Психологія управління

Психологічна структура управлінської діяльності

Соціальне управління є однією з найскладніших галузей людськоїдіяльності, в якій виявляються персоніфіковані відносини між людьми,об´єднаними трудовим процесом. Сучасне соціальне управління являє собоюяк управління людьми, так і управління діловою інформацією,технологічними процесами. Воно охоплює всі дії й умови, котріпороджують техніко-організаційні, виробничі, психолого-педагогічні,соціально-психологічні та інші зв´язки людей. Ефективна управлінськадіяльність неможлива без пізнання й використання соціальних тапсихологічних законів, оскільки вона пов´язана із взаємодією між людьми.

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

Втіленням її є дії, операції, виконувані людиною в процесі управління,здійснення управлінських функцій. Це праця людей, між якими виникаютьпевні соціально-психологічні відносини. В управлінській діяльностіоб´єктивно переплітаються такі закономірності:
— організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки;
—соціально-економічні. Відтворюють широкий спектр відносин між класами,соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільноговиробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільноїпсихології;
— соціально-психологічні. Походять із суспільної табіологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних,міжгрупових, внутріособистісних людських відносин, які характеризуютьставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свогопотенціалу.
Управлінська діяльність завжди передбачаєсамодіяльність і творчість суб´єктів та об´єктів управління. Саме томууправлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітностізакономірностей і зв´язків, які виникають між учасниками управлінськогопроцесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів вуправлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних,психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятимеотриманню значного соціального, економічного та морального ефекту ворганізації. Недбале ставлення до психологічних ресурсів можеспричинити ескалацію (загострення) суперечностей, непорозумінь,конфліктів, плинність кадрів тощо.
Проблема людського чинника вуправлінні пов´язана зі спонуками людини до певних цілей та їхдосягнення. У цьому контексті важливим є з´ясування основних складовихдіяльності: мотиву, мети, планування діяльності, перероблення поточноїінформації, оперативного образу (концептуальної моделі), прийняттярішення, дії, перевірки результатів і корекції дій. При цьому мотивтлумачать як стійку особистісну властивість, яка зсередини спонукаєлюдину до певних дій. Потреби й цілі — основні складові мотиваційноїсфери особистості. В управлінській діяльності загальна мета є тимчинником, що об´єднує людей, стимулює їх до праці, інтегрує групу вєдине ціле. Загальний план сприяє її організації в часі та просторі,забезпечує зв´язок між діями, координує взаємозв´язки. Управлінськадіяльність постає як умова доцільної взаємодії людини з предметнимсвітом. А управління як системне утворення поєднує в собі такіструктурні компоненти: мету, управлінську діяльність, управлінськийпроцес, учасників управлінського процесу, взаємини, засоби й умовидосягнення мети, соціокультурне та етнопсихологічне середовище,результат (рис. 11).

Рис. 11. Психологічна структура управління

Психологічна специфіка управлінської діяльності полягає в тому, щоголовним завданням управління є забезпечення найраціональнішогофункціонування всієї системи, оптимальне з погляду соціальних тапсихологічних потреб залучення працівників до керованої діяльностішляхом актуалізації їх внутрішньої мотивації (за власною ініціативою,бажанням, волею і вмінням розв´язувати завдання організації),підвищення відповідальності за результат виконуваної роботи,регулювання їхніх дій, експертно-консультативної та комунікативноїроботи з персоналом. Керівник у структурі управлінської діяльностіповинен бути наділений вищою внутрішньою мотивацією, високоювідповідальністю, налаштованістю на зворотний зв´язок, умінням податисебе і свою організацію, прогностичним мисленням тощо.
Необхідність управлінської діяльності зумовлюють такі чинники:
1) управлінська діяльність — цілеспрямований процес вияву активності людини відповідно до потреб суспільства;
2) управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великоїгрупи ієрархічно пов´язаних керівників, залучених до суспільнихпроцесів на підставі соціокультурної та етнопсихологічної специфіки;
3) у процесі управління відбувається перетворення актів індивідуальноїдіяльності в цілісну спільну управлінську діяльність відповідно доправил і норм організації, а також на підставі економічних,технологічних, правових, організаційних і корпоративних вимог.
Цесвідчить, що людина включається в діяльність соціально, через системупланування, організування керівництва та регулювання на основі своїхсформованих потреб та здібностей, а механізмом їх реалізації єуправлінська діяльність, що виявляється у процесах розроблення програмкерованої діяльності, вибору найоптимальнішого варіанта дій,налагодження зворотних зв´язків, усунення відхилень у реалізаціїпрограм. Ці процеси поєднують суб´єкт і об´єкт управління, зв´язок міжними опосередкований засобами управління й реалізується за певнихобставин. Саме за таких умов виникає результат управління як формавиконання заданої суб´єктом управління програми, в якій напередвизначено всі дії суб´єкта і об´єкта управління.
За масштабом охоплення управлінська діяльність може бути як індивідуальною (проведенняспівбесіди, здійснення психологічного впливу на підлеглого,індивідуальне прийняття управлінського рішення тощо), так і груповою (колегіальне розв´язання управлінського завдання).
За спрямованістю виокремлюють технічне (в системі “людина — техніка”) та соціально спрямоване (стосовно людини та людської спільноти) управління.

Соціальне управління —діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій з метою досягнення окреслених суспільно значущих цілей.

Соціальне управління характеризують:
— соціотехнічний характер, що передбачає одночасне керівництво технічними й соціально-виробничими системами;
— творчий характер, пов´язаний з недостатньою інформацією в умовах, що часто змінюються;
— реалізація багатьох управлінських функцій за гострого дефіциту часу;
— посилення комунікативних функцій;
— багато видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії в межах виду.
Діяльність адміністративно-управлінського персоналу підприємств таорганізацій найбільш пов´язана із соціальним різновидом управління, задопомогою якого розв´язуються завдання, що зумовлюють суспільнонеобхідну поведінку виконавців (навчання, виховання, спеціалізація).Тобто завданням управління є найоптимальніше з погляду соціальних іпсихологічних потреб залучення індивідів до процесу керованоїдіяльності.
В організації роботи управлінського апарату важливодотримуватися принципу розподілу повноважень та відповідальності.Визначення на всіх рівнях управління обсягу та співвідношенняповноважень і відповідальності потрібно починати із встановленнякомпетенції органу управління (закріплення за ним сфери, в межах якоївін самостійно розв´язує певні завдання та проблеми і яка утворюєправову основу його діяльності). Загальний обсяг встановлених дляоргану управління повноважень та відповідальності розподіляється міжпосадовими особами з чітким окресленням меж відповідальності, щоунеможливлює прийняття рішень з приводу одних і тих самих питанькількома особами, в результаті чого межі відповідальності стираються.Неефективним є підпорядкування одному керівникові стількох осіб, якимивін неспроможний результативно керувати та контролювати їхню діяльність.
Психологічна природа управлінської діяльності полягає і в тому, щокерувати людьми в процесі виробництва набагато складніше, ніж фізичнимиоб´єктами, адже реакції людини на зауваження чи вимогу керівника, їїмотиви, емоції надзвичайно різноманітні. Машина набагато легшепіддається командам. Людина може інколи вдавати, що працює, а насправдівсіляко ухилятися від роботи. Тому суб´єкт управління має чіткопередбачувати поведінку і реакції своїх підлеглих, оцінювати їх заповедінкою, а не на підставі емоційного ставлення до них.
Дляперетворення об´єкта діяльності необхідна достовірна інформація пройого поточний стан. Раціональне управління не може зсилатися лише назагальний фонд інформації, яким користуються всі, оскільки у процесікомунікації люди часто суб´єктивно його сприймають та інтерпретують.Тому керівник не завжди має правильну й надійну інформацію. Все цеперекручує відомості про проблеми, завдання, котрі потрібнорозв´язувати з допомогою підлеглих. У такому разі успішністьуправлінської діяльності значною мірою залежатиме від способу отриманняпідлеглими інформації, чіткості її формулювання, каналів транслювання.Не менш важливо, наскільки правильно персонал усвідомлює вимоги ізавдання, котрі необхідно вирішувати.
Відчутно впливає наефективність управлінської діяльності та актуалізує значенняпсихологічного компоненту в управлінні зворотний зв´язок. Аджеуправління може існувати лише за умови, що керуюча система отримуватимеінформацію про ефект від конкретної дії керованої системи, продосягнення чи недосягнення поставленої мети.
Отримана відвиконавців інформація може бути позитивною і негативною. Позитивниймотивуючий вплив керівника, добре налагоджений зворотний зв´язок єсильним спонукальним засобом до позитивного ставлення і виконанняпідлеглими своєї роботи. Недостатнє усвідомлення ними вимог керівникаунеможливлює досягнення відповідних результатів. У такому разі отриманавід них інформація буде негативною. Враховуючи це, управління маєзабезпечити зворотні впливи, зв´язки, що стане запорукою ефективноговиконання поставлених завдань з мінімальними витратами людськихресурсів.
Ефективність управлінської діяльності залежить і відтого, наскільки чітко сформульовані цілі організації. Це задає певнуспрямованість розвитку організаційної системи, сприяє оптимізаціїіндивідуального та колективного управління. Найраціональнішим єформування Цілей з погляду не тільки здійснення діяльності, а йотримання результатів. При цьому варто враховувати всі наявніальтернативи досягнення цілей, чіткість формулювання яких не позбавляєперсоналу ініціативи у виборі форм і методів їх досягнення.
Управлінська діяльність керівника відповідно до його інтелектуального,комунікативного та професійного потенціалу, природних задатків італанту, здібностей і вмінь може бути ефективною в конкретномуморально-психологічному, соціокультурному та етнопсихологічномусередовищі. Мова про взаємодію управління і соціуму. Моральні, правові,культурні вимоги суспільства, в якому здійснюється управлінськадіяльність і функціонують суб´єкти та об´єкти управління, виявляються втрадиціях, правилах поведінки, культурних цінностях, які визначаютьрозвиток спрямованості особистості керівника (колективних суб´єктівуправління), рис його характеру, зміст знань, його звички й здібності.
Зовнішні умови діють через внутрішні, тому реакція кожної людини навпливи зовнішнього середовища буде суто індивідуальною. Вона залежатимевід знань, сформованих відносин і психічних станів індивіда. Йдетьсяпро багатоетапність реалізації соціокультурних програм, оскількисоціальна інформація циркулює в суспільстві, проходить через свідомістьлюдей, опосередковується різними соціальними відносинами (економічними,екологічними, національними, професійними тощо) й несе на собі відбитокконкретних потреб особистості, колективу, суспільства загалом.
Конкретними умовами, що впливають на суб´єктів управління, на процесистановлення й розвитку особистості керівника, є ті елементи середовища,з якими людина активно взаємодіє, в яких існує й функціонує управління:політико-правове становище в суспільстві, багатоманітність комунікацій,матеріальні умови, науково-технічні розробки, готовність людини доуправлінської діяльності, стан здоров´я, національні особливостірегіону тощо. Багато умов та чинників мають вплив на управлінськудіяльність тільки в комбінації з іншими.
Специфіку управлінської діяльності характеризує певна сукупність управлінських ситуацій.

Ситуація — система зовнішніх умов стосовно суб´єкта діяльності, які спонукають чи опосередковують його активність.

Реалізація вимог системи створює передумови для її перетворення абоподолання, а вихід за межі ситуації можливий тоді, коли суб´єкт формуєі починає реалізовувати нові вимоги до себе.

Управлінська ситуація —форма сприйняття навколишньої дійсності, спосіб її розподілу насмислові утворення, які визначають поведінку суб´єкта йхарактеризуються відносинами складових елементів.

Навідміну від звичайної ситуації управлінська ситуація — це системавідносин. її структурними складовими є не тільки предмети, а й люди.Тому управлінську діяльність та її відображення у свідомості керівниківхарактеризують два типи відносин — відносини між людьми та предметнівідносини. Цей висновок може бути методологічним підґрунтям аналізууправлінської діяльності. Кількість складових управлінської ситуаціїобмежується трьома головними елементами: виробничими процесами,організаційними структурами та конкретними людьми, які належать доорганізації.
У загальному плані психологічну специфіку управлінської діяльності засвідчують такі її характерні ознаки:
1. Управлінська діяльність, як соціальний різновид управління, єскладною і багатоманітною системою. Ефективне її функціонуваннязалежить від діяльності не одного керівника, а всього апаратууправління. Управлінська діяльність реалізується у предметнихвідносинах і відносинах між людьми. При цьому предметні відносинивизначаються конкретними умовами, виробничими процесами, тобто об´єктомуправління. В діяльності організацій та колективів, які керуютьскладними об´єктами, що охоплюють багато самостійних виробничихпроцесів, переважає управління відносинами між людьми та групами людейвнаслідок поділу праці між особами управлінського колективу.
2. Управлінська діяльність ґрунтується на таких вимогах до органу управління:
— своєчасне й чітке виконання покладених на його апарат функцій;
—економічність апарату управління (покладені на нього функції слідвиконувати з мінімальними витратами та якомога меншою кількістюпрацівників);
— планомірність, ритмічність і надійність роботи,недопущення помилок і порушень ритму в роботі структурних підрозділівапарату управління;
— створення умов для ініціативної й творчої праці, відповідальність за виконання дорученої роботи;
— обґрунтування значення розвитку людських ресурсів;
— оптимізація організаційних відносин з навколишнім середовищем;
— підвищення ефективності діяльності завдяки залученню до неї здібних та обдарованих працівників;
— розвиток здібностей працівників та ефективне їх використання на всіх рівнях управління;
— інтегрування інтересів працівників організації навколо завдань і цілей установи.
Оскільки предметом управлінської діяльності є колективна працяконкретної організації (за умовами і змістом праці організації суттєворізняться), то її вимоги і психологічні особливості набувають у кожномувипадку специфічного характеру і потребують спеціального додатковоговивчення.
3. У процесі управлінської діяльності відбуваєтьсяперетворення зовнішніх регулюючих впливів на внутрішні регуляториповедінки, зовнішніх цілей та завдань — на внутрішню мотивацію. Отже,сутність управлінської діяльності полягає у перетворенні зовнішньогозавдання організації на внутрішню мету, відтак перетворення цієї метина зовнішні завдання для інших (підлеглих). Людський чинник при цьому єзасобом досягнення цілей і розв´язання завдань. З психологічногопогляду будь-яка діяльність, зокрема й управлінська, постає якреалізація суб´єктивного ставлення до різних сфер об´єктивного світу. Вній реалізується певна потреба суб´єкта й досягається поставлена мета(результат). Управлінська діяльність як один з різновидів соціальноїдіяльності за своєю суттю має бути спрямована на підвищення ролісуб´єктивного чинника. Інакше кажучи, ефективність виробництва (тутпоняття “виробництво” має широкий зміст, позначаючи матеріальневиробництво, науку, культуру, освіту та ін.) дедалі більше залежить відспрямованості та професіоналізму управлінського персоналу.
4.Професіоналізм управлінської діяльності — одна з головних умов їїефективності. Суть професіоналізації управління з точки зору психологіїполягає в опануванні керівниками управлінської майстерності, формуванніу них психологічної готовності до ефективної і результативноїуправлінської діяльності, баченні ними способів досягненняпрофесіоналізму. Уявлення про майстерність працівника мають історичнийхарактер. Якщо раніше її пов´язували з рівнем тренованостісенсорно-перцептивних (чуттєво-пізнавальних), мнемонічних (пов´язанихіз запам´ятовуванням) та сенсомоторних функцій, з розвитком точностікоординації рухів тощо, то зараз більше уваги звертають на властивостіособистості, пов´язані із мисленням, спостереженням, умінням швидко йточно орієнтуватися в обстановці, прогнозувати розвиток подій,планувати свою діяльність, з емоційною врівноваженістю та здатністюдовільно регулювати свої стани. Тобто в системі психологічних якостей,які визначають рівень майстерності, дедалі значущішими стаютьінтелектуальні та соціально-психологічні якості людини. Це актуалізуєвивчення проблем, пов´язаних з виявленням залежностей між особливостямипрофесіоналізму зрілої людини та іншими її виявами поза сфероюпрофесійної діяльності, із самовихованням і самовдосконаленнямособистості, розвитком у неї комунікативних умінь і навичок,формуванням здатності оцінювати власну діяльність, визначатиперспективи росту. Психологічна компетентність як ознакапрофесіоналізму стає важливою рисою сучасного управління.
5.Соціокультурне, морально-психологічне та етнопсихологічне середовище,формуючи управлінську діяльність, зумовлює тип і спрямованістьособистості керівника. Соціальне середовище, економічні відносиниможуть прискорювати чи затримувати вияв і розвиток особистіснихособливостей, але не можуть нейтралізувати їх. Соціокультурні таетнопсихологічні детермінанти впливають на мотиваційну сферу учасниківуправлінського процесу, способи залучення умінь, знань та навичок доуправлінської діяльності. Вони визначають ставлення керівника до себе,до людей, управлінської діяльності. Зміни у суспільстві вимагають відкерівників вивчення і врахування їх у повсякденній управлінськійдіяльності. Не менш важливо реагувати на стан морально-психологічногоклімату в організації, на міжособистісні відносини, мотивацію ікомунікації, укомплектування посад здібними, кваліфікованимипрацівниками.

Аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності — важливе завдання психології управління, що передбачає підвищення її ефективності і якості.