Психологія управління

Якості і риси керівника

Обґрунтування професійно та інтелектуально важливих,психологічно і соціально необхідних якостей особистості керівника єоднією з найактуальніших проблем психології управління.

Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

У психологічному аспекті вони залежать від характеру, структури,спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні,багатогранні феномени, конкретні вияви яких залежать від структуриособистості і від дії різних чинників. Наприклад, дисциплінованістькерівника може залежати від самоконтролю, внутрішньої організації,усвідомлення своєї соціальної ролі, а також від боязні несподіваногоконтролю вищих управлінських структур.
Найчастіше виокремлюють такі обов´язкові для управлінця якості:
1. Компетентність (кожен керівник має знати, як виконувати свою роботу на високому професійному рівні).
2. Висока відповідальність, особиста гідність.
3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв´язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.
4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.
5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше.
6. Комунікабельність, здатність установлювати контакти.
7. Увага до підлеглих.
Усі ці якості мають інтегральний характер, адже містять у своєму складіпростіші компоненти. Наприклад, здатність творчо розв´язувати проблемизалежить від загального складу особистості, типу мислення, інтуїціїтощо. Якості і риси керівника умовно можна класифікувати напсихологічні, інтелектуальні, професійні та соціальні. Попри те, щобільшість якостей є універсальними, їх пріоритетність, однак, залежитьвід багатьох чинників, зокрема й етнічного.
До узагальненогопортрета керівника належать біографічні характеристики, здібності,особистісні риси, а також вікові особливості.
Біографічні характеристики керівника.Важливим біографічним показником вважають вищу освіту керівників. Заданими японських учених, типовий японський керівник маєуніверситетський диплом (а іноді два) з інженерної спеціальності чисоціальних наук. Багато сучасних українських керівників також маютьгуманітарну і соціально-економічну чи юридичну освіту.
Здібності керівника.Це психологічні особливості керівника, які є умовою досягнення нимвисоких результатів у співпраці з підлеглими та виконанні завданьорганізації. Здібності поділяють на загальні й специфічні. Згідно ізспостереженнями американських дослідників найефективнішими виявилися тікерівники, котрі мають не надмірно високі показники інтелекту; не всі,хто відмінно навчається, стають умілими керівниками. Аналізуючи подібніособливості, Б. Теплов стверджував, що немає підстав вважати роботупрактичного розуму більш простою й елементарною, ніж роботутеоретичного розуму.
Специфічні здібності особистості керівникавиявляються у його спеціальних знаннях, уміннях, компетентності,поінформованості під час конкретної діяльності.
Особистісні риси керівника.До них відносять стійкість до стресу, здатність домінувати, прагненнядо перемоги, впевненість у собі, креативність, емоційнуврівноваженість, відповідальність, заповзятливість, надійність,незалежність, товариськість.
Цей перелік не вичерпує усьогобагатства характеристик керівників, про що свідчать вітчизняна ізарубіжна управлінська теорія і практика. Тим більше, що динамікаполітичних, соціально-економічних умов потребує розвитку управлінськихздібностей, навичок керівника. Тому кожен не байдужий до справикерівник повинен постійно самовдосконалюватися.
Вікові особливості керівників.Знання їх дає змогу науково обґрунтовано планувати кар´єрний ріступравлінських кадрів, пред´являти їм об´єктивні вимоги, мати реальніочікування результатів їх діяльності. Так, середній вік президентіввеликих японських компаній становить 63,5 року, американських — 59років. Оптимальний вік вступу на посаду керівника — від 30 до 50 роківі більше (у Японії). Приміром, видатний американський менеджер ЛіЯкокка в 36-літньому віці став віце-президентом, а потім і президентомавтомобільної компанії Генрі Форда, а чверть століття потому привів дотріумфу корпорацію “Крайслер”, яка перед тим була на грані катастрофи.
Вітчизняні й зарубіжні вчені вживають таке поняття, як “психологічнийвік людини”, характеризуючи його не лише як природну, а значною міроюяк соціально детерміновану властивість індивіда.
Російськіпсихологи В. Зазикін та А. Чернишев вважають, що ефективністьуправлінської діяльності залежить від таких суб´єктивних чинників, якдосвід, здібності та якості керівника. Досвід вони розглядають якякість особистості, сформовану шляхом навчання, як узагальнюючі знання,навички, вміння і звички; управлінські здібності як особливості йякості особистості, що є суб´єктивними умовами успішного здійсненняпевного виду діяльності і які не можна звести до знань, умінь танавичок керівника; якості керівника — як результат реалізації йогоздібностей у процесі управлінської діяльності. На їх погляд, у теорії йпрактиці управління часто якості й здібності не розрізняють, оскількиті й інші є умовами ефективності управлінської діяльності. Отже,здібності — це приховані можливості особистості керівника, котрі можутьрозкритися (стати якостями) або ні.
Серед особистісно-ділових, професійних якостей керівника вчені виокремлюють головні й важливі. Головними якостями є компетентність і комунікабельність.
Компетентність. Вона стосується особистісних рис, умінь і навичок, закорінених у раціональну (інтелектуальну) сферу особистості.

Компетентність керівника —наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної йспеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійноїпідготовки.

Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якостей, (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати чіткий контроль).
Організаторські якості є наслідком вияву певних психологічних властивостей особистості, до найважливіших з яких належать:
— психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати тощо);
— здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;
—критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);
— психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі індивідуальних особливостей);
— вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);
— схильність до організаторської діяльності.
Комунікабельність.Маючи певний зв´язок із вродженими задатками особистості, вона є тимфеноменом, який формується, розвивається у процесі її життєдіяльності.

Комунікабельність керівника(лат. communico — з´єдную, повідомляю) — риса особистості, якавиявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування,товариськості.

Керівники з розвинутими комунікативнимиякостями мають значний запас стратегій спілкування, уміють взаємодіятиз представниками різних груп. Усе це вимагає знання особливостей груп,їхніх інтересів, цінностей, етнопсихологічних особливостей. Умінняспілкуватися залежить від природних можливостей, спрямованостіактивності, ділової чарівності, намагання домінувати чи співпрацювати упроцесі спілкування, адаптивних якостей, поведінки в екстремальнихситуаціях (конфлікти, погрози тощо).
До важливих особистісно-ділових, професійних якостей керівника за цією класифікацією зараховують:
1. Стійкість до стресу (здатність протистояти сильним негативнимемоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу).
2. Морально-етичні якості (чесність, порядність, принциповість тощо).
3. Підприємницькі якості (уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, активність, здатність до виваженого ризику тощо).
Дослідження феномену та особливостей самореалізації керівника підрізними кутами зору і в різних аналітичних вимірах спричинилися допояви різних класифікацій їх особистісно ділових якостей. Специфіка цихкласифікацій зумовлена відмінностями у підходах, яких дотримуютьсяконкретні наукові школи, національними традиціями, що домінують векономіці та управлінні нею.
Найпоширеніші класифікаціїілюструють, наскільки широким є діапазон вияву професійних якостейкерівника. Особливо повно вони репрезентовані в класифікації російськихпсихологів І. Мангутова та Л. Уманського. Зокрема, автори доводять, щоособистість здібного керівника (рис. 6) відрізняється від особистостінездібного керівника специфічними властивостями.

""

Рис. 6. Структура особистості здібного організатора (загальні якості та специфічні властивості)

1. Психологічна вибірковість — здатність співпереживати, виявлятивисоку чутливість і сприйнятливість в описі та демонструванніпсихологічних об´єктів; оперативно й адекватно характеризуватипсихологічні особливості людей; виявляти вибіркову психологічну пам´ятьі спостережливість у бесідах, у розв´язанні управлінських завдань;виявляти схильність до психологічного аналізу, пояснення поведінки тавчинків інших людей і власних; глибоку переконаність у силах,здібностях та можливостях групи людей; подумки ставити себе впсихологічну ситуацію іншої людини, міркувати “з її погляду”, прийматирішення, ставлячи собі запитання “А як би вчинив я, будучи на їїмісці?”.
2. Практично-психологічний розум — здатність:розподіляти обов´язки групової діяльності з урахуванням індивідуальнихособливостей людей; оперативно орієнтуватися в ситуаціях, які вимагаютьпрактичного застосування знань у розв´язанні проблем “справи — люди”,“люди — справи”; виявляти винахідливість у застосуванні психологічногостану, настрою людей за певних умов життя та діяльності; викликатистимулюючі мотиви діяльності, знаходити шляхи та способи зацікавленнялюдей справою, використовувати моральні та матеріальні стимули цієїзацікавленості; враховувати відносини, особисті симпатії, антипатії,психологічні відмінності людей під час групування їх для виконанняспільної діяльності; навчатися при формуванні організаторських знань,навичок, умінь щодо пристосування психологічних особливостей людей довимог діяльності; розв´язувати практичні проблеми крізь призму наявнихлюдських можливостей (це є результатом вибіркової пам´яті та здатностірозуму керівника, а також виявом його практичності й реалістичності).
3. Психологічний такт. Особливістю цього феномену є почуття міри увідносинах і взаємодії з людьми, відсутність якого долає межі, за якимируйнуються оптимальні відносини керівника з підлеглим. Психологічнийтакт можна розвивати за допомогою мовної адаптації до різних людей,відсутності “мовленнєвого шаблону”, комунікативної винахідливості підчас першого знайомства тощо; індивідуалізації спілкування з людьми наоснові врахування їх усталених індивідуально-психологічнихособливостей; розвитку почуття ситуації; врахування зовнішніх обставин,які впливають на взаємини індивідів; вияву чуйності, уважності,співчуття до людей; простоти, природності у спілкуванні, здатності бутисамим собою у стосунках з людьми; почуття справедливості, виявуоб´єктивності у ставленні до підлеглих та колег, здатності засвідчити йдовести цю об´єктивність.
4. Суспільна енергійність — цеемоційно-мовленнєвий вплив, який виявляється в різних емоційних формахмовлення: членуванні фрази, інтонації, у наголосах та паузах; вольовеспонукання, яке реалізується в мовленнєвій, мімічній та пантомімічнійформах (жести, погляд, поза, вираз обличчя). Володіння мовленнєвоюфункцією вольового спонукання виражається у здатності організаторакористуватися різними словесними формами: проханням, побажанням,порадою, закликом, переконанням, навіюванням, вимогою, розпорядженням,наказом тощо. Суспільну енергійність характеризують такі показники:
— здатність впливати на людей своїм ставленням до них, а також до справ, подій;
—логічна переконливість впливу словом та ділом, уміння реалізуватилогічну послідовність у мовленнєвій та практично-діяльній формах;
—практично-діяльна форма впливу, яка виявляється у здатностіорганізатора продемонструвати зразок виконання справи, яку він доручаєіншим, тобто здатність впливати особистим прикладом;
— впевненість у своїх силах, віра в здійсненність справи, оптимізм, бадьорість духу;
— здатність оптимально обрати момент вирішального впливу, сміливість, наполегливість у важкій ситуації, здатність до ризику.
Суспільна енергійність є важливим чинником організаційного і комунікативного процесу.
5. Вимогливість як наявність у керівника високих потреб, запитів іспонукання підлеглих до неухильного виконання рішень, досягнення цілей.Виражається в таких показниках:
— сміливість пред´явлення вимог;
— постійність, усталеність, неепізодичність вимог;
— гнучкість пред´явлення вимог з урахуванням конкретної ситуації;
— самостійність, невимушеність вимог;
— категоричність вимог;
— різноманітність форм вияву вимог, особливо здатність подати їх у формі жарту, дотепного зауваження, сарказму;
— індивідуалізація вимог залежно від постійних і тимчасових психологічних особливостей та стану людей.
Вимогливість застерігає від непередбачуваних ситуацій у трудовому процесі.
6. Критичність як здатність аналітично ставитися до дійсності, конкретних справ виявляється в таких аспектах:
— критична спостережливість (уміння побачити та виокремити недоліки);
— самостійність (посилання на власні оцінні спостереження) критичності;
— мобільність критичного аналізу;
— логічність та аргументованість критичних зауважень
— прямота та сміливість критичності (без скарг та критиканства);
— глибина та істотність критичних зауважень по суті;
—постійність, неепізодичність критичних висловлювань про недоліки станусправ та про дії людей (без прискіпливості та в´їдливості);
— доброзичливість критичності.
Ця властивість є одним із стимулів розвитку підприємства.
7. Схильність до організаторської (управлінської) діяльності. її засвідчують такі показники:
— спонтанне, самостійне входження в організаторську діяльність;
— перебирання на себе ролі організатора та відповідальності за роботу інших людей у важких та несприятливих умовах;
— потреба в організаторській діяльності, усталене, безкорисливе прагнення та готовність до неї;
— природність входження в організаторську діяльність, що відбувається немовби “само собою”, ніби інакше й бути не могло;
— невтомність в організаторській роботі;
— емоційно-позитивне самопочуття під час її виконання;
— незадоволеність, нудьга без організаторської діяльності;
— здатність побачити необхідність в організаторській діяльності за обставин, які наочно її не вимагають.
Ця схильність виражається в упорядкуванні, налагодженні єдності виробничого процесу.
Охарактеризовані вище властивості становлять єдність, порушення якоїускладнює, а то й унеможливлює оволодіння навичками управлінськоїдіяльності, а також реалізацію їх на практиці.
Особливостіуправлінської діяльності, тобто діяльності керівника, характеризують іспецифічні інтегральні чинники, які, на думку українського психологаВікторії Третьяченко, охоплюють такі якості особистості:
1.Адаптаційна мобільність. Цей чинник визначає роль і місце особистості вміжособистісній взаємодії у малих соціальних групах, її статус, позиціюу структурі ділових відносин. До психологічних якостей адаптаційноїмобільності належать прагнення впливати на інших, схильність донеперервних якісних змін умов праці, здатність протистоятидестабілізуючому впливу негативних форм поведінки тощо.
2.Емоційне лідерство (виявляється під час горизонтальної та вертикальноївзаємодії у неформальних групах, що діють в організаційній структурі)та ділове (інструментальне) лідерство (у неформальній групі підрозділупід час розв´язання проблемних ситуацій).
3. Здатність доінтеграції соціальних функцій (ролей). Свідченням її є пристосуванняповедінки особистості до рольових очікувань інших учасників групи.Виявляється ця здатність у вмінні бути і неформальним емоційнимлідером, і адміністратором.
4. Контактність. Реалізується воначерез здатність до встановлення позитивних соціальних контактів.Передумовами контактності є відкритість у спілкуванні, високий рівеньдомагань, прагнення утвердитись, здатність встановлювати діловізв´язки, схиляти людей до себе, вміння розгледіти конфліктну ситуаціюочима сторін, що конфліктують, здатність вислуховувати та переконуватитощо.
5. Стійкість до стресу. Важливість цього чинника зумовленанеабиякою емоційною напруженістю управлінської роботи, яка активізуєроль емоційних регуляторних механізмів у структурі особистостікерівника. Адже у практиці управління ситуація часто розходиться зізвичкою, що змушує ціною значних інтелектуальних, вольових зусильзнаходити оптимальні рішення. З кожним вольовим напруженнямвідбуваються емоційні перенапруження, що спричинює зриви, неврози,намагання всупереч ситуації та логіці приймати рішення за виробленимизаздалегідь і вже не достатньо точними “алгоритмами”.
Типологізація загальних та спеціальних властивостей і якостейкерівників є умовною, а якості й властивості поліфункціональні, щовимагає від керівника вияву відразу кількох якостей за домінуванняоднієї з них. Для того щоб особистість могла реалізувати себе якефективний керівник, постійно розвиватися, зберігаючи при цьомуоптимальне “професійне самопочуття”, вона повинна бути наділенамінімумом для управлінської діяльності якостей, постійно збагачуватиїх. А з метою з´ясування професійного потенціалу і придатностіособистості до управлінської діяльності використовують такі методи:
—вивчення та аналіз професійної діяльності кандидата на управлінськудіяльність в минулому (результати роботи на схожій посаді, здатністьдолати перешкоди, спрацьовуватися з колегами і пристосовуватися донових умов);
— аналіз анкети кандидата та заяви про прийом на роботу;
— співбесіда кандидата на різних рівнях управлінської структури.
В оцінюванні та розстановці керівних кадрів, фахівців найбільш значущими є такі риси особистості:
1. Навички соціальної взаємодії (здатність спілкуватися, вибудовувати міжособистісну взаємодію).
2. Орієнтація на успіх (наявність таких якостей, як упертість,наполегливість, азартність, працездатність, схильність до ризику).
3. Соціальна зрілість (наявність достатньо сформованих особистих цілей, здатність до коригування власної поведінки).
4. Практичний інтелект (здатність визначати проблему і знаходити можливі способи її розв´язання).
5. Здатність до складної праці (стійкість проти стресу, вмінняпланувати складну роботу та встановлювати пріоритетність завдань заумов дефіциту часу).
6. Соціальна пристосованість (умінняпрацювати з колегами та керівництвом, пристосовуватися доорганізаційної соціокультури, традицій, норм, ритуалів).
7. Лідерство (здатність спонукати до дій інших, навіювати довіру оточенню).
Поряд з цими рисами, на думку вчених, слід оцінювати такі якості тахарактеристики особистості керівника, як здатність інтегрувати емоційніоцінки та інтуїтивні уявлення у процесі прийняття рішень, міруемоційної та психологічної стійкості, вміння налагоджувати ефективнукомунікацію, делегувати повноваження, здатність до усвідомлення власнихінтересів та інтересів підлеглих, можливості працювати в організації,вміння чітко формулювати свою позицію і розуміти чужу, контактувати зіншими, взаємодіяти на основі їхніх індивідуальних особливостей,фізичного, психічного і морального стану.
Слід також оцінювати і такі показники ефективності управлінської діяльності керівника:
—бачення в кожному, з ким він спілкується, особистості, ставлення до неїяк до найбільшої цінності, визнання недоторканності її достоїнства;
— віра в можливості особистості, доброзичливість, визнання індивідуальності особистості;
— щире бажання допомогти тому, з ким контактує керівник;
—об´єктивне оцінювання керівником особистісно-ділових якостей ідіяльності людей; відкритість у спілкуванні, самоаналіз ісамокритичність;
— досконале володіння різноманітними психотехнологіями і прийомами взаємодії, оптимістична манера спілкування;
— своєчасне подолання труднощів, психологічних бар´єрів у спілкуванні;
—уміння вислухати, володіння емпатією (здатністю вловлювати настрійлюдей, визначати їхні очікування, установки, тривогу, співпереживати).
Необхідність діяти за організаційної багатоманітності, невизначеності,взаємозв´язку соціально-економічних явищ, постійного оновленняпродукції, технологій, каналів взаємодії, стратегічного і тактичногомислення, потребує від керівників уміння інтегрувати різні аспектидіяльності, гнучкості розуміння співробітників, здатності бути лідеромгрупи й ефективно працювати у її складі, бачення ключових чинниківефективності різних типів організацій і стратегій управління.
Яким би компетентним, досвідченим не був керівник, він не має правазупинятися у своєму розвитку, оскільки це матиме наслідком не лише йогонеадекватність діловій ситуації, а й зниження конкурентоспроможностіорганізації.