Психологія управління
Соціально-психологічне середовище організації
На керівника та його управлінську діяльність соціальнесередовище впливає не тільки безпосередньо (прикладами, поведінкою), ай через засоби масової комунікації, закони, правила, моральні норми,звичаї, систему комунікацій організації. Взаємодія керівника такерованої ним установи із соціальним середовищем виражається вбезпосередньому зв´язку і постійній залежності між ними, що впливає назміст потреб керівника та його співробітників; у цілеспрямованихвзаємовпливах особи й соціального середовища, що спричинює зміникожного з них; у виникненні суперечностей і антагонізмів між соціальнимсередовищем і особою за відсутності в ньому умов для задоволення потребособи; у впливі організації та належних до неї осіб на середовище інавпаки, що породжує зміни кожного з них; у виникненні суперечностейміж організацією та учасниками управлінського процесу і середовищем завідсутності в ньому умов для ефективного функціонування організації. Вцьому складному процесі соціально-психологічні чинники є надтоважливими, оскільки соціально-психологічні параметри є складовимисередовища.
Американський соціальний психолог Джекоб Морено(1892—1974), аналізуючи систему зв´язків суб´єктів і об´єктівсоціальної взаємодії, довів, що психологічне благополуччя особистостізалежить від її місця у системі міжособистісних відносин. їх структуравизначається емоційними зв´язками, взаємними симпатіями й антипатіями,притяганнями й відштовхуваннями і є недоступною для зовнішньогоспостереження. Всебічне дослідження цієї структури забезпечує методсоціометрії. Його результати не лише розкривають вплив керівника напідлеглих і на управління загалом, а й дають змогу скоригувати їхвідносини (розв´язання конфліктів, подолання психологічних бар´єрів,суперечностей тощо) шляхом цілеспрямованої зміни становища особистостіу структурі внутрігрупових відносин. Людина, група завжди належать допевного простору (простір цілей, відносин, функцій), зміна якого надаєіншого значення всій системі зв´язків.
Соціальні психологи,розкриваючи природу соціального впливу, стверджують, що найвідчутнішимвін є у сфері міжособистісних відносин, у спеціально створеномусередовищі, сфері засобів масової комунікації. Відмінності між сферамивпливу полягають у тому, наскільки вони є особистісними чиіндивідуалізованими, а також у ступені, широті охоплення цільовоїаудиторії, на котру спрямований вплив.
Характеристики таособливості соціально-психологічного простору організаціїопосередковані або фізичним середовищем (величина, форма, відноснерозташування частин), або системними властивостями організації(цілісність, структурність, автономія, функціональна однорідністьчастин). Поза соціальною діяльністю організації, відносинами івзаємодією людей соціально-психологічний простір не існує, він завждимає об´єктивні форми, що постають у системі певних оцінок, уявлень таобразів. У ньому відбуваються основні якісні переходи (“ізоляція —контакт — наближення”, “суперництво — опозиція — конфлікт” тощо),формування позицій і диспозицій учасників взаємодії та ін. Завжди дляпроцесу взаємодії чи боротьби, кооперації чи конфлікту необхіднийпростір, який по-своєму сприймає, оцінює і розуміє кожен належний йомусуб´єкт.
Соціально-психологічний простір організацій характеризують такі його властивості (В. Казміренко):
—ієрархічна і багатозначна структурованість (соціально-психологічнийпростір є простором намірів і цілей, відносин і позицій, взаємозв´язківі взаємозалежностей);
— відносна статичність йогосоціально-психологічних параметрів (вони задаються ззовні й пов´язані зфункціональними та соціотехнічними характеристиками організації);
—суб´єктивне сприймання і різний ступінь суб´єктивної актуальності йоговеличини, форми і місця (кожна особа організації на основі своїхстатусних і рольових позицій є учасником системи взаємодії; насиченістьфункцій і професійний досвід створюють певний комплекс установок, умов,що опосередковують відмінності у суб´єктивному сприйняттісоціально-психологічного простору);
— різні значення його комфортності як для окремої людини, так і для структурної одиниці, групи тощо.
Для виміру соціально-психологічного простору використовують такі параметри:
1. Цілісність.Вона охоплює міру рефлексивної однорідності, ізотропності(змінюваності), подібності способу життя і спрямованості на збереженняорганізації як форми спільної діяльності і як умови життєдіяльностілюдей, об´єднаних єдиною структурою організаційних відносин.Властивість цілісності відтворює міру соціально-психологічноїрівноваги. її засвідчують конкретні аспекти функціонування організації:
—загальний рівень ідентифікації співробітників із організацією(причетність до цілей і завдань, наявність єдиних і спеціалізованихнорм, зв´язок життєвих стратегій співробітників із перспективами іфункціями організації);
— наявність в організації механізмів адекватного оцінювання кожного й активізації їх участі в організаційній життєдіяльності;
— наявність в організації традицій, форм їх закріплення, механізму збереження і передавання іншим поколінням;
— розвиток традицій організації;
— форми закріплення і збагачення досвіду організації;
— координаційна цілісність, співзвучність управлінських рішень на різних рівнях;
— колективні форми управління;
— довіра до керівництва;
— відсутність зайвих, штучно створених під структур;
— розвиток механізмів стимуляції соціальної та організаційної активності, відповідальності та ініціативи;
— формування механізмів соціального захисту, “патерналізм організації” стосовно своїх працівників і підструктур.
2. Структурність соціально-психологічного простору. Їїхарактеризують об´єм, інтенсивність, складність взаємодії міжелементами та їх композиціями. Рівень структурностісоціально-психологічного простору організації тим вищий, чим більшакількість зв´язків, що відтворюють функціональні, рольові, статуснівідносини, чим більша кількість цінностей, норм, різних аспектіворганізаційного досвіду залучена до взаємодії.
3. Автономія підструктур.Її визначають за рівнем (просторово-часова характеристика діяльностіпідрозділу з погляду його місця в системі зв´язків і відносин,взаємозв´язків і взаємозалежностей) і ступенем (кількість можливихваріантів вільного вибору, якими наділені складові організації в своїйдіяльності та виборі засобів і способів досягнення мети).
У цьомуконтексті важливим є принцип взаємодії як обов´язкова й характернаознака системи управління, оскільки поза взаємодією компонентів системиуправління нова якість навіть немислима, а це може спричинити руйнаціюсистеми.
Взаємодія — процеси впливу об´єктів один на одного, їх взаємна зумовленість, породження одним одного і зв´язок.
Особливістю взаємодії є причинна зумовленість: кожна із взаємодіючихсторін є причиною і наслідком одночасного зворотного впливу протилежноїсторони. У процесі взаємодії реалізується не тільки соціальний, а йпсихологічний контакт, пов´язаний із психічним станом об´єктів. Цейконтакт виражається у взаємосприйманні, взаєморозумінні абонерозумінні, несприйманні.
В управлінській діяльності керівника взаємодія виявляється у таких видах відносин:
— “керівництво — підкорення”. Керівник сам приймає рішення, намагається показати свою професійну перевагу;
—“керівництво — партнерство (співробітництво)”. Передбачає наявністьзагальних ознак спільної діяльності: єдиної цілі й загальної мотивації(спонукання працювати разом); розподіл діяльності на функціональнопов´язані складові й розподіл їх між учасниками; об´єднання індивідівта індивідуальних діяльностей тощо.
Управлінська діяльністькерівника відбувається у просторі й часі, враховує культурний контекст.Тому культура управління є одним із вирішальних чинників впливу насвідомість, вчинки, помисли і бажання підлеглих, її рівень зумовлюютьусі аспекти управлінського процесу, передусім знаннянаціонально-психологічних особливостей його учасників.