Історія вчень про державу і право
6. Світова і вітчизняна державно-правова думка XIX ст.
XIX ст. було періодом формування методології теоретичного пізнання державно-правового розвитку, виникнення вчення про діалектику, утвердження класичного німецького ідеалізму, що послугувало теоретичним підґрунтям для зародження марксизму. Марксизм зосередив свої зусилля на обґрунтуванні ідеалів суспільного ладу, заснованого на спільній праці і справедливому розподілі. У цей час почали пропагувати ідеї свободи людини і людства, поваги до законності, гуманістичного призначення держави, з´явилася ідея громадянського суспільства. Під впливом Великої французької революції, якобінського терору, наполеонівських війн виникла течія «консерватизм».
Із критикою раціоналізму теорії природного права і властивої Просвітництву віри у всесильність закону на початку XIX ст. виступили німецькі юристи, які створили історичну школу права. Основним напрямом державно-правової думки поступово став лібералізм як ідеологія обґрунтування громадянської свободи, безпеки особистості, вільного підприємництва, невтручання держави в економічне життя. У другій половині XIX ст. намітилась тенденція переходу від чистого позитивізму до узагальнень, від фактології до філософії, соціології, історизму, психології. Суперечності феодального ладу в Росії спричинили протистояння ліберальної, радикально-революційної і монархічно-консервативної ідеологій, розбіжності в ідейно-теоретичних підходах західників і слов´янофілів. Українська державно-правова думка XIX cm., починаючи від «Історії Русів», увібрала елементи основних течій західних політико-правових учень і підпорядкувала їхній потенціал завданням національного відродження.