Історія української культури
3.3.2. Література, освіта, наукові уявлення
Розвиток літератури проходив у руслі жанрових та тематичних традицій Київської Русі. Головною пам’яткою літератури західних земель того часу є «Галицько-Волинський літопис». На думку дослідників, він укладений за князя В. Васильковича, сина Василька Романовича (брат Д. Галицького). Літопис охоплює час від 1201 р. (або 1205) до 1292 р. і композиційно складається з двох частин. У першій описані роки життя Данила від його дитинства до 1261 р., у другій - події 1262-1292 pp. За цей час літопис зазнав п’ять редакцій. Його редактори використовували окремі літописні записи, які складались у різних містах - Володимирі-Волинському, Пінську, Галичі, Холмі, Любомлі, вводили в нього окремі «повісті», зокрема оповідання про битву на Калці.
До кращих пам’яток перекладної літератури належить велике за обсягом хронографічне зведення, що охоплювало значний період історії - від «створення світу» до захоплення Єрусалима Титом у 70 р. Переклад завершено близько 1262 р. у Галицько-Волинському князівстві. Хоча це зведення не збереглося, уявлення про нього дають пізніші списки: Юдейський, або Архівний хронограф кінця XV ст., Віленський хронограф кінця XVI ст., що найкраще відтворює архетип.
Не оминули Галицько-Волинське князівство й освітні процеси, про належний рівень яких свідчить те, що тут було поширене знання іноземних мов. Деякі листи князі та міщани писали латиною. Значна частина вищого духовенства походила з Греції, що також відбилося на мовній багатобарвності Галицько-Волинського князівства. Водночас мовою політики, міжнародної дипломатії була руська мова.
Центрами тогочасної освіти були: Володимир, де при княжому дворі писався літопис, створювались блискучі твори рицарської поезії, які прославляли подвиги князів; Галич, де на початку XIII ст. жив «премудрий книжник» Тимофій; Перемишль, звідки походив уславлений співець Митуса; Холм, відомий як визначний культурний центр. Покровителем освіти і письменства був згадуваний волинський князь В. Василькович.
Поширенню освіти сприяв розвиток шкільництва. На Волині церковно-парохіяльні школи існували в Луцьку, Холмі, Овручі. Письму навчали за допомогою дерев’яних дощечок, на які накладався тонкий шар воску. По ньому писали за допомогою загострених стрижнів. Найдорожчі з них, так звані писала, виготовляли з металу. З урахуванням державних потреб у тогочасних школах, окрім письма, читання, арифметики, вивчали іноземні мови, особливо - грецьку і латинську. Давали також певні відомості з географії, природознавства, історії. З поширенням письма виникла потреба в перекладах та укладеннях оригінальних місцевих книг і збірників.
Зважаючи на це, у школах учням давали початкові знання з риторики, стилістики, теорії літератури, навчали також музики та співу. Навчання велося старослов’янською мовою.
Збільшились і наукові досягнення. Так знання про астрономію, фізичні явища, географію поширювались через перекладені праці «Християнської топографії» Козьми Індикоплова, «Шестоднева» Іоанна екзарха Болгарського та «Хроніки» Г еоргія Амартола.
Співіснування різних напрямів в астрономічних уявленнях українських книжників підтверджують також писемні пам’ятки місцевого походження, що виникли на підставі різних творів перекладної літератури. Серед них найвизначніша Тлумачна Палея, яку укладено в XIII ст., але розповсюдилася вона саме в XIV-XV ст.
У зв’язку з налагодженням тісніших економічних, торговельних і культурних взаємин українських земель з Центральною і Західною Європою технічний прогрес у виробничих процесах став дедалі відчутнішим. Це спостерігається, зокрема, в гірництві, деревообробному виробництві та переробці сільськогосподарської продукції. Так у солеварній промисловості вперше було застосовано досконаліші знаряддя, зокрема керат (коловорот), яким піднімали з криниць соляну ропу, а також і практичніші казани. Вже у XIII ст. з’явилися перші водяні млини, які працювали цілорічно.
Про певний рівень фізичних знань, якими оперували наші предки, можуть свідчити особливості металовиплавлення та мета- лооброблення, добре знаних в XIII-XV ст. Деякі компоненти середньовічної металургії виразно вказують на знання людьми того часу фізичних властивостей металів і матеріалів - вогнестійкості, плавкості (в разі компонування сплавів), конденсації солей, акустики тощо. Це необхідно було, зокрема, для відливання дзвонів і виготовлення зброї. Є історичні свідчення, що цими виробництвами славився Львів.
Виробничі промисли потребували певних хімічних знань, потрібних для виготовлення розчинів, вичинки шкіри, фарбування тканин. У зв’язку з лікарською практикою розвивалася хімія ліків, а водночас з іконописанням - хімія фарб.
На жаль, не збереглось конкретних відомостей про інтелектуальне життя, крім інформації про В. Васильовича, який вів учені розмови з освіченими людьми (єпископами й ігуменами) на філософські теми. Окрім книг богослужбового призначення, під керівництвом В. Васильовича, переписувалися й укладалися книги для позацерковного читання, зокрема «Прологи» та «Збірники». Найкращим показником ідейно-філософських зацікавлень князя В. Васильковича та його вченого оточення слугує так званий «Паренесис» - збірник «Повчань» Єфрема Сирина, який був виготовлений 1288 р. у князівському скрипторії.
Отже, впродовж XIII - першої половини XIV ст. Галицько- Волинське князівство перебрало на себе роль спадкоємця і продовжувача київських культурних традицій. Головними осередками культурного життя стають Холм, Львів, Галич, Володимир та інші міста. За підтримки князів Д. Романовича (Галицького), В. Романовича, Л. Даниловича, В. Васильковича розвивалась і утверджувалась архітектура, містобудування, іконописання, писемність, освіта, наука, які на цьому ґрунті почали набувати українських національних рис.