Історія вчень про державу і право
Термінологічний словник
Авеста — пам´ятка давньоіранської культури, зібрання священних книг зороастризму.
Авторитаризм (франц. autoritarisme, від лат. auctoritas — влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливість застосування насильства чи примусу.
Анархізм (грец. anarchia — безвладдя) — суспільно-політична течія, яка закликає до повної відмови від усіх форм державного, правового та інституційного управління суспільством на національному рівні.
Аристократія (грец. aristokratia — влада найкращих, найзнатні-ших) — форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.
«Артхашастра» — давньоіндійський трактат про політику і державу. Час написання та автор не відомі.
Біблія (грец. biblia — книги) — священна книга християнства та іудаїзму, створена протягом І тис. до н. е. та III ст. н. е., у якій відображено соціально-політичні ідеї, філософські й етичні погляди, що лежать в основі богослужіння й догматики іудаїзму та християнства; складається із Старого Завіту (Святого Письма в іудейській і християнській релігіях) і Нового Завіту, що визнається лише християнами.
Більшовизм — політична течія і партія (більшовики), які оформились у 1903 р. внаслідок розколу Російської соціал-демократичної партії (РСДРП) на більшовиків (прибічників В. Леніна, які утворили на з´їзді більшість) і меншовиків.
Брахманізм — релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу і особу, яка виправдовувала встановлений Богом інститут кастового ладу.
Буддизм — учення, зосереджене на проблемах буття особистості, запереченні святості кастового поділу суспільства, проповідуванні рівності людей (окрім рабів), ненасильства.
Бюрократизм (франц. bureau — бюро, контора і грец. kratos — влада) — система управління державою, що характеризується відірваністю від потреб народу і спирається на бюрократію (чиновництво).
Бюрократія — вищий привілейований прошарок чиновників-ад-міністраторів у державі, ієрархічно організована система управління державою чи суспільством за допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.
Влада — система соціально-політичних відносин, які виражають здатність, право і можливість кого-небудь вирішально впливати на дії і поведінку інших людей та їх груп, опираючись на свої волю і авторитет, правові і моральні норми, загрозу примусу і покарання, звичаї і традиції тощо. .
Волюнтаризм (лат. voluntas — воля) — особливість ідеології і психології, політики і практики, що ґрунтується на визнанні волі вирішальним чинником суспільного розвитку та протиставленні її розуму, законам суспільства.
Вчення — сукупність теоретичних положень про певну сферу явищ дійсності; система поглядів ученого.
Гіпотеза (грец. hypothesis — підґрунтя, передбачення, здогадка) — приблизне судження про закономірний (причинний) зв´язок явищ за недостатньо доведених факторів або тих, за якими ведеться спостереження.
Громадянське суспільство — суспільство розвинутих соціально-економічних, політичних і духовно-моральних відносин, високої загальної і соціально-політичної культури, соціальної й політичної активності своїх членів (громадян), відокремлене й незалежне від держави, хоча вибудовує свої відносини з нею на основі визнання пріоритету суспільства і необхідності служіння йому держави.
Гуманізм (лат. humanus, від homo — людина і humus — земля) — світогляд, оснований на визнанні людини, особистості вищою цінністю, пріоритетом у процесі забезпечення прав і свобод людини, прагненні утвердити у світі суспільство соціальної справедливості, поваги до людей, турботи про їх добробут.
Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.
Джайнізм — вчення, послідовники якого заперечували авторитет вед, кастові відмінності й прагнули до звільнення від перероджень у нірвані (звільнення від усіх земних благ і пороків).
Демократія (грец. démokratia — влада народу) — форма політичної організації суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь у вирішенні державних справ через надання громадянських прав і свобод.
Держава — найважливіший соціально-політичний інститут суспільства, що є основою його політичної системи і здійснює політичну владу у процесі регулювання поведінки людей, їх груп і об´єднань, відносин між ними, внутрішню і зовнішню політику.
Держава демократична — тип держави, в якій народ є джерелом влади, яка має державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, що забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими громадянськими правами і свободами.
Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.
Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.
Диктатура (лат. dictatura — необмежена влада) — необмежена влада, яка спирається на силу.
Дисидент (лат. dlssidens (dissidentis) — незгодний) — інакомисляча особа, яка виступає проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоїть офіційній ідеології та політиці.
Діалектика (грец. dialektike — вміння вести бесіду) — теорія і метод пізнання явищ та процесів дійсності в їх саморозвитку; наука про загальні закони природи, суспільства і мислення, яка оперує категоріями суперечностей, кількості та якості, випадковості, необхідності, можливості й дійсності.
Діаспора (грец. diaspora — розсіяння) — етнічні групи населення певного народу, що проживають за межами країни свого походження.
Доктрина (лат. doctrina — учення) — учення, наукова чи філософська теорія, система, керівний теоретичний або політичний принцип.
Еліта (франц. élite — краще, відбірне) — вищі, привілейовані представники певної частини суспільства (політична, військова, наукова та ін.).
Епоха (грец. epoche, букв. — затримка, зупинка) — тривалий проміжок часу в історичному, науковому, геологічному, природному розвитку, що характеризується певними особливостями.
Ера (лат. aere, букв. — вихідне число) — момент, подія, з якої починається (ведеться) літочислення. Наприклад, християнська, або наша (нова), ера — сучасна система літочислення «від Різдва Христового», яка ведеться на основі григоріанського календаря.
Євангеліє (грец. euangelion, букв. — блага вість) — узагальню-вальна назва ранньохристиянських сказань про земне життя Ісуса
Христа, включених у Новий Завіт (чотири канонічних Євангелія — від Матвія, від Марка, від Луки, від Іоанна); містить основні начала християнського віровчення.
Зороастризм — релігія, поширена у давні часи і середні віки в Середній Азії, Ірані, Афганістані, Азербайджані (названа за іменем пророка Зороастра, в Ірані — Заратуштра), що визнає єдиного бога Ахурамазду, боротьбу добра і зла, ритуальну силу вогню. На сьогодні існує у парсів Індії і гебрів Ірану.
Ідеологія (грец. idea — ідея, поняття і logos — учення) — система ідей і поглядів, які виражають корінні інтереси, ідеали певного класу чи іншої соціальної групи.
Ідея — основна думка, загальне уявлення про предмет чи явище; визначальне поняття, що лежить в основі певної теоретичної системи.
Іслам (араб. isISm, від salama — підкорятися) — одна з найпоширеніших світових релігій (поряд з буддизмом і християнством), яка визнає основним догматом поклоніння єдиному Богу (Аллаху) і вважає Мухаммеда його посланцем. Виникла в VII ст. в Аравії; існує у двох основних течіях — сунізм і шиїзм.
Історія вчень про державу і право — наука, яка досліджує загальні закономірності суспільного розвитку, відносини особи і держави, держави і соціуму, народу і влади, права та свободи людини, формування громадянського суспільства і громадянськості, співвідношення юридичної рівності, прав людини, політики й моралі, демократії і авторитарної природи влади.
Католицизм (грец. katholikos — загальний, вселенський) — один з основних (поряд із православ´ям І протестантизмом) напрямів у християнстві, який остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054 р.; має сувору ієрархічну організацію, очолювану Папою Римським з резиденцією у Ватикані. Для нього характерні догмати про непорочне зачаття Діви Марії, непогрішимість Папи, різке розмежування між кліром і мирянами, целібат тощо.
Кодифікація (лаг. codex — книга і fació — роблю) — форма систематизації законодавства.
Комунізм (лат. communis — спільний) — теорія й ідеологія, яка заперечує капіталістичний суспільний лад та обґрунтовує необхідність і невідворотність утвердження суспільства, основаного на усуспільненій власності, соціальній рівності, соціальній справедливості, народовладді, гуманізмі.
Консерватизм (лат. conservare — охороняти, зберігати) — система ідей, які виправдовують та захищають попередні або існуючі на певний час соціальну структуру і традиційні цінності.
Конституціоналізм (лат. constitutio — устрій, будова) — політико-правова Ідеологія, Історично пов´язана з феноменом конституції і спрямована на втілення відповідних нормотворчості та нормозасто-сування засобами юридичної науки і практики.
Конституція — основний закон держави, що визначає засади суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення і діяльності, права та обов´язки громадян; основа законодавства держави.
Конфуціанство — філософське вчення, яке у відносинах людини і світу проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних понять.
Концепція (лат. conceptio — сприйняття) — певний Індивідуальний спосіб розуміння, сприйняття чогось; ідея, задум, точка зору, система поглядів, керівний принцип.
Коран (араб, qor´än, букв. — читання) — основна священна книга мусульман, яка містить проповіді, молитви, заклинання, обрядові та юридичні настанови, розповіді й притчі, що були виголошені Мухам-медом у Мецці й Медині (вважається, що вони продиктовані йому Аллахом) та утримують вічні істини, обов´язкові для всіх віруючих.
Легізм (лат. lex (legis) — закон) — вчення, яке ототожнювало право і закон.
Лібералізм (лат. überaus — вільний) — ідейна і соціально-політична течія, якій властиві обстоювання свободи особистості, гуманізму, демократизму ринкового господарства, свободи підприємництва і конкуренції, парламентаризму, індивідуалізму і космополітизму.
Макіавеллізм — різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в т. ч. й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін пов´язаний з ім´ям італійського політичного діяча й мислителя Н. Макіавеллі.
Марксизм — філософське, економічне і соціально-політичне вчення К. Маркса, Ф. Енгельса та їх прибічників, спрямоване на захист інтересів робітничого класу та інших трудящих.
Міфологія (грец. mythos — слово, сказання і logos — учення) — сукупність міфів, сказань про богів, демонів і героїв, створення світу; наука, яка вивчає міфи, їх виникнення, зміст і поширення.
Моїзм — політична філософія, що ґрунтувалася на однаковому ставленні до всіх людей, тобто на любові.
Монархія (грец. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха.
Мораль (франц. morale, від лат. moralis — моральний) —- сукупність норм і принципів поведінки людей, особлива форма суспільної свідомості і здатність духовного впливу на регулювання дій людини в суспільстві.
Нація (лат. natío — народ, плем´я) — стійка етнічна спільність, що склалася Історично на основі мовної, територіальної, соціально-економічної, культурної спільності, особливостей психічного складу.
Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. überaus — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.
Неофашизм (грец. neos — новий і fascio — пучок, в´язка) — різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.
Нігілізм (лат. nihil — ніщо) — заперечення загальновизнаних культурних цінностей, ідеалів, моральних норм; скептицизм.
Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) — наукова теорія, втілена в системі понять, які виражають суттєві ознаки дійсності; вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем та їх розв´язання.
Плутократія (грец. plutocratia — влада багатіїв) — політичний лзд, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; група найбагатших представників панівного класу.
Поділ влади — політико-правова доктрина, згідно з якою державна влада розглядається як сукупність різних владних функцій — законодавчих, виконавчих, судових, контрольних та інших, що здійснюються відповідними державними органами за наявності достатніх отримань і противаг.
Позитивне право — чинне в певному суспільстві право, що розглядається в аспекті його конкретно визначеного змісту і форми, тобто таким, яким воно безпосередньо є регулятором суспільних відносин.
Поліс (грец. polls — місто) — античне грецьке місто-держава з республіканською формою правління і водночас його громада.
Право — сукупність загальнообов´язкових правил поведінки (норм), узаконених можливостей людини, які санкціонуються, регулюються і охороняються державою.
Правова держава — ідеальний тип держави, діяльність якої підпорядкована праву й основне призначення якої полягає в максимально повному забезпеченні юридичними засобами´охорони та захисту прав людини і громадянина.
Природне право — теоретична доктрина, згідно з якою основним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця.
Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVlil ct., яка продовжувала і розвивала гуманістичні традиції Відродження.
Протестантизм (лат. protestans — той, що прилюдно доводить) — один із трьох основних напрямів християнства (поряд із католицизмом і православ´ям). Виник у XVI ст. в процесі Реформації у вигляді англіканства, кальвінізму, лютеранства та інших течій.
Революція (лат. revolutio — поворот, переворот) — корінна, глибока якісна зміна у розвитку певних явищ природи, суспільства, пізнання.
Релігія (лат. religio — набожність) — світогляд, світосприйняття і відповідна поведінка, специфічні дії, які грунтуються на вірі в чудодійні надприродні сили чи в істот — Бога чи богів, які є об´єктом поклоніння.
Республіка (лат. respublika — громадська справа) — управління, за якого вища влада належить виборним представницьким органам, а главу держави обирає населення або представницький орган.
Реформація (лат. reformatlo — перетворення, виправлення) — антикатолицький рух у Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.) і мета якого — повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви в дусі євангельських ідеалів.
Світогляд — система поглядів на навколишній світ, місце і роль у ньому людини, на ставлення людей до об´єктивної дійсності й одне до одного; відповідні цьому ідеали і переконання.
Свобода — природний, конституційно забезпечений стан народу або окремої людини, який характеризується її можливістю діяти на власний розсуд з урахуванням відповідних прав і свобод інших людей.
Соціалізм [лат. socialls — суспільний) — вчення І теорії, які стверджують Ідеал суспільного устрою, що ґрунтується на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ І духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.
Соціальна держава — сучасний тип демократичної державності, який формується і розвивається за умов відносно стабільної та розвинутої економіки і демократичної політичної системи, характеризується активним впливом державних структур на соціальну сферу життєдіяльності суспільства, їх здатністю здійснювати ефективну соціальну політику в інтересах широких верств населення.
Суверенітет (франц. souveraineté — верховна влада) —- незалежність держави, республіки у зовнішніх і внутрішніх справах.
Таліон (лат. talio (talionls) — відплата, рівнозначна заподіяній шкоді, вчиненому злочину) — принцип давнього права, за яким злочинець мав зазнати через покарання таких самих страждань і збитків, яких він завдав потерпілому.
Тенденція (лат. tendere — прагнути) — спрямованість у поглядах чи діях; напрям, у якому розвивається певне явище.
Теологія (грец. theos — бог і logos — учення) — систематизований виклад і тлумачення релігійного вчення; розгорнута богословська система, наявна в усіх віросповіданнях.
Теорія (грец. theôria — дослідження, розгляд) — система основних Ідей, сукупність об´єднаних загальним принципом наукових положень у певній галузі знання.
Тоталітаризм (лат. totalis — цілий, весь) — державний устрій, який характеризується тотальним контролем держави над усіма сферами життя суспільства, насиллям, ліквідацією демократичних свобод І прав людини.
Традиція (лаг. traditio — передача) — соціокультурна спадщина, яка упродовж тривалого часу передається людьми від покоління до покоління через звички і входить у систему цінностей та норм певного суспільства чи соціальної групи.
Утилітаризм (лат. utilitas — користь) — етичне вчення, принцип оцінювання всіх явищ з погляду їх корисності, можливості слугувати засобом для досягнення певної мети.
Утопія (грец. u — ні і topos — місце) — позначення ідеального, недосяжного суспільного ладу, держави (за назвою неіснуючого острова з досконалою соціальною системою, описаного І Мором в однойменному романі); нездійсненна мрія.
Фашизм (лаг. fascio — пучок, в´язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної і найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.
Халіфат (араб, balita — спадкоємець, намісник) — ідея про організацію суспільства і держави в мусульманській політико-правовій думці; характеристика форми правління в деяких мусульманських країнах із VII ст.; консультативне правління, теократія.
Християнство — одна з трьох світових релігій (поряд з ісламом і буддизмом), яка виникла у І ст. й розпалась на три основні гілки — католицизм, православ´я і протестантизм, об´єднані вірою в Христа; основним джерелом віровчення є Біблія.
Шаріат (араб, sar´at, букв. — належний шлях) — звід релігійно-правових норм, укладений на основі Корану і Суни; містить норми державного, кримінального, шлюбно-сімейного права.
Юриспруденція (лат. jurusprudentia — правознавство) — сукупність юридичних наук, правознавство; правова система; практична діяльність юристів.
Юстиція (лат. justitia, букв. — справедливість) — правосуддя, суд; система судових установ.