• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

2.3. Теорія наслідування

З часом стали виявлятися крайнощі міфологічної теорії, коли послідовники Я. Ґрімма до всякого факту силкувалися віднайти схематичну формулу, в яку можна втиснути кожний сюжет. Притім виявилося, що подібні сюжети зустрічаються не лише в арійців, а й у семітів та інших народів неарійського походження.

Для пояснення тих фактів, котрі не вкладалися в рамки міфологічної теорії, німецький сходознавець і санскритолог Теодор Бенфей (1809- 1881) у розлогій передмові до свого двотомного видання 1859 р. німецького перекладу славетного збірника казок, байок і притч Давньої Індії «Панчатантра» («П´ять книг», III—VI ст. н. е.) запропонував теорію наслідування чи запозичення, яку ще називали міграційною, або ж теорією мандрівних сюжетів. На відміну від «арійської» теорії Я. Ґрімма, яка зводила подібні елементи індійської та європейської літератури до єдиного індоєвропейського періоду спільного життя споріднених народів, Т. Бенфей висловив припущення щодо можливостей обґрунтування таких подібностей міграцією мотивів і сюжетів на основі історично доведеного культурного спілкування між народами.

Студіюючи певний літературний сюжет, скажімо, той, що лежить у основі байки про молочницю Лафонтена (XVII ст.), Бенфей спостеріг, що одна й та ж фабула трапляється в перській літературі (Каліла і Дімна, VI ст.), у сирійських збірках VII ст., в письменстві арабських та різних інших народів незалежно від їх спорідненості. Припущення дослідника зводилося до того, що, поставши в Індії, мандрівний сюжет переходив од народу до народу завдяки їхньому міжкультурному спілкуванню.

Учений реконструював і деякі маршрути, якими казки та легендарні оповідання мандрували з Індії до інших країн континенту через численні контакти з християнськими народами за посередництвом таких вузлових пунктів, як Візантія, Італія, Іспанія. Зокрема, багатющі фольклорні скарби було принесено в Грецію у III—II ст. до н. е. під час походу Александра Македонського в глибину Азії; починаючи з VII ст. н. е. культурний обмін здійснювався купецьким шляхом, який було прокладено з Близького Сходу через Візантію і Балканський півострів у середньовічну Русь-Україну, а в ХІ-ХІІ ст. європейці запозичили великі культурні цінності під час арабських війн на півдні Європи і хрестових походів на Близький Схід.

Замінивши генетичний підхід контактним, Т. Бенфей доводив: те, що міфологи вважали за дуже давне, доісторичне, споконвіку притаманне тому чи іншому народові, насправді має історичне походження, є набутим, запозиченим, й, отже, будувати на цьому матеріалі уявлення про національну самобутність небезпечно.

У добу позитивізму теорія Бенфея мала велику популярність і справила значний вплив на розвиток порівняльних студій у різних європейських країнах. Колишні міфологи, як-от Макс Мюллер, ставали прихильниками «індійської теорії». Її уточнювали й розвивали росіянин Федір Буслаєв, українець Михайло Драгоманов та інші вчені.

Зокрема, англійський дослідник Макс Мюллер (1823-1900) запропонував порівняльну міфологію і солярну теорію, за якими походження міфів убачалося в метафоричності первісної мови і обожненні сонця. Притім М. Мюллер відхилив твердження про те, що теорія наслідування буцімто заперечує самобутність національної культури. Сюжет може бути запозичений, але його опрацювання має суто національний характер, бо залежить від часу й культури тієї країни, до якої той замандрував: на фабульний кістяк кожен народ накладає тіло своїх національних і побутових обставин. Таким чином, Мюллерова версія порівняльно-історичного методу трактувала факти літературної міграції як матеріал для історії сюжету, а через нього - й історії духовної культури певного народу.

Однак невдовзі принцип наслідування було доведено до крайнощів - у погоні за літературними запозиченнями чимало компаративістів убачало вплив там, де фактично були звичайні літературні аналогії. Якщо теорія Я. Ґрімма заводила дослідників у прадавні часи і середньовіччя, то послідовники Т. Бенфея стали відчайдушно шукати запозичення у новочасному письменстві, вибудовуючи непереконливі й ризиковані здогади. Наприклад, українські прихильники цієї теорії знаходили у творчості Т. Шевченка впливи чи не всієї попередньої світової літератури - від Гомера й Біблії до Байрона та Міцкевича.