Психологія управління
Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
Важливою характеристикою особистості є її активність.
Активність особистості — прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.
Активна взаємодія особистості з природою і суспільством єметодологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку їїстановлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки діїоб´єктивних чинників на особистість, а й потенційні характеристики (утому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо)самої особистості. Отже, активність є формою вираження потребособистості, її характеристикою як суб´єкта життєдіяльності. Вонасприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню,збереженню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування,розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) упроцесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальномувикористанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженнюоптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включеннюособистості в соціальні процеси тощо. Активність особистості єбагатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільовихустановок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційнусферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способівдіяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості длядосягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує своїздібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками додії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).
Найтиповішими мотивами, здатними спонукати керівника до управлінськоїактивності, є: прагнення змінити статус і зробити кар´єру; бажаннярозв´язати складне управлінське рішення, від якого залежатиме успіхусієї організації; бажання принести користь організації; інтерес доуправлінських справ; сподівання на те, що організація стане більшнезалежною і самостійною; бажання посилити вплив на персонал;можливість виявити себе і свої здібності тощо. Бажання досягти метиспричинює пошукову активність, спрямовану на зміну ситуації (вибірспособів поведінки, координація зусиль, саморегуляція та ін.).
Складний процес формування активності особистості завершується реальнимвибором бажаного, тобто задоволенням потреб, але тільки за умови, щозовнішні спонуки не суперечать вже існуючим в особистісній структуріцінностям, не викликають внутрішнього дискомфорту, когнітивногодисонансу (інтелектуального конфлікту, за якого нова інформаціясуперечить усталеним думкам, уявленням), а нова орієнтація, що виниклав результаті вибору, відкриває особистості простір для задоволеннясвоїх потреб (див. рис. 4).
Активна взаємодія з навколишньоюдійсністю є запорукою розвитку особистості. При цьому вона не тількиперебуває в злагоді з природою, суспільством, культурою, а й дієвсупереч їм. Парадоксальність такої гармонії та дисгармонії особистостіособливо помітна під час дослідження рівнів її розвитку. Наш сучасник,латиський філософ Август Мілтс виділяє такі рівні розвитку особистості:
1. Рівень зникнення особистості. Моралі на цьому рівні або зовсімнемає, або вона є маскою, декорацією. В історії відомі політичнірежими, де більшість населення є всього-навсього об´єктами управління,“гвинтиками” державної машини, у суспільстві з´являється численна арміянаглядачів. Все це духовно і фізично нищить людину, творчі силисуспільства.
2. Рівень “текстуальної”, однозначної людинидогматичного складу, яка за текстом не здатна бачити підтексту.“Текстуальна” людина живе в більш-менш замкнутій системі, розглядаєреальність із позиції “абсолютного і правдивого спостерігача”.Однозначна людина чітко поділяє людей на друзів і ворогів, оптимістів іпесимістів, прогресивних і регресивних, матеріалістів та ідеалістівтощо.
3. Рівень здорового глузду. На цьому рівні особистість здатна сприйматипідтекст, символіку, різноманітність життя, але вороже ставиться допоглядів, що суперечать загальноприйнятим істинам.
4. Рівеньобдарованих, талановитих людей з високим творчим потенціалом, знестандартним мисленням. Вони не можуть обмежитися виконанням роботилише за вказівкою зверху, а завжди прагнуть внести в неї особистісненачало, готові до ризику, відповідальності за вчинене.
5. Рівеньгеніїв. їхня діяльність пов´язана з особливими обдарованнями, особистоювідвагою. Вони становлять незначний відсоток населення.
Активнаособистість передусім є суб´єктом власної життєдіяльності, якийрізнобічно взаємодіє із зовнішнім (соціальним) середовищем, перебираючина себе конкретні соціальні ролі. Саме в цьому виявляється соціальнаактивність особистості.
Соціальна активність особистості — глибинні, різнобічні зв´язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб´єкта суспільних відносин.
Соціальна активність є свідченням цілісності особистості, готовності досоціальної взаємодії і виявляється у формі усвідомлення смислу життя,здорового суперництва, примноження своїх достоїнств тощо. Однак середкерівників нерідкісним є ставлення до ділових, завзятих, наполегливихосіб як до небезпеки для свого існування. Такі керівники не готовіпрацювати в умовах розкриття творчих потенцій персоналу. їхні інтересивступають у конфлікт з інтересами суспільства, яке особливо зацікавленев людях мислячих, активних і знаючих.
Окрему категорію становлять люди, наділені безпредметною активністю, якає соціально небезпечним, соціально небажаним явищем, проявляється уформах девіантної (збоченої) поведінки: соціальна бездіяльність,відмова, бойкот, уникнення від розв´язання проблем, нігілізаціягромадської думки, активне заперечення авторитетів, правил, нормповедінки та ін.
Активність залежить як від внутрішніх, так і відзовнішніх чинників. Співвідношення їх породжує різні типи виявуактивності, показує процес перетворення зовнішніх умов насоціально-психологічні установки, очікування. Належність до активностітаких психологічних особливостей, як мотиви особистості, їїспрямованість, здібності, ціннісно-смислові орієнтації, визначає власнепсихологічну характеристику активності. Психічні процеси і властивостіособистості формуються в умовах дійових зв´язків людини із соціумом.Рушійною силою психічного розвитку як саморуху є суперечності,розв´язати які можна завдяки активності людини та соціальногосередовища. Саме індивід визначає участь у формах цілісного виявуактивності (діяльності і поведінки), її якість, тобто міру стосовнорозв´язуваних завдань. У ставленні до себе суб´єкт також виявляєвідповідну активність. Зовнішні (соціальні) чинники діють на людину якстимул чи гальмо. Отже, конкретні суспільно-історичні,соціально-психологічні умови, соціальне середовище, навчання,виховання, відіграючи важливу роль у розвитку психіки людини,зумовлюють процес формування особистісної активності. Володіючи певноюпсихологічною самопрезентацією (через індивідуальні психологічніособливості) і вступаючи у взаємодію з навколишнім середовищем, деіндивід є активним суб´єктом, особистість реалізує себе і прагне досамоактуалізації.
Самоактуалізація —відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняттявідповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору,постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.
Особистість, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвиткуактивності, характеризують ефективне сприймання реальності; прийняттясебе, інших, природи; спонтанність, простота, природність; концентраціяуваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі);незалежність, потреба у відокремленості; свіжість сприймання;містичність і досвід вищих станів; почуття причетності, єдності зіншими; глибокі міжособистісні стосунки; демократичний характервідносин; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору;креативність; опір окультурюванню (А. Маслоу).
Аналіз формуванняактивності особистості, її здатності до самоактуалізації сталипідставою виокремлення таких критеріїв розвитку особистості(український психолог Л. Бурлачук):
— природний перехід особистості від однієї вікової фази психічного становлення до іншої;
—перехід особистості від меншої повноти й багатства втіленнявселюдського буття в індивідуальному житті до більшої повноти йбагатства;
— розширення особистістю свого життєвого простору, оволодіння новими видами життєдіяльності;
— перехід від менш змістовних до більш змістовних життєвих цілей;
—досягнення творчих життєвих результатів. Особистість, яка розвиваєтьсяі є внутрішньо вільною, творить себе і навколишній світ. Це творення єядром її буття і знаходить вияв у всіх аспектах індивідуальноїжиттєдіяльності — спілкуванні, вчинках, збагаченні свого духовного,морального, професійного складу тощо. Для неї важливе вираження своєїіндивідуальності, неповторності, унікального ставлення до навколишньогосвіту;
— суперечливість-проблемність життя. Особистість, якапіклується про свій саморозвиток, творить світ, відкриває об´єктивнісуперечності життя. Інтерпретуючи суперечності, вона перетворює їх напроблемність, яка потребує вирішення. Якість “проблемності” надає життюособистості нового змісту. Особистість вже не може проходити повз те,що відбувається, а цілеспрямовано аналізує його, намагається зрозумітий встановити причинно-наслідковий зв´язок подій, конструктивно вирішитисуперечності адекватним для свого “Я” шляхом;
— особистість, щорозвивається, постійно перебуває в стані самопізнання. Вона володієздатністю до рефлексії, що допомагає їй виходити за межі безпосередніхжиттєвих ситуацій, узагальнювати значення свого “Я”, розуміти сутністьсвоїх життєвих відносин. Завдяки цьому переносить центр уваги ізситуативного на істотне, опосередковане: відбувається перехід відрозвитку окремих психічних властивостей до узагальнення й розвиткуцілісності свого “Я”.
Отже, особистість розвивається у напрямівід менш досконалого до більш досконалого, від досягнення менш значногодо більш значного життєвого результату.
За сприятливих умов, колизадоволенню основних потреб людини ніщо не загрожує, активністьзростає, вона намагається стати успішною відповідно до своїхздібностей. В осіб, яким не вдалося розвинути свій потенціал,активність знижується. Процес самоактуалізації може бути обмеженийнегативним впливом попереднього досвіду і звичками, соціальнимивпливами і груповим тиском, внутрішніми захистами, які відриваютьлюдину від самої себе.
Будь-який опис людської активності передбачає відповіді на такі основні питання:
— що людина робить, яка її предметна діяльність і як вона до неї ставиться;
— які її взаємини з іншими людьми, кого вона любить, кому симпатизує, надає перевагу і чи відповідають їй взаємністю;
— наскільки вона здатна до саморозкриття, вияву власної активності й розуміння інших людей.
Відповіді на ці запитання визначають зміст рефлексивного “Я”, ступінь задоволення життям, міру вияву активності особистості.
Творчість як чинник активності особистості. Кожнийіндивід, стверджуючи свою індивідуальність і неповторність, реалізуючисвою активність, виявляє і творчі потенції. На різних етапах онтогенезу(індивідуального розвитку) особистість реалізує здібності, зокрема йтворчі. У науці побутують різні погляди на природу творчості. Однівчені розглядають її як створення людиною нових, оригінальних цінностейу галузі мистецтва, техніки, науки, управлінської практики тощо, якімають суспільну значущість. Інші пов´язують творчість із діяльністюлюдини, спрямованою на самовираження, самоактуалізацію особистості. Ціпогляди акцентують на новоутвореннях у галузі речей та ідей, щовиникають у результаті людської діяльності, а також звертають увагу натісний зв´язок творчості зі сферою спонук, мотивів і мотивації.
Психологія творчості як розділ психологічної науки вивчає процестворення людиною нового, оригінального в різних сферах діяльності, атакож формування, розвиток і структуру творчого потенціалу людини. Вуправлінській діяльності без творчого підходу до справи не обійтися. Уній важливими є творчість і керівника, і підлеглих, вияв нимиіндивідуально-психологічних особливостей (здібностей, обдарованості,таланту, геніальності), впливи, яких зазнає особистість у творчійгрупі, система психологічних методів, що цілеспрямовано впливають наформування творчої активності людини.
Потенціал розвиткуособистості закладено в ній самій, у її потребах і здібностях, особливов спрямованих на саморозвиток. Більшою мірою це стосується творчихздібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як упрофесійній, так і в повсякденній життєдіяльності. Серед умов, щостимулюють розвиток творчого мислення суб´єктів і об´єктів управління,виокремлюють:
— ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контрольованих);
— спонукання до постановки питань;
— стимулювання відповідальності й незалежності;
—акцент на самостійних розробках (варіанти розв´язання управлінськихзавдань і проблем), спостереженнях, почуттях, узагальненнях тощо.
Значну роль у розвитку креативності (творчості) особистості відіграєсоціальна група, в якій особистість включається у процес спільного(групового) розв´язання творчих завдань. Взаємодія особистості з іншими(на рівні зв´язку “Я—Ти”, “Я—Ми”), а також з опонентами (“Я—Вони”)стимулює творчі процеси, сприяє розв´язанню актуальних для групиуправлінських завдань. Продуктивність групового впливу підвищується,коли індивідуальні інтереси поєднуються з притаманним кожному учасникустилем мислення в процесі розв´язання управлінських завдань.Показниками креативності в процесі групового розв´язання управлінськихзавдань є:
— кількість асоціацій, свобода мислення;
— експресивність, уміння переключатися з одного об´єкта на інший;
— адаптаційна гнучкість і оригінальність.
Творчість є важливою психологічною ознакою керівника. Вона характеризуєвияв здібностей, уміння особистості створювати щось нове,інноваційність поведінки самого керівника.
Формуванняпсихологічної готовності до певного виду діяльності, творчого вияву,індивідуальних здібностей має суттєве практичне значення. Адженепрофесіоналізм, закостенілість форм і методів діяльності спричинюютьзначні втрати у всіх сферах життєдіяльності особистості, породжуютьміжособистісну напругу, конфлікти і психологічний дискомфорт,унеможливлюють досягнення професійних, життєвих вершин. Саме тому зпоняттям “високий професіоналізм людини” пов´язують не тільки глибокі йширокі знання, ділові навички, уміння технологічно діяти унайскладніших ситуаціях, а й яскравий розвиток здібностей, здатністьнестандартно мислити, пошукова активність, що є запорукою творчоговирішення управлінських проблем.