Історія вчень про державу і право
7.2. Державно-правова думка у США
У XX ст. державно-правова думка СІНА формувалася в умовах постійного і послідовного зміцнення основ представницької і судової влади. Для основних концептуальних підходів американських правознавців характерне глибоке розуміння нагальних потреб практично-правової діяльності. У цей час на американському ґрунті активно розвивалися такі важливі напрями, як філософія і соціологія права. Правове обґрунтування одержали поняття «соціальний порядок», «соціальна система», «соціальний контроль», «суспільна саморегуляція», «правомірна поведінка», «соціальна взаємодія», «правовий реалізм». Саме в цей час в американській державно-правовій думці зародилася інтегративна юриспруденція, яка відкрила новий етап поглибленого розуміння права в суспільно-політичному розвитку.
Бенджамін-Натан Кардозо (1870—1938). Правознавець, суддя, автор праці «Природа судового процесу». Його дослідження суттєво вплинули на розвиток американської судової практики в напрямі більшого врахування в ній суспільно вагомих факторів, привели до модернізації принципів американського права. Будучи за переконаннями лібералом, Кардозо у своїх працях аналізував не стільки ідеолого-концептуальні засади, скільки природу судового процесу як такого. Він став членом Нью-Йоркської колегії адвокатів у 1891 p., працював у Апеляційному суді штату за рекомендаціями Верховного суду штату Нью-Йорк. Якість його роботи цінували в юридичних колах країни вище, ніж рішення, які приймав Верховний суд США. У відомій постанові у справі Мас Pherson and Buick Motor Company (1916) Кардозо сформулював тезу, якій судилося з часом стати загальновизнаною не лише в США, Великій Британії, айв інших країнах: «Виробник товару пов´язаний зі споживачем гарантією безпеки проданого товару навіть у випадку, коли право власності на товар було перенесено на споживача не виробником, а торговим агентом».
У 1932 р. Кардозо був призначений членом Верховного суду США. У праці «Природа судового процесу» він обґрунтував взаємодію філософського, історичного, традиційного і соціологічного підходів у здійсненні судочинства. Автор зазначав, що кінцева мета правового регулювання полягає в досягненні добробуту суспільства, що охоплює соціальну вигоду, вдалу суспільну політику, соціальну справедливість.
Карл Ллевеллін (1893—1962). Представник реалістичної школи права США, автор праць із соціології права, організації адвокатури, професійної відповідальності адвокатів, автор і керівник проекту створення єдиного торгового кодексу США. Він здобув освіту і пройшов післядипломну наукову підготовку в Єльському університеті, де потім читав курс торгового права. Ллевеллін досліджував питання впливу торгово-промислової практики на право, юридичну соціологію. Вагомий вплив на формування його думок справили праці О. Холмса, Б.-Н. Кардозо, Р. Паунда. З 1924 p. К. Ллевеллін працював у Колумбійському університеті, де займався проблемами інтеграції права з іншими соціальними науками, вивчав практику регулювання торгового обороту з метою виявлення того, як судові рішення відображають соціальні умови підприємництва. У 1930 р. опублікував працю «Судові рішення і матеріали у справах купівлі-продажу», яка принесла йому славу автора класичного вступу до вивчення права.
Ллевеллін вважав, що право — це те, що фактично виконують суди і державні чиновники у сфері правозастосування. Терміном «law-government» він визначав сукупність регламентуючих компонентів суспільної системи, охоплюючи механізми вирішення спорів, розподіл компе-тенцій у розгляді конкретних типів питань, а також формулювання норм матеріального права законодавчої, виконавчої, судової влади. Судову практику він досліджував у вузькому аспекті: від фактичних обставин конкретної справи до її правової кваліфікації і потім — до вирішення, намагаючись з´ясувати відповідність практики і вимог правової науки. Подібний підхід не був випадковим. Ллевеллін проголосив мету точного виявлення фактично застосованих судами норм, встановлення взаємозв´язку між нормою і правовою ситуацією, а також визначення того, якими мають бути норми, сформульовані в законодавчому акті чи судовій постанові. Він наполягав на тому, щоб у цих нормах містилась ясна мотивація їх приписів і пояснення мети, на досягнення якої вони спрямовані.
Толкотт Парсонс (1902—1979). Соціолог-теоретик, засновник теорії соціальної дії і системно-функціональної школи в соціології. У першій великій праці «Структура соціальної дії» (1937) він намагався синтезувати різні течії соціологічної думки XIX — початку XX ст. в єдину концепцію — загальну теорію соціальної дії. Ця книга визнана найкращою теоретико-соціологічною працею, хоча була невідомою до середини 40-х років XX ст. Учений продовжив розроблення теорії соціальної дії у таких працях, як «Нариси чистої і прикладної соціологічної теорії» (1949) і «Соціальна система» (1951). Побудову загальної теорії соціальної системи він завершив у 60-ті роки працями «Еволюційні універсали в суспільстві» (1964) і «Суспільства. Історичний і порівняльний аналіз» (1967), де розглянув еволюцію суспільств і додав до дослідження соціальних систем аналіз їх змін.
Використовуючи як методологічну основу структурно-функціональний аналіз, Парсонс запровадив у обіг категорії «система», «функція» і спробував відповісти на питання, сформульоване ще Т. Гоббсом, про можливість соціального порядку. Вихідним моментом своєї теоретичної моделі соціальної системи Парсонс вважав акт взаємодії індивідів. Такі дії можуть розглядати як сукупність (систему) способів, застосованих індивідом для досягнення певної мети. Система дії має власне ситуаційне обмеження — змінні і незмінні фактори, до яких він зараховував соціальні, культурні, особистісні і фізичні умови.
Розкриваючи взаємозв´язок факторів, Парсонс констатував формалізовану модель системи дій, яка охоплює культурну, соціальну, особистісну і органічну підсистеми, що перебувають у відносинах взаємообміну. Для підтримання свого існування кожна система повинна задовольняти чотири системні потреби, чи функціонально необхідні умови: адаптації, цілепокладання, інтеграції і латентності. На рівні соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема, що відіграє роль єднальної ланки між соціумом і природним оточенням; функцію цілепокладання — політична система, яка містить усі форми прийняття рішень, стандартизації мети і мобілізації ресурсів для її досягнення; функцію відтворення структури — система соціалізації, складовими якої є мораль, вірування, інститути сім´ї і освіти; функцію інтеграції — правові інститути соціального контролю.
У соціальній системі право, на думку Парсонса, виконує організувальну роль, яка полягає у здатності знаходити інституціалізовані канали, що забезпечують вихід із ситуацій колективної напруги і пом´якшення потенційних конфліктів. Це відкриває можливість функціонуванню «систем суспільної взаємодії без збоїв» («Право і соціальний контроль», 1962). Крім того, «інтегровані якості права як інструменту соціального контролю мають т. зв. надзавдання — соціалізацію особи для її солідарності з групою. Як частина соціальної системи право має специфічну особливість — примусову силу, яка реалізована в типових соціальних ситуаціях від "інших", "інших" від "я"».
Підтримуючи систему саморегуляції в суспільстві, право забезпечує взаємодію експектацій людей у процесі соціальних взаємин. При відхиленні поведінки Я (індивіда) інші негативно реагують на цю поведінку, що легітимізує застосування санкцій. При цьому санкції — це не просто негативні наслідки для індивіда, а вся негативна ситуація, у яку він потрапляє внаслідок розриву зв´язку між ним та «іншими». Для підтримання права, згідно з підходом Парсонса, правомірна поведінка не обов´язково має підпадати під дію норм права. Таку поведінку формує вплив багатьох чинників, тому вона часто відхилена від норми. Отже, стандартом правомірної поведінки є не норма права, а ступінь допустимих відхилень від неї — доки відхилення не загрожують порушенням домінантних форм соціальної взаємодії, тобто соціальної рівноваги, що забезпечує стабільність суспільної системи.
Запроваджена Парсонсом система понять значно вплинула на розвиток сучасної соціології, у т. ч. соціології права і політичної соціології.
Джером Холл (1901—1992). Філософ права, представник «інтегративної юриспруденції». Він синтезував несумісні до того часу позитивістські і природно-правові начала. На його думку, в розумінні права виокремлюють щонайменше три його основні значення, розроблені різними правовими школами. Природно-правові теорії акцентують на аналізі такого аспекту права як «обов´язок слухатися влади», на «морально об´єднувальних якостях правового порядку», тобто розкривають його як систему юридично значущих етичних принципів (цінностей) певної епохи. Однак у цих теоріях не приділено належної уваги розробленню основних юридичних понять, які є важливим елементом будь-якої «адекватної» юриспруденції.
Юридичний позитивізм наголошує на тому, що право — це «наказ держави», це те, що «держава оголосила нормою», тобто розуміє право як правову форму, як позитивне законодавство з його формальними характеристиками. Однак позитивізм, на думку Дж. Холла, не в змозі зв´язати юридичні поняття із соціальними фактами, відірваний від соціальної проблематики і проявляє «негативізм» щодо етичного в праві. «Правовий реалізм», як вважав Холл, розкриває соціальні та процесуальні «виміри» права, акцентуючи увагу на юридичному процесі, унікальності фактичних правових ситуацій, «поведінці офіційних осіб», насамперед суддів, тобто на праві як соціальному факті, що виражений у юридично значущих діях. Водночас «правовий реалізм» нехтує нормою права і питаннями його моральної оцінки.
На відміну від теорії права, що механічно розділяє цінності, факти, правові форми, Холл запропонував у теорії «інтегративної юриспруденції» подолати однобічність у праворозумінні, адже будь-яке з понять права як норми і встановлення на її основі суб´єктивних прав і обов´язків виявляє, на думку Дж. Холла, певну його константу — «юридичну структуру», однак щойно норми переносяться на сферу юриспруденції, право втрачає стабільність і набуває характеру процесу — динамічної структури, яка постійно змінюється. Уявлення про процес як «постійно змінну дійсність» може дати лише суб´єктивний юридичний досвід його учасників.
В інтегративній філософії права, що розглядає його як багатовимірне соціальне явище, Холл виокремив такі розділи: правову онтологію і формальну теорію права, що покликані дати логічний аналіз і критику понять, класифікацію і систематизацію позитивного права; соціологію права, яка теоретично осмислює «фактичне» життя права; аксіологію права, метою якої є зіставлення норм права, етичних принципів і прагнення стати суддею у питанні етичної основи застосування сили. Отже, на думку
Холла, можна подолати неповноту і партикуляризм існуючих шкіл і створити «інтегративну» юриспруденцію, покликану відкрити новий етап у розвитку правової думки.
Державно-правова думка США XX ст. не лише продовжила закладені в часи боротьби за незалежність країни демократичні традиції, а й значною мірою їх поглибила та збагатила.