Психологія управління

Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління

Багатоаспектність роботи керівників передбачає вміле оперування поняттями “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, а також тими, що пов´язані з особистістю і становлять її структуру: “темперамент”, “характер”, “здібності”, “емоції”, “вольові якості”, “мотивація”, “соціальні установки”. Структура особистості охоплює:
— загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам´ять, воля, емоції);
— соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації);
— індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).
Це дає змогу розглядати особистість як багаторівневу систему, що об´єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. В умовах управління та ділової взаємодії люди оцінюють один одного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам´ять, мислення, мова, увага, уява), індивідуально-психологічними властивостями (темперамент, характер, спрямованість тощо).

Темперамент

Це поняття охоплює якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту фігурують два компоненти — активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості й, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість. Темперамент вважають одним з основних понять психофізіології, наукове вивчення якого ведеться вже протягом багатьох років. Цю категорію ґрунтовно досліджували І. Павлов, Б. Теплов та ін. Так, російському фізіологу, творцю вчення про вищу нервову діяльність Івану Павлову належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів, завдяки яким організм пристосовується до мінливих умов існування, набуваючи нових форм поведінки, відмінних від вроджених безумовних рефлексів. Визначаючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов висунув ідею про сенсорну і мовну сигнальні системи. За допомогою слова як “сигналу сигналів” мозок узагальнено відтворює реальність, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Важливим для розуміння особистості є вчення Павлова про вищу нервову діяльність, про “динамічний стереотип” як стійкий комплекс реакцій на подразники тощо.
Головним у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. Цю єдність здійснює нервова система, яка, за І. Павловим, є системою відношень. Великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку разом з підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються тимчасові нервові зв´язки, що регулюють відносини між організмом і зовнішнім середовищем, а також діяльність самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Він наголошував, що поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і в тварини) двох нервових процесів: збудження та гальмування. Використовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей: сила — слабкість; врівноваженість — неврівноваженість; швидкість, рухливість — інертність, повільність, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту і його типів.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

І. Павлов пов´язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.
Сангвінік — сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.
Флегматик — сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка і рухи флегматика невиразні. Він повільний і розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.
Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.
Меланхолік — слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.
Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремив такі вияви людських властивостей:
— сила (витривалість);
— динамічність (легкість інерції нервових процесів);
— рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення);
— лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).
Дослідження Б. Теплова і його співвітчизника Володимира Небиліцина (1930—1972) виявили, що сила, працездатність нервової системи людини мають не тільки позитивні, а й негативні моменти. Тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність компенсується зростанням чутливості, що виявляється у точнішій і правильнішій реакції на зміни в навколишній дійсності. Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ні “добрих”, ні “поганих” темпераментів — існують різні способи поведінки і діяльності.
Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов´язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терпеливістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.
Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпеливий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.
Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться і діють жагуче, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов´язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров´ю.
Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха з задиханням, рухи сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.
Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:
— активність. Про неї судять з того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди;
— емоційність. Виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, з якою відбувається зміна одного емоційного стану іншим;
— особливості моторики. Виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м´язового руху.
Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м´язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Характер

Людина не народжується з характером, він формується в процесі її активної діяльності.

Характер (грец. charakter — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).
Підставою для визначення характеру є не спорадичний, а стійкий вияв конкретних рис особистості в різноманітних ситуаціях, міра виразності цього вияву, співвідношення з іншими рисами.
Тип характеру. Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип працівника. Приміром, перевага розумового компонента засвідчує тип “мислителя”, емоційно-комунікативного — “співрозмовника”, перетворювального — “практика”. “Мислитель” більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв´язувати організаційні завдання. “Співрозмовник” товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці. “Практик” є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій (М. Обозов, Г. Щокін). Загальні характеристики зовнішніх і суб´єктивних виявів поведінки різних соціальних типів представлені в табл. 2.
Урахування трикомпонентної типології поведінки важливе у процесі вибору професії. Так, людина практичного типу обирає професії, пов´язані з виробничою діяльністю і керівництвом людьми. Емоційно-комунікативна людина надає перевагу професіям, що вимагають ефективного спілкування (кадрова робота, навчання людей тощо). Людина розумового типу знаходить себе у розумовій професійній діяльності (проектування, конструювання тощо).

Таблиця 2

Зовнішні та суб´єктивні вияви поведінки різних соціальних типів

Зовнішні вияви і суб´єктивні переживання

Розумовий тип (“мислитель”)

Емоційно - комунікативннй тип (“співрозмовник”)

Практичний тип (“практик”)

1

2

3

4

Пізнавальна сфера особистості

1. Джерело відчуття

Його внутрішній світ

Сфера спілкування

Практичні дії

2. Тип розв´язання проблем

Необхідні дані бере з письмових джерел

Дані здобуває в спілкуванні з іншими людьми

Воліє організувати інших людей на розв´язання завдання

3. Особливості мислення

Сувора логіка і доказовість розумових конструкцій

Відсутність суворої логіки в мисленні, опора на думку інших людей

Сувора логіка з орієнтацією на думку інших

4. Особливості ухвалення рішення

Важко переконати, змінити вже вироблену думку

Легко змінює свою ідею на користь групи

Будь-яке прийняте рішення обстоює до кінця

Емоційно – потребова сфера особистості

1. Емоційна потреба

Потреба в усамітненні у важку хвилину

Потреба в людях у важку хвилину

Потреба в діях у важку хвилину

2. Прогноз переживань

Непередбачуваність і нерівність емоційних реакцій

Емоційна рівність і передбачуваність

Середній ступінь рівності й передбачуваності

3. Вияв переживання

Потайність почуттів

Емоційна виразність і відкритість

Емоційна нестриманість

4. Особливості мови

Слабка виразність і сповільненість мови, тихий голос

Легка, м´яка манера спілкування

Різкі й чіткі фрази і голос

Зовнішні вияви поведінки

1. Ходьба

Незграбність рухів, млявість ходи

Плавна

Енергійна, упевнена

2. Поза

Незграбність, неприродність постави

Розслабленість пози

Впевненість постави

Закінчення таблиці 2

1

2

3

4

3. Жестикуляція

Або не виражена, стримується, або незвичайна

Багата, різноманітна

Рішучі заходи

4. Міміка

Невиразність і бідність міміки, високий її самоконтроль

Часто відповідає внутрішнім переживанням

Виразна, артистична

Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітніспроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою єумовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основнимирисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінськоїдіяльності. Одним із перших запропонував класифікацію типів характерунімецький психіатр і психолог Ернст Кречмер (1888—1964). Пізнішеаналогічну спробу здійснив американський вчений Вільям Шелдон(1899—1977). В Росії цю проблему досліджував психіатр Петро Ганушкін(1875—1933), в Німеччині — психіатр і психолог Карл Леонгард(1904—1988).
Згідно з концепцією Е. Кречмера існує три основнихтипи організації тіла — астенічний, атлетичний, пікнічний. Кожен із нихучений поєднав з особливим типом характеру.
Астенічний (грец.asthenik — безсилий, кволий, млявий) тип. На вигляд астенік — худорлявалюдина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м´язами.Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік(грец. schizo — розділяю, розсікаю), для якого властиві такі рисихарактеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходитиспільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.
Атлетичний(грец. atletes — борець) тип. У такої людини сильно розвинута груднаклітка і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст.Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераменту — іксотимік (рівний, однаковий), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.
Пікнічний(грец. pyknos — міцний, кремезний) тип. Людина з такою будовою тіласхильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типувідповідає тип темпераменту — циклотимік (грец. kikloeides — колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.
Незважаючи на те, що типологія Кречмера була побудована абстрактним,умоглядним шляхом, вона містила у собі низку життєво правдивихспостережень. Як виявилося згодом, люди з певним типом будови тіламають схильність до захворювань, які супроводжуються акцентуаціямивідповідних рис характеру.
В. Шелдон у дослідженні компонентівхарактеру (в його термінології — темпераменту) застосував так званийантропоскопічний метод, візуально обстеживши фотографії 4000 оголенихстудентів коледжу, знятих спереду, збоку і ззаду, що дало змогу вибратикрайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Такихваріантів виявилося три, їх характеризували такі показники:
1.Загальна сферична форма, м´якість, дуже великий живіт, багато жиру наплечах і стегнах, кругла голова, великі внутрішні органи, слабкі руки іноги, нерозвинуті кістки і м´язи.
2. Широкі плечі й грудна клітка, мускулисті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірного жиру, масивна голова.
3. Витягнуте обличчя, високе чоло, тонкі довгі руки і ноги, вузькагрудна клітка і живіт, нерозвинені м´язи, відсутність підшкірногожирового шару з добре розвиненою нервовою системою.
На підставі цього Шелдон виокремив три первинні компоненти статури — ендоморфний (грец. endon — всередині, morphe — форма), мезоморфний (грец. mesos — середній, проміжний), ектоморфний (грец. ektos — ззовні).
Новою у психології виявилася і його ідея кількісної оцінки кожногокомпонента в кожного конкретного індивіда. Для цього вчений використавпроцедуру оцінювання за семибальною шкалою (з передбачуваними рівнимиінтервалами між цифрами), де 1 позначала абсолютний мінімум виразностікомпонента, а 7 — абсолютний максимум. Це дало змогу статуру кожногоконкретного індивіда представити оцінкою, вираженою трьома цифрами.Така система оцінювання статури одержала назву соматотипування (грец. soma — тіло), а набір із трьох цифр, що характеризують ступінь виразності компонентів статури людини, — соматотипу людини.
Зметою з´ясування компонентів темпераменту В. Шелдон простудіювавлітературу з психології особистості й виписав 650 назв ознак, щохарактеризують особистість. Після цього він додатково проаналізував цейперелік ознак, комбінуючи і від кидаючи незначні, звів їх кількість до50. Взявши їх за критерій, учений протягом року обстежував 33 особи,застосовуючи різні методики (бесіди, анкети, опитувальники, аналізпрофесійної діяльності й спостереження за поведінкою, взаєминами). Таквін виявив групи рис, що відповідають “первинним компонентамтемпераменту”, яким пізніше дав назву: вісцеротонія (лат. viscera — нутрощі) — функціональна перевага органів травлення, соматотонія — функціональна і анатомічна перевага рухового апарату, церебротонія (лат. cerebrum — мозок) — перевага діяльності вищих нервових центрів.
На наступному етапі роботи Шелдон передбачав розширити перелік ознаккожної групи. З цією метою він протягом чотирьох років шукав іперевіряв на кореляційні властивості (співвідношення з ознаками іншихгруп) нові риси. У результаті перелік ознак кожної групи був доведенийдо 20, тобто кожен компонент темпераменту визначався вже за 20ознаками. Оцінений у такий спосіб за всіма компонентами (60 ознаками)індивід одержував свій індекс темпераменту (табл. 3).

Таблиця З

Шкала темпераменту за В. Шелдоном

1. Вісцеротонія

2. Соматотонія

3. Церебротонія

1

2

3

1. Розслабленість у поставі й рухах

1. Впевненість у поставі й рухах

1. Стриманість манер і рухів, скутість у поставі

2. Любов до комфорту

2. Любов до фізичних навантажень і пригод

2. Надмірна фізіологічна реактивність

3. Уповільнення реакції

3. Енергійність

3. Підвищена швидкість реакції

4. Любов до їжі

4. Потреба в рухах і задоволення від них

4. Схильність до інтимності

5. Соціалізація харчової потреби

5. Прагнення до панування, потреба влади

5. Надмірне розумове напруження, підвищений рівень уваги, тривожність

Закінчення таблиці З

1

2

3

6. Задоволення від процесу травлення

6. Схильність до ризику

6. Скритність почуттів, емоційна стриманість

7. Любов до ввічливого обходження

7. Рішучі манери

7. Неспокійні рухи очей і обличчя

8. Соціофілія (схильність до громадського життя)

8. Хоробрість у бою

8. Соціофобія (страх перед соціальними контактами)

9. Привітність із усіма

9. Агресивність у змаганні

9. Утруднення у встановленні соціальних контактів

10. Бажання похвали і схвалення

10. Психологічна нечутливість, емоційна черствість

10. Труднощі у набутті нових звичок, слабкий автоматизм

11. Орієнтація на інших

11. Клаустрофобія (боязнь закритого простору)

11. Агорафобія (страх відкритого простору)

12. Стабільність емоційних виявів

12. Відсутність жалості і такту

12. Невміння передбачати ставлення до себе Інших людей

13. Терпимість

13. Гучний голос

13. Тихий голос, острах викликати шум

14. Безтурботна задоволеність

14. Спартанська байдужність до болю

14. Надмірна чутливість до болю

15. Глибокий сон

15. Загальна галасливість

15. Недостатній сон, хронічна втома

16. Безхарактерність

16. Зовнішній вигляд відповідає більш літньому віку

16. Юнацька жвавість манер і зовнішнього вигляду

17. Легкість у спілкуванні і вираженні почуттів; вісцеротонічна екстраверсія

17. Екстраверсія у вчинках, але скритність у почуттях і емоціях, соматотонічна екстраверсія

17. Церебротонічна інтроверсія

18. Товариськість і м´якість у стані сп´яніння

18. Агресивність і наполегливість у стані сп´яніння

18. Стійкість до дії алкоголю й інших депресантів

19. Потреба в людях у важку хвилину

19. Потяг до дії у важку хвилину

19. Потяг до усамітнення у важку хвилину

20. Орієнтація на дитинство і сімейні взаємини

20. Орієнтація на юнацькі цілі і заняття

20. Орієнтація на пізні періоди життя

Дослідження, що розпочав російський психолог Борис Ананьев (1907—1972)та продовжив М. Обозов, уточнили типологію Е. Кречмера і В. Шелдона.Передусім було показано, що типологія Е. Кречмера, хоч і побудована безпевних наукових основ, містила багато раціональних спостережень.Зокрема виявилося, що працездатність людини залежить від будови тіла.Пікніки, наприклад, легко переключаються з одного виду роботи на інший,швидко вступають у контакт, але вони скоріше втомлюються, в них швидкопадає інтерес до роботи. Отже, для ефективної діяльності їм доцільнішепочинати день з розв´язання найскладніших завдань. Оскільки вонинаділені доброю короткочасною пам´яттю, то результативно розв´язуютьоперативні завдання. Астенікам більше підходить робота, що вимагаєтривалих роздумів, систематизації. Вони легко переходять від простих доскладніших видів діяльності, досягаючи вершини працездатності всерединіабо наприкінці робочого дня. Тому їм краще доручати роботу, пов´язану здокументами, технікою, а не з управлінням.
Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру —надмірну виразність окремих рис та їх поєднань, які є крайнімиваріантами норми, межують із психопатіями. Акцентуації характерувирізняються відсутністю одночасного вияву властивих психопатіям тріадиознак: стабільності характеру в часі, тотальності його виявів у всіхситуаціях, соціальної дезадаптації. їм властива вразливість особистостістосовно не кожного (як при психопатіях), а лише певних психотравмуючихвпливів, адресованих так званому “місцю найменшого опору” певного типухарактеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від міривиразності розрізняють явні й приховані (латентні) акцентуаціїхарактеру, які можуть переходити одна в одну під впливом різнихчинників, серед яких важливими є особливості сімейного виховання,соціального оточення, професійної діяльності, фізичного здоров´я. Упідлітковому віці більшість акцентуацій характеру, як правило,згладжуються, компенсуються. У складних психогенних ситуаціях, щотривалий час впливають на “слабку ланку” характеру, акцентуаціїхарактеру можуть не тільки спричинити гострі афективні реакції,неврози, а й формування психопатичного (ненормального) розвитку.Оскільки акцентуації характеру межують з відповідними видамипсихопатичних розладів, їх типологія базується на детально розробленійу психіатрії класифікації психопатій, відбиваючи і властивостіхарактеру психічно здорової людини.
А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуацій характеру та їх ознаки:
• циклоїдний (грец. kikloeides — колоподібний) — чергування фаз гарного і поганого настрою з різним періодом;
•гіпертимний (грец. hyper — над, над міру) — постійно піднятий настрій,підвищена психічна активність із бажанням діяльності й тенденцією недоводити справу до кінця;
• лабільний (грец. labilis — постійний) — різка зміна настрою залежно від ситуації;
• астеноневротичний — швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій та іпохондрії (хворобливості, пригніченості);
• сенситивний (лат. sensitivus — чутливий) — підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності;
•психастенічний (грец. psyche —душа, astheneia — безсилля, слабість) —висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність досамоаналізу, до постійних сумнівів і мудрування;
• шизоїдний (грец.schizo — розсікаю) — відгородженість, замкнутість, інтроверсія,емоційна холодність, брак інтуїції в процесі спілкування, щопроявляються у відсутності співпереживання, труднощах у встановленніемоційних контактів;
• епілептоїдний — схильність дозлобно-тужливого настрою з агресією, яка накопичується, що проявляєтьсяу вигляді приступів люті й гніву (іноді з елементами жорстокості),конфліктність, в´язкість мислення, скрупульозна педантичність;
•демонстративний (істероїдний) — виражена тенденція до витісненнянеприємних для суб´єкта фактів і подій, до облудності, фантазування йудавання, які використовують з метою привернути до себе увагу, щохарактеризується авантюрністю, марнославством, “втечею в хворобу” принезадоволеній потребі у визнанні;
• хиткий, нестійкий — схильністьлегко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень,компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило, поверхових;
•конформний (лат. conformis — подібний, відповідний) — надмірнапідпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності йініціативності, схильність до консерватизму.
Класифікація К.Леонгарда ґрунтується на оцінюванні стилю спілкування людини зоточенням. Автором виокремлено: гіпертимний; дистимний (перевагазниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмуромуі сумному в житті); циклоїдний; збудливий (низька контактність успілкуванні, дратівливість, схильність до конфліктів), характер, щозастрягає (підвищена підозрілість і хвороблива вразливість, стійкістьнегативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки іншихі, як наслідок, висока конфліктність); педантичний (формаліст,бюрократ, у конфлікти вступає рідко); тривожний (низька контактність,невпевненість у собі); емотивний (надає перевагу спілкуванню у вузькомуколі); демонстративний; екзальтований (висока контактність, альтруїзм,прив´язаність до близьких); екстравертивний (висока контактність);інтровертивний (низька контактність).
Охарактеризуємо окремі з названих типів характеру детальніше.
Циклоїдний тип характеру.Люди з таким характером схильні до зміни настрою, періодичних змінпрацездатності, активності. У фазі піднесення вони комунікабельні,швидко говорять, легко розв´язують проблеми тощо. У період спаду маютьнизьку працездатність, слабку товариськість, поганий настрій. Ціособливості є біологічно зумовленими, а критика і неприємності в цейперіод можуть тільки подовжити, поглибити його. Людину з такимхарактером не варто призначати на роботу з постійно високим темпомпраці. У періоди зниження працездатності таким людям не слід братися занові види роботи, для них шкідливі також емоційні перевантаження.
Гіпертимний (гіперактивний) тип характеру.Відрізняється підвищеною доброзичливістю, товариськістю. Його носії зусіма однаково дружелюбні, намагаються не псувати стосунків значальством. Оптимістичність іноді спонукає і таких людей досамохвальби. Гарний настрій допомагає їм переборювати труднощі, до якихвони ставляться легко, як до тимчасових. Добровільно виконуютьгромадську роботу. Але багато з того, за що беруться, не доводять дозавершення. їм не варто довіряти копітку, одноманітну роботу,обмежувати їх контакти. А головне — створити умови для вияву їхньоїініціативи, розкриття особистості.
Лабільний тип характеру.Його вирізняє психологічна вразливість, емоційна збудливість. Люди зтаким характером намагаються відгородити себе від брутальності, різких,категоричних контактів. Навіть незначна подія може цілком змінити їхемоційний стан. Звичайна критика може часом спричинити травму на всежиття. Для осіб із лабільним характером дуже важливий гарнийпсихологічний клімат у групі. Сприятливо впливає на них спілкування згіпертимами.
Психастенічний тип характеру.Для людей з таким характером властиві сумлінність, пунктуальність,замкнутість, раціональність у спілкуванні, схильність до аналітичноїдіяльності. Відсутність твердої позиції компенсується прагненням уседосліджувати, відкладаючи висновки. Тому за потреби раціональноосмислити ситуацію варто поговорити з такою людиною, і вона глибокопроаналізує хоча б дещо. Разом з тим, таким людям не слід доручатиприйняття рішень, особливо відповідальних. Пом´якшити негативний впливцього характеру можна завдяки розвитку образної пам´яті, емоційності,що сприятиме відтворенню різних ситуацій і зіставленню їх, правильнимвисновкам.
Тип характеру, що застрягає. Виявляєтьсявін через схильність до деспотизму, самореклами. Такі люди злопам´ятні,що зумовлено стійкістю і малорухомістю переживань. Свіжу ідею вонисприймають, лише зрозумівши її. Застрягання на почутті, думці, справіспричиняють надмірну деталізацію, підвищену охайність (охайно прибираєробочий стіл, ретельно розкладає папери тощо). Людям із такимхарактером варто доручати облаштування виробничого, службовогоприміщення. Життя таких людей різноманітне. Спілкування допомагає їмперебороти внутрішню інертність.
Демонстративний тип характеру.Вирізняється зайвою суєтою, метушнею, рекламуванням своєї роботи.Складається враження, що прагнення до успіху, мати гарний вигляд передіншими — мало чи не єдина риса цього типу характеру. Люди з такимхарактером не здатні критично побачити себе збоку, неминуче відчуваютьтруднощі, якщо в організації не враховують їх особистісно-психологічноїсвоєрідності. Не вагаючись, їм можна доручити рекламу продукції. Добре,якщо вони одержуватимуть задоволення не тільки від основної роботи, а йвід участі в художній самодіяльності, реалізуючи свої природні задатки.
Нестійкий тип характеру.Найприкметніше в ньому — відсутність твердих внутрішніх принципів,недорозвиненість почуття обов´язку, інших вищих моральних якостей. Людитакого типу постійно прагнуть до миттєвих задоволень і розваг. Цяякість буває вираженою настільки, що людина нехтує елементарнимиобов´язками, не хоче нічого робити, налаштована тільки на споживання.Працівник із нестійким характером створює відчутні проблеми ворганізації. Свої обов´язки він виконує час від часу, працюєздебільшого з примусу. Послаблення контролю, вимог до такого працівникавідразу негативно позначається на результатах його роботи. Люди з цимхарактером лідирують там, де потрібно виконати приємну, помітну частинуроботи, пов´язану з розвагою. Здебільшого вони здатні впливати на групу.
Конформний тип характеру.Ознаками його є незібраність, розгубленість, несамостійність. Люди зтаким характером можуть діяти тільки за чиєїсь підтримки. Ще одна їхнясуттєва особливість — відсутність суперечностей із своїм середовищем.Вони є природними носіями норм, цінностей, інтересів організації, уякій працюють, відрізняються м´якістю в спілкуванні, здатністю“розчинитися” у цінностях та інтересах іншого. Цих людей характеризуєнамагання бути в тіні, золотій середині. Працівники з конформнимхарактером можуть бути добрими заступниками керівника, але самостійнаробота їм не під силу.
Екстравертивний тип характеру.Його відзначає висока контактність, відкритість до інформації. Особитакого типу характеру рідко вступають у конфлікти; у спілкуванні здрузями, на роботі часто віддають лідерство іншим. Вони готові уважновислухати співрозмовника, прийти на допомогу, однак легко опиняютьсяпід впливом інших людей, схильні до поширення чуток тощо.
Інтровертивний тип характеру.Людям із таким характером властива низька контактність, відірваністьвід реальності, схильність до філософських роздумів, намагання уникатиконфліктів. Вони надають перевагу самотності, у стосунках з іншимистримані, принципові. Представники цього типу характеру нерідкопроявляють надмірну впертість, у відстоюванні своїх поглядів вони незавжди послідовні, об´єктивні.
У реальному житті найпоширеніші змішані форми акцентуацій характеру:
— проміжні типи, які є результатом одночасного розвитку кількох типових рис;
— амальгамні типи, тобто нашарування нових рис характеру на його сформовану структуру.
Значний інтерес виявляє психологія управління до різних психологічнихтипів так званих неідеальних працівників. Вони є в кожній організації,але оскільки їх сутнісні риси маскуються певним типом поведінки,виявити таких працівників серед інших непросто. Найчастіше серед нихтрапляються:
— одержимі роботою. Це люди, для яких справи —як наркотик, як щедре джерело насолод. Вони воліють проводити вечоринад балансовими таблицями, а не в кріслі кінотеатру. Усе, що позамежами роботи, їм нецікаве. Дехто з них навіть обідає на робочомумісці. Якщо у фірмі або в групі є такий, не варто доручати йому новусправу, він краще робить те, до чого звик;
— панікери. Вонипанічно бояться самостійно приймати рішення. Необхідність зробити вибірпаралізує їх. Панікери можуть бути досить освіченими, винахідливими,але керівна робота не для них. Безперечним їхнім достоїнством єдалекоглядність;
— “пугачі”. Як повна протилежністьпанікерам, вони без найменших сумнівів беруться за найскладніші справиі, як правило, провалюють їх. Навколишній світ бачать тільки вчорно-білих тонах. Поведінка “пугачів” здебільшого викликає сильненевдоволення тих, хто поруч. Під час прийняття рішень пропозиціякерівника матиме успіх, якщо “пугач” буде в таборі його супротивників,а не союзників;
— пацифісти. Цей тип працівників об´єднуєскептиків без твердих переконань, які дбають тільки про те, щоб їхзалишили у спокої й дали спокійно дочекатися пенсії. Вони рідковплутуються у службові баталії, цураються ентузіастів. Як і одержимим,їм не варто доручати нової діяльності;
— пустельники. Цілюди настільки захоплені роботою, що не знаходять часу на контакти злюдьми. Така поведінка викликає подив, нерідко відштовхує. Пустельники,як правило, мають репутацію здібних диваків. До них недоцільнозастосовувати традиційні критерії службової поведінки. Опинившись науправлінських посадах, вимагають повної лояльності та беззаперечногопідпорядкування;
— дилетанти. Вони щедро наділенічарівністю, але не здатні вникати в деталі дорученої роботи.Нейтралізувати їх шкідливий вплив на оточення можна, доручившивідповідальність за прийом важливих гостей. У цьому вони знаходять щирепокликання;
— “невдахи”. Як правило, вони нічого невирішують, багато обіцяють, у розмові надають перевагу монологу,концентруються на проблемах і перешкодах, недоліках інших, ігноруютьчужий досвід, бояться помилок, агресивні. Серед них багато ледарів ізаздрісників. Ледар зазвичай бере завдання без зазначеннятермінів; не закінчивши однієї справи, напрошується на іншу; прагнедовести, що його роботу потрібно передати іншому працівнику; у робочийчас виконує громадську роботу і те, що не належить до його обов´язків. Заздрісник, помітившипомилку, промовчить, а потім при нагоді використовує її; застосовуєправило “Хочеш керувати начальником — подружися з ним”; вивчає слабостіначальника, вбачаючи в них свою силу; намагається завжди здаватисяскривдженим, провокує керівника на брутальність; вдає, що робить справудля керівництва, а насправді вона нічого не варта. “Невдахи” ніколи незможуть стати ефективними працівниками, саме тому їх варто уникати.Ефективна діяльність кожного окремого працівника — умова ефективностівиробництва. Виокремлюють такі складові ефективної діяльностіпідлеглого: сміливість у розв´язанні проблеми; дружелюбність; умінняслухати інших; концентрацію на можливостях і рішеннях; уміння знаходитив інших позитивні якості; концентрацію на справі, а не на обіцянці;здатність переборювати труднощі, помилки, учитися в інших.
Німецько-американський психолог Еріх Фромм (1900—1980), узагальнившивласні спостереження, описав такі типи неідеальних працівників:
— “мазохіст-садист”. Типлюдини, яка схильна бачити причини своїх успіхів і невдач не вобставинах, а в людях. Намагаючись нейтралізувати ці причини, вонаспрямовує свою агресію на того, хто, на її думку, небезпечний і єпричиною невдач. Жертвами агресії мазохіста-садиста можуть бути і групилюдей, а також він сам, якщо причина невдач у ньому. Такий тип людинипостійно самовдосконалюється, “переробляє” себе й інших. Отримавшивладу над людьми, стає особливо небезпечним, адже тероризує їх,керуючись, як йому здається, “найкращими намірами”;
— “руйнівник”. Длянього характерне яскраво виражене намагання до усунення, ліквідаціїоб´єкта, що спричинює руйнацію надій. Найчастіше так чинять люди,обмежені в реалізації своїх емоційних та інтелектуальних можливостей,перебуваючи у стані тривоги і безсилля;
— “конформіст-автомат”. Цетип людини, яка, зіткнувшись із проблемами, перестає бути собою,підкорившись більшості, обставинам. Вона майже ніколи не має власноїдумки, завжди готова підкоритися будь-якій новій владі.
Вчені виокремлюють і інші типи характерів. Зокрема — “маніпулятор” та “актуалізатор”.
Маніпулятори.Такі люди свідомо, підсвідомо і неусвідомлено застосовують облуднітрюки, які дають змогу нейтралізувати, приглушити справжню людськуприроду, звівши людину і її близьких до рівня речей, підвладнихуправлінню і контролю. Не кожне маніпулювання є зло, іноді вононеобхідне з погляду боротьби за існування. Але здебільшого приноситьшкоду.
Е. Шостром виокремлює такі основні маніпулятивні системи:
1. Активний маніпулятор. Він намагається керувати іншими за допомогоюактивних методів. Люди цього типу не демонструють своєї слабкості устосунках, вдають, що сповнені сил. Неабияке задоволення знаходять уконтролі над іншими людьми, у реалізації своєї ролі “гнобителя”,використовуючи своє соціальне становище (батько, старший брат, учитель,начальник). Однак цей тип у прагненні до задоволення обмеженийвідчуттям власного безсилля. Тому для нього особливо значуща системаправ і обов´язків, табелів рангів, яка дає змогу ставитися до іншихлюдей як до маріонеток.
2. Пасивний маніпулятор. Люди цього типу,вважаючи, що не можуть контролювати власне життя, свідомо дозволяютьрозпоряджатися собою активному маніпулятору. Нерідко вони прикидаютьсябезпомічними, вдають із себе “пригноблених”, використовуючи своїмлявість і пасивність, певним чином змушують активних маніпуляторівдумати і працювати за них.
3. Маніпулятор, що змагається. Йогохарактеризує ставлення до життя як до стану, що вимагає постійноїпильності, оскільки завжди можна щось виграти чи програти. Життя длянього — битва, де всі інші — суперники. Така людина коливається міжметодами “пригноблюючого” і “пригнобленого” і тому є чимось середнімміж пасивним і активним маніпулятором.
4. Байдужий маніпулятор. Така людина ні на що не сподівається, намагається уникати контактів з навколишнім середовищем.
Актуалізатор(термін А. Маслоу). Цей тип об´єднує людей, які активніше, ніж середнійіндивід, виявляють внутрішні потенції і тому живуть повноціннішим ібагатшим життям.
Якщо стиль життя маніпулятора містить такіосновні елементи, як неправда, неусвідомленість, контроль і цинізм, тофілософія життя актуалізатора ґрунтується на чесності, усвідомленості,волі, довірі (табл. 4).

Таблиця 4

Основні характеристики маніпуляторів і актуалізаторів

Маніпулятори

Актуалізатори

1

2

НЕПРАВДА(фальш, шахрайство). Маніпулятор використовує прийоми, методи, маневри.Він ламає комедію і грає ролі, що повинні справити враження, досконаловибирає почуття залежно від обставин

ЧЕСНІСТЬ(прозорість, щирість, сором´язливість). Актуалізатор здатний до чесноговияву своїх почуттів, якими б вони не були. Йому притаманніщиросердність, виразність, він по-справжньому буває самим собою

НЕУСВІДОМЛЕНІСТЬ(апатія, нудьга). Маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя.Він бачить і чує лише те, що хоче бачити і чути

УСВІДОМЛЕНІСТЬ(мисливець, інтерес). Актуалізатор добре бачить і чує себе й іншихлюдей. Він чутливий до мистецтва, музики й інших виявів життя

КОНТРОЛЬ(закритість, нарочитість). Для маніпулятора життя подібне шахівниці.Він здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійнимконтролем, ховаючи від них свої мотиви

ВОЛЯ(спонтанність, відкритість). Актуалізатор спонтанний. Він здатний довільного вираження властивих йому можливостей. У житті він суб´єкт, ане об´єкт

1

2

ЦИНІЗМ(безвір´я). Маніпулятор не довіряє собі й іншим. Він думає, що устосунках між людьми існує тільки дві можливості: керувати чи бутикерованим

ДОВІРА(віра, переконаність). Актуалізатор глибоко вірить у себе й інших, уможливість установити зв´язок з життям і справитися з труднощами тут ізараз

Типологія людей І. Павлова ґрунтується на вченні про дві сигнальнісистеми: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова.Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — розумовий тип, а їх рівновага — середній тип.
Наявністьдвох сигнальних систем у психіці людини пов´язана з діяльністю правої ілівої півкуль мозку: відносна перевага діяльності правої півкулі мозкулюдини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи, аперевага лівої півкулі — про домінування другої. Ті, хто обробляєінформацію за допомогою лівої півкулі, люблять розв´язувати проблемилогічним шляхом. Вони активні й говіркі, радше зроблять висновки, ніжзапропонують нові ідеї. Люди, що обробляють інформацію за допомогоюправої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно, їмподобається винаходити, знаходити головну ідею.
В управлінськійдіяльності важливими є і знання про відповідні схильності лівосторонніх(“лівші”) і правосторонніх (“правші”) людей, що слід брати до уваги підчас проектування і компонування робочих місць, комплектування штату.Зважаючи на те, що серед лівосторонніх частіше трапляються обдарованілюди, дослідники рекомендують для поліпшення роботи з персоналомвраховувати чинник “ліворукості”.
Під час з´ясування професійноїпридатності людини до відповідного виду діяльності психологи звертаютьувагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: типпереплетення пальців, ведуча рука, домінуюче око та ін. Дослідженнявиявили, що високій психологічній придатності доуправлінської діяльності відповідають: сполучення правого домінуючогоока, лівого типу переплетення пальців і ведучої правої руки; сполученняправого домінуючого ока, правого типу переплетення пальців і правоїведучої руки; сполучення лівого домінуючого ока, лівого типупереплетення пальців і лівої ведучої руки. Низькій психологічній придатності відповідають:сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців іправої ведучої руки; правого ведучого ока, правого типу переплетенняпальців і лівої ведучої руки. Керівники з лівим домінуючим оком більшконсервативні й скептичні. Порівняно з “правоокими” вони повільнішедумають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкідо стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком єгнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового. Керівникиз правим типом переплетення пальців недовірливі, схильні досуперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності,самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші,терплячіші, у них сильніше виражене “почуття ліктя”.
Надмірнезахоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяєдосягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожноїлюдини в певних ситуаціях можуть виявлятися риси майже всіх типівхарактерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшеннясоціально-психологічного клімату в організації.

Здібності

У самореалізації особистості важливу роль відіграють і її здібності, щонеобхідно враховувати у процесі формування колективу організації,розстановки людей, управлінській діяльності загалом.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

Формування здібностей відбувається на основі задатків —вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. Воснові однакових досягнень за певного виду діяльності можуть бути різніздібності, разом з тим одна й та сама здібність є умовою успішностірізних видів діяльності. Здібності за основними видами діяльностібувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні властивості людини (увага, спостережливість, запам´ятовування, творча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібностей —психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певномувиді діяльності: образотворчі здібності (почуття лінії, пропорціїтощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) таін.
Отже, аналіз здібностей дає змогу зрозуміти, чому різні людимайже в однакових умовах життєдіяльності досягають різнихінтелектуальних, творчих, професійних успіхів, швидше і краще за іншихзасвоюють знання, вміння, навички.
Поняття “здібності” є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює:
— властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів;
—високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок,який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності;
— властивості та якості індивіда, які є суб´єктивними передумовами успішної діяльності.
Для психології актуальним є те, наскільки здібності зумовленіспадковістю і впливом соціального середовища. Щодо цього досить влучнимє твердження, що спадковість визначає можливості людини, а середовище —наскільки до них вдається наблизитися. Здібності формуються вдіяльності, розвиваються на основі генетично зумовлених задатків. Саміприродні задатки як потенційні можливості людини ще не є запорукою їїуспішної діяльності в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо всоціумі, складовою якого є практика життєдіяльності.
Здібностіможуть існувати лише в постійному розвитку. Та здібність, яка нерозвивається, яку людина перестає використовувати в практичнійдіяльності, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам вонапідтримує і розвиває в собі відповідні здібності. А загалом успішністьдіяльності людини залежить від ефективного використання сукупності їїздібностей, умілого компенсування тих, яких не вистачає. У цьомуконтексті психологія вважає актуальними такі закономірності:
—ефективність будь-якої діяльності, зокрема управлінської, залежить невід однієї, а від кількох різних здібностей, поєднання яких може бутиздійснене різними способами;
— здібність, якої немає у людини, може бути компенсована іншими, високорозвиненими;
— успіхи особистості в навчанні, праці, житті загалом залежать не тільки від її здібностей, а й від уявлення оточення про них;
—продуктивність є важливим чинником розвитку здібностей людини. На неївпливають не тільки вроджені задатки, а й розвиток відповідної системиоперацій, умінь і способів дії в конкретній галузі. Рівень розвиткуоперацій, умінь і навичок у свою чергу залежить від соціокультурного,етнопсихологічного середовища, зокрема від традицій управлінськоїкультури, парадигм навчання і підготовки кадрів управління.
Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить відзагальної здібності до управлінської діяльності (ЗЗУД). Про виразністьЗЗУД свідчать уміння керівника розв´язувати нестандартні завдання іпроблеми, здатність мислити масштабно, а також наслідки вияву цихздібностей. Наприклад, керівника характеризують за ступенемрізноманітності використовуваних ним прийомів і методів управління: чимвищий цей ступінь, тим сильніший керівник. У прямій залежності відуправлінських здібностей керівника перебуває ефективність роботи здобору і розстановки кадрів: сильний керівник схильний підбиратисильних підлеглих, а слабкий — слабких. А тому шкода від слабкогокерівника є подвійною: безпосередня (пряма) зумовлена низькоюефективністю його управлінської діяльності, побічна (непряма) пов´язаназ негативною самоорганізацією. До інших наслідків ЗЗУД належать умінняправильно оцінювати діяльність підлеглих, перерозподіляти функціїуправління між керівниками нижчих рангів.