РR в органах державної влади та місцевого самоврядування

Рогожин М. В. Інформація та управління на регіональному рівні

Сьогодні тільки ледачий не повторює сакраментальну фразу “Інформація — це влада”. Парадоксально, але, незважаючи на наукові декларації про перехід до інформаційного суспільства, ми практично не приділяємо уваги стану і розвитку інформаційних процесів у сфері державного управління. Словосполучення “інформаційні технології” назавжди ввійшло в наш лексикон, однак приклади розумного застосування сучасних інформаційних технологій в управлінській практиці, й особливо в державній сфері, на жаль, досить рідкісні. У статті пропонується системний підхід до інформаційних відносин влади і громадськості.

Перехід від авторитарної системи управління до демократичної — це не тільки зміна законодавства і структури, але й подолання певного методологічного бар’єра. Річ у тім, що методика досягнення стабільності в цих двох політичних системах різниться так само, як стабілізуючі моделі КУБА і МАЯТНИКА. Куб забезпечує свою стійкість структурним опором усім зовнішнім впливам, а маятник відновлює статус після закінчення впливу зовнішніх сил. Таким чином, головна перевага демократії полягає у її динамічній стабільності, в умінні системно, без вольових впливів окремих особис- тостей відновлювати свій статус, тобто в здатності до само- стабілізації. Тому всі вольові спроби впливу на динамічну систему переважно спричинюють порушення природних для демократії стабілізуючих механізмів. Особливо виразно це проявляється в інформаційній сфері. Прикладом може бути сьогоднішня криза інформаційних відносин влади і суспільства. Опозиція і частина експертного співтовариства констатують недостатню свободу інформаційного обміну. Представники ЗМІ твердять про нестачу свободи слова. Влада декларує необхідність збільшення інформаційних потоків про свою діяльність. Водночас ніхто не згадує про те, для чого, власне, необхідна ця свобода. Адже свобода заради свободи ні до чого хорошого привести не може, а ось усвідомлення того, що відсутність обмежень на інформацію забезпечує ефективність зворотного зв’язку як ключового механізму саморегуляції і вирішення конфліктів, дало б можливість зрозуміти наступне:

  • обсяг і якість вільного зворотного зв’язку з конкретними лідерами визначає здатність до стабільності конкретної інфраструктури (вважаю, що правлячій еліті вже набридла безперервна гра у вищих ешелонах влади);
  • зміщення акцентів негативного зворотного зв’язку з розподілу на ХОРОШИХ і ПОГАНИХ на обговорення варіантів розв’язання конкретних проблем дало б змогу опозиції змінити маргінальну стратегію невпинної боротьби з нульовою сумою на перспективу реальної участі в підготовці серйозних політичних рішень.

В основі такого твердження лежить уже визнаний погляд на політичну систему, запропонований американським соціологом Девідом Істоном. Перевага його моделі полягає в тому, що вона наочно демонструє безперспективність ма- ніпуляційних технологій. Будь-яке перекручування (інтерпретація) інформації у певних інтересах може розглядатися як одержання кредиту з метою виплати попереднього кредиту. У ринковій економіці це називається “пірамідою”.

Таку науку ми опановували дуже болісно. Тож чи варто повторювати старі помилки в інформаційній сфері?

На жаль, ці досить прості теоретичні сентенції не дають практикам відповіді на головне запитання: що робити? Подальші міркування у межах системної парадигми, так само, як і новації із галузі соціальної синергетики, кібернетики другого рівня чи теорії фракталів, лише відволікають від конкретики, хоч і виглядають досить цікаво.

Для того щоб залучити читача до реального процесу пошуку практичних рішень, пропонуємо наш досвід і на- працювання для критики, аналізу і вироблення нових пропозицій і концептів. Умови пропонованого завдання досить прості:

  1. Автономна Республіка Крим є унікальним полігоном для дослідження, оскільки володіє рядом прав самостійного регулювання власної системи управління за “інших однакових умов”. Тобто на регіональному рівні не доступні можливості зміни законодавства, а отже, “правил політичної гри”. До речі, цей фактор обмежує застосування вже обридлої відмовки про недосконалість законодавства.
  2. Регіональна модель ближча до класичної представницької демократії, що робить можливим пряме застосування законів демократичного розвитку.

3. Новітня історія Криму складається з серії конфліктів, що, з одного боку, прямо стимулює владу до пошуку стратегічних рішень питання стабільності, а з іншого — унеможливлює регресивне застосування стереотипів ручного управління.

Аби читач зміг зрозуміти не тільки запропоновану систему інформаційних відносин, але й динаміку її створення, пропонуємо разом із нами пройти той шлях запитань і відповідей, у рамках якого вона народжувалася. Я застосовую займенник МИ, оскільки без підтримки кримського прем’єр-міністра, без ініціативної участі кримських учених цей проект залишався б у довгому переліку нереалізованих соціальних теорій.

1. Чи потрібно управляти інформаційним полемв умовах демократії?

Суперечка про те, чи варто управляти інформаційним полем, може продовжуватися тисячу років, як, наприклад, суперечка про необхідність держави як органу, що акумулює права застосування сили. Тому державі доцільно втручатися в інформаційні процеси в Криму, де напрочуд складно і вибухонебезпечно змішані етнокультурні, ідеологічні та релігійні протиріччя. Однак навіть ті, хто готовий з цим погодитися, відразу ж висловлюють недовіру до державних органів як суб’єкта управління. На наш погляд, замість того щоб забирати в держави право на управління однією із соціальних сфер і створювати цим паралельні формальні органи, необхідно лише регламентувати її діяльність. Адже ми не вимагаємо скасувати правила дорожнього руху чи передати дорожнє регулювання громадським працівникам лише через те, що більшість водіїв негативно ставиться до інспекторів ДАІ.

Складне на перший погляд питання регламентації стає простим, якщо скрупульозно підійти до визначення об’єкта управління. Досі більшість розглянутих інформаційних концепцій перебувала в рамках старої парадигми, яка передбачала прикрите демагогією управління засобами масової інформації. У представленій моделі об’єктом управління є інформаційні програми. Суть і кількість таких програм має визначатися реальною обстановкою і фінансовими можливостями держави. Порядок визначення повинен бути підкреслено демократичним.

У кримському варіанті за перший рік існування проекту запропоновано реалізувати чотири інформаційні програми:

  • становлення української державності і законності;
  • сприяння міжетнічній і міжконфесійній толерантності;
  • “Імідж Криму”;
  • “Зворотний зв’язок”.

Жодна програма не є панацеєю, вони складають комплексний медіаплан, націлений на збільшення заданого інформаційного потоку в обсягах, здатних переважати над інформаційними потоками, створюваними окремими партіями чи багатими суб’єктами. Практичний розрахунок фінансування й охоплення населення показав, що влада має помітні переваги. У середньому 450 тис. грн на рік дають змогу задіяти щотижня 68 різних ЗМІ з разовим тематичним охопленням майже 1 552 000 чоловік. Зазначимо, що чисельність населення Криму сягає близько двох з половиною мільйонів.

2. Як побудувати аналіз інформаційного просторув інтересах управління?

Аналіз сучасного інформаційного простору — справа невдячна. На думку експертів, і без того чималі інформаційні потоки щорічно подвоюються. Таким чином, аналіз, а тим більше моніторинг, інформаційного простору неможливий без певної системи критеріїв, а отже, без певної моделі. До цього часу основою усіх відомих моделей була й залишається ознака лояльності по відношенню до тієї чи іншої групи, партії, клану, окремого політика. У нашому варіанті із затвердженням інформаційних програм з’явилися цілком визначені теми й критерії. Однак цього виявилося замало для формування цілісної системної концепції. Дослідження моделі інформаційного поводження тривіального чиновника, а також сучасної практики управління показали, що більшість інформації обробляється і накопичується навколо проблем, які мають розв’язуватися чи лежать в основі конфліктів. Проблеми є природним кластером накопичення і зберігання інформації в актуальному вигляді. Таким чином, для аналізу інформаційного простору була використана база даних з проблем, які отримали своє відображення в ЗМІ. Тобто йдеться не про всю систему проблем управління дер- жавою (республікою), а про ту її частину, яка пройшла фільтр сприйняття й оцінки населенням.

Для досягнення певної технологічності залишалося лише розробити універсальну модель проблеми, у межах якої накопичуватиметься інформація, і формально визначити систему класифікації. Модель проблеми добиралася емпіричним шляхом, із використанням філософського принципу, відомого під назвою “Бритва Оккама”. Особливість моделі полягає у переважанні інформації про функціональні зв’язки проблеми з різними об’єктами, що її характеризують. Справжню оцінку такій системі моніторингу можна дати лише після первинного накопичення інформації. У процесі роботи модель удосконалюється: наприклад, збираючи, обробляючи й аналізуючи інформацію, ми виявили, що множинні зв’язки проблеми з персоналіями, організаціями, документами та подіями набагато інформативніші й корисніші для аналізу, ніж опис самої проблеми.

3. Як зацікавити населенняу публічному обговоренні проблем?

Це досить складне завдання, оскільки воно пов’язане з процесом заміщення сформованого інтересу до конфліктів інтересом до проблем та їх розв’язання. Вирішувати це завдання можна, збільшуючи якість подачі інформації про проблеми, а також створюючи і розвиваючи технології зворотного зв’язку. Однією з інформаційних програм нашого проекту є програма “Зворотний зв’язок”. В основу її реалізації покладені класичні цикли сприйняття інформації про проблему. Цикл складається з кількох етапів:

  • агрегування проблеми;
  • обговорення варіантів її розв’язання;
  • опитування населення;
  • оцінка дій влади, спрямованих на вирішення проблеми.

З погляду практичної реалізації, найскладнішим етапом

виявилося агрегування. Проблема полягає в тому, що більшість політичних партій і громадських організацій, які діють у нашій країні, функціонують як “електоральні машини”, не виконуючи однієї з головних своїх функцій — агрегування проблем населення. Розв’язати цю проблему можна як за допомогою штучно створюваного потоку інформації у межах інформаційних програм, так і за допомогою активного застосування переваг сучасних електронних комунікацій, які швидко розвиваються. Так, у межах створених Web-сайтів виконавчих органів влади Криму ми розробили систему форумів із проблем. Незважаючи на те, що відсоток тих, хто має доступ до мережі Інтернет, у Криму не такий уже й великий, ми розраховуємо на активність ЗМІ, які використовують Інтер- нет для підготовки своїх публікацій і програм.

Зрештою, головним магнітом для інформації є інтрига, що виникає в ході обговорень, суперечок, діалогів. Для використання цього інструменту необхідно створювати відкриті діалогові майданчики, які б діяли не тільки в рамках наукової суперечки, але й були б доступними простим людям, що бажають представити на суд громадськості власну думку.

Програма “Зворотний зв’язок” побудована на зразок функціонування системи кровообігу людини, тобто інформація повинна обертатися із певною циклічністю не по одному контуру — від влади до суспільства і назад, а направлятися ще й у “легеневий” контур для насичення “киснем” експертної обробки й аналізу. Такий інформаційний обмін покликаний забезпечувати функціонування зворотного зв’язку, стимулювати стабілізуючі механізми й підвищувати динамічну стійкість соціальної інфраструктури за рахунок зменшення автоколивальних процесів у періоди відновлення системи.

4. Як зацікавити в інформаційному обміні чиновника?

Незважаючи на те, що розроблена модель створена фактично в інтересах правлячої еліти, саме вище керівництво найважче зацікавити в інформаційному обміні з громадськістю. Саме лідерам, які перебувають при владі, найбільше необхідний надійний механізм збереження статус-кво. Однак стереотипи управління, закладені авторитарним суспільством, залишаються дуже сильними. Більше 70 років інформаційний монополізм був основним гарантом непорушності системи, а кожен чиновник засвоював головне правило: хто більше знає, той більше значить. Сучасна політична еліта держави отримає наймогутніші системні механізми стабільності, а значить, і особистого благополуччя, якщо поступиться громадськості монополією на інформацію. Інакше соціальні і політичні конфлікти неминуче наростатимуть. При цьому ні політичний лідер, ні великий керівник не застраховані від регулярних системних санацій, оскільки сам процес вимивання неуспішної еліти об’єктивний і не залежить від особистих якостей окремих персон.

На практиці проблема ще складніша. У кримських умовах навіть підтримка вищого керівництва поки що не змогла гарантувати розробникам системи зміни інформаційних відносин. Однак досвід показує, що деякі зміни все ж таки відбуваються (повільно й відповідно до правил соціального звикання). Ми вирішили це завдання відразу у трьох напрямах.

Спершу, реалізовуючи програму, доклали всіх зусиль для “застосування влади”. У кримському уряді була створена Координаційна рада з інформування населення про діяльність влади. До її складу ввійшли представники всіх міністерств і комітетів, обов’язком яких стало виконання ролі фахівця зі зв’язків із громадськістю. Для стимулювання цієї роботи організовано щомісячний аналіз інтенсивності публікацій кожного органу виконавчої влади. Після того як прем’єр-міністр почав переглядати графіки публічної активності міністрів, та ще й у світлі виконання Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 01.08.02, процес налагодився.

Однак цього виявилось замало, оскільки якість інформації, яку подають до ЗМІ, та її ритмічність поки що залишають бажати кращого. Крім спеціальних заходів, спрямованих на методичну підготовку і навчання фахівців з PR, розроблено програму, за якою кожен керівник органу виконавчої влади одержуватиме оцінку своєї діяльності. Поки що ця програма не прийнята Верховною Радою Криму, і більшість фахівців вважає запровадження такого механізму малоймовірним. Проте впровадження системи регулярних оцінок вигідне не стільки громадськості, скільки самій владі. Тим паче що сьогодні практика визначення критеріїв професійної діяльності міністра фактично відсутня. У результаті діяльність будь-якого міністра сьогодні може одночасно оцінюватися як позитивно, так і різко негативно, залежно від особистих пристрастей вищого керівництва. Неможливо виміряти довжину дороги, не маючи одиниці виміру. Водночас будь-якому кваліфікованому міністрові простіше пристосувати свою діяльність до чітко визначених критеріїв, ніж до кон’юнктури політичного ринку, що постійно змінюється, та до симпатій і емоцій вищих керівників.

Ми чудово розуміємо, що успішна реалізація цієї програми залежить ще й від того, чи навчиться громадськість не тільки критикувати чиновника, але й активно підтримувати і навіть захищати успішного керівника. Саме в такому вигляді наша програма може мати своє майбутнє (хоча б у межах експериментального регіону).

Існує ще одна причина для підтримки цього проекту вищим керівництвом. Цілісна системна модель інформаційної взаємодії з критеріями оцінки діяльності керівників підлеглих органів створює можливість формування “панелі управління” регіоном. Для керування автомобілем ми використовуємо як мінімум два прилади, для керування літаком їх необхідно з десяток, а управляти країною “наосліп” вважається цілком природним. Ми думаємо, що для прогресивного керівника поява електронної “панелі управління” регіоном стане чудовою запорукою його високої конкурентності й успішності.

5. Як організувати фінансування проекту?

Ринок інформації в Україні сформувався настільки, що дає змогу порахувати вартість будь-якої інформаційної програми, однак стереотип безкоштовності інформаційного продукту все ще сильний. У державній системі управління й до сьогодні вважається нормальною практика замовлення на висвітлення проблеми, події й теми без виділення сил і коштів, без визначення інформаційного ресурсу. І хоча такі розпорядження не відповідають законам управління, у нашій країні боротьба за доступ до безкоштовного інформаційного ресурсу зведена в ранг політичного процесу. Причому йдеться не тільки про представників влади, але й лідерів опозиції й представників так званого громадянського суспільства.

Розробляючи проект, ми створили конкретне меню на соціальний інформаційний ресурс, у якому є ціна на різноманітні інформаційні продукти і навіть оптові розцінки на цілі програми. Вважаємо, що поява державних програм сприятиме швидкій появі і розвитку білого інформаційного ринку. Багато журналістів і редакторів погоджується з тим, що існування республіканських чи державних інформаційних програм дало б змогу журналістам бути лояльними до влади й до держави як суб’єкта управління. Саме лояльність до загальновизнаних державних тем, а не до окремих особистостей, створює моральний комфорт журналістові, дає йому базис професійної самостійності і, як наслідок, можливість поліпшення якості продукту, а значить, і вдосконалення суспільної свідомості і моралі. Можливо, у розділі про фінансування ця теза звучить занадто патетично, але ж ми самі продекларували завдання побудови ринкової моделі в нашій державі.

Підсумовуючи, я хотів би запросити читача до діалогу, тим більше що зараз склалася досить парадоксальна ситуація. Проект розроблений, підготовлений до реалізації і... представлений на затвердження Верховною Радою Автономної Республіки Крим. За його затвердження в парламенті необхідно боротися. Проте, за словами Макса Вебера, “чиновник не повинен робити те, що завжди і необхідним чином повинен робити політик, — боротися. Тому що прийняття рішень, боротьба і пристрасть — стихія політика. Діяльність політика завжди підкоряється принципу відповідальності прямо протилежному відповідальності чиновника”. У цілому склалася асистемна ситуація щодо системного проекту. Сьогодні нам не потрібні “поради стороннього”, ми очікуємо зацікавленої участі у роботі над проектом і ще — підтримки експертного співтовариства, якщо таке вже існує.

Література

1.Вебер Макс. Соціологія. Загальноісторичні аналізи // Політика. — К.: Основи, 1998.

2. Easton D. Political System. — N. Y., 1971.