• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія української культури

1.2. Культура: проблема визначення та сутність

У наш час слід обережно підійти до пошуків єдиного визначення культури, оскільки це завжди викликає безліч суперечок, і справа закінчується тим, що кожний напрям у дослідженні культури практично користується лише своїм робочим визначенням. Американські антропологи А. Кребер (1876-1960) і К. Клакхон (19051960) у спільній праці «Культура: критичний огляд концепцій і дефініцій» (1952) звернули увагу на великий і постійно збільшуваний інтерес до цього поняття. Так, якщо за їхніми підрахунками з 1871 р. до 1919 р. сформульовано всього лише сім визначень культури (перше з них, як вони вважали, сформулював представник еволюційної концепції Е. Тайлор), то з 1920 р. до 1950 р. у різних авторів вони нарахували 157 визначень терміна «культура» і понад 100 спроб пояснити його теоретично. Сьогодні налічується понад 500 визначень та спроб теоретичного осмислення. У цьому немає нічого дивного, оскільки культура є динамічним процесом, і визначення, яке сьогодні є актуальним, завтра може не відповідати культурно-історичному розвитку чи духу часу.

Дещо пізніше А. Кребер і К. Клакхон перевидали свою книгу, де значно розширили перелік визначень культури і поділили їх на окремі групи. На цьому тлі в сучасній культурологічній думці виділяють такі групи:

• описові визначення, в яких культура постає як сукупність усіх видів діяльності людини, звичаїв, вірувань тощо;
• визначення, пов’язані з традиціями чи спадщиною, які розкривають основи життя кожної людини;
• визначення, в яких сформульовані правила поведінки людини;
• визначення, в яких культура є чинником прилаштування суспільства до природного середовища з метою виживання;
• визначення, в яких культура - це сукупність форм поведінки, характерних для деяких груп чи суспільств, які передаються з покоління до покоління;
• визначення, в яких культура - це сукупність матеріальних артефактів, які впливають на кожну окрему особу;
• визначення, в яких культура - це система ідей, символів, цінностей, які виступають як образ життя кожної людини.

Іншу, дещо простішу, систематизацію визначень культури запропонував культуролог та історик Л. Кертман (1917-1987) у праці «Історія культур країн Європи та Америки» (1987). На його думку, вся багатоманітність пропозицій розподіляється між антропологічним, соціологічним і філософським підходами до об’єкта визначення. Антропологічний підхід ґрунтується на визначенні самодостатності, унікальності, неповторності та рівноцінності всіх конкретно-історичних форм культури.

Соціологічні визначення зосереджують увагу на факторах організації й формування життя певного суспільства. Переважно йдеться про щось, що є «культуротворчою силою», що розвиває життя суспільства організовано, а не хаотично.

Філософські визначення роблять наголос на аналізі певних рис, характеристик, закономірностей у житті суспільства, які складають фундамент культури і визначають причину та напрям її розвитку.

У широкому розумінні культура - це сукупність духовних і матеріальних цінностей, властивих суспільству загалом або окремій соціальній групі, нагромаджених, закріплених упродовж історії, які передаються від покоління до покоління. В частині духовних цінностей культура об’єднує науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя тощо.

Серед інших визначень, які зустрічають у підручниках, довідниках, словниках, енциклопедіях і є авторськими та просто привертають увагу, доречно виокремити такі: культура - це сукупність штучних порядків і об’єктів, що їх створили люди, доповнюючи природні; світ впорядкованих колективів людей, об’єднаних системою взаємовідносин; світ пізнання - інтелектуальних і образних рефлексій буття, розподілу і використання соціальних благ. Культура - це історія відносин людини з Богом, історія пізнання людини самої себе, Бога і буття.

Отже, розбіжності в формулюванні визначення «культура» стосуються не об’єкта і суб’єкта, а предмета культури. Сьогодні, як правило, вже не сперечаються щодо визначення терміна «культура», радше ведуть статистику таких визначень.

Стосовно сутності культури, то, зіставивши різні позиції, можна прийти до висновку, що в основу покладено діяльний підхід, оскільки творцем і носієм культури є людина. Вважається, що зрозуміти сутність культури можна лише через призму продуктивної діяльності людини, суспільства, всього людства: створюючи матеріальні блага для свого існування, людина, спочатку й не усвідомлюючи цього, а потім цілком свідомо розкривала свій духовний світ, тобто здібності та вміння, знання і світогляд, потенціал фізичний і духовний, соціальні почуття й національний характер тощо.

Діяльний підхід дає змогу сформулювати сутність культури в найузагальненішому значенні, тобто - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених внаслідок цілеспрямованої діяльності людства впродовж його історії, а також взаємовідносини, що склалися в процесі споживання, збереження, відтворення цих цінностей, розподілу і обміну.

Перед тим як перейти до узагальнення, важливо дати відповідь на запитання, що породжує діяльність? Культурологи, які починають аналізувати сутність культури з цього питання, вважають, що це є потреби людини. По-перше, людина має біологічні потреби, тобто в їжі, продовженні роду, захисті від природи тощо. Ці потреби породжують численні матеріальні потреби: в одязі, житлі, техніці тощо. По-друге, людина, формуючись як особа суспільна, породжує в собі і розвиває соціальні потреби. Важливу групу потреб складають потреби в пізнанні навколишнього світу і свого місця в ньому.

Внутрішніми стимулювальними мотивами діяльності є сутнісні сили людини - взаємопов’язані і взаємозумовлені потреби і здібності. Водночас, людина живе і в певних соціокультурних умовах, тому культуру можна розглядати не тільки як індивідуально-психологічний акт, але і як суспільний процес.

У культурі людина не тільки діє, створює, але і саморозвивається. Втім діяльність людини обмежена або регулюється «правилами гри» колективного існування, виробленою системою норм, технологій, оцінок, критеріїв для тих чи інших соціально значущих інтелектуальних і практичних дій. У постійній дискусії і суперечності з цими чинниками перебувають творці культури, але це значно збагачує культуру.

На відміну від біологічних особливостей людини, норми культури не передаються генетично, а засвоюються, вивчаються тощо.

Загалом, мовивши про сутність культури, не слід вдаватись до надмірної ідеалізації людської діяльності. Адже людина створює не тільки те, що її духовно і матеріально збагачує, але й те, що несе реальну загрозу її існуванню і культурі загалом.