Психологія управління
Психофізіологічні властивості особистості. Емоції
Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самої себе психічним способом виявляється через емоції.
Емоції (лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.
Вони є суб´єктивною формою вираження потреб, передують діяльності длязадоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача,досягнення мети і крах ідеалів — усе це сприймається людиною насампередемоційно. Різноманітність життєвих ситуацій породжує і різноманіттялюдських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхових тощо.
Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об´єктивніше оцінити станспіврозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Такібазові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість,радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканцявідображаються майже так само, як і на обличчі європейця. Отже, людирізних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя заемоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій.Але вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесінавчання і виховання.
Емоції є внутрішньою мовою, системоюсигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається.Вони відтворюють відношення між мотивами і діяльністю. До основнихемоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти.
Почуття. Вони є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності.
Почуття —психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовногосвіту людини, її суб´єктивне переживання подій, емоційне ставлення донавколишньої дійсності.
Почуття виконують сигнальнуфункцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливимрегулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні утворення, вонивиокремлюють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.
Афекти. Свідченням їх є вчинки під впливом сильних емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладання людини.
Афект (лат. affectus — хвилювання,пристрасть) — сильний і відносно короткочасний емоційний стан,пов´язаний з різкою зміною важливих для суб´єкта життєвих обставин.
Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма),екзальтація (збудження без затьмарення свідомості). Здебільшого вонисупроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афекти несприяють нормальній організації поведінки.
Прикладом афекту може бути несподіване переживання страху.
Страх — короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою.
Як психологічне явище, він виражається в тривожних і боліснихпереживаннях, у переляку, жаху, паніці, а також у діях (стихійних чисвідомих), спрямованих на самозбереження. Йому передують нерішучість ісумніви. Виокремлюють такі види страху: страх бідності (убогості),критики, хвороби, любовного розчарування, старості й смерті. Оскількистрах є тільки станом людської свідомості, його можна контролювати іспрямовувати. Виховання стійкості до страху пов´язане з виробленнямумінь володіти собою за його відчуття.
Автор бестселера “Думай ізбагачуйся”, американський журналіст Наполеон Хілл (1883—1963)стверджував, що страх убогості найбільш руйнівний: він паралізує розум,руйнує уяву, вбиває самовпевненість, підриває ентузіазм, охолоджуєініціативу, розмиває цілі, унеможливлює самоконтроль, розладжуєчіткість мислення, перешкоджає концентрації зусиль, позбавляєнаполегливості, притягує невдачі, придушує любов, силує кращі почуттядуші, нехтує дружбою, спричинює безсоння, тугу і сум. Вінохарактеризував такі симптоми, передумови страху убогості:
—байдужість. Виявляється вона у відсутності самолюбства, небажанніборотися з бідністю, інтелектуальній і фізичній ліні,безініціативності, нерозвинутості уяви, ентузіазму і самоконтролю;
— нерішучість. її засвідчують невміння і небажання думати за себе, вичікувальна позиція;
—сумнів. Проявляється у формі пояснень і вибачень з метою прикрити чивиправдати свої невдачі, іноді поєднується із заздрістю до чужихуспіхів, їх критикою;
— занепокоєння. Здебільшого його симптомами єпрагнення шукати помилки в інших, жити не по кишені, зневажливеставлення до своєї зовнішності, насуплений, похмурий вигляд,зловживання алкоголем, нервозність, невпевненість у собі;
— зайваобережність. Супроводжують її намагання бачити тільки негативне,схильність до роздумів і розмов про можливі невдачі замістьконцентрації свідомості на засобах досягнення успіху, песимізм, щопроявляється в загальній схильності до хвороб;
— зволікання. Йогозасвідчують звичка відкладати на колись те, що мало бути зробленезначно раніше, трата сил на виправдання неробства, спілкування з тими,хто змирився з бідністю, надання переваги компромісу, а не жорсткійборотьбі, змирення з життєвими труднощами замість подолання їх.
Якими б емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості,оскільки пов´язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результатїх задоволення. Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачаєособистісний розвиток людини.
Вольові якості
Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи отримання себе відконкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини,актуалізації її волі.
Воля — здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.
Вольові акти індивіда пов´язані з докладанням зусиль, прийняттям рішеньта їх реалізацією. В управлінській діяльності вольове рішенняприймається в умовах різноспрямованих гіпотез, конкуруючих поглядів.Жодна з позицій не здатна остаточно перемогти без прийняття вольовогорішення, під час якого відбувається самообмеження, стримування певнихсильних потягів, свідоме підкорення їх іншим, значущим цілям. Вольовадія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливоюознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутністьбезпосереднього задоволення у процесі й результаті її здійснення. Іноділюдина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини, аподолати себе.
Воля виявляється в таких властивостях особистості,як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це первинні вольові якості,що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняютьрішучість, сміливість, упевненість у собі, віра в справу. Вуправлінській діяльності без упевненості в собі й довіри не обійтися.Навіть у надто складних ситуаціях, настроївши свої думки на перемогу,постійно заохочуючи позитивні емоції, віру в успіх, людина неодмінно їхдосягне — така формула перетворення будь-якого прагнення на реальність.
Віра — особливийстан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийняттібудь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень івисновків, які надалі можуть виступати основою людського “Я”, визначативчинки, судження, норми поведінки і відносини.
Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідеї, правильності плану, тому і є одним із енергетичних джерел волі.
Волю людини характеризують і відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов´язковість, діловитість, ініціативність.
Основними психологічними функціями волі є:
— вибір мотивів і цілей;
— регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;
— організація психічних процесів у систему, адекватну виконуваній людиною діяльності;
— мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.
Розвиток вольової регуляції поведінки в людини відбувається у кількохнапрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні;набуття контролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостейособистості; свідома постановка перед собою все важчих завдань, якіпотребують значних вольових зусиль.
Мотиви й мотивація
Психічну природу діяльності людини неможливо пізнати без з´ясування їїмотивів, які психологія розглядає як складні інтегральні психологічніутворення.
Мотив (лат. moveo — штовхаю, рухаю) — стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.
До структури мотиву, на думку психологів (Є. Ільїн), належать такі психологічні компоненти:
— блок, що визначається потребами;
—блок “внутрішнього фільтру” (моральний контроль, оцінювання зовнішньоїситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань);
— цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).
За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба.
Потреба — стан індивіда, пов´язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.
Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюєтьсярегулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій,почуттів і волі.
Серед основних потреб особистості виокремлюють:
— біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);
— матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо);
— соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні свого місця в суспільстві);
— духовні (потреба в інформації — пізнавальній, моральній та ін.).
Всебічне пізнання причин поведінки людини пов´язане з аналізом їїпотреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінкизагалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.
Мотивація —сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), якізумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість іактивність.
Феномен мотивації реалізується в різних їїформах, що залежить від змісту і психічної сутності мотивів,особливостей структури особистості, віку, статі, соціальної диспозиціїтощо.
Соціальні установки
Одним ізцентральних у психології є поняття “установка” як готовність людини допевної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їхсукупності. Із різних її видів психологію управління цікавить передусімсоціальна установка. Оскільки значною мірою вона стосується позиції,відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку,ціннісні орієнтації особистості.
Соціальна установка — суб´єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.
Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. Упсихології управління установку використовують під час вивчення: 1)ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) дооб´єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженостісоціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення,прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставинтощо. В управлінській діяльності важливі такі функції установки:
— визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;
— забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;
— звільнення суб´єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;
— визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб´єкта до нових ситуацій.
Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки за зміни умовдіяльності, спричинюються відповідністю чи невідповідністю внутрішніхпотреб, ставленням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкретнихфактів дійсності зокрема.