• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

3.1. «Все пізнаємо в порівнянні»

Якщо класична літературознавча методологія має іманентний характер, тобто її предметом є те чи інше літературне явище (твір, жанр, стиль, спадщина письменника, національна література, світове письменство) як цілість, то компаративістичні методології виходять поза межі окремого літературного явища - їхній предмет щонайменше бінарний, бо для порівняння, звісно, треба мати, як мінімум, два об´єкти.

Згідно з традицією, що має античне походження, порівняння полягає в зіставленні одного літературного явища, т. зв. компарандума (лат. - те, що порівнюють), з іншим, комнаратумом (лат. - те, з чим порівнюють). Це зіставлення »дійснюємо на певній спільній основі, яку визначають як терміном компараціоніс (лат. - третє в порівнянні). Порівнюємо літературні явища задля глибшого пізнання їх і вивчення таких відношень між ними, як:

- тотожність / подібність / відмінність;

- спільне / особливе / унікальне;

- універсальне / зональне / локальне;

- загальнолюдське / інтернаціональне / національне тощо.

Свобода порівняння не має обмежень. Рішення про те, «що» з «чим» порівнювати, не залежить винятково від реального контексту, а й від позиції дослідника. Звідси компаративістичному дослідженню постійно загрожує небезпека випадкових і неістотних зіставлень. Тому порівняння мусить спиратися на сутність предмета, а не лише на особисті враження дослідника, а також залучати tertium comparationis, окреслюючи той аспект, у якому здійснюється зіставлення

Tertium comparationis Г. Р. Яусс дефініціював як теоретичну норму:

Ті норми не виникають безпосередньо з порівнюваних предметів. Вони народжуються з початкової пізнавальної інтуїції, з деколи прихованого чи неусвідомлюваного зацікавлення дослідника, котрий повинен за допомогою герменевтичної рефлексії виявити їх і відтак свідомо впровадити в акт порівняння, якщо бажає, щоби його аналіз був заснований на фаховому вивченні предмета, а не на упереджених переконаннях.

Інакше кажучи, tertium comparationis - це обрана дослідником спільна для порівнюваних явищ концептуально-методологічна площина, на яку їх можна спроектувати для зіставлення. Наприклад, для порівняння середньовічної лицарської епіки в Західній Європі, Київській Русі, Грузії, Японії таким tertium comparationis можна обрати жанровий, стильовий чи тематичний аспекти, бо ті твори об´єднуються подібними ознаками героїчного епосу («пісня», «слово», «повість»), чергуванням ритмічного і прозового тексту, середньовічними ідеалами, втіленими в образі мужнього героя - «лицаря без страху й догани»: королевича Зіґфріда з німецької «Пісні про Нібелунґів» (записана близько 1225 р.), лицаря Роланда із французької «Пісні про Роланда» (XI ст.), Сіда Кампеадора з іспанської «Пісні про мого Сіда» (XII ст.), Ігоря і Святополка з українського «Слова о полку Ігоревім» (близько 1187 р.), Автанділа, Таріела і Прідона із грузинської поеми «Витязь у тигровій шкурі» (кінець XII - початок XIII ст.) Шота Руставелі, Йосіцуне з японської «Повісті про Гейке» («Гейке-моноґатарі», XIII ст.), короля Марка із сербських і болгарських «юнацьких» пісень тощо.

Порівняння може бути двостороннім (зіставлення середньовічної лицарської епіки в Японії і Західній Європі) і багатостороннім (середньовічна лицарська епіка в Японії, Західній Європі, Київській Русі і Грузії), одноаспектним (жанрове зіставлення) та багатоаспектним (зіставлення жанрових, стильових, тематичних аспектів), а також здійснюватися у часових (діахронічний, синхронічний, панхронічний) і пізнавальних (детерміністичний, структурний, функціональний) планах

Порівняння не завжди розрізняють серед споріднених пізнавальних дій, хоча це не означає, що їх не варто диференціювати. Скажімо, зіставлення - це співвіднесення предметів, яке має на меті виявити різноманітні взаємовідношення між ними - не лише подібність, а й різнорідність і відмінність. Якщо сама внутрішня форма терміна порівняння націлює на виявлення подібних, схожих літературних явищ (А = Б), то розрізнення (А * Б) диференціює їх за особливими, своєрідними, прикметними ознаками, а протиставлення (контрастне зіставлення: А<->В) вказує на відмінні, опозиційні (протилежні) ознаки. Аналітичне зіставлення і протиставлення явищ сприяє глибшому їх пізнанню (відоме прислів´я «все пізнаємо в порівнянні»).

Порівняльно-історичний підхід зіставляє літературні явища, зосереджуючись на таких подібностях (відповідностях, спільностях) між ними, які засновані на їхній спорідненості (чи спадкоємності - близькості за спільністю походження) та спілкуванні (взаємодії чи контактах - двосторонніх міжнародних літературних взаєминах). Іншими словами, предметом генетично-контактного дослідження є еволюція і взаємозалежність літературних явищ, яка ґрунтується на їхніх зв´язках у літературному просторі й часі. Методологічний апарат порівняльно-історичного підходу становлять генетичний (генеалогічний) і зв´язаний з ним контактологічний методи дослідження.