Історія української культури
3.3.1. Містобудування та архітектура, малярство, скульптура
Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Упродовж багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літописах та історичних творах.
Зазначений період в історії архітектури та будівництва відомий лише в окремих своїх проявах, оскільки тогочасних автентичних пам’яток збереглося мало. Одночасно слід мати на увазі, що географічне становище й безпосередні зв’язки Галичини з латинським Заходом призводять до поступового ослаблення старих, візантійських традицій на користь нових, спочатку романських, а потім готичних впливів.
Діяльність князів галицько-волинської династії, у якій на перший план виразно висувається містобудівна програма Д. Галицького (1205-1264), виступає центральним явищем в історії західноукраїнської архітектури та містобудування.
У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст, які виникали насамперед, як укріплені пункти для політики централізації Д. Галицького, напруженої боротьби з боярською опозицією за зміцнення княжої влади та постійної зовнішньої загрози з боку литовців, поляків, угорців і татаро-монгол. До найвідоміших, заснованих Д. Галицьким, міст зараховують Холм та Львів.
За характером забудови Холм, куди Данило переніс столицю князівства, належав до міст побудованих на природному узвишші. Попри важливість світських напрямів розвитку архітектурної творчості у загальному контексті тогочасного будівництва, вони відомі значно менше. Натомість оригінальними пам’ятками набагато краще засвідчене церковне будівництво.
У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та архітектури Галицько-Волинського князівства. Окрім безслідно втраченого княжого замку, визначальними пам’ятками є найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яку можна визнати фундацією Д. Галицького. Посереднім підтвердженням на користь такого припущення слугує наявність у Холмі біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая - це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Теперішня будова є значно змінена впродовж віків, а в своєму первісному вигляді церква стояла десь до кінця XVII ст. Найстаршою частиною вважаються мури з гарного тесаного каменю. Вони вказують, що церква мала план грецького рівнораменного хреста.
Княжою фундацією наступника Данила Лева (1264-1301), мабуть, є згодом докорінно перебудований монастирський комплекс св. Онуфрія. Давня церква складалась із двох частин: головної, «великої церкви» і прибудованої до неї каплиці Св. Трійці - «малої церкви». Впродовж століть церкву не один раз реставрували та перебудовували.
До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста.
До заснування Холма і Львова культурним осередком виступав Галич. На околицях княжого Галича знайдені останки фундаментів до 30 церковних будівель. До наших днів збереглась церква св. Пантелеймона. Спорудження храму було закінчено в 1194 р.
Визначною пам’яткою архітектури історичного Галича був Успенський собор, який побудовано за правління Я. Осмомисла. За своїм масштабом собор поступався Десятинній церкві та Со- фіївському собору. Зберігся тільки фундамент Успенського собору. На горі, званій Карпиця, знайдений добре збережений фундамент Спаської церкви, що належала до найпросторіших церков княжого Галича. Збудована в XII ст., вона була тринавною й триапсидною.
На Волині культурним осередком ще до створення Галицько- Волинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст. князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині - Успенський собор. Слідом за ним з’являються монументальні споруди в Лучеську (сучасне місто Луцьк). Так у 1170-х рр. князь Ярослав Ізяславович будує церкву св. Івана Богослова.
У період Галицько-Волинського князівства храмове будівництво на Волині проходило під опікою князя Володимира Ва- сильковича (р.н. невід. - 1288). Князь збудував церкву апостола Петра в Бересті та церкву Благовіщення в Кам’янці. У Володимирі- Волинському він спорудив церкву св. Дмитрія і святих апостолів з монастирем. Проте до цього часу всі ці храми не віднайдені.
З церковних фундацій В. Васильковича збереглася тільки Георгіївська церква у Любомлі, яка дійшла до нашого часу лише у фундаментах, значною мірою перекритих збереженою спорудою
XVIII ст. Фактично єдиним, ймовірно, найкраще збереженим мурованим храмом з середини XIV ст. може бути скромна церква-ротонда св. Василія Великого у Володимирі-Волинському - найпізніший відомий зразок західноукраїнських ротонд, споруджена згідно з відкритим написом на фасаді 1294 р.
З ХГУ ст. у розвитку архітектури, як і загалом містобудування, спостерігається звернення західноєвропейської традиції. Найкращим зразком відображення цих тенденцій є Львів.
Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському князівстві розвивалось будівництво замків та фортець. В історії української культури та архітектури відомо понад 100 замків та фортець, які були споруджені в різні часи та в різному вигляді дійшли до наших днів.
Одна з найдавніших - Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря і домінує не лише над ущелиною, де розташоване місто, а й над усією гористою місцевістю. Руські літописи вперше її згадують під 1226 р. У 1261 р. князь Василько повинен був, згідно з умовами угоди з татарами, «разметать» фортецю. До наших часів збереглися лише залишки фортеці, побудованої на цьому місці в XVI ст.
Нерідко оборонну функцію виконували феодальні замки. Один з таких замків - Луцький - збудував князь Любарт-Дмитрій між 1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою Малий Глушець.
Унікальними на загальноєвропейському тлі явищами в оборонному будівництві княжої доби є розташовані на скелях дерев’яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені. Завдяки вирубаним у скелях пазам, у яких кріпилися конструкції дерев’яної забудови, існує унікальна можливість їхньої ймовірної реконструкції. Хоч усі ці оборонні комплекси виникли ще в ранньокняжу добу, вони функціонували та розвивалися в другій половині XIII ст. З-поміж західноукраїнських наскельних дерев’яних фортець найгрунтовніше досліджене укріплення у Тустані, що входило до оборонної системи Карпатської укріпленої лінії.
В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Натомість західноєвропейських впливів в українському мистецтві на цьому етапі виявлено порівняно мало. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі.
Інформацію про інтенсивний розвиток монументального малярства на Волині в часи князя В. Васильковича дають літописні повідомлення. До них належать найперше фрески церкви св. Дмитрія Солунського у Володимирі. Другий малярський ансамбль, роботи над яким велися в 1288 р., - декорація церкви св. Георгія в Любомлі. Обидва храми не збереглися, поза літописом відомостей про них немає.
Станкове малярство XIII—XrV ст. репрезентоване лише іконописом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму.
Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі на Волині.
В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, відобразились провідні етичні й естетичні норми того часу. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами іконописання. Ще однією знаменитою іконою того часу є «Луцька Богородиця», яка була намальована в місцевій майстерні і впродовж ХІІІ-XІV ст. належала Покровській церкві на середмісті.
Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-Покрови. У Київському державному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається «Покрова» ХІІІ ст. з Галича. На відміну від інших ікон на цю тему, галицька Богородиця зображена з немовлям Ісусом на лоні.
Надзвичайно популярними були ікони св. Миколая, якого здавна вшановували як покровителя і заступника всіх гнаних і убогих. Його зображали в золотавих або білих ризах, як пастиря, котрий благословляє вірних і проповідує слово Боже. У руках він зазвичай тримає Святе Письмо або Божественну Літургію.
Однією з тематичних ліній в іконописанні Г алицько-Волинсь- кого князівства став образ святих мучеників - Дмитрія, Фрола, Лавра, Бориса та Гліба. Найпопулярнішим образом цієї трагічної й героїчної доби був образ воїна-захисника св. Юрія Змієборця. Відома пам’ятка XIV ст. - ікона «Юрій Змієборець» із с. Станилі поблизу Дрогобича на Львівщині.
Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського євангелія (ХІІІ ст.) та служебника Варлаама Хотинського (кінець ХІІ - початок ХІІІ ст.), які доносять високий рівень художньої культури Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому (Галицьке) євангеліях (ХІІІ ст.).
Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура. Хоча традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Найхарактернішою скульптурною пам’яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романського порталу церкви св. Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича. Довкола порталу - пілястри і колони, а вгорі на їх капітелях простягся характерний романський фриз з акантового листя. Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації мурованих храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.