Психологія управління
Морально-психологічні засади управлінської діяльності
Зростання ролі морально-психологічного чинника в управлінні єзакономірним для цивілізованої економіки (лат. moralis, mores —“вдача”, “натура”, “склад душі”, “звичка”), актуалізує значенняособистості. Моральність — це вимір, який визначає поведінку людини, їїставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистостіздійснення моральних дій та вчинків. Але не завжди управлінцідотримуються моральних норм, не завжди одні й ті самі дії, вчинки,поведінка у різних країнах набувають однакової етичної форми та етичноїоцінки.
Неетична поведінка керівника є деструктивним,деморалізуючим чинником, може зруйнувати психологічну цілісністьорганізації. Здебільшого її спричинюють:
1. Конкурентна боротьба,значний обсяг “тіньової” економіки, що знецінює етичні проблеми. Однакце не є підставою для порушень загальноприйнятих правил управління,економіко-етичної, правової та етико-психологічної основи управлінськоїдіяльності. Діловий ризик не повинен виходити за межі закону. Керівникмає пам´ятати, що професіоналізм, патріотизм, порядність івідповідальність — важливі складові його морального авторитету,ігнорування яких значно послабить його позиції.
2.Морально-психологічна непідготовленість управлінців, яка проявляється впатологічному ставленні до грошей, нерозумінні важливості спрямуваннядоходів на розвиток, підвищення конкурентоздатності організації. Вонане сприяє позитивній репутації керівника серед партнерів та всуспільстві загалом. Великої шкоди репутації керівників завдає незнанняетико-технологічних аспектів ведення переговорів, психологічнихприйомів переконуючого впливу, етнопсихологічних особливостей етикиінших народів (міжнародної етики), етики відносин зі співробітниками,споживачами, партнерами, конкурентами тощо.
3. Загальне зниженняролі етики в організації, суспільстві, низькі моральні якостіспівробітників організацій, фірм, відсутність стимулювання етичноїповедінки керівників. На противагу їм створюють комітети з етики (дляповсякденного оцінювання етичної практики), запроваджують спеціальніпосади з етики (адвоката, соціального працівника тощо).
Поєднанняетики і психології невипадкове, адже вони, хоч і є самостійнимигалузями наукового знання, функціонують у тісному взаємозв´язку.
Етика(лат. ethica, від грец. ethos — вдача, звичка) — філософська дисциплінапро походження і сутність моралі; норми поведінки, сукупність моральнихправил соціальної спільноти.
Етика як система моральнихпринципів, як загальна характеристика поведінки людей, котра відповідаєабо не відповідає моральним вимогам, роз´яснює моральне значенняконкретних дій, мотивів, характерів, які вивчають психологи. Воназобов´язує людину відрізняти правильну поведінку від неправильної, апсихологія розкриває психічну природу конкретних виявів поведінки іумови формування цих моральних явищ. Специфіка дотримання моральнихпринципів полягає в тому, що забезпечення загального блага іншої людиниє особистісним мотивом, потребою.
Такі компоненти моральногоздоров´я учасників управлінського процесу, як моральні переконання,моральні якості (почуття відповідальності, совість, безкомпромісністьтощо), моральні звички, здібності та дії, регулюють процес формуванняпрофесійних навичок в управлінській діяльності. Високий рівеньморальної культури особистості дає людині змогу не тільки свідомодолати негативні риси свого характеру, а й інтенсифікувати своюінтелектуальну та фізичну працю.
Утвердження інтересівпредставників ділових кіл залежать і від того, наскільки вонипослідовно втілюють у своїй управлінській діяльності загальнолюдськінорми й принципи, дотримуються поведінки, яка передбачає певний типморальних відносин в різних сферах вияву етики: порядність — візитнакартка ділової людини; рекламуючи себе, не ганьби своїх суперників;умій обирати партнера, підтримуй стосунки з ним тощо. В реальному життііснує певна відмінність між моральними нормами в організації та етикоювідносин установи з навколишнім середовищем.
Етика відносин усередині організації. Основоположними для неї є такі принципи:— відповідність моральних цінностей організації загальнолюдським цінностям;
— відповідність моральних цінностей організації її соціокультурному та етнопсихологічному контексту;
— орієнтація, інтегрування інтересів працівників навколо поставлених цілей;
— свідома трудова дисципліна;
— орієнтація на потреби й можливості людини;
— моральна задоволеність осіб організації комунікативними зв´язками, взаємодією, спільною трудовою діяльністю;
— моральна захищеність особистості в організації;
— моральна зацікавленість працівників в опануванні моральними цінностями;
— стимулювання етичної поведінки працівників, наявність в організації моральних традицій.
Етика зовнішніх відносин. Її вимоги залежать від об´єкта ділового контакту. У відносинах із співробітниками головне— відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості; особливийстатус працівників із обмеженою дієздатністю; охорона здоров´я ітехніка безпеки; обговорення кар´єри тощо. Етика відносин із споживачами передбачаєдотримання гарантування безпеки товарів, надання інформації про товарита технологію їх виготовлення, право вибору покупцем товару, врахуваннявимог споживачів, зменшення забрудненості та шкідливості товарів тощо. Етика відносин із партнерами ґрунтуєтьсяна дотриманні зобов´язань, недопущенні маніпулювання інвестиціями,урахуванні інтересів партнерів під час розподілу прибутку. Етика відносин з державою передбачаєдобросовісну звітність, дотримання законодавства, виконання державнихзамовлень у зазначені терміни, уникнення хабарництва у відносинах іздержавними службовцями. Міжнародна етика охоплює етичністандарти, прийнятні у всьому світі, налаштовує на врахуваннянаціональної культури, залучення до роботи в компанії місцевогоперсоналу, підтримання країн, що розвиваються, дотриманнявідповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.
У внутрішніх і зовнішніх відносинах не слід ігнорувати загальнолюдськінорми й правила, а також такі моральні якості, як добро, совість,обов´язок, честь, гуманність, справедливість, відповідальність.
На зміст моральних понять впливають часові, національні, релігійні таінші чинники (те, що є моральним у певний час, в одного народу, можесприйматися як аморальне за інших історичних умов, у моралі іншогонароду).
Моральність — важлива умова повноцінного розвиткукерівника. Тому професійні якості особистості необхідно розглядатиразом з її моральними нормами. Такий підхід образно аргументований ународній мудрості: той, хто встигає у науці, але відстає від моральнихнорм, більше відстає, ніж встигає. Досвід ринкової економіки тежпідтверджує ефективність базованих на принципах справедливості,порядності, гуманізму управлінських дій. Аморальна поведінка керівникаспричинює погіршення людських взаємин, моральну ерозію.
Важливимирисами професіоналізму керівника є його здатність до виявів гуманізму,поваги, справедливості, визнання прав людини, усвідомлення того, щоуправлінська діяльність потенційно володіє морально-виховнимиможливостями.
Прийняття особистістю конкретних управлінськихрішень пов´язане із психологічними труднощами, спричинениминеобхідністю діяти у площині моральних норм і спокусою матеріальногосамозбагачення, іноді всупереч закону. Коли вибір форм економічногозростання не суперечить загальнолюдським нормам моралі, досягається неза рахунок добробуту людей, професійна управлінська діяльністьзаслуговує визнання як високоморальна. Аморальні, беззаконні формидосягнення успіху в управлінні не можуть бути віднесені до жодноїсистеми моралі. Якщо керівник не дбає про інтереси фірми, проспівробітників, а прагне лише до власного збагачення, досягає успіхузавдяки іншим, він свідомо порушує моральні принципи і правові норми.Для такого керівника мораль — перешкода в життєвій боротьбі, бо вонавимагає дотримання суспільних інтересів, відповідних правил чесності.
Обов´язковим елементом і умовою ефективної управлінської діяльності є задоволеність працівників організації роботою.
Задоволеність — показник ефективності діяльності, пов´язаний із виконанням спільного завдання та системою міжособистісних відносин.
Йдеться про задоволеність спільною діяльністю. Вона передбачає емоційну та моральну задоволеність.
Емоційна задоволеність — показник ефективності діяльності, пов´язаний із системою міжособистісних відносин.
Емоційна задоволеність виявляється у позитивному сприйманнінавколишнього середовища, інших людей, самого себе та своєї діяльності.
Моральна задоволеність — показник правильності морального вибору.
Вияв цього різновиду задоволеності пов´язують із активністю людини, яка спрямована на правильний моральний вчинок чи дію.
Моральна задоволеність керівника — показник ефективності управлінської діяльності, пов´язаний із системою морального вибору.
Здійснивши моральний вчинок, людина відчуває почуття задоволення,усвідомлює, що її совість чиста. І навпаки, усвідомлення, що вчинокдалекий від норм моралі, позбавляє людину внутрішньої рівноваги.Тривалі переживання щодо правильності морального вибору в управлінськійситуації спричинюють психічні перевантаження з усіма їх наслідками.
Основна рушійна сила, що спонукає людину до моральної діяльності, — це моральні потреби, які виявляють моральне обличчя особи у ставленні її до дійсності і самої себе, міру її самовимогливості.
Моральні потреби —поняття, яке відтворює позитивне громадське оцінення індивідуальнихзапитів особистості; суспільно (зокрема морально) санкціонована мірапотреб, що стосується як їх складу, рівня, так і способів задоволення.
Вони функціонують як своєрідний пусковий механізм у боротьбі добра ізла, що й робить їх актуальним об´єктом управлінської діяльності.
Основою професіоналізму кожного керівника, критеріями оцінювання діяльності всіх учасників ділової взаємодії є моральні традиції: чесність,професійний обов´язок, честь, гідність. Вони надають управлінськійдіяльності високоморального характеру, а повсякденне їх дотримання єзапорукою продуктивності ділових угод.Ї
Ще одним показником професійної управлінської діяльності керівника з позицій етики є дотримання моральних принципів взаємодії,в процесі якої реалізуються соціальний, психологічний контакти,пов´язані із психічним станом їх учасників. Взаємодія немислима безспільної матеріальної і духовної діяльності. Незадоволені потребипризводять до безпринципності, деградації особистості. Саме тому своюпрофесійну діяльність керівник повинен будувати на основі моральнихзасад співробітництва.
На продуктивність управлінської діяльності впливає також рівень соціально-моральної зрілості особистості, їїкритерії — трудова дисципліна, розвинуте почуття відповідальності,потреба в турботі про інших людей, здатність до активної участі у життісуспільства, ефективного використання знань і здібностей, допсихологічної та моральної близькості з іншою людиною, доконструктивного розв´язання різноманітних життєвих проблем на шляхусамореалізації. Реальними показниками соціально-моральної зрілості єтакож усвідомлення професіоналами економічних інтересів організації,поліпшення споживчої цінності продуктів, охорона здоров´я персоналу,підтримка навчання персоналу тощо. Тільки висока соціально-моральназрілість учасників професійної взаємодії гарантуватиме досягненнявершин професіоналізму в їх спільній діяльності. Тому вдосконаленняморальних якостей керівників не менш важливе, ніж опануваннятехнологічних, економічних, соціальних і психологічних методівкерівництва.
Теоретичні етико-психологічні засади управлінськоїдіяльності є підґрунтям професійної етики керівника, яка передбачаєнаявність теоретико-прикладних етичних знань і практичних рекомендацій,зорієнтованих на якісне виконання адміністративно-господарськихфункцій. Вона охоплює передовий досвід морально-психологічногорозв´язання конкретних проблем управління. До основних її принципівналежать:
— гуманізм і демократизм;
— соціальна справедливість;
— суверенність особистості (особиста гідність кожного є недоторканною);
— розкриття інтелектуального потенціалу людей, які працюють поруч;
— постійне вивчення людей, знання їх потреб та інтересів;
— дбайливе ставлення до природи;
— особистий приклад безперервності духовного і професійного вдосконалення.
Розуміння цінності морально-психологічних засад управління характеризує більшість ділових людей. Воно є свідченням морального здоров´я керівників, якемає такі компоненти: моральні почуття, моральну позицію, моральнізвички, моральний самоконтроль. Ці компоненти надзвичайно стійкі,характеризують засвоєні особистістю моральні принципи і норми.Усвідомлення керівниками економічної та соціальної цінностіморально-психологічного потенціалу людей підвищує їх діловий інтерес дооволодіння знаннями і навичками діагностування стану моральногоздоров´я працівників, рекомендацій щодо прийняття ефективних заходівусунення його “недуг”. Вважається, що моральне здоров´я доцільнішепідтримувати і зміцнювати за допомогою превентивних (запобіжних)заходів, а не після відхилень чи аномальних станів. Кожна людинавідповідальна за стан свого морального здоров´я, турбота про нього єтакож професійним обов´язком керівника організації і невід´ємноючастиною управлінської діяльності.
До методів морального впливу керівника на працівників організації належать:
— моральне переконання, що зумовлює свідоме засвоєння етичних знань, формування мотивів опанування конкретних моральних навичок;
—моральний приклад, який характеризується вмінням керівниказастосовувати моральні норми і правила поведінки, ділитися власнимдосвідом. Наслідування при цьому є важливим соціально-психологічнимзасобом поширення норм моралі та їх переростання у традиції й звички;
— етична консультація (надання порад з етичних питань);
—етична експертиза, яка широко застосовується при розв´язанніконфліктів, що виникають в організації (розгляд етичних питаньспеціалістом);
— рольова гра — активний метод, що сприяє набуттюморальних знань, формуванню морального досвіду. Гра розвиває моральнууяву в умовах оперативного прийняття конкретного морального вибору;
—іміджування, яке полягає в умілому моральному звеличуваннідобропорядних учинків людей, в моральному захисті тих, хто діє чесно іпринципово.
Моральна поведінка керівника, стиль його роботи — цесистема повсякденних учинків, у яких виявляється його ставлення долюдей, суспільства, своєї діяльності. Моральні цінності зумовлюють йогоповсякденні вчинки. Поведінка керівника має бути реально сприйманимморальним орієнтиром для підлеглих. Уміння та звички керівника, щостановлять основу реальних вчинків, є індикаторами його моральнихпозицій та переконань.
Саме тому оцінюють керівника не за етичною освітою, а за моральними уміннями і звичками.
Моральне обличчя керівника утворюють загальні, конкретні та специфічні моральні якості.
Моральні якості — моральна характеристика найтиповіших рис поведінки індивіда.
До загальних моральних якостей відносять:
• патріотизм — вірність своїй батьківщині, дотримання й розвиток кращих традицій свого народу тощо;
• гуманізм — визнання суверенності особистості й недоторканності їїдостоїнства, віра в невичерпність людської доброзичливості;
•справедливість — об´єктивне оцінювання індивідуально-ділових якостей ідій людей, визнання їхньої індивідуальності, відкритість доспілкування, самокритичність.
Конкретні моральні якості репрезентують:
• совість — загострене почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми;
• моральна воля — розвинутий самоконтроль, уміння домагатися мети, завойовувати повагу людей;
• професійна чесність — ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду “в очі”;
• організованість — взаємодія індивідуального і спільного, вмінняструктурувати і програмувати діяльність відповідно до правил і норморганізації;
• товариськість — взаємна солідарність, повага і довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей;
• мужність — сміливість, уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі;
• принциповість — повага думки інших, уміння відстоювати свою і чиїсь позиції.
Серед специфічних якостей виокремлюють:
• скромність — ретельність, розумне використання влади, критичне ставлення до своїх заслуг і недоліків;
• відповідальність — єдність слова і діла, “смак” до ділового ризику;
• щедрість — безкорисливість, надання допомоги людям, співчутливість;
• оптимізм — віра в себе й людей, у свій моральний вибір, краще майбутнє;
• великодушність — терпимість до недоліків людей, уміння прощатиобрази, не бути злопам´ятним та ін. Вони зорієнтовані переважно натехнологію спілкування керівника, на його “ефект чарівності”, єпохідними від загальних і конкретних моральних якостей.
Усіморальні якості керівника взаємозалежні, сприяють вияву одна одної,відтворюють цілісну модель морального складу керівника. В організаціях,де турбуються про моральне здоров´я управлінських кадрів, періодично(наприклад, двічі на рік) проводять етикометрію — спеціальне вивчення громадської суспільної думки про загальні, конкретні та специфічні моральні якості всіх керівників.