Педагогіка
Взаємозв´язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку
Процес становлення особистості як “саморуху” визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.
Зовнішні умови — умови природного й суспільного середовища, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, реалізації можливостей розвитку. Діють через внутрішні умови (природні нахили, сукупність почуттів, переживань), які існують у самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб, інших суб´єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає фактором його активності.
Зовнішні і внутрішні умови розвитку за своєю суттю протилежні, водночас вони не тільки взаємопов´зані, а й переходять одні в одних. Зовнішнє, об´єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб´єктивним його надбанням, що визначає нові його ставлення до оточуючого світу. Відбувається інтеріоризація дій (практичних, розумових, мовних), формується здатність оперувати об´єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено, виявляти ці процеси назовні (екстеріоризувати їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи змін і перетворень.
Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами у внутрішні, ідеальні.
Екстеріоризація — процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, предметної.
Співвідношення між зовнішнім і внутрішнім змінюється в процесі розвитку людини, набуваючи на різних етапах відповідних їм особливостей. Внутрішні умови збагачуються через діяльність, уможливлюють нове ставлення до оточуючого (те, що залишало байдужим, набуває значущості).