РR в органах державної влади та місцевого самоврядування

Ткач Д. І. Угорський досвід комунікації між державою та громадянським суспільством

Із самого початку політичних та економічних перетворень в Угорщині урядовці, політики, науковці, громадськість велику увагу приділяють становленню комунікації між державою та громадянським суспільством. Трансформаційна парадигма тут розвивається у трикутнику громадянин — суспільство — держава. У цій схемі громадянин не випадково поставлений першим, саме він є основою і громадянського суспільства, і держави. Громадянин — це людина, яка добровільно бере участь у політичному та громадському житті суспільства, вільно та спільно з іншими обговорює та вирішує всі найважливіші громадські справи. Громадянин живе не тільки приватними, але й суспільними інтересами. На відміну від професійного політика, він не має політичної посади, на яку його вибрали чи призначили, він є учасником політичного процесу, усвідомлюючи свою громадянську чи суспільну відповідальність [1].

Громадянське суспільство — це сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних, релігійних та інших громадських інтересів, які перебувають поза сферою безпосередньої діяльності держави [2]. Воно виникає у результаті громадської ініціативи та самодіяльності різних груп та об’єднань вільних людей, які тільки тому і можуть називати себе громадянами.

Протягом постсоціалістичних років громадянська активність в Угорщині значно виросла. Це підтверджують і показники участі населення країни в громадських організаціях. Так, у 1990 р. в країні було зареєстровано близько десяти тисяч громадських організацій, 1998 — вже сорок тисяч, а 2000 року — 47144 [5]. Практично кожний другий угорець є членом однієї чи кількох громадських організацій. Угорська держава приділяє велику увагу забезпеченню діяльності цих організацій. У 1998 р. в Державних зборах був створений комітет по роботі з громадськими організаціями, сформовано також міжвідомчу комісію з координації діяльності уряду стосовно цих організацій на чолі з міністром управління прем’єр-міністра. В рамках цього управління створено також головне управління по зв’язках із громадськими організаціями.

Парламент Угорщини ухвалив шість законів, що стосуються діяльності громадських організацій, серед яких слід виділити Закон CVLV “Про неприбуткові громадські організації” 1997 р. Цей Закон визначає громадські організації, які не належать до партій та організацій, що представляють інтереси роботодавців, фонди, соціальні товариства, організації, які у своїй діяльності не порушують цей закон. Доку- ментом також визначено двадцять дві сфери суспільного життя, у яких можна створювати такі організації [6]. Ще у 1992 р. уряд прийняв розпорядження 114/1992 (VII.23) “Про господарську діяльність громадських організацій”. Одним з положень цього документа дозволяється передавати у власність громадським організацій нерухомість [7]. Правда, з цієї гарної справи вийшов дуже негарний скандал під час правління уряду В. Орбана. Так, дружина одного з лідерів партії урядової коаліції И. Тордяна отримала досить велику нерухомість для діяльності Спілки незалежних жінок, яку вона очолює. Те саме зробила і дружина лідера іншої коаліційної партії І. Чурки [4]. Досить цікавою інституцією, яка створена з допомогою головного управління, є Дім громадських організацій. Філії цієї організації створені у 18 регіонах країни. їх головне завдання — допомагати у процесі становлення громадських організацій, координувати їх діяльність на певних напрямах.

Активним в Угорщині є і наукове життя стосовно проблеми вивчення ролі громадянського суспільства у становленні демократії та ринкової економіки. Тільки за останні три роки проведено кілька міжнародних наукових конференцій, серед яких: “Цивільна Європа — цивільна Угорщина”, “Діалог про громадянську Угорщину”. В усіх цих конференціях брали участь високі урядовці, члени парламенту, провідні вчені країни [8].

Усі ці зусилля держави та громадянського суспільства мають конкретний результат, який видно з табл. 1.

Що стосується акцій громадянського протесту, то вони час від часу виникають в Угорщині як реакція на авторитарні дії чергового уряду щодо його політики в галузі культури та освіти, засобів масової інформації, у його відношенні до незгодних, у його спробах різними методами впливати на органи місцевого самоврядування, у його прагненні як тільки можна ухилятися від консультації із зацікавленими організаціями. Ці акції, як правило, ініціюють опозиційні партії, що представлені в парламенті.

Таблиця 1. Сфери діяльності та кількість громадських організації Угорщини у 2000 році

Сфера діяльності

Фонди

Неприбуткові громадські організації

Разом

число

%

число

%

число

%

Культура

2662

13,5

2280

8,3

4942

10,5

Релігія

1126

5,7

169

0,6

1295

2,7

Спорт

1084

5,5

5385

19,6

6469

13,7

Хобі

498

2.5

6848

24.9

7346

13.7

Освіта

6301

32,0

565

2,1

6866

14,6

Дослідження

581

3,0

476

1,7

1057

2,2

Охорона здоров’я

1705

8,7

406

1,5

2111

4,5

Соціальне забезпечення

2933

14,9

1204

4,4

4137

8,8

Пожежната цивільна оборона

100

0,5

792

2,9

892

1,9

Охоронанавколишньогосередовища

418

2,1

601

2,2

1019

2,2

Розвиток територій

1057

5,4

1344

4,9

2401

5,1

Розвиток економіки

317

1,6

561

2,0

878

1,9

Правоохорона

98

0,5

463

1,7

561

1,2

Громадська безпека

360

1,8

1048

3,8

1408

3,0

Неприбуткові союзи

42

0,2

646

2,4

688

1,5

Міжнародні зв’язки

291

1,5

346

1,3

637

1,4

Організації, репрезентуючі професійні та економічні інтереси

42

0,2

4046

14,7

4088

8,7

Політичні

85

0,4

264

1,0

349

0,7

Разом

19700

100,0

27444

100,0

47144

100,0

Так, наприклад, 4 липня 2002 р.прибічники правих сил, які програли вибори, на чолі з партією Союз молодих демократів — Угорська громадянська партія вчинили акти громадянської непокори, блокували мости в центрі міста, а також деякі вулиці. Головною вимогою демонстрантів було знову перевірити результати виборів у парламент Угорщини 2002 року (зробити ще раз нові підрахунки бюлетенів, правильність їх заповнення тощо) та відправити уряд у відставку. Поліція Будапешта була змушена силувати протестантів покинути мости та вулиці. Ці дії партії, яка ще в квітні 2002 року очолювала урядову коаліцію, виглядають досить дивно хоча б тому, що лідер правих В. Орбан одразу після виборів офіційно визнав свою поразку та навіть привітав із перемогою своїх опонентів. Але, як виявилося, у молодого демократа витримки вистачило не на довго. До речі, ці дії правої опозиції негативно сприйняла більшість населення країни і рейтинг Орбана знизився наполовину.

Окрім цих протестних виступів, в Угорщині урядова коаліція, опозиція, різні партії та рухи використовують свята 15 березня (річниця революції 1848 р.) та кінець жовтня - початок листопада (річниця революції 1956 р.) для проведення різних акцій: демонстрацій, мітингів, пікетувань тощо. При цьому завдання кожного з учасників цих заходів різні. Якщо владні структури прагнуть показати, що вони поважають революційні традиції і продовжують їх у практиці сьогодення, то опозиція, навпаки, говорить про те, що уряд зраджує ці традиції і що тільки опозиціонери є гідними нащадками революцій. Інші партії, рухи, громадські організації використовують цю нагоду, щоб просто засвітитися на екранах телевізорів та у засобах масової інформації. У цілому заходи проходять за невеликої кількості учасників, число яких більше залежить від погоди, ніж від політичного клімату.

Наступним базовим інститутом громадянського суспільства в Угорщині є сім’я. На думку угорського соціологаІ. Вінгендера, родина, як найголовніша соціалізуюча й інтегруюча установа в Угорщині, перебуває в жалюгідному стані. Антисімейна ідеологія 50-х років, негативні впливи на родину в 60-ті і 70-ті роки, економічний спад і криза цінностей, що розпочалася у 80-х роках, а також триваючі з того часу і донині процеси індивідуалізації життя, що доповнюються вибухоподібною зміною суспільно-економічної активності жінок (саме розпочинаючи з 80-х років для жінок відкриваються нові можливості для кар’єри), прискорення процесів модернізації суспільства, дія ліберального сімейного права, скорочення заходів з підтримки родини тощо, призвели до дезорганізації сімейного життя. Такий стан характеризується наступним: 1) спостерігається надзвичайно високий рівень розлучень (з 100 укладених шлюбів понад сорок розпадається); 2) зменшується число бажаючих укладати шлюб і значно менше бажаючих повторно укласти шлюб; 3) падає народжуваність; 4) росте число проблемних шлюбів (шлюби, укладені в занадто молодому віці, вимушені шлюби, шлюби, що укладаються по екзистенціальній, соціальній і психічній незрілості); 5) усе винятковішу роль відіграють нуклеарні родини, які втратили переваги спільного проживання протягом кількох поколінь; 6) поширюється феномен роздрібнення сімейної функції. За розвиток дитини батьки відповідальні лише частково. Акушери допомагають дитині з’явитися на світ, дитячий лікар несе відповідальність за лікування захворювань, вчитель — за знання. Торговельна мережа і харчова промисловість — за харчування, телебачення — за міфи. Усі статистичні дані злочинності, що збільшуються, і підліткової злочинності, самогубств і нервових потрясінь переконують у тому, що благодійні установи не можуть замінити родину; 7) режими існування родин найчастіше проблематичні (безробіття, конфлікти між поколіннями тощо).

Беручи до уваги, окрім всього іншого, те, що родина покликана виконувати основне завдання культурної репродукції суспільства, неважко зрозуміти, що дезінтеграція ро- дини є не тільки наслідком суспільних процесів, але й причиною майбутнього суспільного стану [2].

Важливим інститутом реалізації демократичного потенціалу громадянського суспільства є демократичні вибори парламенту та органів місцевого самоврядування. Вибори, що повторюються на регулярній основі, — це періоди безроздільного домінування громадянського суспільства над державою. Підсумком даного панування над ієрархією, звичайно якщо результати виборів не фальсифіковані, є оновлена держава, здатна протягом визначеного періоду перебувати у відповідній гармонії з громадянським суспільством. Участь у виборах є проявом громадянської позиції, бажання вплинути на перебіг подій як на місцевому рівні, так і на рівні держави. У цьому плані певний інтерес представляють дані про активність виборців під час виборів у парламент Угорщини, які, розпочинаючи з 1990 р., вже чотири рази проходили в країні.

Таблиця 2. Дані про участь населення у виборах до Державних зборів Угорщини за 1990, 1994, 1998, 2002 роки

1990

1994

1998

2002

1 тур

2 тур

1 тур

2 тур

1 тур

2 тур

1 тур

2 тур

65,09

45,51

68,92

55,12

57,01

56,26

49,52

50,2

Як видно з табл. 2, активність виборців в Угорщині падає з кожними виборами. Угорські політологи пов’язують такий стан із певним розчаруванням угорського суспільства в результатах тих економічних та політичних реформ, які більш ніж десять років проходять у країні. З іншого боку, соціологічні дослідження показують, що лише незначна кількість населення (5-8 %) бажає повернення до старих соціалістичних часів.

Для України, яка із самого початку набуття незалежності задекларувала прагнення до повної політичної та економічної інтеграції у європейський простір, досвід ствердження в Угорщині основ громадянського суспільства має непересічне значення. Саме становлення інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав людини, демократичних свобод є головною передумовою для входження у політико- правовий, економічний та гуманітарний європейський простір. Без реальних результатів на цьому шляху, як показала практика, марно розраховувати на визнання України демократичною державою з ринковою економікою. Процес становлення громадянського суспільства в Угорщині ще не завершився, але те, що угорцям уже вдалося досягти, заслуговує на увагу не тільки науковців, а й політиків, громадських діячів та урядовців.

Наші люди вперше за всю історію України отримали реальні передумови для виявлення свого громадянського потенціалу. Допомогти їм стати не підлеглими й підданими, а вільними громадянами, є єдиним шляхом для ствердження України як дійсно незалежної та суверенної держави.

Література

  1. Гражданское общество, правовое государство и право (“Круглый стол” журналов “Государство и право” и “Вопросы философии”) // Государство и право. — 2002. — № 1.
  2. Вингендер И. Аномия и девиация в венгерском обществе // Со- циол. исслед. — 2002. — № 3.
  3. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. — К.: Парламентське вид-во, 2002.
  4. Beszelo, 2001.
  5. Nonprofit szervezetek Magyarorszagon, 2000. Budapest, KSH, 2002.
  6. 1997.evi CLVL. Torveny a kozhaszm szervezetekrol.
  7. 114— 1992. (YII.23) Korm. rendelet.