РR в органах державної влади та місцевого самоврядування

Куніцин С.В. Діалог як основа стабільності й розвитку

Забезпечення оптимального соціального управління тісно пов’язане не тільки з інституціональним розподілом влади, а й із забезпеченням комунікаційних зв’язків на всіх ієрархічних рівнях суспільства [4].

Відповідно до Конституції Автономної Республіки Крим, яка була прийнята на другій сесії Верховної Ради автономії у 1999 році [3], уряд Криму разом з провідними політичними силами робить все, аби утримати лінію на стабільність і розвиток нашого регіону.

Нині Крим не дивує і не лякає Україну своєю конфліктністю й непередбачуваністю. Стійкий паритет стосунків, що склався між виконавчою і представницькою владою АРК, дає змогу керівництву автономії зосередити свої організаційні і ресурсні зусилля на відновленні й оздоровленні економіки, господарських відносин, соціальної сфери.

Я не вірю в існування певної головної ланки у питаннях управління регіоном. Панацеї від усіх лих не існує, необхідна інтенсивна комплексна робота з усіх напрямів, оскільки навіть найфеноменальніший прорив однієї галузі, не підкріплений розвитком інших галузей і сфер життя, не приведе до процвітання, а лише поглибить накопичені проблеми, спричинить непередбачувані конфлікти.

Для узгодженого розвитку велике значення має інформаційна сфера. Йдеться не про всезагальну комп’ютеризацію чи створення якихось унікальних програм інформатизації, хоча й це також необхідно. Головне, на що слід звертати увагу, — це діалог влади із суспільством [5]. Причому це не мають бути “театралізовані бесіди з народом” на телебаченні. Тут необхідний справжній інформаційний обмін між тими, хто приймає соціально-важливі рішення, і максимальною кількістю населення. Для того аби діалог відбувся, необхідна насамперед інформація від органів влади, інформація повна, своєчасна і, як ми вже переконались, ще й цікава [1]. 3 першого ж дня формування нового уряду Криму нами були зняті геть-усі обмеження на доступ до інформації про діяльність органів виконавчої влади. Не скажу, що це вдалося одразу і без проблем. Багаторічне панування авторитарних стереотипів управління передбачало тільки маніпулятивні засоби, методи і технології інформаційної роботи [1, 2]. Однак створення спеціальної Координаційної ради з інформування населення про діяльність влади, Указ Президента України від 01.08.02, низка технологічних знахідок дозволили помітно збільшити потік інформації від влади. Причому ми одразу убезпечили появу в цьому потоці парадних реляцій і славословлень. Ми обговорюємо проблеми Криму, звітуємо про те, що зроблено і що намічається зробити для вирішення нагальних проблем кримчан. Однак цього виявилось замало. Сучасні закони інформаційного обміну поставили перед нами завдання радикальних змін якості інформації, яку подаємо. Ми почали вчитися готувати інформацію зрозумілою, цікавою та актуальною для читача, телеглядача і радіослухача. Так з’явився досвід проведення конференцій з PR в органах влади. Суттєво, що кримські 3МІ, розпещені сенсаціями, ефектними політичними і персональними конфліктами, активно залучилися до нової форми взаємодії.

В інформаційній сфері неможливо вирахувати результат праці у грошовому еквіваленті або іншим математичним методом, проте результати є і вони досить вагомі.

Насамперед значно скоротився потік політичної демагогії, менше стало провокаційних популістських висловлювань, які дратують, зіштовхують різні елітні групи, підігрівають міжетнічні й релігійні конфлікти. Оскільки інформаційні акценти перемістилися в бік детального обговорення проблем, читач і глядач стали вимогливішими до якості інформації, а опозиційна преса тепер змушена більше уваги приділяти підготовці і перевірці критичної інформації. Вважаю, це, у свою чергу, привчає і владу бути “енергійнішою”, постійно готовою відповідати за свої рішення і дії. Таким чином, можна констатувати, що діалог розпочато і його конструктивний вплив не змусив себе чекати.

3аради справедливості слід відзначити і деякі “побічні явища”, невідворотні у будь-якій новій справі. Так, на загальному тлі зміщення діалогу в бік обговорення конкретних проблем і динаміки їх вирішення вивільнюється простір для “інформаційного кілерства”. Оплачена, тенденційна інформація отримує неадекватну увагу, дисонуючи на загальному конструктивному тлі. Причому не йдеться про критику, вона завжди мала місце і від тижня до тижня становила у загальному потоці кримських публікацій 24-27 %. У міру того як ми вчимося працювати з критичними матеріалами, вони приносять все більшу користь, як елемент корекційних дій, попереджень можливих конфліктів, помилок в управлінні. А от бодай якихось обмежувачів на платну, провокаційну інформацію нині немає. Я маю на увазі обмежувачі суспільного характеру, але жодним чином не нові форми цензури чи заборон. Хоча у деяких випадках, що стосуються національних, релігійних інтересів, має спрацьовувати 3акон. Допоки ж прецедентів застосування відповідної статті Кримінального кодексу України чи 3акону про пресу у Криму не відмічено.

Я б не хотів, аби склалася хибна думка про ще не сформовану інформаційну політику Криму. Це не панацея і не новомодне захоплення місцевої еліти. Це насамперед рутинна праця не більш і не менш важлива, ніж економіка, охорона здоров’я чи освіта. Важливо, що усі дії Верховної Ради, Ради Міністрів і органів місцевого самоврядування Криму підвладні одному загальному, багатоетапному завданню: від досягнутої політичної і міжнаціональної стабільності перейти до відродження довіри населення до влади і як наслідок — до спільних зусиль з реформування господарства Криму. Як бачите, це вже не інформаційне завдання, оскільки без реальних результатів, котрі можна підрахувати у гривнях, нічого буде говорити людям. Але без участі максимальної кількості людей у підготовці ключових рішень, без довіри кримчан неможливі серйозні зміни у матеріальній сфері, а отже, й у рівні достатку населення.

На тлі стереотипного пафосу міркувань про свободу слова і демократію запропоновані тези виглядають дещо егоїстичними. Так, ми робимо це тому, що це вигідно нам — кримчанам, вигідно самим знаходити і застосовувати засоби з підтримки миру і стабільності у нашому вибухонебезпечному регіоні. Проте наш егоїзм не тільки не суперечить загальнодержавним цілям, але й надає регіональній самостійності нових конструктивних відтінків і нової інноваційної динаміки.

Взаємодія влади й громадськості має системний характер. Успішність діючої влади, особливо перших керівників, багато в чому залежить від уміння зрозуміло й переконливо пояснити співгромадянам, що зроблено, що робиться і що буде зроблено в конкретному міністерстві чи комітеті для поліпшення життя.

Кожен чиновник такого рівня повинен бути самостійним керівником, який приймає рішення, а не пішаком, що займається паперотворчістю. Чиновник повинен стати повноправною фігурою в системі виконавчої влади. Уміння грамотно проаналізувати ситуацію, визначити перспективні завдання й намітити шляхи їх виконання — найважливіший критерій для визначення професіоналізму чиновника.

Наприклад, більшість міністрів, голів комітетів Ради Міністрів АРК у 2002 році працювали з бюджетом, який був сформований до них, і вони не мали можливості повною мірою реалізувати свою стратегію. Цілком природно, що при очевидному дефіциті бюджету республіки збереження ситуації в більшості міністерств і відомств було необхідною і часом достатньою умовою для нормального функціонування. Але, звичайно, цього мало. Ми просто зобов’язані бути більш вимогливими. Кожен з нас бачить, як розвиватиметься довірена йому сфера управління. Отже, ми повинні пояснювати кримчанам, що на них чекає в найближчому майбутньому і за що кожен з нас готовий узяти на себе персональну відповідальність.

3важаючи на сказане, нами був затверджений медіа-план виступів у засобах масової інформації за підсумками 2002 року і ця можливість була використана насамперед для обговорення невдач і можливих рішень найважливіших проблем Криму. Республіканський комітет з інформації РМ АРК і профільна комісія Верховної Ради Криму сформували план спільних виступів міністра й голови профільної постійної комісії для того, щоб продемонструвати не тільки єдність цілей і завдань, але й єдність дій і розуміння проблем Республіки як у представницькому органі влади, так і в уряді Криму. Я думаю, що цей досвід є дуже корисним.

Стосовно відповідальності. Перший же досвід аналізу публічності наших міністерств і відомств показав, що одні керівники сміливо йдуть на обговорення проблем і, виходить, повною мірою беруть на себе відповідальність за свою діяльність, а інші або відсиджуються в затишній тіні мовчання, або намагаються відбутися формальними звітами.

Щомісяця голова комітету з інформації подає моніторинг інформаційної активності міністрів і голів комітетів. У цих моніторингах чітко видно, хто й як працює з громадськістю, інформує про свою діяльність і реагує на критичні зауваження в засобах масової інформації. Останні 10 років в Криму навчили людей відрізняти порожню тріскотню і популізм від розумної розмови про проблеми, що підлягають вирішенню. Щоб задовольнити потреби людей в інформації, необхідні персональна відповідальність і громадянська сміливість. Тому відповідальність за результати лежить на всіх однаковою мірою. Робота, на жаль, не завжди є успішною. Тож про недоліки потрібно говорити відкрито й сміливо, не чекаючи, щоб це зробила опозиція, котра не тільки порушує проблеми, але й вирішує їх, підтверджуючи свої слова справами. Тому сьогодні потрібні не парадні реляції і не гори звітів про проведену роботу, а конкретний відчутний результат.

Наприклад. Останнім часом у республіканських інформаційних передачах з’явилося багато критичного матеріалу про дитячі притулки, дитячі будинки тощо. І прокуратура, й СБУ, і податкова інспекція взяли під опіку по одному-два притулки й надають їм практичну допомогу. Разом з тим багато керівників міст, районів, міністерств і відомств не займаються вирішенням цих проблем, хоча їм потрібно було б відреагувати на те, про що говорить преса, виїхати в ці установи і навести там порядок.

Координаційній раді при Голові Ради Міністрів АРК з інформування населення про діяльність органів виконавчої влади доручено проаналізувати інтенсивність та якість публікацій у засобах масової інформації про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування.

Безумовно, ця робота створює відповідне підґрунтя для забезпечення рівноправного діалогу між владою і громадянським суспільством, що є основною для стабільного розвитку Криму зокрема і України в цілому.

Література

  1. Бебик В. Служби зв’язків з громадськістю // Командор: Вісник державного службовця України. — 1999. — № 1. — С. 29-32.
  2. Козлов Ю. М. Исполнительная власть: Сущность, функции // Вестник Московского университета. — 1992. — № 4. — С. 3-12.
  3. Конституція Автономної Республіки Крим: Прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5-6.
  4. Райт Г. Державне управління. — К., 1994.
  5. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996.