Психологія управління
Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
Людська особистість може не тільки розвиватися від нижчихформ до вищих (прогресувати), зупинятися у своєму розвитку, а йдеградувати (рухатися назад, занепадати), що свідчитиме про її регрес.
Регрес (лат. regressus — зворотний рух) — перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад.
Такі зміни можуть бути тимчасовими, стійкими або незворотними.Особистісний регрес керівника зумовлюється поступовими, безперервними інезворотними змінами, що можуть бути пов´язані з віком, особливостямипсихіки, а також особливостями управлінської діяльності, системнимоточенням. Саме особливості управлінської діяльності визначаютьдеформацію.
У психології на сьогодні ще не достатньо дослідженочинники регресивного розвитку дорослих людей. Вважають, що однією здетермінант його можуть бути процеси у суспільстві: суспільнівідносини, що значною мірою визначають спрямованість особистості, запевних умов можуть призвести до звуження її інтересів. Тобто на певнихетапах суспільного розвитку діє механізм гальмування людськоїактивності, який є найбільш значущим для управлінського персоналу. Віноб´єднує такі спонуки:
— збереження і розвиток досягнутого у взаєминах людей як основи посадового росту;
— уникнення діяльності, що містить елементи ризику, особливо ризику порушити неформальні відносини, стереотипізацію мислення;
— абсолютизація адміністративної концепції управління.
Наприклад, на етапі трансформації політичної, соціально-економічноїсистем українського суспільства (90-ті роки XX — початок XXI ст.) чіткоокреслилися дві особливості керівників, які змінилися під впливомсуспільних процесів:
1. Нездатність враховувати у своїй діяльності інтереси інших людей чи організацій.
2. Орієнтація на найближчі цілі, відсутність бачення перспективи.
Основою цих змін є не кар´єрні устремління, а кар´єризм, який розглядаєпосадове просування як самоціль. При цьому деформується мотиваційнасфера, що виникає тоді, коли керівник поставлений перед вибором: абодосягти найкращих результатів, або організувати своє службовепросування в системі управління.
Регресивний розвиток керівникаможуть спричинити організаційні умови в установі. В управлінськійпрактиці поширеною є “організаційна лінь”, в основі якої — звички таінерція. З нею пов´язані неправильне планування робочого часу, невміннявстановлювати пріоритети, визначати головні завдання, стратегічні дії,вчинки. Вірогідність деформації особистості зростає за відсутностістійких вимог до діяльності, зворотного зв´язку, об´єктивногооцінювання здібностей, поведінки керівників. Деформуючий впливсоціального середовища виявляється через постійну увагу оточення,захоплення, захвалювання, страх підлеглих, відсутність опорукерівництву. Це породжує комплекси посадових переваг, синдромвседозволеності. Гіпертрофія (диспропорційність) особистості, яка єпередумовою її деформації, виникає як реакція на певні соціальні впливиі поступово набуває власної логіки розвитку. За таких умов активністьособистості виявляється у створенні нею середовища, яке сприяло бдомінуванню негативних якостей у її особистісній структурі.
Про деформацію мотиваційної сфери особистості керівника свідчать:
— замкненість мотиваційної сфери тільки на власних інтересах, невідображеність у ній суспільних потреб;
—розгляд чергової посади тільки як засобу особистої успішності, щопороджує уникнення відповідальності, прийняття неякісних управлінськихрішень, оскільки одним із найсуттєвіших чинників стає власна вигода;
—домінування над іншими, завищена самооцінка, що спричинює заниженнярезультатів роботи співробітників, формування комплексу власноївинятковості.
Симптомами деформуючого впливу системного оточенняє низька ефективність стилю керівництва, культивування деформованихстилів управління:
— із домінуванням інформаційної підготовки у діяльності;
— з мінімальною інформаційною підготовкою (вольові рішення не можуть ґрунтуватися на реальному стані об´єкта управління);
— із зниженням питомої ваги реалізації рішень у діяльності.
Схильність особистості керівника до регресії, професійної деформації засвідчують такі психологічні чинники:
— емоційна напруга, яка сприяє розвитку негативних особистісних процесів;
— висока інтенсивність праці;
— хронічний дефіцит часу;
— відсутність необхідної свободи у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень;
—стреси, викликані умовами і результатами праці (занадто високий чинизький рівень відповідальності, придушення ініціативи, невикористаннядосвіду, кваліфікації, можливостей тощо);
— виникнення і тривале існування конфліктних ситуацій;
— неадекватні винагороди за роботу;
— неадекватна підтримка від керівників;
— постійні та невиправдані новації, зміни, переміщення.
Регресивний розвиток особистості керівника зумовлюють захиснімеханізми. Він може виконувати невластиву його ролі роботу (деформаціядіяльності), уникати перевірок вищого керівництва, бути дратівливим,без причини критикувати підлеглих тощо. Такі захисні механізмиблокують, відмежовують керівників від конфліктів, системного оточення.
Психологи стверджують, що регресивний розвиток має вплив на всіелементи особистісної структури керівника. На цій підставі виокремлюютьтипи особистісного регресу (О. Молл):
1. Повторенняпрогресивного розвитку в оберненому порядку (передбачає згортання укерівників інтегральних здібностей до інформаційної підготовки іреалізації управлінських рішень, зниження чіткості у визначенніпріоритетів під впливом зниження активності).
2. Зниженняінтегральної здатності до прийняття рішень, пов´язане із зміноюставлення до себе і до праці (завищена самооцінка, прийняттянеобґрунтованих рішень).
3. Втрата почуття перспективи у розвиткувиробництва (знижується вимогливість, ефективність взаємодії керівникаіз соціальним середовищем).
4. Зниження емоційної стійкості та зміна ставлення до людей.
Дослідження свідчать, що зниження рівня професійних знань, задіяних вуправлінську діяльність, призводить до зниження ефективностіспілкування керівників, і навпаки. Ця особливість об´єднує три першихтипи регресивного розвитку керівників у групу, яка визначає зниженняефективності управлінської діяльності. Четвертий тип може і неприводити до такого результату. Основою регресивного особистісногорозвитку є порушення взаємодії із середовищем і системним оточенням, атакож особистісні передумови. Перший і четвертий типи пов´язані іззмінами у біологічно зумовленій підсистемі особистості. Другий і третій— визначаються соціально зумовленою підсистемою особистості.
Усеце дає підстави стверджувати, що до регресу схильні не лише мотиваційнасфера керівника, ставлення до себе, до праці, а й усі елементи йогоособистості, вся її структура. Невпевненість у собі, особливостііндивідуальної управлінської концепції також можуть провокуватирегресію особистості керівника.