Землеробство
3.2.13. Проміжні культури в сівозмінах
Культури, які займають поле протягом більшої частини вегетаційного періоду, називаються основними. Після збирання багатьох з них за наявності вологи в ґрунті можна вирощувати рослини для одержання додаткової продукції.
Проміжними називають культури, які вирощуються в інтервалі часу, вільного від вирощування основних культур сівозміни. За рахунок таких посівів з однієї площі протягом року можна мати два, а на зрошуваних землях - і три врожаї, що підвищує коефіцієнт використання сонячної радіації, внаслідок чого продуктивність гектара ріллі зростає в півтора-два рази. При цьому ґрунт значно довше перебуває під покривом рослин, які синтезують органічну масу. Більше половини її залишається в ґрунті у вигляді післяжнивно-кореневих решток, що активізують мікрофлору, розкладаються на легкодоступні поживні речовини, поліпшують агрофізичні властивості, відновлюють родючість ґрунту та підвищують урожайність сільськогосподарських культур.
При вирощуванні двох урожаїв поле зайняте рослинами з ранньої весни до пізньої осені, а при вирощуванні озимих проміжних - ще й узимку. Постійна наявність рослинного покриву позитивно впливає на фізичні властивості ґрунту, міграцію солей у ньому та мікроклімат приземного шару.
Під покривом проміжних посівів ґрунт менше висушується, захищається від прямих сонячних променів, створюється підвищена вологість у приземному шарі повітря. Особливо сприятлива дія рослин на ґрунтах південних районів, які часто перегріваються. Спостереженнями підтверджено, що влітку температура ґрунту під рослинним покривом післяжнивних культур на 10-20°С нижча, ніж у чистому пару. Помірна температура і слабке провітрювання створюють у рослинному травостої потрібну вологість, затінення, яке в два-три рази більше порівняно з відкритими площами. Усе це посилює життєдіяльність корисної мікрофлори, поліпшує газообмін і підвищує ефективність добрив.
Проміжні культури в сівозмінах - надійний захід боротьби з бур´янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. Їх знищують під час обробітку ґрунту під другий урожай і догляду за посівами. Бур´яни, крім того, біологічно пригнічуються проміжними посівами і скошуються до фази плодоношення. Разом з цим проміжні посіви є одним із заходів боротьби з водною ерозією, а в південних і південно-східних районах ще й з вітровою. Вирощування двох урожаїв за рік поліпшує структурний стан і будову орного шару.
У вузькоспеціалізованих сівозмінах проміжні культури послаблюють негативні наслідки повторних посівів. При вирощуванні проміжних культур на сидеральне добриво значно поліпшується фітосанітарний стан полів, оскільки своєчасне заорювання їх зменшує кількість збудників хвороб, шкідників і бур´янів.
На зрошуваних землях проміжні посіви є не тільки джерелом додаткової продукції і обов´язковим елементом сівозміни, а й ефективним заходом боротьби з вторинним засоленням ґрунтів.
Проміжні культури, крім агротехнічного, мають велике господарське значення, їх використовують на зелений корм, для заготівлі силосу, сінажу, трав´яного борошна, на випас і зелене добриво. У проміжних посівах вирощують високі врожаї овочів, проса і гречки на зерно.
При вирощуванні двох урожаїв за рік раціональніше використовують техніку, робочу силу, осушені та зрошувані землі, одержують додаткову продукцію при менших затратах праці й коштів, що зумовлює нижчу її собівартість.
Залежно від біологічних особливостей та технології вирощування проміжні культури поділяють на післяукісні, післяжнивні, озимі, підсівні.
Післяукісні - це культури, які вирощують після зібраної на зелений корм, силос або сіно культури в поточному році й використовують меншу частину періоду можливої вегетації. Післяукісні культури розміщують у польових, кормових і спеціальних сівозмінах на площах, звільнених від вико-вівсяних, горохо-вівсяних, люпино-вівсяних сумішок, люпину, кукурудзи на зелений корм, а також після першого укосу багаторічних зріджених трав.
Високі й сталі врожаї післяукісних культур можна одержати на низинних, удобрених і з неглибоким заляганням підґрунтових вод, а в південних районах - на зрошуваних землях. Кращим попередником однорічних трав, а отже, післяукісних посівів, є просапні культури, під які вносились органічні добрива.
Для післяукісних посівів добирають насамперед високоврожайні кормові культури з коротким вегетаційним періодом, стійкі проти ранніх осінніх приморозків. На півдні та в Закарпатті після однорічних трав ранньої весняної сівби вирощують сорго, суданську траву, соняшник, після пізньої сівби - швидкорослі холодостійкі культури, такі як гірчиця біла, редька олійна і ріпак. Ці холодостійкі культури най-придатніші і забезпечують високий урожай зеленої маси в усіх зонах країни.
На супіщаних ґрунтах високий урожай у післяукісних посівах дають кормовий люпин, кукурудза, соняшник та їхні сумішки з горохом, гірчиця біла, редька олійна. На суглинкових ґрунтах, крім цих культур, високоврожайними є також кормова капуста, висаджена розсадою, турнепс, райграс однорічний. Їх з успіхом можна вирощувати і на торфоболотних ґрунтах.
Враховуючи слабку реакцію проса на строки сівби, вибагливість до тепла, посухостійкість і здатність формувати відносно високі врожаї зерна при літніх строках сівби, його доцільно використовувати на півдні України на зрошуваних землях для проміжних посівів після ранніх кормових і зернових культур.
Післяжнивні культури вирощують після збирання основних культур у поточному році. Якщо вегетаційний період післяукісних культур становить до 140-150 днів, то в післяжнивних він набагато коротший (70-100 днів), а умови забезпечення вологою і теплом гірші. У зв´язку з цим післяжнивні культури повинні швидко рости, бути маловибагливими до тепла, світла, вологи, мати короткий вегетаційний період, бути стійкими проти осінніх приморозків, придатними для використання в різні фази розвитку. Післяжнивно можна вирощувати редьку олійну, горох, гірчицю білу, вику яру, жито яре, суданську траву, гречку, турнепс, фацелію, ріпак ярий тощо.
Із досліджень останніх років видно, що в усіх зонах країни високі та сталі врожаї в ранніх післяжнивних посівах забезпечують сумішки соняшнику, кукурудзи з бобовими компонентами, насамперед з горохом, а в пізніх - капустяні, зокрема, гірчиця біла і редька олійна.
У ранніх післяжнивних посівах після збирання озимого ячменю, озимого ріпаку, ранньої картоплі й початкових строків збирання озимої пшениці, зокрема в умовах нестійкого зволоження Полісся, Лісостепу і Степу, високі врожаї у вологі роки і на зрошуваних землях дають такі теплолюбні культури, як кукурудза, суданська трава, а також соняшник та їхні сумішки з бобовими компонентами. У пізніх (серпневих) післяжнивних посівах найвищі врожаї зеленої маси забезпечують швидкоростучі й холодостійкі капустяні культури - гірчиця біла і редька олійна.
Одним з важливих заходів вирощування високих урожаїв післяжнивних культур є раціональне поєднання з попередниками або основними і наступними культурами. Після добре угноєних попередників, які швидко звільняють поле (ранніх картоплі, капусти, овочів та озимого ячменю), розміщують теплолюбні культури з більш тривалим вегетаційним періодом - кукурудзу, суданську траву, їхні сумішки тощо. Після пізніших культур (ярого ячменю, пшениці та жита) вирощують менш теплолюбні з коротшим вегетаційним періодом - соняшник, його сумішки з бобовими компонентами, люпин, турнепс, а ще пізніше - холодостійкі з коротким вегетаційним періодом - редьку олійну, гірчицю білу та озимі на випас.
Післяжнивні посіви розміщують насамперед після озимого ячменю, озимої пшениці, гороху, а на Поліссі та в Передкарпатті - після озимого жита; в овочевих господарствах - після ранніх картоплі, капусти, овочів; у льонарських - після льону.
Післяжнивні культури збирають восени, тому вони є добрими попередниками ярих культур. Однак в умовах тривалого післяжнивного періоду Степу і Закарпаття вони є також добрими попередниками озимих зернових культур.
Кращими для розміщення післяжнивних посівів є південні та південно-західні схили, які добре обігріваються сонцем. Крім того, нижня частина і підошва такого схилу родючі й добре забезпечені вологою.
Озимі проміжні культури висівають у рік збирання основної культури, а урожай збирають на корм навесні наступного року. Озимі є проміжними тому, що ростуть і розвиваються в проміжний літньо-осінній та ранньовесняний періоди і займають проміжне місце між двома основними культурами сівозміни. Основний урожай зеленої маси озимі проміжні формують за рахунок вологи і тепла ранньовесняного періоду, а багато з них швидко нарощують вегетативну масу, придатну для стравлювання, ще восени. Озиме жито як найстійкіша до перезимівлі злакова культура витримує осіннє випасання, після чого рано навесні швидко відростає і дає урожай зеленої маси.
У ранні фази вегетації озимі проміжні культури добре облистнені, містять більше протеїну, каротину, незамінних амінокислот і менше клітковини. З віком озимі проміжні посіви збільшують урожайність, але їх кормова якість зменшується. Най-перспективніші озимі проміжні посіви в районах достатнього зволоження (Полісся, Лісостеп, Передкарпаття, Закарпаття) і на зрошуваних землях. У посушливих районах їхнє вирощування обмежується нестачею вологи і сильним висушуванням ґрунту після збирання основної культури. Це ставить під загрозу другий урожай року.
Озимі проміжні культури в польових, кормових і спеціальних сівозмінах вирощують після озимих та ярих зернових, зернобобових, післяукісних культур і льону перед пізніми ярими культурами.
Для озимих капустяних (ріпаку, свиріпи, а також вики) добрими попередниками є озимі зернові й просапні культури, розміщені на родючих, добре угноєних ґрунтах. Озимі злакові культури, які менш вибагливі до ґрунту і висіваються пізніше, можна вирощувати після попередників, що пізніше звільняють поле, і на менш родючих землях, але після удобреного попередника.
Доведено, що кращими для озимих капустяних культур попередниками є багаторічні бобові трави, добрими - удобрена рання картопля, горох, зернові, що висівали після удобрених гноєм попередників, вико-вівсяна сумішка, задовільними - озимі зернові. Серед останніх найпридатніший ячмінь, бо він першим звільняє поле.
Не можна висівати озимий ріпак і свиріпу на тому самому полі сівозміни раніше ніж через чотири-п´ять років, озиму вику та зимуючий горох після бобових культур. Вони забезпечують високий урожай лише на окультурених супіщаних, легко- і серед-ньосуглинкових ґрунтах. Непридатні для них перезволожені та кислі ґрунти, тому що корені загнивають, а рослини гинуть.
Найпридатніші попередники для жита і пшениці на зелений корм - кукурудза на зелений корм і силос, горох, багаторічні й однорічні трави, рання картопля, ріпак; задовільні - льон та пізня картопля. Попередниками можуть бути і культури, які засмічують поля падалицею (наприклад, соняшник). Невелика домішка соняшнику в зеленій масі пшениці чи жита або в їхніх сумішках з іншими культурами не погіршує якості корму. Набули поширення посіви озимого жита на зелений корм після озимої пшениці, жита, ячменю на зерно або льону перед сівбою пізніх ярих - кукурудзи на зелений корм і силос, однорічних трав, капусти кормової і столової, гречки та проса на зерно.
Підсівні - це культури, які підсівають навесні під покрив зернових та інших культур і збирають восени того самого року (після збирання основних культур) чи наступної весни. Підсів можна проводити по сходах ярих і озимих культур.
Підсівні культури цінні тим, що, на відміну від інших проміжних, не потребують окремого обробітку ґрунту, оскільки їх підсівають в основні озимі або ярі культури. Підсівні культури половину або більше вегетаційного періоду розвиваються під покривом основних, після збирання яких інтенсивно ростуть і в цей же рік формують урожай.
В окремих випадках, наприклад, підсівну конюшину використовують восени і навесні, на звільненій площі вирощують пізні ярі культури.
Одночасне вирощування покривної і підсівної культур може позитивно або негативно впливати на їхню продуктивність, тобто культури бувають сумісними або несумісними. Звідси вирішальне значення для врожаю покривної і підсівної культур має підбір сумісних для двох урожаїв культур.
Біологічним вимогам підсівних культур найкраще відповідають покривні культури, які рано звільнюють поле. До них належать озимі проміжні та кормові, які вирощують для одержання ранніх зелених кормів, а також ранні озимі та ярі зернові культури. Разом з цим підсівна культура на початку вегетації, тобто в період росту під покривом, повинна бути тіневитривалою, повільно рости, використовувати мало вологи і поживних речовин з ґрунту, щоб не пригнічувати покривної. До таких культур в умовах достатнього зволоження належать серадела, люпин, буркун, морква, конюшина лучна, гібридна і пасовищна, еспарцет; в умовах недостатнього зволоження - суданська трава, сорго, люцерна, буркун, еспарцет.
Із зернових найкраща покривна культура - озимий ячмінь, бо його збирають у ранні строки, завдяки чому підсівні посіви менше пригнічуються під покривом. Доброю покривною культурою, особливо в Степу, є горох, який мало висушує ґрунт, рано звільняє з-під покриву підсівні культури. Як правило, чим скоріше збирають покривну культуру, тим вищий одержують урожай підсівної.
Головні покривні культури треба розміщувати після кращих попередників. Якщо покривною культурою є озимі, то їх висівають після попередників, які рано звільняють площу, щоб мати достатньо часу добре підготувати ґрунт і провести сівбу в оптимальні строки. Такими попередниками озимих покривних культур є культури зайнятого пару звичайного рядкового і широкорядного способів сівби - багаторічні трави, а також озимі та ярі зернові й льон.
При підсіві під ярі культури їх розміщують в основному після просапних, пізніх зернобобових і технічних культур.