Психологія управління
Комунікативна природа управління
Неодмінною складовою безпосереднього керівництва людьми єспілкування з ними. А поза комунікацією, без співпраці й діалогу,взаємодії та взаємного сприйняття людей управлінська діяльністькерівника неможлива.
Керівник здійснює комунікацію і колирозмовляє по телефону, і коли проводить оперативну нараду, співбесідучи бере участь у ділових переговорах, і коли розв´язує конфліктнупроблему тощо. В кожній ситуації успіх визначається якістю спілкування,умінням керівника слухати й передавати інформацію, здатністю зрозумітиспіврозмовника. Йдеться про широкий діапазон комунікативних знань,умінь і навичок, необхідних керівнику для управлінської діяльності.
Змістом управлінського спілкування є обмін інформацією, організаціякерівником взаємодії та взаєморозуміння, які неможливі без взаємногосприйняття, міжособистісних взаємовпливів. Спілкування в управлінні —важливий інструмент розв´язання основних управлінських функцій:організації, мотивації, планування і контролю. Комунікація, будучитакож функцією управління, є інтегруючою складовою, що об´єднує роліуправління й ролі спілкування. Все це дає підстави для тверджень проуправлінську діяльність керівника як соціально-психологічну (йдетьсяпро її аспекти, поєднані з керівництвом людьми), де спілкуваннявідіграє важливу роль, що зумовлено значущістю соціальних функційуправління і психологічними особливостями учасників управлінськогопроцесу.
Соціально-психологічна особливість управління полягає втому, що поза спілкуванням з учасниками взаємодії неможливе розв´язанняуправлінських завдань, прийняття управлінських рішень, професійнезростання керівника та його співробітників. Діалогічні стосунки у цьомупроцесі є універсальною умовою ефективності управлінської діяльностікерівника, формою розкриття потенційних можливостей учасниківуправлінської взаємодії. Важливі при цьому й інші психологічні критеріїефективності: задоволеність від належності до групи та від роботи,авторитет керівника, самооцінка керівництва тощо, які визначають рівеньсформованості соціально-психологічного клімату в організації.
Управлінська діяльність керівника з погляду соціальної психологіїполягає у розв´язанні управлінських завдань засобами спілкування, упередаванні знань і досвіду учасникам взаємодії й способі організуваннясистеми стосунків на рівнях “керівник — підлеглий”, “керівник — група”,“керівник — інші керівники” тощо, а також у створенні умов дляфункціонування системи соціально-психологічного забезпечення розвиткуособистості (своєї та учасників взаємодії). Соціально-психологічнийаспект управлінської діяльності охоплює:
— психологію особистості керівника, підлеглих, їх праці;
— психологічну структуру групи;
— типи, способи і стилі управління;
— взаємини між учасниками взаємодії;
— місце соціально-психологічних чинників в управлінському процесі.
Комунікативна природа соціального управління актуалізує психологічні тасоціальні засади управлінської діяльності керівника, зосереджує увагуна співвідношенні внутрішнього і зовнішнього, об´єктивного йсуб´єктивного, індивідуального і групового тощо. Комунікація при цьомує діяльністю соціальною і діалогічною, до якої залучені всі учасникиуправлінського процесу.
Спілкування в управлінській діяльностікерівника має на меті взаємодію між суб´єктами управління, міжсуб´єктом і об´єктом управління для досягнення поставлених цілей. Отже,в управлінській діяльності формуються, крім організаційно-технічних,соціально-економічних, і певні соціально-психологічні відносини.Соціально-психологічний аспект управління передбачає врахуваннязакономірностей людської поведінки та людських стосунків(міжособистісних, міжгрупових, внутріособистісних), що характеризуютьставлення людей до роботи, до свого інтелектуального, морального,професійного, комунікативного та іншого потенціалу.
Комунікативна природа управління виявляється в таких аспектах:
—комунікація як функція управління наділена інтегруючою здатністю, щозабезпечує реалізацію інших функцій (організація, мотивація, плануванняі контроль);
— спілкування є принципово соціальним і діалогічнимфеноменом, тобто таким, що здійснюється всіма учасниками управлінськогопроцесу і стосується їх спільної діяльності;
— керівник і підлеглийу процесі обміну інформацією, взаємодії та взаємного сприйняття єактивними учасниками спільної діяльності;
— управлінська діяльністьздійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючивідносини всередині організації та її зовнішні зв´язки;
— у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування (див. рис. 17).
Усе це свідчить, що без спілкування керівника із співробітниками, безвзаємного обміну ідеями, думками та інформацією не може бути справжньоївзаємодії, а отже й управління.
Діалогічна стратегія управління базується на визнанні повноцінності тарівноправності учасників взаємодії, попри відмінності між ними засоціальним статусом, знаннями, досвідом.
У комунікативномуаспекті управлінська діяльність керівника як соціальний різновидуправління спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості вдіях учасників управлінського процесу, оптимізації всіх форм їхньогоспілкування з метою розв´язання значущих завдань. Вона покликанагарантувати їм повагу і розкриття особистісних здібностей. Отже,управлінська діяльність керівника — умова доцільної взаємодії людини ізсоціальним оточенням, а спілкування в ній одночасно є зовнішнімчинником, засобом ефективної дії, а також внутрішньою характеристикоюпсихічної активності особистості.
Оскільки управлінськадіяльність керівника є соціальним різновидом управління, вона охоплюєбезпосереднє керівництво людьми та управління соціальною інформацією.
Соціальна інформація — інформація, що стосується відносин людей, їхніх взаємодій, потреб, інтересів.
Це свідчить, що управлінську діяльність характеризує тісний зв´язок спілкування та інформації.
Неправильна форма управлінського спілкування породжує негативні реакціїучасників взаємодії, які вказують на такі ознаки неефективногоуправління:
— незадоволеність від належності до установи, в якій відбувається процес діяльності;
— незадоволеність від процесу роботи;
— виникнення інтриг та конфліктів;
— накопичення невисловлених образ;
— невизначеність стосунків тощо.
До психологічних критеріїв неефективності управлінської діяльностіналежать і певні соціально-психологічні особливості особистостікерівника: неадекватне самооцінювання керівництва, авторитарний стильуправління, нездатність керівника адаптуватися до обставин управління,неготовність брати на себе відповідальність тощо.
Аналізкомунікативної природи соціального управління дає підстави з´ясувати якйого особливості, так і вплив на учасників взаємодії, що зводяться дотаких положень:
1. Комунікативний підхід до управління виходитьза межі діяльного підходу, за якого спілкування осмислюється яккомпонент, вид або рівень організації діяльності, зокрема йуправлінської. За умов комунікативного підходу управлінська діяльністьє специфічною формою ділового спілкування. В управлінському процесі все(учасники спільної діяльності, культура управління, обмін ідеями,пропозиціями тощо) перебуває у взаємодії та єдності. Ефективністькомунікації зумовлюють характер управлінської діяльності, індивідуальніпсихологічні особливості учасників взаємодії, вибірковість відносин,якість вибору, рівень групової сумісності та ін.
2. Вуправлінській діяльності комунікація є однією з функцій управління іодночасно її інтегральною формою, яка забезпечує організацію,мотивацію, планування та контроль.
3. Завдяки спілкуваннюкерівник “входить” у сферу ідей, думок співробітника, в орбіту йогоактивності. Отже, управлінську діяльність здійснюють в умовах спільноїактивності, взаємодії та діалогу.
4. Керівник і підлеглий закомунікативного підходу до управління постійно перебувають у процесікомунікації з її соціокультурним та етнопсихологічним контекстом(стійкі характеристики стилю керівництва, управлінська культураорганізації, позиції, ролі тощо).
5. Соціальне управління є нетільки контактом з людиною або групою людей, а й комплексом прихованихпроблем, конфліктів, бар´єрів комунікативного процесу, який утворюєсмислову тканину і перспективу згоди—незгоди, довіри—недовіри,поваги—неповаги та ін.
Загалом процес комунікації в управлінніохоплює два аспекти — енергопотенціал суб´єктів спілкування таінформацію, яку вони мають на меті передати чи прийняти. При цьомусуб´єкти спілкування можуть мати різні рівні обізнаності, освіченості,різний соціальний (комунікативний зокрема) досвід і неоднакові потреби,що визначає їх здатність правильно зрозуміти повідомлення, усвідомитийого смисл. Процес управління, ефективність спільної діяльності багатов чому залежать від уміння керівника прийняти і правильноінтерпретувати повідомлення співробітників.