Прикладна етика
Р. Алтфілд Етика екологічної відповідальності
(Уривок)
[Літературне джерело: Глобальные и общечеловеческие ценности. — М.: Прогресс, 1990. — С. 196—202].
Що християнство говорить людям про їх відношення з навколишнім?
Багато з міфів народів світу дають опис історії творення. Греко-римська міфологія в даному аспекті зовсім інша. Мислителі давнього Заходу відкидали, як і Аристотель, що видимий світ колись мав початок. Неможливо вести начало в їх схему циклічного розуміння часу. Різкий контраст цьому дає Християнство, яке успадкувало від Іудаїзму не лише уявлення про час як лінійний і неповторний, але й дивну у своєму роді історію творення. Всемогутній і люблячий Бог крок за кроком створював світло і тьму, небесні тіла, землю з усіма рослинами, тваринами, птахами і рибами. І в довершення Бог створив Адама, а після деяких роздумів — Єву, щоб чоловік не був самотнім. Людина дала імена всім тваринам, встановлюючи у такий спосіб над ними своє панування. Бог завбачив і спланував все це виключно для користі людини і щоб вона правила світом: всяка природна тварина не має ніякого іншого призначення, крім служіння цілям людини. І хоча тіло людини створено з праху земного, вона не просто частина природи — вона створена за образом Божим.
Християнство, особливо в західній формі — найбільш антропоцентрична релігія зі всіх світових релігій. Вже в II ст. н. е. і Тертуліан, св. І. Ліонський наголошували, що, коли Бог створював Адама, в ньому вже втілювалося ознаменування образу втіленого Христа — другого Адама. Відношення людини до Природи визначається в більшості тим, що він, як і Бог, трансцендентний по відношенню до світу. Повністю і непримиримо протистоїть давньому язичництву і азіатським релігіям, за винятком, можливо, зороастризму, християнство не лише встановило дуалізм людини і природи, але й наголосило на тому, що воля Божа саме така, щоб людина експлуатувала природу заради своїх цілей.
Для звичайної людини все це повернулося непередбачуваними наслідками. В епоху античності кожне дерево, кожна річечка, кожен водяний потік, кожна гора мали свого genius loci, духа-захисника. Ці духи були доступні людині, хоча і дуже не схожі на неї: кентаври, фавни, сирени, наяди — всі вони являли собою двоїстий образ. Перш ніж зрубати дерево, вирити шахту, перекрити річку, важливим було привернути на свою користь того духа, який володів даною ситуацією, і потурбуватися про те, щоб надалі не залишитися без його милості. Зруйнувавши язичницький анімізм Християнство відкрило психологічну можливість експлуатувати природу в дусі байдужості до самопочуття природних об’єктів.
Часто кажуть, що Церква замінила анімізм культом святих. Але святий зовсім не перебуває в природних об’єктах; у нього може бути місце шанування на землі, а його громадянство — на небесах. Більше того, святий — в усьому людина, і до нього можна звертатися людським образом. Звичайно, крім святих, в Християнстві є ще ангели і демони, успадковані ним від Іудаїзму і, можливо, із Зороастризму. Але всі ці істоти настільки ж мобільні, як і святі. Духи, що жили в самих природних об’єктах і що раніше захищали природу від людини, тепер зникли. Була стверджена дієва монополія людини над духовністю в нашому світі, а старі заборони на експлуатацію природи були зруйновані.
Висловлюючись в подібному нищівному дусі, потрібно зробити певні зауваження. Християнство — це складна віра, і її наслідки різноманітні в різних контекстах. Сказане мною можна успішно застосувати до середньовічного Заходу, де техніка дійсно здобула вражаючих успіхів. Що не можна сказати про грецький Схід — високоцивілізований світ з вельми сильно вираженою християнською самовіддачею у вірі; тут не видно, щоб були здійснені які-небудь значимі технічні нововведення після кінці VII ст., коли був винайдений грецький вогонь. Щоб зрозуміти, в чому тут різниця, потрібно побачити різницю у тональності благочестя та мислення, добре розкрите дослідниками, порівнявши теологію греко-римської та західної церкви. Греки вірили, що гріх — це сліпота розуму і що спасіння потрібно шукати у внутрішньому просвітленні і в ортодоксії, тобто в сфері чистого мислення. Латиняни інакше вирішили питання — вони розуміли, що гріх — це моральне зло, тому спасіння шукали в правильній поведінці. Східна теологія була інтелектуалістична, західна — во- люнтаристична. Грецький святий споглядав, західний діяв. Втягнення Християнства в підкорення природи мало легше виявитися в західній атмосфері.
Християнський догмат про творення, який можна знайти в началі всіх символів віри, має особливий смисл для нашого розуміння сучасної екологічної кризи. Бог дав людям через одкровення, Біблію, Священне Письмо. Але оскільки Бог створив природу, вона також має нести в собі прояв божественної ментальності. Релігійне дослідження природи в цілях кращого розуміння Бога відоме як натуральна теологія. В ранній церкві, а особливо на грецькому Сході, природа осягалася перш за все як символічна система, через яку Бог звертається до людей і говорить: життя мурахи — це повчання неробі про працелюбство, полум’я що здіймається — символ прагнення душі ввись. По своїй суті це художнє, а не наукове бачення природи. Хоча у Візантії зберігали і переписували багато давньогрецьких наукових текстів, але наука, як ми її знаємо, навряд чи могла квітнути в такому оточенні.
На латинському Заході з початку XIII ст. натуральна теологія стала розвивати зовсім інше: відмовившись розшифрувати смисл природних символів, даних Богом для спілкування з людиною, вона намагалась зрозуміти премудрість Божу шляхом розкриття того, як улаштоване та як діє його творіння. Веселка(радуга) перестала бути символом надії, колись даною Ною після потопу, релігійне розуміння переорієнтувалося на інші завдання, вирішуючи які, Роберт Гросетест, Роджер Бекон і Теодорік із Фрейбер- га здійснили надзвичайно тонку роботу з дослідження оптичних властивостей веселки. Від XIII ст. і далі будь-який великий вчений, включаючи Ньютона і Лейбніца, пояснював мотиви своєї роботи в релігійних термінах. Воістину, якби Галілей не претендував на роль експерта в теологічних питаннях, де він не міг бути інакше як аматором, його біди могли бути набагато меншими: теологи-професіонали просто спростували його вторгнення в свою царину. І Ньютон, як вияснилось тепер, вважав себе більше теологом, аніж вченим-природознавцем. Аж до кінця XVIII ст. гіпотеза про Бога для багатьох учених взагалі не була потрібна...
Альтернативний християнський погляд
І так, виявляється, що ми прийшли до висновків, неприйнятних для багатьох християн. «Наука» і «техніка» — це важливі слова в нашому словнику, тому деякі можуть бути задоволені, знаючи, по-перше, що з історичної точки зору сучасні природничі науки — це екстраполяція натуральної теології і, подруге, що сучасну техніку можна хоча б частково пояснити як західну волюнтаристську реалізацію християнського догмату про трансцендентність людини по відношенню до природи та її повноправного панування над нею. Ми побачили і те, як близько століття назад наука і техніка, будучи перш за все повністю незалежними видами діяльності, поєдналися, щоб дати людині силу, що вийшла тепер з під контролю, судячи з негативних екологічних наслідків. Якщо так, то християнство несе на собі великий тягар історичної провини.
Особисто я сумніваюсь, що можливо уникнути жахливого екологічного удару-відповіді, якщо просто застосувати вирішенню наших проблем більше науки і техніки. Останні виросли з християнського відношення людини до природи, і це визнають майже всі — не лише християни і нехристияни, а також й ті, хто нерозумно вважав себе пост-християнами. Наперекір Коперніку для нас весь космос все ще повертається навколо нашого маленького земного світу. Наперекір Дарвіну ми в глибині серця абсолютно не вважаємо себе частиною природних процесів. Ми піднялися над природою, надмірні по відношенню до неї, хочемо її використовувати для задоволення своїх самих низьких забаганок. Нещодавно обраний губернатор Каліфорнії, будучи як і я церковною людиною, хоча й менш схвильований даними проблемами, висловився на користь християнської традиції, коли заявив (як стверджують), що «якщо Ви побачили хоча одне червоне дерево, то Ви побачили їх всі». Для християнина дерево — це не більш ніж природний факт. Саме уявлення про священні гаї є чужорідним християнству і всьому етосу Заходу. Близько двох тисячоліть християнські місіонери вирубали священні гаї, де практикувалося ідолопоклонство, так як вважали, що ці гаї населені демонами.
Те, що ми робимо з навколишнім, залежить від нашого розуміння взаємовідносин людини з природою. Якщо ввести в справу більше науки і більше техніки, це не виведе нас з сьогоднішньої екологічної кризи до тих пір, поки не найдемо нову релігію або не переосмислимо стару...
Скоріш за все ми мусимо по-справжньому оцінити роль величного радикала в християнській історії після Христа — св. Франциска Асизського. Першим його чудом є той факт, що він не закінчив костром, як це сталосьз багатьма його послідовниками лівого крила. Він був настільки явним єретиком, що настоятель францисканського ордену св. Бонаветура — сам великий і вдумливий християнин — пішов на те, щоб розпочати подавляти ряд ранніх установок францисканства. Щоб зрозуміти Франциска, потрібно побачити його віру в чесноту смирення — не просто особистого смирення окремої людини, а людства, як виду. Франциск спробував звести людину з п’єдесталу її монархічного панування над тваринами і встановити демократію у відношення всіх Божих тварей. З приходом Франциска мураха перестала бути лише приводом для проповіді неробі, а вогонь — лише символом жаги душі в її прагненні поєднатися з Богом. Тепер це — Брат-Мураха і Брат-Вогонь, здатні самі хвалити Творця разом із Братом- Людиною, що робить те саме, але по-своєму.
Пізні коментатори наголошували, що Франциск проповідував птахам і робив це з докором людям, які не хотіли його слухати. Але в записах його часу цього не прочитаєш — він закликав малих птахів хвалити Бога, і ті в духовному екстазі хлопали своїми крилами і радісно щебетали. Легенди про святих — а особливо це відноситься до ірландських святих — говорили про їх відношення з тваринами, але я впевнений, що тут завжди була ціль — показати їх людське панування над тваринами. Францизьк зовсім інший. Район навколо Губбіо в Апеннінах знищував страшний вовк. Як каже легенда, св. Франциск поговорив з вовком і пояснив йому помилку в його діях. Вовк покаявся, помер в ореолі святості і був похоронений в освяченій землі.
Сер Стівен Рьюїсмен згадував «францисканське вчення про душі тварин», але воно було швидко викоренено. Можливо, це вчення було частково інспіровано — свідомо або ні — вірою в реінкарнацію, якої притримувалися єретики катари, що групувалися в ті часи в Італії і Сході Франції; цю віру вони, як завбачається, запозичили з Індії. Важливо те, що приблизно в той час — близько 1200 року — сліди вчення про метемпсихоз простежуються також і в західному іудаїзмі, в провансальській Кабалі. Але Франциск не вчив трансмігра- ції душ, ні пантеїзму. Його бачення природи і людини Грунтувалося на його своєрідному розумінні панпсихізму як притаманного всім речам — і одухотвореним, і не одухотвореним. Всі вони створені для прославлення трансцендентного Творця, який в акті глибокого космічного смирення і «самоумаления» втілився на Землі, ліг «беспомощным младенцем в ясли» і в кінці земних днів помер, повиснувши на Древі.
Я не думаю, що багато сучасних американців, стурбовані екологічною кризою, зможуть або захочуть радитися з вовками або сповіщати птахів. Сьогоднішні темпи руйнування природи до глобальних масштабів — це результат роботи динамічної техніки і науки, начало яким поклало західне Середньовіччя, проти якого і піднявся св. Франциск настільки оригінальним способом. Експансію науки і техніки неможливо зрозуміти історично, якщо залишити без уваги специфіку відношення до природи, глибоко вкоріненого в християнській догматиці. Той факт, що багато хто не вважає це відношення християнським, не має ніякого значення. В нашому суспільстві не була прийнята ніяка інша система «основополагающих ценностей», щоб замінити нею попередні християнські цінності. Таким чином, ми й далі будемо йти по шляху поглиблення екологічної кризи, поки не відкинемо християнську догму, згідно з якою у природи немає іншого призначення, крім служіння людині.
Великий революціонер духу в західній історії св. Франциск висунув альтернативний християнський погляд на природу і на місце людини в ній, спробувавши замінити ідею безмежного панування людини над тваринами іншою ідеєю — рівності всіх тварей, включаючи і людину. Він потерпів невдачу. Сучасна наука і техніка настільки просякнуті ортодоксальною християнською надмірністю у відношенні до природи, що не потрібно чекати вирішення екологічної кризи лише від них одних. Корені наших бід настільки релігійні, що і засоби позбавлення також має стати релігійним за суттю, як би ми його не називали. Ми маємо заново осмислити і глибоко пережити в душі, в чому полягає наше істинне призначення і яка наша природа. Початкове францисканство володіло глибоко релігійним, хоча й єретичним розуміння духовної самоцін- ності всього, що є в природі і це допомагає нам знайти напрямок до виходу. Я— за Франциска як святого покровителя для екологів.