Психологія управління

Феномен керівника в історії розвитку суспільства

Давні історичні, політичні та соціальні вчення Єгипту, Китаю,Греції, Риму та інших країн відображали не лише основні риси ранніхтипів суспільства, а й певні характерологічні особливості правителів(керівників) тогочасних держав.
На змісті діяльності та форміуправління правителів Давнього Сходу позначалися незрілість соціальнихспільнот і соціальної свідомості, релігійно-міфологічний світогляд,здійснення державних справ на основі традицій. Тодішніх представниківвлади вважали нащадками або намісниками богів, а їх порядки таустановки обожнювали.
Рабовласницька епоха якісно змінилавідносини власності. Соціальне управління стало знаряддям держави,діяльність якої була спрямована на збереження привілеїв панівнихсоціальних верств — рабовласників.
Великі географічні відкриттянаприкінці XV — на початку XVI ст., розширення торгівлі сприялиформуванню потужних виробничих центрів. У змаганні за ринки збуту ісфери впливу переважали сильніші й багатші, що породжувало проблемидрібних товаровиробників. Зароджувалися капіталістичні відносини —відносини ринку. На історичній арені постав підприємець, керівникнового типу, який дбає про удосконалення продуктивності праці,технології виробництва, робочої сили. З часом сформувалися різноманітнітипи такого керівника, які різнилися між собою принципами, культуроюуправлінської діяльності.
Керівник-диктатор(лат. dicto — диктую, наказую). Розвиток індустрії, промисловості,збільшення обсягів виробництва, особливо у другій половині XIX ст.,висунули нові проблеми в галузі управління. Перші промислові об´єднанняочолювали, як правило, керівники диктаторської культури управління, якапотребувала від підлеглих неухильного, без роздумів, виконання завданьі розпоряджень. Такого керівника характеризували різко виражені вольовіякості характеру, активність, наполегливість, безкомпромісне і навітьжорстоке ставлення до підлеглих. Формування його відбувалось у періодвсебічної залежності трудящих від підприємця, поміщика-латифундиста. Цязалежність мала відповідне обґрунтування: не противитися злу,насильству і бути в усьому покірливим. Чимало рис такого типу керівникаперейшло і в майбутнє.
Диктаторський принцип керівництвадомінував до початку XX ст. Закріплювався він через системунововведень, вдосконалень, одним з яких було застосування конвеєрноїсистеми виробництва. Ця система сприяла досягненню високого рівняпродуктивності праці і збереженню наглядово-командного управління заробітником, від якого вимагали лише виконання однієї, граничноспрощеної операції. При цьому керівника не цікавило, що такаорганізація виробництва (певною мірою і системи управління) знижувалаінтерес, зацікавленість, породжувала бездумність робітника.
Керівник-патерналіст(лат. paternus — батьківський). Розвиток промисловості, ускладненнясуспільних і виробничих відносин, утворення великих промисловихмонополій, які почали переростати у транснаціональні конгломерати,зумовили якісні зміни в суті, організації праці, у свідомості керівника— розуміння того, що праця потребує певної професійної підготовкипрацівників. Наймані робітники вже мали змогу оволодівати елементамикультури виробництва. Виникла необхідність осмислення працівником своїхтрудових операцій, виробничого процесу загалом. Паралельно з´явилисянові потреби в організації системи управління та підготовці людей, якіповсякденно керують виробництвом. Усе це сформувало керівника іншоготипу, якому властиві благодійність, піклування про робітників, що малопробуджувати їх інтерес до праці. Провідним у діяльності такогокерівника став принцип справедливості з дотриманням вимогливості, а цепотребувало поваги і уваги до працівників, уміння прислухатися доїхньої думки, навіть враховувати окремі поради, заохочувати творчийелемент у праці.
Довіривши організації свій талант, знання івміння, людина свідомо стає учасником численних відносин, починаєзасвоювати їх, що має своїм наслідком формування взаємноївідповідальності, прийняття певних зобов´язань. Відчутнішою стає увагауправлінців до людської особистості працівників, їх настроїв, душевногостану тощо.
Принцип справедливості в управлінні спирався на змінив суспільно-політичному та ідеологічному житті. Найповніше вінрозкрився в американському суспільстві, в духовному житті якого почалапереважати етика протестантизму, утвердилися гасла “рівнихможливостей”, “людських відносин”, “соціального партнерства” тощо,заохочувалися індивідуалізм та особиста наполегливість. Утвердженнюпатерналістського типу керівника сприяли преса, мистецтво, весь укладжиття. На певному етапі суспільного розвитку він був деякою міроюпозитивним явищем, однак згодом відчутніше стали виявлятися йогонегативні ознаки.
Керівник-маклер (голл.makelaar — посередник). Початок 30-х років XX ст. ознаменувавсяекономічною кризою, яка охопила більшість капіталістичних країн іпородила новий тип керівника — керівника-маклера, який діє за принципом“купи — продай”. Серед його характерологічних рис дедалі очевиднішевиокремлювалися уміння роздобути матеріали, збути продукцію, щозмушувало його бути привабливим для інших, контактним, переконливим,здатним створити атмосферу довіри, залагодити справу. Не рідкість середтакого типу керівників особи, схильні до обману, необов´язковості.Керівник-маклер загалом виконує споживацьку функцію, адже має справу зуже створеними цінностями. Його праця спрямована не на створення новихзасобів виробництва, товарів, умов для вдосконалення праці робітниківтощо, а на маніпулювання (завищення, зниження) цінами під часперепродажу.
Усі типи керівників і принципи управління неперебувають в одновимірному плані, не відокремлені один від одного.Культурно-історичні, соціально-політичні та морально-психологічнічинники розвитку управління кожної епохи накладають відбиток на системууправління: одні риси нівелюються, інші зникають або переплітаються,окремі зберігають найбільш значущі особливості управління.
Вдосконалення системи управління вимагало всебічного її осмислення, щосприяло появі наукових праць, які формулювали нові вимоги до керівника,нові принципи управління. У працях засновника теорії науковогоуправління Ф.-В. Тейлора йдеться про ідеального керівника, який повиненмати певні технічні знання, високорозвинений розум, бути освіченим,сильним, енергійним, рішучим, розважливим, що забезпечувало бмаксимальні прибутки підприємства. Тейлор вважав найефективнішоюспонукою робітників до виконання стандартних завдань і рутиннихоперацій фінансові стимули: якщо робітник виконує виробничу мету,визначену заздалегідь, то він отримує заробітну плату стандартногорівня, якщо виробляє більший обсяг продукції, відповідно збільшується ійого матеріальна винагорода. Звідси беруть свій початок принцип “батогата пряника” і система управління, охарактеризована як системапідпорядкування людини машині.
З´являються й інші погляди напостать керівника та принципи його діяльності. На початку XX ст. булозроблено спроби протиставити індивідуалізмові колективізм; конвеєру, щовиснажує людину, — осмислену вільну працю на користь суспільства;прибутку — виробництво, що може задовольнити розумні потреби кожноїлюдини. Саме тоді утверджується принцип “від кожного за здібностями,кожному за працею”.
Сучасний стан економіки, суспільного розвиткупотребує для керівництва людей знаючих, ділових, творчих,відповідальних, які дбають про виробництво і персонал, просамовдосконалення і професійне вдосконалення працівників. Важливим длятаких керівників є принцип професіоналізму, поєднаний з актуалізацієюпостаті людини, її психофізіологічного, соціально-моральногопотенціалу, культури ділових відносин. Особистість в управлінні вонирозглядають як найвищу цінність.