Історія вчень про державу і право
4.5. Проблеми держави і права у вченнях ранніх соціалістів-утопістів
У XVI—XVII ст. в Європі як самостійна течія виокремилося вчення соціалізму. На ранній стадії воно поставало переважно у формі «утопій». Соціалісти-утопісти, звертаючись до проблем держави, права, влади, формулювали їх ідеальні форми, здатні, на їх думку, втілити одвічну мрію людей про гармонійне співжиття, що передбачає усуспільнення майна, ліквідацію приватної власності і матеріальної нерівності. Водночас вони зовсім не переймалися питаннями прав і свобод людини, взаємозв´язку держави і громадянина, гарантій безпеки з боку суспільства.
Томас Мор (1478—1535). Англійський мислитель і державний діяч, автор трактату, який увійшов в історію політичних і правових учень під назвою «Утопія» (у перекладі з грецької означає «місце, якого не існує»). Т. Мор піддав гострій критиці політику й законодавство сучасної йому Англії. Основну причину безпідставної жорстокості законодавства і поширення злочинності в суспільстві він вбачав у приватній власності і грошах, породженням яких є поділ на багатих і бідних. Державу і право філософ розглядав як інструмент у руках багатіїв для збереження свого багатства, нажитого неправедним шляхом, та як засіб експлуатації трудящих.
Всебічно розкритикувавши негативні явища сучасного йому суспільства, Т. Мор витворив варіант ідеальної держави, населення якої він поселив на уявному острові Утопія. Фантастичну державу автор зобразив у формі своєрідної федерації 54 міст із представницьким органом (сенатом) на чолі, до якого входять по три представники від кожного міста і який вирішує загальні справи всього острова. Устрій і структура кожного з міст стандартні. У місті 6000 сімей. У кожній сім´ї від 10 до 16 дорослих. Мешканців міст поєднують спільність майна і всезагальний трудовий обов´язок. Кожна сім´я займається певним ремеслом. Для роботи у наближеній до міста місцевості живуть сільські сім´ї, що налічують до 40 дорослих. Кожен мешканець міста зобов´язаний попрацювати в сільських сім´ях не менше двох років.
Система управління в Утопії вибудувана за принципом виборності. Кожні 30 сімей обирають на рік філарха (сифогранта). Очолює 10 філархів протофіларх (транібор).
Решта обирається з числа вчених. Обрані особи утворюють сенат, очолюваний князем (принцепсом). Князя обирає філарх із кандидатур, запропонованих народом. Найважливіші справи міста вирішують народні зібрання.
Суспільне життя в Утопії ґрунтується на принципах демократизму, віротерпимості, добровільності, рівноправності, доступності правових норм. Оскільки в Утопії відсутня приватна власність, спори між громадянами виникають рідко, а злочинність низька. Тому нема необхідності у широкій, складній законодавчій базі і, відповідно, «законодавцем є кожен». До утопійців, які здійснили тяжкий злочин, застосовують рабство, яке, на відміну від того, що існувало в давні часи, не є спадковим і може бути пом´якшеним або припиненим щодо злочинців, які покаялися і виправились.
Основною перешкодою на шляху запровадження нового, ідеального ладу Т. Мор вважав жадібність і пихатість багатіїв. Можливість втілення усіх ідеалів мислитель пов´язував із торжеством розуму, що сприятиме раціоналістичному обґрунтуванню переваг усуспільненої власності, всезагальної рівності та праці на благо всього суспільства.
Томмазо Кампанелла (1568—1639). Один із перших теоретиків утопічного соціалізму, філософ, письменник і політичний мислитель. Йому належить багато праць з філософії, теології, політики, астрономії, астрології, медицини, серед яких «Про іспанську монархію», «Про папську монархію», а праця «Місто Сонця» ознаменувала появу концепції утопічного соціалізму.
Т. Кампанелла започаткував пошук нових шляхів до справедливого суспільства, заснованого на ідеях соціальної рівності, суспільної власності, братерства, взаємодопомоги. У праці «Місто Сонця» він запропонував ідеал суспільства, заснованого на спільній власності, окресливши суспільний устрій і політичну організацію міста-держави. Державний устрій Міста Сонця — це ідеалізована теократична система на чолі із жерцем (Метафізиком), який є першим священнослужителем. В управлінні державою йому допомагають «Влада» (Пон), «Мудрість» (Сін) та «Любов» (Мор). «Влада» (сила) керує справами війни і миру, опікується організацією військової сили, воєнним мистецтвом і ремеслом. «Мудрість» займається питаннями науки, освіти. «Любов» керує справами виховання, медицини, особистого життя, побуту. Політична влада у місті-державі переплітається з церковною, духовною. Щодо політичної організації, то Т. Кампанелла не піднявся вище від рівня середньовічних феодальних уявлень, відобразивши у своєму проекті теократичні принципи і практику управління, прийняту в католицьких церковних організаціях.
Суспільний устрій Міста Сонця характеризується обов´язковою працею для всіх громадян і відсутністю приватної власності. Суспільна власність зумовлювала суверенність колективу, маси, суспільства, а проблему індивіда Т. Кампанелла розглядав у зв´язку з його обов´язками або ж правом обмеженого вибору. У «Місті Сонця» питання свободи особистості не порушено. Вони проглядаються у визначених заздалегідь правах і обов´язках усіх членів держави.
В ідеальній державі Т. Кампанелли простежуються деякі принципи демократії. Регулярно (двічі на місяць) збирається Велика рада, на якій присутні всі громадяни, котрі досягли двадцяти років. На її засіданнях обирають і призначають осіб, які обійматимуть вищі посади в державі. Велика рада має право контролю за посадовими особами та право на їх заміщення. Вороже ставлячись до законодавства свого часу, Кампанелла зазначав, що в Місті Сонця закони чіткі, короткі та нечисленні. Спрощеним є механізм судочинства.
Т. Кампанелла був упевнений у можливості реального справедливого суспільства. Його твердження про необхідність глибоких соціальних змін постало з політичної дійсності, очевидних бідувань і невлаштованості тогочасного світу. Основну причину всіх бід Кампанелла вбачав у соціальній нерівності, несправедливості розподілу багатства між людьми. Місто Сонця, на його думку, є втіленням програми соціально-політичного перетворення суспільства, в якому все буде спільним. Ідея спільності усього майна, в т. ч. й особистого, відображає примітивно-зрівняльні тенденції селянських рухів середньовіччя, а в утопічних поглядах Кампанелли поширюється на розподіл розумової і фізичної праці: одна частина суспільства (більшість) займається фізичною працею, а функції організації виробництва, наукового і політичного управління суспільством виконує група жерців-філософів. Вирішення всіх питань господарського, культурного, особистого життя громадян ідеальної держави належить своєрідній духовній ієрархії. Отже, місто-держава є аристократичною ієрархізованою державою, яку очолюють представники розумової праці.
Т. Кампанелла був упевнений, що справедливий устрій створить усім громадянам умови для нормального існування. Виборні посади, мудре колективне керівництво, виконання громадянами норм суспільного співжиття теж були гарантами в забезпеченні справедливості й добробуту.
Утопічні погляди мислителя стали викликом індивідуалізмові, приватній власності, релігії і державі, яким він протиставляв колективізм, общинність, спільну власність народу, справедливу державу. Проте домінанта загального, колективного породжувала нові проблеми, що залишилися поза увагою утопіста.
Жителі Міста Сонця живуть спільно, в однакових будинках, мають однаковий одяг, прикраси, харчуються одноманітною їжею. їх існування у місті є суворо регламентованим. Шлюбні відносини регулюються, а їх суб´єктів підбирають начальники, посадові особи, яких контролює верховний правитель Сонце і його співправителі. їх не обирає народ, вони здійснюють свою діяльність за угодою між собою. У їх розпорядженні розгалужений чиновницький апарат. Отже, Т. Кампанелла у своїй соціально-утопічній концепції всупереч демократичним переконанням підсвідомо заклав елементи авторитаризму. Зокрема, ідея народовладдя в нього суперечить незмінності влади верховного жерця — Сонця.
Т. Кампанелла запропонував план створення всесвітньої монархії, якою б мав управляти Папа Римський. Для цього необхідна сила, яку мислитель вбачав в особі іспанського монарха («Про іспанську монархію»). Всесвітній монарх має обов´язково підкорятися Папі, який володіє двома мечами — світським і духовним. Законодавство не належить до компетенції Монарха, оскільки йому достатньо християнських законів і римської мудрості. Закони мають відповідати звичаям.
Усвідомлюючи значення науки, Т. Кампанелла дійшов висновку про можливість раціонально, шляхом суворої регламентації життя і побуту громадян розв´язати всі проблеми людського існування. Протестуючи проти індивідуалізму, він у «Місті Сонця» послідовно підпорядковує людську особистість державному контролю та управлінню, наголошуючи на домінуванні інтересів держави. Приділяючи увагу питанням законодавства, яке має утвердитися в державно-організованому суспільстві, що ґрунтується на спільності майна, принципах колективізму, Т. Кампанелла майже не переймався правами і свободами індивіда, правовими зв´язками громадянина і держави, системою гарантій прав і свобод.
Джерард Вінстенлі (1609 — після 1660). Ідеолог крайнього лівого крила революційної демократії Англійської буржуазної революції XVII ст. Його перу належать памфлети «Новий закон справедливості», «Новорічний дарунок парламенту та армії», «Декларація бідного пригніченого люду Англії», «Звернення до всіх англійців», «Закон свободи, викладений у вигляді програми, або Відновлення істинної системи правління» та ін.
Юридичні міркування Дж. Вінстенлі ґрунтувалися на ранньому християнстві, вченнях Платона, Т. Мора, Т. Кампанелли. Такі правові погляди виходили з необхідності досягнення повної соціальної справедливості й заснування «Вільної Республіки» шляхом здійснення аграрного перевороту; знищення класів, експлуатації людини людиною, скасування приватної і встановлення суспільної власності на землю; ліквідації грошей, купівлі-продажу, роботи за наймом, майнової нерівності; запровадження зрівняльного розподілу через громадські магазини, обов´язкових праці та навчання, натурального домашнього промислового виробництва тощо. Дж. Вінстенлі розробив конкретну «конституцію істинної рівності», яка складалась із 62 основних законів республіки. Серед них закони, спрямовані проти неробства і розкошування, купівлі та продажу, закони про вибори посадових осіб, про свободу, про оброблення землі, про шлюб та ін.
Згідно з ученням Дж. Вінстенлі, держава виникає внаслідок природної еволюції з сім´ї, а всі правителі мають своїм корінням «першого батька першої сім´ї». Основний природний закон — це закон, записаний у серці кожної людини, тобто закон загального самозбереження. Він є «коренем істинного правління закону справедливості і миру». Другий природний закон — це закон особистого самозбереження, який є джерелом тиранії, несправедливості, війн. Англія виникла протиприродно внаслідок зовнішнього вторгнення. Завойовники знищили природну справедливість насадженням приватної власності на землю, «законодавчого крючкотворства», що підтримувалася силою, і цим самим перетворили Англію на тюрму, її юристів — на тюремників, а бідний люд — на арештантів. Англія зможе стати вільною республікою через ліквідацію пригнічення і встановлення суспільної власності на землю.
На думку Дж. Вінстенлі, існують два види державного правління — королівське («влада розбійників з великої дороги») і республіканське (засноване на природному законі загального самозбереження, на законах істинної свободи, тобто на праві справедливості, а не сили). Державне правління складається з трьох елементів: а) ухвалення справедливих законів; б) правильного підбору «належних посадових осіб»; в) сумлінного виконання законів. Закони мають бути святинею для чиновників і для народу, «головним суддею всіх їх вчинків». Хто застосовуватиме закон за гроші чи іншу винагороду, підлягатиме смертній карі як зрадник республіки. Однак будь-який закон, що посягатиме на основи суспільного землекористування, має бути рішуче відкинутий. Усі посадові особи республіки переобираються щорічно, щоб «запобігти виникненню честолюбства і зажерливості».
Значну увагу приділяв Дж. Вінстенлі системі покарань. Він був упевнений, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності, якщо його вина «не доведена двома чи трьома свідками або власним зізнанням». Найтяжчі покарання (смертна кара) очікують тих, хто продає чи купує землю або плоди землеробства, вчиняє державну зраду, перетворює богослужіння на професію, а релігійну проповідь — на джерело прибутку. В інших випадках винний на кілька місяців втрачає свободу, переодягається у спеціальний одяг і виконує найважчі роботи. За словесну образу закону порушник має бути «покараний батогом і посаджений на грубу їжу».
Політико-правові ідеали рівності, колективної власності, мирної перебудови монархії у республіку на чолі з парламентом, що переобирається щорічно, запровадження усезагального виборчого права, нового суспільства на правових засадах, принципах суворого дотримання законів і законності, доктрини «закону повної соціальної справедливості», рівності майна, змінності і виборності всіх посадових осіб держави та інші міркування Вінстенлі справили помітний вплив на розвиток і утопічного, і теоретичного соціалізму у світі, на формування соціалістичної течії політико-правової думки України у другій половині XIX — на початку XX ст.
Проблеми, підняті у вченнях ранніх соціалістів-утопістів, посприяли виробленню антибуржуазного підходу в розробленні питань функціонування влади, держави, права, суспільства. Саме на його основі формувався соціалістичний ідеал, спрямований на створення суспільного ладу, здатного подолати матеріальну нерівність між людьми і покінчити з попередніми тиранічними формами правління.