Психологія управління
Соціально-психологічна функція
Успіх багатьох, у тому числі й управлінських, дій визначаєякість комунікативних процесів в організації. Адже розуміннянавколишнього світу базується на інформації, яку людина отримує,аналізує, передає, та на відчуттях від її сприймання. Саме томусоціально-психологічна функція — одна з важливих у системі управління.
Соціально-психологічна функція управління охоплює такі аспекти:комунікація, особливості ділового спілкування, психологічна підтримкакерівником вчинків підлеглого, лідерство, уміння керівника регулюватиповедінку співробітників.
Комунікація, особливості ділового спілкування.Вона містить кожний акт, який реалізує потреби людини у взаємодії,підтриманні зв´язків, обміні інформацією з людьми. У спілкуваннііндивід отримує необхідні йому відомості, дізнається про схвалення(несхвалення) своєї поведінки. В цьому процесі відбувається координаціядій індивідів, а також координація комунікативних можливостей і зусильучасників управлінського процесу. Уміння керівника спілкуватися євирішальним у процесі наймання на роботу, мотивації працівника,розв´язання ділових конфліктів, налагодження міжособистісних стосунків,забезпечення згуртованості групи, сумісності, прийняття груповихуправлінських рішень, а також важливим чинником його лідерства.
Керівник здійснює комунікації в різних сферах управлінської діяльності:оцінювання діяльності підлеглого (групи), співбесіда, виступ на нараді,розмова по телефону, постановка завдань, доведення розпоряджень довідома, ділові зауваження, обговорення проблеми, переговори, навчаннякерівних кадрів, індивідуальні бесіди, спеціальні доповіді,інформування керівництва, групові наради, проведення конференцій тощо.Успіх управлінської діяльності керівника в цих ситуаціях залежить відйого уміння взаємодіяти з людьми, тобто від якості процесу комунікації.
Завдяки комунікації реалізуються інші функції управління.
Психологічна підтримка керівником вчинків підлеглого.Суттю її є своєчасне схвалення роботи працівника, надання йомунеобхідної консультації, попередження його необдуманих дій. Усе цепосилює усвідомлення працівником власної цінності, його задоволення відпраці, зростання професійної активності і ролі у досягненні цілейорганізації.
Лідерство. Воно є запорукоюефективності управлінської діяльності, оптимальних ділових відносинкерівника із співробітниками. Але щоб керівник був і лідером, вінповинен володіти високим рівнем ініціативності й активності, досвідом інавичками організаторської діяльності, вмінням спілкуватися, високимрівнем престижу і авторитету, надійністю, привабливістю, довіроюперсоналу, бути зацікавленим у досягненні цілей, чесним до інших.
Уміння керівника регулювати поведінку співробітників. Функціонування механізмів соціально-психологічної регуляції організаційних процесів визначають такі принципи (В. Казміренко):
—принцип нададитивної (лат. additivus — той, що додається) природисоціально-психологічної регуляції. Сутність його полягає в синтезуваннівідносин між людьми в складну гармонію організаційних властивостей, якіпороджують нову організаційну силу. Особистість підкоряється законамвідносин, нормам і правилам, котрі регулюють її поведінку;
— принципенергоінформаційного співвідношення. Згідно з ним ступіньорганізованості має забезпечувати оптимальність процесу досягненняцілі. Виявом цієї оптимальності досягнення є якість, інтенсивність,рівень організації інформаційно-ділових контактів, взаємодопомога,інформаційна адекватність спільної діяльності;
—соціально-психологічні процеси в організаційній діяльності пов´язані зособливостями динаміки і змісту соціальних установок, мотивів ісоціогенних (лат. societas — спільність, від грец. genes — породжую,створюю; похідний від чогось) потреб. Найважливішими при цьому єпізнавальні процеси, пов´язані із сприйманням і взаєморозуміннямсуб´єктів спільної діяльності. Адже людина завдяки спільній діяльностівступає у певні взаємозв´язки і взаємозалежності з іншими людьми, щозумовлює особливості її дій і спілкування.
Чітко налагодженісоціально-психологічні процеси сприяють психологічній регуляціїсоціальної діяльності в організації та організаційно-нормативноїповедінки індивідів, що, у свою чергу, регулює рольову диференціацію всистемах організаційних відносин і взаємодій. Комунікація покликанаформувати стійкі організаційно-комунікативні структури, різноманітнівиди координації діяльності, психологічну структуру організаційного таособистісного впливу.