Психологія управління
Психологія відповідальності в організації
Зміст поняття “відповідальність” у психології управлінняпов´язаний з поведінкою особистості, групи людей у певній управлінськійситуації.
Відповідальність — усвідомленняіндивідом, соціальною групою, народом свого обов´язку передсуспільством, людством, розгляд крізь призму цього обов´язку суті ізначення своїх вчинків, діяльності, узгодження їх із обов´язками ізавданнями, що виникають у зв´язку з потребами суспільного розвитку.
В управлінській діяльності відповідальність виокремлює етичний,правовий, економічний, соціальний і психологічний аспекти, оскільки їївідносини реалізуються за допомогою сукупності особистіснихвластивостей особистості, соціальних, правових, економічних і етичнихнорм. Психологічний аспект відповідальності базується на можливостівибору, тобто свідомої переваги певної лінії поведінки. При цьому вибірможе здійснюватися як в умовах співпраці, взаєморозуміння, так і вумовах конфронтації, конфлікту, де стикаються у протиборстві інтересиособистості, групи або й організації.
Об´єктом соціальноїповедінки є соціальні норми і рольові функції, а суб´єктом контролю —людина і її соціальне оточення. Однак об´єктом відповідальності можутьбути не тільки соціальні норми поведінки і рольові Функції, а йсхильність людини приписувати відповідальність як зовнішньомусередовищу, силам (випадку, долі тощо), так і власним намаганням,властивостям. Певні стратегії поведінки, які формуються залежно відцього, називають локусом контролю (термін Джуліан Роттер).
Локус(лат. locus — місце, місцеположення) контролю (фр. controlе —перевірка) — якість, яка характеризує схильність людини приписувативідповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам чивласним здібностям і зусиллям.
За своїми спрямованістю та функціями він буває зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній локус контролю означає, що людина сприймає своє життя як контрольоване зовнішніми силами, випадком, а внутрішній локус контролю —це контроль ізсередини за допомогою власних зусиль і дій. Наскількикомпетентним і ефективним почуває себе керівник, залежить від того, яквін ставиться до своїх невдач. Керівник, який встигає все вчаснозробити, найімовірніше, оцінює їх як випадковість і пропонує новийпідхід або варіант розв´язання управлінської проблеми. А той, хтовважає себе жертвою обставин, як правило, перекладає відповідальністьза свою невдачу на інших людей чи зовнішні сили.
Юридичнавідповідальність в управлінській діяльності виражається у неприємних,небажаних, невигідних для особи наслідках, у застосуванні до неї, якщовона порушила закон, державних санкцій та заходів громадського осуду,примусового обмеження або позбавлення певних благ. Як правило, вонастосується і моральної сфери людини, яка порушила норму, права, закон.Економічна (матеріальна) відповідальність за майнові збитки, заподіяніустанові, організації, підприємству, — це відповідальність юридична.Сукупність усіх аспектів відповідальності (морального, правового,економічного, соціального та психологічного) інтегрується в професійнійвідповідальності управлінця, яка є мірою усвідомлення особистістю своїхпрофесійних обов´язків і добровільного їх виконання, а також мірою їїпровини за невиконання професійних обов´язків.
Відповідальністьтрактують і як покладене на кого-небудь чи взяте ким-небудьзобов´язання звітувати про свої дії і визнати себе винним за можливі їхнаслідки. Таке розуміння відповідальності прийнятне і для спільноїуправлінської діяльності, оскільки керівник і підпорядкована йомуорганізація безпосередньо виконують зобов´язання — управлінськірішення, встановлені цілі, накреслені завдання тощо. В цьому контекстівідповідальність — угода, яка потребує безумовного виконання. Ще однапсихологічна особливість відповідальності полягає в тому, що вона єсуттєвою рисою особистості керівника і його співробітників, відображаєобсяг особистих завдань індивіда. Йдеться про межі обов´язку персоналуорганізації (обов´язок — зобов´язання особистості перед ким-небудь абоперед своєю совістю як усвідомленням і переживанням відповідальності).Отже, відповідальність завжди пов´язана з особистістю, з їїмотиваційною сферою, морально-психологічною орієнтацією,інтелектуально-етичним потенціалом.
Усвідомлення учасникамиспільної діяльності своєї відповідальності визначається різноманітнимипсихологічними чинниками: мотиваційними, пізнавальними,характерологічними, ситуативними та ін. Мотиваційну сферувідповідальної поведінки керівників-підприємців з погляду ієрархіїпотреб утворюють такі групи мотивів:
1. Прагматичні мотиви(намагання розглядати свою поведінку, управлінські вчинки крізь призмукористі, насамперед для себе; виявляється у задоволенні власних потреб).
2. Соціальні мотиви (оскільки робота керівника є однією звідповідальних у суспільстві, то багато управлінців прагнуть діятивідповідально, дбаючи про наслідки своїх учинків для суспільства,намагаються поведінкою, справами принести користь державі).
3.Мотиви самопізнання, саморозвитку, самоаналізу, саморегуляції,самореалізації (зумовлені потребою реалізувати у конкретній спільнійсправі свої управлінські можливості й здібності, пов´язані знеобхідністю пізнати себе, оцінити свої сили і вміння).
4. Мотиви морального самоствердження (зумовлені прагненням утвердити себе в статусі керівника — моральної особистості).
5. Правові мотиви (погляд на свою управлінську діяльність і відповідальність з позицій закону).
6. Мотиви спілкування і взаємодії (вони є однією з передумов спільної управлінської діяльності).
7. Мотиви егоїстичного самоствердження (викликані намаганням привернутидо себе увагу, продемонструвати свою перевагу над іншими).
8.Мотиви, пов´язані із специфічними особливостями особистості керівника(залежність керівника від вищого управлінського апарату, який нав´язуєсвій варіант розв´язання управлінської проблеми; намагання уникнутикритики, покарання, осуду тощо).
Домінуюють у цій структурісоціальні й прагматичні мотиви, вони свідчать, що більшість керівниківу спільній управлінській діяльності діють відповідально тоді, колиодночасно задовольняють власні потреби і потреби суспільства.
Відповідальність часто є головним смисловим принципом, що поєднує доброі зло, об´єктивне та суб´єктивне, значущість і незначущість тощо,завершує становлення внутрішніх засад поведінки і конкретних вольовихрішень. Тому відповідальність — смислове утворення особистості,загальний принцип співвіднесення (особистісної саморегуляції) мотивів,цілей та засобів життєдіяльності, які не зводяться до правил поведінки,не є її конкретним мотивом або сукупністю. У кожній конкретній ситуаціїсмисловий аспект відповідальності має свої особливості. У діяльностікерівника він виявляється як:
— прийняття належності, необхідності, зобов´язання, обов´язку з-поміж різних варіантів внутрішньої позиції та поведінки;
— добір, оцінювання, відсіювання засобів досягнення цілей, виконання зобов´язань тощо;
— зміна або зміщення цілей;
— зміна обсягу відповідальності;
— призупинення діяльності, поведінки, незважаючи на її успішне здійснення;
— зміна внутрішньої позиції, смислу наміру щодо сущого і наявного.
Існує принаймні чотири мотиваційних джерела осмислення відповідальності в управлінні:
1. Завдяки здатності й можливості пізнання вічних іконкретно-історичних цінностей особистість у структурі управлінняосмислює свої обов´язки, завдання, доручення тощо.
2. Системаморальних цінностей, норм і принципів, совість як внутрішні спонуки іцінності, сформовані в ранньому віці завдяки сім´ї та найближчомусоціальному середовищу, задають напрям осмислення відповідальності.
3. Задоволення учасниками спільної діяльності актуальних потреб усамоствердженні, самовираженні й самореалізації в процесі виконаннязавдань сприяє поглибленню особистісного сенсу обов´язків в управлінні.
4. Актуальні та потенційні впливи інших людей (груп, організацій), управлінської культури.
Існує інстанція відповідальності, перед якою суб´єкт звітує про своїдії та виконання свого обов´язку. Йдеться про зовнішню (суспільство,група, конкретна людина) та внутрішню (власне сумління, совість)інстанції. Наявність таких інстанцій регулює індивідуальне й суспільнежиття людини. Чим менше їх, тим більше стає безвідповідальності,злочинів.
До важливих складників відповідальності належить совість.
Совість— здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійноформулювати для себе моральні обов´язки, вимагати від себе їх виконанняі здійснювати самооцінку вчинків.
Вона є одним із виявівморального аспекту відповідальності керівника та його підлеглих інабуває як форми раціонального усвідомлення моральної значущостіздійснених вчинків, так і форми емоційних переживань.
Предметом відповідальностіу контексті управління є сукупність різноманітних зовнішніх івнутрішніх духовних, матеріальних, соціальних та психологічних потребта інтенцій (лат. intentio — прагнення), котрі особистість реалізує успільній діяльності. Це, насамперед, зміст та обсяг відповідальності. Зміст відповідальності передбачає обов´язки, завдання, доручення, способи їх виконання людиною, дотримання нею норм, зокрема й закону тощо. Обсяг відповідальності визначають якість (складність, об´єктивність, відповідність ситуації) і кількість доручень, завдань і обов´язків.
Відповідальність керівників і підлеглих в організації виявляється в таких сферах:
— відповідальність особистості за власні дії і вчинки, за становлення і саморозвиток, професійне і духовне зростання;
— відповідальність керівника за дії та вчинки персоналу;
— відповідальність керівника за дії та вчинки організації загалом;
— відповідальність працівників за стан справ в організації.
Спільне для різних сфер, елементів і видів відповідальності те, що вониє формою контролю за діяльністю суб´єкта як з позиції самоїособистості, так і з позиції суспільства. Контролюючи себе або групу,особистість здійснює вибір (вибір власного “Я”), що означаєнеобхідність і право бути людиною, обстоювати свої життєві позиції тапрофесійні інтереси, відповідати за них.
Для ефективного контролюсвоєї поведінки і своїх учинків, керівництва ними, учасники спільноїуправлінської діяльності мають усвідомити відповідальність.
Усвідомлення відповідальності — відображення в суб´єкті буття соціальної необхідності, тобто розуміння смислу і значення дій і їх наслідків.
Отже, усвідомлення відповідальності є життєвою необхідністю оцінювати результати діяльності з погляду норм, правил, законів.
Відповідальність тісно пов´язана із самостійністю — не підлеглістю, непідпорядкованістю кому-, чому-небудь держави, політичної організаціїтощо. Якщо рішення приймає суб´єкт управління особисто, то на ньоголягає вся відповідальність за розв´язання управлінської проблеми. Угрупі відповідальність девальвується. Колективна відповідальність“розмиває” індивідуальну, що породжує безвідповідальність. Кожна людинаповинна відчувати себе відповідальною не тільки за свої вчинки, а й зате, що не зроблено, але мало бути зроблено.
Будь-яка пов´язана злюдьми робота передбачає відповідальність (за життя інших, заматеріальні цінності, якість роботи тощо). Професійна відповідальністьнерозривно пов´язана з ризиком спричинення шкоди і втрат, тому потребуєпостійної психологічної готовності до певних дій. На керівних посадахвідповідальність часто буває головним джерелом психологічногонавантаження не тільки протягом усього робочого часу, а й поза ним.Зростання вимог до управлінської діяльності передбачає посиленнявідповідальності в усіх її аспектах.