Досвід державного і демократичного будівництва в Україні вимагає принципово нових підходів до здійснення політичної комунікації в суспільній сфері, ніж це було за так званої тоталітарної доби.

Тоді було просто. Вузьке коло найвищих посадових осіб приймає рішення, і величезна армія бійців партійно-державного апарату втілює його в життя. З незадоволеними розмова коротка: адмінресурс. Модель політичної поведінки і комунікації влади з народом була цілком логічною і зрозумілою. Оскільки влада аж ніяк не залежала від народу, джерелом влади була вона сама, ця самодостатність і визначала одноканальний характер комунікації: згори — донизу.

Правда, не можна сказати, що громадська думка тоді не вивчалася взагалі. Попри те, що соціологія, політологія та “іже з ними” животіли на Заході з тавром “лженаук”, по лінії партійних комітетів та спеціальних служб збиралася інформація щодо суспільних настроїв. Йшла вона під грифом “таємно” або й “цілком таємно”, споживали її, знову-таки, лише перевірені на предмет лояльності до режиму представники найвищої політичної еліти суспільства.

Коли було відкрито шлюзи гласності, розпочалися трансформаційні процеси, влада втратила контроль над інформаційним простором, оскільки тогочасна політика і правляча еліта не змогли перебудуватися до нових умов.

Ситуація змінилася кардинально. Позаяк у Конституції України та інших нових незалежних держав записали, що джерелом влади є народ, тож народ, а з ним і мас-медіа в це повірили. І розпочалось для влади нове життя. Для того щоб рішення влади підтримувало суспільство, треба налагоджувати діалог.

Зрозуміло, що нова ситуація вимагає нових моделей політичної комунікації, нових людей, які працюють у владних структурах, нової психології і, певна річ, принципово нового досвіду як для держслужбовців, так і для пересічних громадян.

Розуміння цього і спонукало Раду Міністрів Автономної Республіки Крим (як органу державної виконавчої влади) і Міжрегіональну Академію управління персоналом (як структуру громадянського суспільства) започаткувати цикл міжнародних конференцій і семінарів, присвячених дослідженню проблематики встановлення збалансованих зв’язків між владою та громадськістю.

У результаті такої плідної співпраці і народилася ця книжка, яка поєднала наукові розробки вчених з практичним досвідом представників державної влади та місцевого самоврядування.

Сподіваємося, цей доробок буде корисним і науці, і практиці, а всі ми бодай на крок наблизимося до будівництва в нашій країні дійсно правової, демократичної, соціальної держави.