідження творчих зв´язків з´ясовує не лише сам факт впливу, а і його причину: чим викликаний такий вплив і що він концептуально означає. Відповідь на перше запитання така: вплив спричинений історіософськими поглядами автора, його роздумами над історичною ситуацією України, котра стала бранкою, повією «в шатрах ханів і царів». І звідси випливає висновок: «треба очиститися», пройти «вогненну купіль».
Отже, літературні контакти необхідно розрізняти за мірою їх значущості, а по-друге, враховувати різні способи їхнього вияву і творчий характер їх рецепції, як у працях «Райнер-Марія Рільке й Україна» (Львів, 1935) та «Овідій в українській літературі» (Краків - Львів, 1943) Євгена-Юлія Пеленського, які втягнули в дослідницьку орбіту широке коло проблем, висвітливши у творчості цих поетів точки дотику з Україною, моменти діалогу через віки.
Різноманітні аспекти міжлітературних зв´язків і функціонування світових явищ у національній літературі та національного письменства у світовій культурі висвітлюють праці такого типу, як «Адам Міцкевич в українській літературі» (1885) Івана Франка; «Ґете у Франції» ("Goethe en France" 1904) Фернана Бальдансперже, «Ґете в Англії» ("Goethe en Angleterre", 1920) Жана-Марі Карре, «Ґете в російській літературі» («Гете в русской литературе», 1937) Віктора Жирмунського і «Ґете і світове письменство» ("Goethe und die Weltiiteratur" 1946) Франца Штриха, «Шекспір і німецький дух» ("Shakespeare und der deutsche Geist", 1911) Фрідріха Ґундольфа та «Шекспір в українській літературі» (1976) Марії Шаповалової, «Слава Данте за кордоном» ("Dante´s famé abroad", 1950) Вернера П. Фрідеріха і «Данте й українська література: досвід рецепції на тлі "запізнілого націєтворення"» (2003) Максима Стріхи, «Українська дума і пісня в світі» (1989,1997-1998) Григорія Нудьги, «Шевченко і світ» (1989) - збірник статей про сприйняття творчості Шевченка в інших літературах, як-от «Творчість Т. Шевченка і польська культура» Григорія Вервеса, «Тарас Шевченко чеською та словацькою мовами» Володимира Житника тощо.