Землеробство

5.5. Основні заходи формування ерозійно стійкої поверхні ґрунтів

Найсприятливіші умови вирощування основних сільськогосподарських культур створюються, коли щільність будови ґрунту в шарі 0-6 см становить 0,85-1 г/см³; 5-10 см - 0,9-1,1 та в 10-30 см - 1,1-1,25 г/см³, а проективне покриття поверхні ґрунту живою або мертвою рослинністю - не менше ніж 70%. Оптимальні параметри властивостей ґрунтів можуть бути досягнуті при відновленні й розширеному відтворенні їхньої родючості за умов високої культури землеробства і спрямованого управління ґрунтовими режимами.

Одним з основних параметрів, що визначають ерозійну стійкість ґрунтів, є гру-дочкуватість, або вміст у загальній масі верхнього шару агрегатів, крупніших 1 мм. Якщо частка їх перевищу 50-60%, то поверхня ґрунту вітростійка.

У літньо-осінній період поверхня більшості ґрунтів вітростійка (грудочкува-тість - 60-80%). У кінці зими і навесні під впливом погодних змін (проморожування, відтавання, зволоження, висушування) ґрунтозахисні агрегати швидко руйнуються до ерозійно небезпечних розмірів і на період ранньовесняних вітрів верхній шар ґрунту має грудочкуватість 30-40%.

Встановлено, що насамперед ерозії зазнають ґрунти, виорані влітку чи восени плугами і не захищені рослинними рештками. Тому найважливішою ланкою у формуванні ерозійно стійкої поверхні є якісний зяблевий обробіток ґрунту безполицеви-ми знаряддями, а також збиральні й післязбиральні операції, які передують зяблевому обробітку.

Обробіток розпорошеної поверхні ґрунтів культиваторами КПЗ-3,8, голчастими боронами БИГ-3А, БМШ-15, дисковою бороною БДТ-7 або лущильником ЛДГ-15 тимчасово припиняє вітрову ерозію завдяки різкому підвищенню грудочкуватості до 70-80%. Поле обробляють стрічково, починаючи з осередків ерозії. Якщо сильні вітри продовжуються, обробляють і міжстрічкові смуги.

Висота зрізу при збиранні зернових колосових повинна бути не менша ніж 18-22 см. Слідом за збиранням попередника поле відразу обробляють голчастою бороною БИГ-3 з максимальним кутом атака в пасивному положенні робочих органів. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур´янами, тоді перед зяблевим обробітком проводять одну-дві культивації протиерозійними знаряддями КПЗ-3,8 або КТС-10-1.

Зяблевий обробіток проводять плоскорізами-глибокорозпушувачами КПГ-2-150, КПГ-250, ПГ-3-5, чизелями ПЧ-2,5, ПЧ-4,5, а також плугами, обладнаними корпусами ПРН-31000, ЛП-35 (стояки СІБІМЕ). Щоб якісно розпушити ґрунт, слід правильно встановити лапи плоскоріза. На розпушених ґрунтах леза їх установлюють горизонтально, а на щільних - під кутом, щоб задні кінці лемешів були вищі від передніх на 15-25 мм. Великий кут нахилу лап призводить до підвищення пошкодження стерні, збільшує глибину і ширину борозен. Ширину поворотних смуг приймають такою, щоб агрегат міг розвертатися. Поворотні смуги в усіх випадках відмічають контрольною борозною.

Ґрунт обробляють із слідопокажчиком. Його кріплять спереду трактора до радіатора. Виліт слідопокажчика розраховують від поздовжньої осі трактора до борозни, зробленої стояком плоскоріза. Водіння трактора без маркера призводить до утворення огріхів і засмічення полів. Величину вильоту слідопокажчика наведено в табл. 39. Глибину обробітку контролюють замірами на відстані 25-30 см від сліду стояка плоскоріза.

Таблиця 39. Величина вильоту слідопокажчика і маркера залежно від складу агрегату, мм

Склад агрегату	Величина вильоту
Трактор	Плоскоріз-глибокорозпушувач	Правого слідопокажчика	Лівого маркера при човниковому способі руху
К-700, К-700А, К-701	КПГ-2-150	2150	3825
Т-4, Т-4А	КПГ-2-150	2150	3590
Т-150, Т-150К	КПГ-250	1400	2705
ДТ-75 М	КПГ-250	1400	2565
ДТ-54А	КПГ-250	1400	2620

Для мілкого обробітку ґрунту з великою кількістю післяжнивних решток, скиби, трав, а також сильно забур´янених полів застосовують плоскоріз КПШ-5 або ОПТ-3-5 (ширина захвату якого 2,8-4,6 м, глибина обробітку 6-16 см). Наявність дискових ножів спереду стояків робочих органів істотно поліпшує роботу цього знаряддя. Останнім часом усе більше впроваджують інтенсивні технології вирощування просапних і зернових колосових культур. Їх застосовують з одночасним здійсненням комплексу ґрунтоохоронних заходів, передбачених зональними системами землеробства. Постійну незасіяну технологічну колію застосовують на ділянках з уклоном до 1°. На полях, розміщених на схилових землях крутістю до 3°, технологічну колію роблять упоперек основного схилу або не засівають тільки маркерний слід. На ділянках, де існує загроза проявлення ерозійних процесів по технологічній колії, зернові сіють звичайним рядковим способом. Технологічну колію проводять упоперек схилу при першому обробітку посівів. Інтенсивні технології не застосовують на схилах крутістю понад 5°, на середньо- і сильноеродованих ґрунтах.

Ефективно захищає ґрунт рослинність та її рештки. Захисні властивості сільськогосподарських культур залежать від способу їхнього вирощування, фаз розвитку та орієнтації стосовно напрямку стоку або ерозійно небезпечних вітрів. Вони зумовлені щільністю надземного екрана (проективне покриття ґрунту), а також будовою кореневої системи, яка надає ґрунтовим агрегатами водотривкої структури. При величині проективного покриття рослинністю понад 75-80% поверхня більшості ґрунтів ві-тро- і водостійка.

У зимово-весняний період найбільш стійка поверхня ґрунтів з посівами багаторічних трав і озимих культур за наявності 5-7 листків (проективне покриття понад 80%), які висіяні упоперек напрямку основного стоку. Менш стійка поверхня ґрунту під озимими після непарових попередників. Часто до входу в зиму вони встигають сформувати 2-4 листки (проективне покриття 40-60%). На такому фоні можливий розвиток вітрової й водної ерозії.

Просапні (навіть при повному їх розвитку) в 2-3 рази поступаються за ґрунтозахисною ефективністю культурам звичайної рядкової сівби. Щоб сформувати ерозійно стійку поверхню, їх вирощують після стерньових попередників або в смугах, чергуючи з озимими зерновими чи багаторічними травами. Не рекомендується розміщувати просапні на схилах крутістю понад 3°. У вологі роки ефективне щілювання міжрядь під час першого обробітку (А. А. Бей та ін.).

Ґрунтозахисна здатність післяжнивних решток залежить від їхньої кількості й положення. Для захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії потрібно мати 600-700 шт./м² стерні колосових культур висотою 18-22 см. Найбільшу ефективність забезпечує стояча стерня при сівбі культур упоперек основного стоку. Така поверхня вітростійка, а змив ґрунту зменшується в 10-12 разів порівняно з відкритим зяблевим фоном. При зрізі менше 10 см на полі залишається 200-350 шт./м² післяжнивних решток. Навесні внаслідок розкладання стерні (30-50% вихідної кількості) залишається 80-150 шт./м², в результаті чого навіть плоскорізний обробіток не забезпечує надійного захисту ґрунту. На сильноеродованих ґрунтах на поверхні залишають усю подрібнену солому, використовуючи її як добриво і захисний екран.

Для формування стійкої поверхні рештки просапних культур (соняшник, кукурудза) необхідно подрібнити лущильниками ЛДГ-15 та іншими і рівномірно розподілити на поверхні поля.