• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Психологія управління

Комунікативна підготовка персоналу

У загальній структурі управління комунікабельність виражає власнесоціально-психологічний аспект діяльності керівника. Вона є однією ізпрофесійно важливих якостей керівника, оскільки ефективністьуправлінської діяльності залежить від уміння керівника вислуховуватипартнера по взаємодії, володіння методикою спілкування, засобамипереконувального впливу та ін. А одними із найсуттєвіших вуправлінському процесі є комунікативні проблеми (стиль спілкування,глибина і повнота взаєморозуміння, певні навички і вміння впливу налюдей тощо). Виявляються вони не лише у внутріорганізаційномуспілкуванні, а й у зовнішніх зносинах (встановлення ділових відносин,подолання спірних ситуацій), суттєво впливаючи на успішністьорганізації загалом. Тому комунікативні якості і здібності, підготовкакерівника до повноцінного міжособистісного спілкування, творчогоспівробітництва й діалогу з колегами та підлеглими є важливим чинникомефективної управлінської діяльності. Отже, розвиток цих його якостей іздібностей є важливим напрямом системи професійного та психологічногонавчання кадрів управління.
Сучасна практична психологія володієрізноманітними методичними прийомами, способами розвитку в управлінцівконкретних умінь і навичок спілкування, взаємодії, розуміння йвзаєморозуміння. Але комунікативна підготовка потребує не лишезбільшення обсягу психологічних знань, засвоєння і закріплення“ефективних” комунікативних умінь. Необхідна принципова орієнтаціяособистості керівника на ефективну внутрішню і зовнішню комунікативнувзаємодію.
У системі комунікативної підготовки керівника окреслилися такі головні напрями:
— актуалізація соціально-психологічного, передусім комунікативного, потенціалу учасників взаємодії;
—розуміння особистості керівника як партнера, учасника спільноїдіяльності й спілкування; актуалізація його соціально-психологічноїкомпетентності;
— формування індивідуального й групового стилю взаємодії.
Комунікативна компетентність передбачає наявність знань із соціальноїпсихології, вміння їх використовувати, враховувати в конкретнійдіяльності. Основними джерелами, що живлять комунікативнукомпетентність, є життєвий досвід, мистецтво, загальна ерудиція людини,спеціальні наукові методи. Активізація комунікативного потенціалуучасників управлінської взаємодії пов´язана з адекватним розумінням іреалізацією на практиці функцій спілкування.
У процесі об´єднанняіндивідуальних комунікативних дій учасників управлінської взаємодії успільну діяльність, як правило, виникають ситуація партнерства(взаємодія на основі діалогу), ситуація кооперації (взаємодія на основірозподілу дії), традиційна ситуація інформаційного обміну (викладання,навчання тощо). У цьому процесі виокремлюють такі фази:
— визначення спільних для учасників взаємодії “координат”;
— впорядкування функцій спілкування між учасниками, визначення загальної стратегії групової поведінки учасників;
—синхронізація психічної активності учасників із формування “спільногофонду” знань, умінь і навичок (обмін досвідом, взаємне управління,контроль і корекція поведінки та спілкування учасників управлінськоїдіяльності).
Результатом такого спілкування є вироблення спільнихпозицій в учасників або з´ясування суперечностей між ними законкретними властивостями, показниками.
Високоефективним щодозасвоєння та розвитку комунікативних знань і навичок є груповенавчання, яке розкриває широкий простір для реалізації таких груповихфеноменів, як згуртованість, сумісність, спрацьованість, надійність.При цьому схильність учасників взаємодії до навчання вважаютьінтегральним показником результату групової діяльності та взаємодії.Формування в процесі групового навчання механізмів координації спільнихдій передбачає два рівні регуляції:
— набутий досвід групової дії (вміння та навички кожного учасника);
—внутрігруповий досвід, втіленням якого є структури функціональноїорганізації спільної діяльності та внутрігрупової комунікації.
Результативність комунікативної підготовки керівників залежить віддотримання вимог, що забезпечують ефективність формування в них умінь інавичок спілкування:
1. Висока професійна значущість навчання.Йдеться про актуалізацію психологічної готовності керівника дооволодіння практикою ділового спілкування.
2. Одночасність дійучасників комунікативного процесу під час вирішення своїх практичнихпроблем та опанування нових методів і засобів комунікації. Одночасністьдій виявляється в тому, що один відправляє певне повідомлення, а іншиййого сприймає. За таких умов повідомлення і сприймання інформаціїспрямовані на її передавання, інтерпретацію та осмислення. Цезабезпечує єдність прийняття повідомлення і пізнавальних процесів, щосупроводжують його, оскільки повідомлення потрапляє у суб´єктивнийінформаційний простір людини, якому властивий самоаналіз,самосприйняття тощо. У цьому процесі індивід безперервно впливає сам насебе, трансформуючи своє бачення іншого, ситуації, самого себе, ідей.Сукупно все це забезпечує творчий характер комунікативної підготовки.
3. Етапність процесу комунікативної підготовки. Реалізується ця вимогачерез послідовне опанування технологіями: внутрігрупової сенситивності,комунікативної компетентності, побудови міжособистісних стосунків,групової мислетворчості та інноваційних процесів, реалізації груповихзадумів з поєднанням теоретичних аспектів навчання та практичнихелементів занять.
4. Єдність змісту занять і методики роботи ізслухачами. Однак за будь-якого змісту і різних методичних підходів доорганізації навчання, активність, міжособистісне спілкування слухачівпсихологічний клімат співробітництва та діалогу є потужною силоюкомунікативної підготовки. При цьому ефективність комунікативноїпідготовки зростатиме, якщо скорочуватиметься розрив між понятійнимапаратом слухачів і понятійним апаратом навчальних курсів.
5.Врахування на початкових етапах підготовки індивідуальнихпсихофізіологічних, етнопсихологічних особливостей учасниківнавчального процесу. Йдеться передусім про такі особливості, як рівеньекстраверсії та інтроверсії особистості, показники емоційноїстабільності, тенденції реагування чи тенденції акцентуації основниххарактерологічних властивостей індивіда, показники мотиваціїспілкування та ін.
6. Актуалізація отриманих комунікативнихзнань. Підкреслення їхньої значущості для набуття професіоналізмуособистістю та групою оптимізує пізнавальну діяльність людини, сприяєефективності комунікативної підготовки.
7. Врахування певних змінобох суб´єктів у процесі комунікації. Зумовлені вони перерозподіломінформації та її інтерпретацією в системі взаємодії, новим розуміннямінформації, трансформованими поглядами на події, факти.
Загалом,комунікативна підготовка персоналу організації сприяє налагодженнюморально-психологічного клімату, ділових відносин, інтеграції зусиль надосягнення загальної мети.