Психологія управління
Психологія професіоналізму управлінської діяльності
Проблема професіоналізму управлінської діяльності є особливозначущою. Непрофесіоналізм в управлінні, як і в інших галузяхдіяльності, спричинює величезні втрати в економіці, зовнішній івнутрішній політиці, нагнітає психологічний дискомфорт, напруженість уміжособистісних та міжгрупових стосунках, конфлікти. Від рівняіндивідуальної самореалізації учасників управлінського процесу залежатьріст, масштаби й успіх управлінської діяльності. Все це вимагаєінноваційного підходу до підготовки та навчання керівників,впровадження нових управлінських технологій, зміни нормативних вимог докерівників, їх управлінської компетентності, здатності орієнтуватися вінформаційних потоках, уміння створювати працездатні групи людей.
Професіоналізм управлінської діяльності передбачає, що її функціївиконують спеціально підготовлені спеціалісти з управління, здатнівикористовувати наукові розробки суміжних з управлінням наук, зокремапсихології управління. Йдеться про врахування керівниками не лишетенденцій і закономірностей розвитку ринкової системи, а й особливостейрозвитку людини, її індивідуальних, психофізіологічних можливостей впрофесіоналізації управління (рис. 12).
Саму категорію“професіоналізм діяльності” або ототожнюють із професійною придатністю(сукупністю психічних і психофізіологічних особливостей людини,необхідних і достатніх для досягнення ефективності у певній професії),творчістю (спрямованою на створення.
новихматеріальних і духовних цінностей діяльністю), або тлумачать якпрофесійне самовизначення, самоосвіту, самовиховання чи вважаютьсинонімом поняття “майстерність” (умілість, вправність).
Професіоналізм управлінської діяльності —сукупність загальнотеоретичних, спеціальних управлінських іпсихологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівникдля ефективного її здійснення й корекції.
Професіоналізмкерівника характеризується певним рівнем психологічної готовності доуправлінської діяльності. З одного боку, він є інтегральною якістю,властивістю особистості, що формується у діяльності й спілкуванні, зіншого — процесом і результатом діяльності та спілкування. Основипрофесіоналізму передбачають наявність у керівника здатності досамооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю.Структурно професіоналізм управлінської діяльності керівника утворюютьтакі компоненти:
— професіоналізм діяльності керівника (готовністьздійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання досягненнявершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішньогосередовища);
— професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків між керівниками й співробітниками;
—професіоналізм особистості (знання, вміння і навички, спеціальніздібності, що підвищують ступінь готовності до управлінськоїдіяльності, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягненнявершин професіоналізму);
— сукупні показники активностіспівробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість(ступінь сформованості професійних знань, умінь та навичок, цінніснеставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальноїмети організації, наявність спеціальних здібностей тощо).
Професіоналізм управління є ціннісним ставленням індивіда доуправлінської діяльності, мотиваційною готовністю до неї ветнокультурних та етнопсихологічних умовах соціуму. Це свідчить, щопрофесійне становлення особистості керівника, розвиток професійнихвідносин і виконання професійних ролей невід´ємні від суспільних умов,обставин і подій. Але суспільна обумовленість передбачаєіндивідуалізований характер і спосіб участі особистості в управлінні,актуалізує суб´єктність статусу керівника у здійсненні нимуправлінських функцій. Йдеться про зустрічну активність індивіда(групи), міра якої визначається як місцем особистості (групи) вконкретному середовищі, так і її типологічною своєрідністю, яка даєзмогу простежити, чому активність одних керівників спрямована науспішну реалізацію накреслених цілей, на бажання осмислити, усвідомитий спланувати роботу, а в інших готовності сприймати реальну дійсністьнемає.
Сучасне управління послідовно психологізується, а пошукшляхів активізації людського чинника в організації, врахуванняпсихологічних і соціально-психологічних особливостей персоналу є однієюз важливих умов підвищення ефективності управлінської діяльності. Ценайчіткіше простежується в японській теорії та практиці управління,зорієнтованій на особливості й можливості учасників групи як найвищихцінностей організації. Всі системи управління спрямовані на активізаціюздібностей і вмінь працівників, що забезпечує максимальне їхвикористання в процесі виробництва, а також розвиток особистості, яканамагається все робити для процвітання організації. Японський досвідпоступово приживається в багатьох європейських країнах та США, де такожстали розробляти моделі управління, у центрі яких — людина, її знаннята здібності, стиль і культура ділових відносин тощо.
Людиноцентрична концепція професіоналізації управління (йдеться пропсихологічний аспект управлінської діяльності) забезпечує з´ясуваннятаких питань:
1. Які потреби, мотиви і ціннісні орієнтаціїучасників управлінського процесу мають свої специфічні особливості,істотно впливають на виконання професійних ролей, на форми виявусамосвідомості в управлінській діяльності?
2. Чи перебувають цікомпоненти структури особистості в злагоді (суперечності) зтрадиційними для суспільної свідомості нормами взаємодії між людьми?
3. Чи усвідомлює сучасне покоління керівників і персоналу масштабекономічних, соціально-психологічних, моральних процесів і пов´язані зними відповідальність, психологічну готовність працювати в оновленійсистемі управління?
4. Чи готова сучасна система професійногонавчання кадрів управління передавати професійні знання і вміння внових умовах господарювання та життєдіяльності?
5. Як впливає напрофесіоналізм управління соціокультурне та етнопсихологічне середовищеі які дії учасників управлінського процесу найбільше сприятимуть успіхуза цих обставин управлінської діяльності?
Передумовами цієї концепції є з´ясування психологічних чинників ефективності управлінської діяльності, до яких належать:
—психологічне забезпечення професійної управлінської діяльностікерівників, яке передбачає професійне самовизначення суб´єктівуправління, стимулювання саморозвитку, задоволеність управлінськоюдіяльністю; професійну підготовку й перепідготовку керівників;психодіагностику й корекцію індивідуальних властивостей керівників тадетермінантів конкретного соціального оточення в певному часовомупросторі; психолого-акмеологічне консультування з проблем управлінськоїдіяльності;
— пошук і активізація резервів кадрів управління,включаючи систематичне оцінювання результатів діяльності керівників івідбір нових для потреб організації;
— встановлення залежностей міжособливостями професіоналізму керівника в умовах управлінськоїдіяльності та іншими його виявами поза сферою професійної діяльності;
— оцінювання й поліпшення соціально-психологічного клімату в організації, згуртування персоналу навколо її цілей;
— вдосконалення комунікативної підготовки учасників управлінського процесу, стилю й культури ділових відносин;
— психологічне забезпечення саморозвитку й самовдосконалення особистості керівника та співробітників;
— психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, в тому числі управління людськими ресурсами.
Зосередження уваги на людському чиннику в управлінні передбачаєусвідомлення того, що кожна людина індивідуальна, неповторна,оригінальна. Цю унікальність вона доводить усім своїм буттям: спочаткуз´являється на світ, потім “народжується” для суспільства якособистість, вибудовує стратегію життя. І хоча етнопсихологічнесередовище, культура, різна історична епоха породжують відповідніуявлення про життєву перспективу особистості, людина завжди повинназалишатися автономною, активною соціокультурною та етнопсихологічноюреальністю, творцем своєї долі. Яким би складним не було життя, які боб´єктивні чи суб´єктивні суперечності не доводилось долати, людиназавжди має змогу усвідомити себе особистістю, подивитися на себе збоку,відмовитися від власних звичок, змінити свою долю. Оскільки індивідвибудовує своє життя сам, життєва перспектива є його індивідуальнимвідкриттям і надбанням. Людина має таке життя, яке собі обрала,побудувала. Проте не всі індивіди свідомо творять своє життя, окремілише використовують ресурси в собі й середовищі.
Особистість, якає свідомим творцем себе, весь час відчуває незадоволеність, цейпсихологічний стан стає рушійною силою самовдосконалення,самоактуалізації, пізнання себе і навколишнього світу. Це стосується йособистості керівника. Відповідно до свого інтелектуального потенціалу,природних задатків і таланту, соціального статусу він повинен розкритисебе, стати професіоналом своєї справи. Тому система професійногонавчання і має бути спрямована на усвідомлення керівником своєїсоціальної ролі, професійної кар´єри, становлення професійного “Я”.
Професійний шлях керівника в системі управління значною мірою залежить від його вміння бачити свою життєву перспективу, якапередбачає безліч автономних стратегій, тенденцій, можливостей розвиткуособистості, є “доказом” необхідності певного життєвого шляху.Особистість повинна розглядати її як реальну можливість стати кращою,зробити своє життя повноціннішим. Об´єктивний зміст життєвоїперспективи як специфічної форми відтворення потреб людини міститься вїї структурі, а саме в осмисленості людського буття. У цьому разі вонаототожнюється з уявою керівника про управлінську кар´єру йвиконує функцію вдосконалення його практичної діяльності. Життєваперспектива конкретного суб´єкта управління залежить від загальнихорієнтирів, смислів. Вона дає змогу зрозуміти важливі етапи розвиткуособистості керівника, враховуючи при цьому не тільки його зусилля, а йрезультати взаємодії з іншими людьми в організації.
Психологічним механізмом, що допомагає побачити спонукальний вплив осмисленості вибору, його внутрішньою стартовою умовою є психологічна готовність індивіда до управлінської діяльності, яка передбачає:
— наявність загальних і спеціальних здібностей, інтересу до управлінської діяльності;
—готовність до прийняття ризикових рішень, розв´язання складних завдань,подолання напружених ситуацій заради накресленої мети; до активних дійв екстремальних умовах (дефіцит часу, порушення технологічного процесутощо), тобто бажання й можливість діяти за високих стресовихнавантажень;
— готовність діяти в середовищі, що швидко змінюється;
— наявність спеціальних знань і вмінь;
— ціннісне ставлення до професіоналізму;
— наявність уявного образу “Я” — уявлення про управлінську кар´єру;
— самооцінку, самоаналіз, самоконтроль.
Основу готовності до управлінської кар´єри конкретної особистостістановлять прийняті нею ціннісні орієнтації, які й регулюють їїіндивідуальну поведінку.
Отже, психологічна готовністьособистості керівника — це соціально детермінований і психічнозумовлений потребами людини мотивований процес, який знаходить своєвиявлення в позитивному емоційно-вольовому ставленні до управлінськоїдіяльності; сконцентрований показник професіоналізму; можливостілюдини, які характеризують її здатність досягти вершин майстерності;реальні вчинки особистості, що сприяють оптимальному й успішномуфункціонуванню та розвитку організації. При цьому суспільнадетермінація не тільки не виключає, а й передбачає самостійне, творче,активне, свідоме начало суб´єкта управління в професійній діяльності.Кінцевий ефект залежить не від окремих зовнішніх регуляторів, а відзагального соціокультурного, етнопсихологічного та особистісногоконтексту, в якому людина їх сприймає і застосовує.
Але не завждиуявний образ “Я” про управлінську діяльність та майбутню кар´єру стаєреальністю, оскільки на це впливає чимало об´єктивних і суб´єктивнихчинників. Стосовно, наприклад, ціннісного ставлення до професіоналізму,не всі зовнішні цінності приймаються особистістю і, отже, не завждистають регуляторами індивідуальної поведінки, а лише тоді, коли несуперечать існуючим в особистісній структурі цінностям, коли новаперспектива, що виникла в результаті прийняття цінностей, дає змогуособистості задовольнити свої потреби, а зовнішні впливи не викликаютьвнутрішнього дискомфорту. Таким чином, сутність ціннісного ставленнякерівника до професіоналізму характеризується трансформацієюструктурних складових професіоналізму як соціально значущихуправлінських цінностей в особистісні та реалізацією їх в управлінськійдіяльності. Цінностями в цьому контексті є ідеї, наукові управлінськіконцепції, успішна управлінська практика та передовий досвід, щосприяють підвищенню професіоналізму й ефективності управлінськоїдіяльності.
Ціннісне ставлення керівника до професіоналізму управлінської діяльності передбачає:
—єдність об´єктивного й суб´єктивного, де об´єктивне діє черезактуалізацію системи цілеспрямованих психічних і практичних вчинків,тобто через актуалізацію суб´єктивного;
— свідоме, індивідуальне,суспільно зумовлене, емоційно-вольове реагування на компонентипрофесіоналізму, що виявляється в потребі їх вивчати, осмислювати,трансформувати у власні переконання й реалізацію у практичнійуправлінській діяльності.
Щодо ідей, наукових концепцій, якістосуються самовизначення особистості, зокрема й професійного, вивченняїї кар´єри, то природничі й соціальні науки по-різному трактуютьжиттєвий і професійний шлях особистості, його стратегію та перспективи.Психофізіологія та біологія підкреслюють значення сенситивних(чутливих) періодів, коли організм має підвищену чутливість дозовнішніх і внутрішніх чинників, вплив яких саме в цей момент розвиткувикликає в ньому важливі незворотні зміни. Соціологія звертає увагу насоціальні етапи розвитку, що радикально змінюють соціальний статус абоструктуру діяльності індивіда.
Особливості життєвого шляхуособистості є проблемною сферою і психології. Так, австрійський іамериканський психолог Шарлотта Бюлер (1893—1974) стверджувала, щожиття конкретної людини не випадкове, а закономірне, його можна нетільки описати, а й пояснити. Французький психолог П´єр Жане (1859—1947) тлумачив життєвий шлях як еволюцію особистості, послідовністьвікових етапів її розвитку, тобто етапів її біографії. Російськийпсихолог Сергій Рубінштейн (1889—1960), виокремлюючи етапи життєвогошляху (дитинство, юність, зрілість тощо), з´ясовував їх взаємовпливи.Йому належать твердження, що в життєвому самовизначенні особистостікожен етап відіграє важливу роль, що особистість не тільки залежить відрізних життєвих обставин, а й впливає на них; що справжнє життяздійснює, будує сама людина; якщо життя продовжується тільки фізично,воно не є справжнім. Роздуми вченого про невикористані, втраченіможливості, нереалізовані здібності безпосередньо виводять на проблемупрофесіоналізму управлінської діяльності, відповідальності суб´єктівуправління за їх вчинки, справи та результати цієї діяльності, за долюособистісного таланту, а також проблему створення відповідних умов длявиявлення й розвитку інтересу до неї.
Життєвий шлях С Рубінштейнрозглядав як рух уперед до вищих форм розвитку, до кращих виявівлюдської душі, до професіоналізму. Він не є прямуванням від розквіту дозанепаду, від народження до смерті, а прямуванням до етичного,соціального, психологічного, професійного вдосконалення; це ненаближення до старості й кінця, а здобуття особистісної повноти,професійної довершеності.
Відомий російський психолог БорисАнаньев (1907— 1972) обґрунтував необхідність науки, яка об´єдналазусилля вчених різних галузей знання, що досліджують людину, їїрозвиток та становлення, й зосередилась на вивченні особистісних,психофізіологічних характеристиках фізично і психічно зрілої дорослоїлюдини, на з´ясуванні об´єктивних і суб´єктивних чинників, що дализмогу індивіду найбільш плідно реалізувати себе у житті. Такою наукоюзарекомендувала себе акмеологія. Вона розглядає закономірності,чинники, що забезпечують вищий рівень досягнень зрілих людей вбудь-якій галузі діяльності. Однак розвиток умінь і навичок, набуттясоціально-морального досвіду, ціннісного ставлення до діяльності,мотиваційної готовності, які є невід´ємними показниками майстерності йпрофесіоналізму, формуються ще в дитинстві. Отже, стан зрілості нез´являється у людини несподівано й відразу. На нього “працюють” усіпопередні етапи розвитку. Дослідження свідчать, що несформовану напочатку життєвого шляху професійну культуру важко компенсувати нанаступних етапах, це негативно впливає як на особистісний, так і напрофесійний розвиток.
Акмеологія пов´язана з науковимобґрунтуванням феномену акме — найвищої точки, зрілості особистості,вивченням об´єктивних та суб´єктивних чинників, що визначають йогоякісно-кількісні характеристики; розкриттям закономірностей тамеханізмів, необхідних для досягнення людиною вершин. Йдеться проступінь зрілості людини і вершину цієї зрілості, яка засвідчує,наскільки людина реалізувала себе як громадянин, як спеціаліст,професіонал у певній галузі діяльності, зокрема і в управлінській,виявляє умови й чинники, які цьому сприяли або стояли на заваді.
Психологія стверджує, що зрілість є найтривалішим періодом онтогенезу,на якому найприкметніше виявляється тенденція найвищого розвиткудуховних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості. їїототожнюють з поняттями “дорослість”, “повноліття”.
Зрілість — сукупнийстан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних,ділових, вольових, моральних, соціальних параметрів людини.
З погляду психології зрілу особистість характеризують розвинуте почуттявідповідальності, потреба в турботі про інших, здатність до активноїучасті у житті суспільства і до ефективного використання своїх знань іздібностей, до психологічної близькості з іншими людьми, доконструктивного розв´язання різноманітних життєвих проблем на шляху донайповнішої самореалізації. На думку американського психолога ЕрікаБерна (1902—1970), кожній людині властиві три типи станів власного “Я”:Батько, Дорослий, Дитина. “Незрілих особистостей” немає, а є люди, вяких Дитина не до речі та невміло перебирає на себе функцію управлінняособистістю, хоч у них добре структурований і Дорослий, якого потрібнотільки виявити і привести в дію. У “зрілих людей” контроль заповедінкою завжди здійснює Дорослий, але й у них Дитина може прорватисядо влади. Стан “Дорослий” є необхідним для життя, адже людинапереробляє інформацію, шукає шляхи виходу із складних ситуацій тощо.Дорослий контролює дії Батька й Дитини, є посередником між ними. За Е.Берном, усі три аспекти особистості важливі для функціонування тавиживання, кожний з них заслуговує однакової поваги, адже по-своємуробить її життя повноцінним і плідним.
Розглядаючи проблемузрілості особистості через накреслення стратегії життя людини, сучаснийросійський психолог і філософ Ксенія Абульханова-Славська виділяє в ційстратегії такі основні ознаки:
— вибір основного для людини способу життя, визначення його головних цілей, етапів;
— вирішення суперечностей життя, досягнення життєвих планів, перспектив;
— творчість, професіоналізм, поєднання потреб із життям у формі його особливих цінностей.
Здатність регулювати, організовувати свій життєвий шлях якпідпорядковане цілям, цінностям ціле є вищим рівнем і оптимальноюякістю зрілої особистості. Тому життєвий шлях підлягає періодизації нелише віковій, а й особистісній, яка, починаючи з юності, перестаєзбігатися з віковою. Одна людина долає певний соціальний етап уранньому, інша — в пізнішому віці. Часто в старості людина ще активнотрудиться, а молодий схожий на старого, тому що нездатний (або небажає) знайти своє місце в житті. Через те поняття “зрілий” та“дорослий” не завжди тотожні: бути дорослим ще не означає бути зрілим.Перехід із світу побудови планів, пошуку ідеалів у світ реалізаціїжиттєвих задумів, перспектив, від самовизначення до професійноїсамореалізації, здійснення себе в реальному житті характеризує зрілулюдину.
Якщо в суб´єкта управління ціннісні сфери (професійнасфера, сімейно-побутова, сексуальних стосунків, спілкування,саморозвиток, самовдосконалення) співвідносяться, становлять ціліснуструктуру, то для оточення такий керівник є цільною особистістю, якамає певний досвід, уявлення про життя, засоби реалізації поставленоїмети. Вагомою передумовою професійної самореалізації особистості всфері управлінської діяльності є осмисленість буття.
Важливою зпогляду акмеології характеристикою зрілості є визнання у групісоціально-психологічних властивостей та якостей індивіда. Насоціально-груповому рівні визнання отримують або не отримуютьпрофесійні, організаторські, комунікативні та інші здібностіособистості. Якщо ця оцінка висока, то соціально-групове визнання нетільки компенсує, а й виправдовує навіть невдачі індивіда в сферіміжособистісних ділових відносин. Це підтверджує необхідністьсоціально-групового визнання керівника для професійної управлінськоїдіяльності, накреслення ним перспектив щодо управлінської кар´єри.Відсутність його — одна з причин психологічного дискомфорту керівника,незадоволеності управлінською діяльністю, організацією тощо. Невизнаннясуб´єкта управління на груповому, особистісному рівнях породжуєпсихологічну кризу особистості, свідчить про те, що керівник у своїйдіяльності не став професіоналом.
Визнаючи своє місце всуспільстві та організації, смисл свого буття і своєї справи, керівник,як і його співробітники, повинен знати, що вони соціально, морально,економічно, юридично захищені від непередбачуваних обставин. Відчуттязахищеності є важливою потребою людини, дає їй змогу творчо працювати,максимально реалізовувати свої потенційні можливості, відчувативпевненість і стабільність свого існування. Позбавлена відчуттязахищеності людина втрачає впевненість у собі, стає вразливою, починаєзаймати позицію “тільки б вижити”, а про професійне зростання не дбає.
Акмеологія аналізує зрілість людини і в вужчому значенні, маючи наувазі тільки оволодіння конкретною професією, досягнення в ній найвищоїмайстерності, тобто вона ототожнює зрілість із професіоналізмом.
Для суспільства, особистості керівника надзвичайно важливо продовжитинайактивніший творчий період життя людини (акме). Досягненню цьогосприяють:
— правильна організація часу життя особи (темп, ритм, частота);
— формування у людини етичної й професійної культури, активності у виборі життєвого шляху;
— виховання культури спілкування;
—розвиток ортобіотики (здоровий спосіб життя, вміння узгодити своїздібності й типологічні особистісні властивості з умовами життя, йогоможливостями та обмеженнями);
— знання впливу етнопсихологічного середовища на розвиток і становлення особистості;
— створення умов для подолання суперечностей мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда;
— використання науково обґрунтованого алгоритму продуктивного розв´язання завдань розвитку зрілої людини;
—створення методико-технологічного інструментарію, що дасть змогувиявити досягнутий рівень професіоналізму як окремої людини, так ігрупи людей;
— самовдосконалення особистості, усвідомлення нею своїхреальних можливостей, ставлення до себе як до суб´єкта, творця свогожиття.
Отже, знання особливостей психологізації управліннясприятиме підвищенню професійної майстерності керівників, успішномурозв´язанню ними управлінських завдань. Актуальним при цьому єтвердження про можливість людини за час професійної діяльності багаторазів стверджувати або заперечувати себе, досягаючи вершинпрофесіоналізму. Тобто постійна боротьба між досягнутим і непізнаним,між рівновагою, творчим піднесенням і стресом є закономірним процесомстановлення людини як майстра своєї справи, професіонала високогокласу, громадянина суспільства. Навіть несподівані, непередбачуваніситуації в діяльності людини можна логічно пояснити психологічнимиособливостями індивіда, які сформувалися на певних етапах йогорозвитку. Однак людина завжди має змогу зупинитися, осмислити своє “Я”,змінити напрям свого життя.