Психологія управління

Комунікативний потенціал особистості керівника

Поняття “потенціал”, “потенційний” тлумачать як сили, щоможуть бути задіяні та використані; як можливості росту, розвитку ісаморозвитку суб´єкта, системи; як вимірювач ступеня сили явища, впливуна процеси, предмети, що його оточують. Ці поняття застосовують дохарактеристики суспільства, його окремих сфер, груп людей, індивідів утаких словосполученнях, як економічний потенціал, науковий потенціал,комунікативний потенціал та ін.
Комунікативний потенціал особистості розглядають у таких аспектах:
—система психологічних властивостей та особливостей особистості, щонабувається у спільній діяльності, спілкуванні, а також це сукупністьформ, засобів інтеграції власної діяльності з діяльністю інших, власноїособистості з особистостями інших. У цьому розумінні комунікативнийпотенціал особистості є динамічним утворенням, що розвивається (абонавпаки), системою властивостей і здібностей;
— комунікативнівластивості характеризують можливості особистості як конкретного іреального учасника спільної діяльності й визначають ефективність такоїучасті, а відповідно, глибину і повноту входження в спільну діяльністьі співпрацю, у групу, людську спільноту;
— в особливих видахдіяльності та у специфічних ситуаціях спілкування, які пред´являютьособистості підвищені вимоги, ці властивості є внутрішніми резервамиособистості, що забезпечують ефективну її діяльність.
Оцінюючиособистість та управлінську діяльність керівника, беруть до уваги йогопотенціал у цілому (природні задатки, здібності, обдарованість, талант,геніальність особистості, її психофізіологічні особливості,інтелектуальні можливості, соціальний статус) і культурний, моральний,комунікативний потенціал.

Комунікативний потенціал керівника — притаманні керівникові комунікативні можливості, які є внутрішнім резервом особистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.

Комунікативний потенціал керівника базується на психологічній (зумовлюєнамагання максимально реалізувати свої індивідуальні властивості тахарактерологічні особливості у процесі спілкування) та соціальній(враховує систему суспільних відносин, причинно-наслідкові зв´язки,соціокультурний та етнопсихологічний контексти спілкування) основах.Комунікативний потенціал керівника здатен змінюватися, реалізовуватисяв будь-яких виявах (у самосвідомості, практичних діях тощо). Суттєвоюйого ознакою є адекватність цілям і завданням управління.
Нерідкоу поглядах на комунікативний потенціал керівника домінує схематичний,спрощений підхід, що замикається в таких його якостях, яктовариськість— нетовариськість, комунікабельність—некомунікабельність,відповідальність—невідповідальність. Насправді комунікативний потенціалособистості керівника слід трактувати як наявність у нього специфічнихособистісних якостей, здібностей, комунікативних знань, умінь, навичок,мотивів, що в системі становлять комунікативну структуру особистості,її комунікативне ядро та індивідуальний стиль при здійсненніуправлінської діяльності, при взаємодії та співпраці з учасникамиуправлінського процесу. Ці властивості розвиваються і формуються успілкуванні та закріплюються у структурі особистості керівника яксвоєрідна життєва позиція, котра є важливим чинником життєвоїперспективи, впливає на вдосконалення управлінської діяльностікерівника.
Участь керівника в кожному комунікативному актізалежить від його індивідуальних властивостей (організованості,перспективності мислення, вміння концентрувати увагу на розв´язанніуправлінських завдань, впевненості у собі тощо), змісту спільноїдіяльності, накреслених цілей, наявності умов, котрі забезпечуютьдосягнення цілей, індивідуальних особливостей інших учасниківвзаємодії, соціокультурного та етнопсихологічного контексту,соціально-економічної та політичної ситуації тощо. За будь-яких умовможна побачити те неповторне, індивідуальне, стійке, що характеризуєкомунікативні можливості керівника і визначає його як особистість,здатну здійснювати ефективне управлінське спілкування. Це “неповторне”,“стійке” і є основою, стрижнем комунікативного потенціалу керівника,внутрішнім резервом особистості, що забезпечує адекватну самооцінкукерівництва, формує авторитет керівника в організації.
У цьому контексті виокремлюють складові та характеристики комунікативного потенціалу керівника:
— потенційні комунікативні можливості, комунікативні сили керівника, які можуть бути задіяні та використані в управлінні;
— психологічні властивості й можливості особистості керівника, набуті в управлінському спілкуванні й взаємодії з іншими людьми;
— комунікативні можливості професійного розвитку, саморозвитку особистості керівника;
—динамічність комунікативного потенціалу, яка сприяє розвитковікомунікативних властивостей та здібностей керівника, що пред´являєособистості підвищені вимоги за використання внутрішніх комунікативнихрезервів, переведення їх із потенційних в актуальні.
Йдеться пронайефективнішу реалізацію закладених у людині потенційнихкомунікативних можливостей, про перехід потенційного в активне, промежі розвитку комунікативних здібностей. Для цього слід враховувати якгенетичну межу розвитку комунікативних здібностей (обмеження, закладенів генетичному коді людини), так і культурну межу, яка полягає внеможливості створення всіх умов для розвитку комунікативних здібностейу конкретному соціокультурному контексті. Не всі керівники знають свійкомунікативний потенціал, усвідомлюють його значення у професійномурозвитку і самовдосконаленні. Це спричинено слабкістю мотивівпсихічного саморозвитку, недостатнім розумінням причинного зв´язку міжрівнем життєдіяльності й рівнем психічного розвитку (невикористання,заперечення шансів знижує можливості вияву комунікативних властивостейособистості керівника), із впливом соціального середовища, культуроюорганізації. Наприклад, зміни у всіх сферах суспільного життябезпосередньо впливають на становлення і розвиток комунікативнихможливостей керівника та його співробітників. Ці зміни спричинюють якмобілізуючий ефект, що змушує керівництво переорієнтовуватися увзаємодії та спілкуванні з підлеглими, набувати нових комунікативнихзнань і вмінь, так і дестабілізуючий, породжуючи напруженість увідносинах між керівником і підлеглими, зниження ефективності діловогоспілкування. Багато керівників і співробітників віддають перевагу“соціальному затишку”, дотримуючись звичного стилю поведінки, взаємодіїй спілкування. Спілкування у нових умовах вимагає відкритості новимвимогам, ідеям, змінам. Комунікативні можливості керівника можуть бутиобмежені і негативними діями групи, в якій відбувається йогоуправлінська діяльність, попереднім досвідом, звичками, деформаціями ірегресивним особистісним розвитком особистості. Слід також мати наувазі, що у певні періоди розвитку особистості її комунікативнийпотенціал може слабнути, оскільки нереалізовані вчасно можливостівтрачаються.
Отже, професійне становлення і розвиток керівникапов´язані із зростанням його комунікативних можливостей, розкриттямкомунікативного потенціалу (переходом потенційного в актуальне),формуванням стійких комунікативних зв´язків і відносин, якізабезпечують його ефективну управлінську діяльність. Максимальнареалізація комунікативного потенціалу керівника залежить від йогокомунікативної компетентності (усвідомлення значення комунікативноїдіяльності, комунікативних знань і вмінь в управлінні), знання власнихкомунікативних можливостей і комунікативних особливостей партнерів поспілкуванню, систематичного поповнення знань з теорії та практикиспілкування (йдеться про комунікативну підготовку керівників,технологічний і методичний інструментарій спілкування).