Історія вчень про державу і право
6.1. Розвиток державно-правової думки в Англії
Державно-правова думка XIX ст. в Англії відображала соціально-політичні зміни, зумовлені історичним процесом, оскільки в цей час за основними показниками суспільного розвитку країну називали провідною в капіталістичному світі. Після англійської революції XVII ст. у країні утвердилась парламентська монархія, на часі була модернізація аристократичної політичної системи. Питання приватної власності, її захисту, активізації індивіда, гарантій недоторканності сфери приватної життєдіяльності людей стали основними на цьому етапі.
Єремія Бентам (1748—1832). Засновник теорії утилітаризму (лат. utilitas — користь, вигода), яка увібрала в себе соціально-філософські ідеї Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, К.-А. Гельвеція і П.-А. Гольбаха. Його перу належать праці «Нарис про правління» (1776), «Вступ до основних положень моралі та законодавства» (1780, опублікована 1789), «Про закони в загальних рисах» (опублікована 1945), «Непряме законодавство» (опублікована 1802), «Захист лихварства» (1787), «Начерк нового плану організації судових установ у Франції» (1790) та ін. У цих працях Бентам проголосив завданням юридичної науки критичний аналіз чинного права з метою його удосконалення. Юриспруденція в його розумінні є цензурою цього права. Принцип утилітаризму, на думку мислителя, мав би спрямувати юридичну думку на наукову основу.
Теорія утилітаризму Бентама ґрунтується на чотирьох постулатах: 1) зміст діяльності людини полягає в позитивних для неї результатах і отриманні задоволення; 2) критерієм оцінювання всіх явищ є користь і можливість розв´язання будь-яких завдань; 3) моральність створюється тим, що орієнтує на забезпечення щастя (добра); 4) максималізація всезагальної користі шляхом встановлення гармонії між індивідуальними і суспільними інтересами, що і є метою розвитку людини. Ці постулати слугували йому опорою при аналізі політики, держави, права, законодавства.
Бентам зазначав, що природним для людини є прагнення задоволення і уникнення страждань. Відповідно, для кожної конкретної особи корисним є те, що допомагає досягти задоволення і уникнути страждань; в масштабах суспільства — те, що орієнтує на «найбільше щастя для якнайбільшої кількості членів суспільства». Із позицій утилітаризму мислитель критикував і теорію природного права, і історичний підхід до права. Він вважав, що держава утворена примусом і утвердилась звичкою. Тому природне право, протиставлене закону, є ворогом розуму, а ідея прав особи призводить до утвердження анархії і протистояння державній владі.
Бентама вважають основоположником європейського лібералізму XIX ст. Стрижнем ліберальної доктрини є положення про свободу особи, автономію меж її діяльності, самоствердження індивіда, яке забезпечується приватною власністю і політико-юридичними постановами. Проте англійський мислитель мав власне бачення лібералізму. Він надавав перевагу не свободі окремої людини, а інтересам і безпеці особи, яка сама має визначати, у чому полягає її інтерес і в чому виражається користь.
Застосовуючи утилітаризм у галузі права, Бентам дійшов висновку, що закон є злом. Без закону неможлива безпека особи і її власності. Категорії «свобода» і «права особи» він вважав втіленням зла і не визнавав їх, як і школу природного права та політико-правові акти, створені за її сприяння. Критичне ставлення до школи природного права полягало в запереченні Бентамом ідеї розмежування закону і права, оскільки в такому разі право набуває антизаконного змісту. За це його називали піонером позитивізму в юридичній науці Нового часу. Бентам також не поділяв думки про те, що суспільство і держава виникають внаслідок суспільного договору. У питаннях організації державної влади він обстоював демократичні позиції, які доповнювали і зміцнювали його ліберальні уподобання.
Засуджуючи монархію і спадкову аристократію, Бентам був прихильником республіканського устрою держави, у якій три основні гілки влади (законодавча, виконавча й судова) мають бути відокремлені. Мислитель вважав необхідною систему кооперації чи взаємодії, яка мала б забезпечити їх узгоджену роботу на основі постійних правил. Завдяки цьому владний процес набуде систематичного і неперервного характеру. Тобто у такій системі стримувань і противаг гілок влади виражається принцип демократизації. Із погляду Бентама, демократизувати слід не лише організацію безпосередньої державної влади, а й усю політичну систему суспільства. Тому мислитель пропонував розширити виборче право, зокрема надати його жінкам. Він сподівався, що за допомогою інститутів демократії (в т. ч. незалежної преси, публічних зборів, дискусій) можна буде ефективно контролювати діяльність виконавчої і законодавчої влади.
Основна ідея творчості Бентама щодо політико-правового устрою — намагання звільнити законодавство від застарілих, архаїчних елементів, підняти його до рівня відповідних соціально-економічних і політичних змін. До пріоритетних ідей мислителя належать удосконалення законодавчого процесу; демократизація судових процедур; доступність судового захисту для всіх верств населення. Тобто він запропонував засоби правового регулювання, які охоплювали тільки «загальне благо». Відповідно, правопорядок має ґрунтуватися на принципі утилітаризму, оскільки люди підкоряються законам не тому, що вони відповідають природним правам, а тому, що вірять, що результати законослухняності кращі, ніж їх порушення.
Вивчення і вдосконалення права Бентам рекомендував здійснити за допомогою природного і технічного методів. Природний метод полягав в оцінюванні чинного права з позицій загальної користі (блага), а технічний — в утвердженні єдиних юридичних процедур і термінології. У галузі цивільного права корисність законодавства вимірювалася його здатністю забезпечити недоторканність власності. Бентам писав: «Власність і закон народилися разом і помруть разом. До закону не було власності; ліквідуйте закон і власність перестане існувати». У кримінальному законодавстві вчений пропонував створення реалістичної класифікації злочинів і покарань, тобто покарання мало бути співмірним злочину.
Отже, Є. Бентам є одним із основоположників реститу-тивного (лат. restitutio — відновлення) кримінального правосуддя. Бентам рекомендував також реформувати організаційну структуру юридичних установ і власне юридичну процедуру — зробити її зрозумілішою і доступнішою. Критикував він і судову систему Англії, пропонуючи замінити офіційну судову процедуру неформальним розглядом справи перед третейським судом, надати судді свободу у встановленні рішень і право керуватися власною правосвідомістю.
У полі зору Бентама перебувала і юридична техніка. Він не погоджувався із традиційною для Англії системою прецедентного права, у законі вбачав найкращу форму фіксації правових розпоряджень. Мислитель вважав, що право слід сприймати як сукупність знаків-символів, виданих сувереном для регулювання поведінки підданих (підхід лінгвістичної юриспруденції). Закон має бути простим, чітким, зрозумілим. Важливим засобом чіткості в системі норм Бентам називав кодифікацію. Закони він поділяв на досконалі (містять санкції), недосконалі (не містять санкцій), ординарні (містять пояснення громадянам), трансцендентні (містять пояснення суверену). Отже, він застосовував принцип обмеження державної влади правом, висловлював концепцію її мінімальних функцій.
Праці Бентама істотно позначилися на розвитку полі-тико-правової ідеології. Його демократичні ідеї сприяли створенню в Англії народно-правової держави, а історія державно-правової думки XIX ст. свідчить про те, що чимало з них вплинуло на розвиток правової науки. Так, співвідношення законодавства із соціальними цілями послугувало становленню соціологічної школи права. Доробок Бентама сприяв обґрунтуванню необхідності представницького правління і обмеженню державної влади життєво важливими для суспільства функціями.
Роберт Оуен (1771—1858). Соціаліст-утопіст. У 1817 р. Р. Оуен запропонував план радикальної перебудови суспільства шляхом утворення самоврядних поселень без приватної власності, класів, суперечностей між розумовою і фізичною працею. У 1825—1827 рр. він сформував комуністичні колонії у СІЛА («Нова Гармонія») та Великій Британії (Орбістон, Гармоні-Холл). Однак намагання Оуена втілити в них на практиці свої ідеї про економічний лад без експлуатації, справедливі суспільні відносини, гармонійний розвиток кожної людини, спільність власності та праці, рівність у правах завершилися невдачею.
Ідеї Оуена викладено у працях «Новий погляд на суспільство, або Нарис про формування характеру» (1812— 1813), «Книга про новий моральний світ» (1836—1844) та ін. Під впливом ідей французьких матеріалістів XVIII ст. Оуен дійшов висновку про необхідність перебудови суспільства на соціальних засадах. Він вважав людину продуктом середовища й у всіх соціальних бідах звинувачував капіталізм, приватну власність на засоби виробництва, пропонував замінити капіталістичний лад на соціалістичний. Суспільні порядки мислитель поділяв на розумні і нерозумні. Уся попередня історія, на його думку, була нерозумним періодом людства. На шляху до розумного суспільства вбачав перепони: приватну власність, релігію та панівну форму шлюбу і сім´ї, хоча допускав існування прихованої, неосягненої людським розумом сили — Бога.
В останні роки життя Оуен захопився організацією школи для дітей та пропагандою свого вчення. Багато його послідовників були активними учасниками чартистського руху. Незважаючи на утопічний характер, його вчення помітно вплинуло на розвиток соціалістичної думки за межами Великої Британії.
Джон Остін (1790—1859). Засновник юридичного позитивізму. Свої погляди він виклав у книзі «Лекції про юриспруденцію, або Філософія позитивного права», яку було видано після його смерті. У праці простежується бажання вченого перетворити юриспруденцію на точну науку. Для цього необхідно чітко визначити предмет юридичної науки, адже термін і поняття «право» використовують у різних аспектах: означення права як релігійних догматів, правил моралі, законів природи. Юриспруденція як наука, на думку Дж. Остіна, пов´язана із законами чи правом, розглядає та аналізує їх. Первинне значення для юриспруденції має формальна логіка, або логіка правових конструкцій.
Остін, будучи позитивістом і противником природно-правової доктрини, використовував поняття «право» у двох значеннях: право як релігія (божественне) і людське право (позитивне). Під позитивним правом мислитель розумів наказ державної влади для обов´язкового дотримання. Він доводив, що норма поведінки набуває юридичного характеру тоді, коли вона сформульована сувереном і її виконання забезпечується примусово. До позитивного права Остін зараховував правила, встановлені громадською думкою, тобто міжнародне право, закони честі. Такі види нормативного регулювання мислитель назвав «позитивною мораллю». Отже, право, на його думку, охоплює божественне право, позитивне право і позитивну мораль. Позитивне право Остін ототожнював із законом, адже, існуючи в межах прецедентного типу права, вчений не міг залишати поза увагою інші його форми. Так, звичай і юридична доктрина набувають нормативної сили і прирівнюються до закону тільки з волі законодавця чи судді. Суть запропонованого Остіном юридично-позитивістського підходу в розумінні і трактуванні права передається формулою «закон є закон». Учений виходив з того, що за межами розпоряджень суверена правових норм у жорсткому вигляді не існує. Інакше кажучи, право можливе лише як позитивне, а не як природне, реальне, бажаний ідеал.
Згідно з ученням Дж. Остіна, джерелом позитивного права є суверенна державна^влада. Сам суверен не обмежений правовими нормами. Його обмеженням є позитивна мораль і божественне право. Гарантія нормального функціонування права і самої влади — звичка більшості до підкорення. Серед форм правління для Остіна пріоритетною була монархія. Обов´язки народу стосовно суверена продиктовані релігією, правом і мораллю. Долю політичних прав народу вирішує суверен. За Остіном, метою діяльності влади є не свобода, а загальне благо. Природно-правові принципи обґрунтування і визнання прав особи він заперечував і у цьому наблизився до позицій представників історичної школи права.
В історію політико-правової думки Остін увійшов ідеєю про чітке розмежування права та інших соціальних інститутів. Його юридичний позитивізм став основою формально-догматичної юриспруденції з точністю визначення юридичних ситуацій, процедур, проблем законодавчої техніки.
Джон-Стюарт Мілль (1806—1873). Провідний ідеолог ліберально-демократичної думки. Його погляди мали потужний вплив на суспільно-політичне життя епохи. Свою позицію щодо влади, держави, права він виклав у працях «Основи політичної економії з деяким їх застосуванням до суспільної філософії» (1848), «Про свободу» (1859), «Про представницьке правління» (1861), «Утилітаризм» (1862). Наукову діяльність Мілль починав як прихильник бента-мівського утилітаризму. Його політико-правові погляди еволюціонували, лібералізм Мілля вже набув етичного характеру. Мислитель дійшов висновку, що неможливо всю моральність вибудовувати лише на постулаті особистої економічної користі індивіда і вірі в те, що задоволення інтересу кожної конкретної особи веде до загального блага. Мілль вважав, що принцип «загального блага» пов´язаний з ідеєю необхідності узгодження інтересів індивідів і соціальних інтересів взагалі.
Для Мілля характерна орієнтація на конструювання «моральних» моделей політико-юридичного устрою суспільства. Вищий вияв моральності, відповідно до його теорії, — щастя інших індивідів і служіння суспільству. Ці функції здатна виконувати лише вільна особа. Свобода індивіда є умовою існування відповідальної моральної особистості. Водночас свобода — це не тільки індивідуальне, а й соціальне благо. До того ж Мілль ніколи не ототожнював свободу із вседозволеністю. На його думку, держава і суспільство мають право здійснювати юридичний і моральний примус стосовно індивіда, який шкодить іншим людям і суспільству загалом.
Згідно із концепцією Мілля, держава є гарантом усіх індивідуальних свобод і має право встановлювати порядок, відносини підпорядкування індивіда державі, а це є першою ознакою цивілізації. Із позиції свободи індивіда мислитель розглядав передумови і зміст свободи особи, свободу, порядок і прогрес, оптимальний політичний устрій. Свобода індивіда, на його думку, є первинною щодо політичних структур і їх функціонування. Якщо порядок заснований на свободі, то умовою прогресу, за Міл-лем, є добре облаштована державність, яка правильно функціонує.
Найкращою формою державності Мілль вважав представницьке правління: «Весь народ або його значна частина має користуватися через обраних ними депутатів вищою контролюючою владою». Цією владою народ має володіти сповна. Відповідно, вища влада ґрунтується на праві всіх людей брати участь у спільному управлінні. Так з´явилися ідеї Мілля про безпосередню участь народу у влаштуванні і діяльності держави, відповідальність народу за стан державності. Згідно з його вченням, представницьке правління побудоване на основі вибору народом певної форми державності; народ повинен мати бажання і здатність виконувати обов´язки і функції, які покладає на нього обрана ним форма правління. Метою такої державності є захист інтересів індивіда і власності, удосконалення якостей особистості, а основною умовою її існування — самовдосконалення народу.
Мілль був прихильником принципу поділу влади, особливо розмежування компетенції законодавчої і виконавчої. При цьому він обстоював ідею верховенства парламенту над виконавчими структурами. Однак у народно-представницькій теорії державності Мілль вказував і на недоліки: втручання в управлінський процес, зростання некомпетентності, розширення парламентського представництва, що спричиняє зниження соціального рейтингу влади, перетворення народного представництва на тиранію більшості. Учений розмежовував також поняття «самоуправління» і «народовладдя». Він вважав, що втілити волю народу і волю більшості, виправити недоліки представницької демократії дасть змогу реформа виборчої системи. Мілль пропагував варіант поєднання мажоритарної і пропорційної виборчих систем, що передбачає врахування думки і більшості, і меншості.
Ліберальне трактування функцій держави, за Міллем, — це мінімум повноважень державної влади (принцип «держава — нічний сторож»). Якщо держава своєю надмірною діяльністю витісняє індивідуальну чи колективну діяльність людей, активні зусилля самого народу, це спричиняє появу в суспільстві тенденції до соціальної пасивності, паралізує усвідомлення значущості індивіда і відповідальності його у сфері контролю й управління. У своїх поглядах мислитель обстоював ідеї захисту свободи індивіда, яку він вважав головною цінністю. Саме з позицій свободи Мілль захищав народно-представницьке правління у своїй концепції ліберальної демократії.
Отже, провідним напрямом в англійській політико-правовій думці XIX ст. став лібералізм. Світогляд нової капіталістичної епохи втілився в позитивному праві і тісно з ним пов´язаній категорії правопорядку. Природно-правова ідеологія, спрямована на боротьбу з феодальними принципами, не могла забезпечити стабільності, тому більшість англійських теоретиків критикувала ідеї природного права. Революційні ідеї зосередились у новому вченні про право — юридичному позитивізмі, який заперечував будь-яке інше право.