Прикладна етика
Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку
Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (Декларація Ріо), що вміщує основні принципи екологічного права, прийнята на конференції Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку в червні 1992 року в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія).
Декларація розвиває положення, що вміщує в декларації конференції Організації Об’єднаних Націй з проблемам навколишнього середовища людини, прийнятої у Стокгольмі 16 червня 1972 p., і містить 27 принципів екологічно коректної поведінки світового співтовариства. В Декларації також визначаються цілі її прийняття.
Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку є одним з основних джерел екологічного права (права навколишнього середовища) більшості країн.
Декларація з навколишнього середовища і розвитку
Затверджена Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку скликана в Ріо-де-Жанейро з 3 до 14 червня 1992 р.
Стверджує Декларацію Конференції Організації Об’єднаних націй з проблем навколишнього людини середовища, прийняту в Стокгольмі 16 червня 1972 р. і прагнучи розвинути її.
Переслідує ціль встановлення нового, справедливого глобального партнерства шляхом створення нових рівнів співробітництва між державами, ключовими секторами суспільства і людей.
Прикладає зусилля для укладення міжнародних угод, що забезпечують повагу інтересів всіх і захист цілісності глобальної системи навколишнього середовища і розвитку,
Визнаючи комплексний і взаємозалежний характер Землі, нашого будинку, проголошує, що:
Цринцип1
Турбота про людей займає центральне місце в умовах забезпечення стійкого розвитку, що мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.
Принцип 2
У відповідності з Уставом Організації Об’єднаних Націй і принципами міжнародного права, держави мають суверенне право розробляти свої власні ресурси згідно зі своєю політикою в сфері навколишнього середовища і розвитку та несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність у рамках юрисдикції або контролю не приносила шкоди навколишньому середовищу інших держав або районів за межами дій національної юрисдикції.
Принцип 3
Право на розвиток має бути реалізовано, щоб забезпечити справедливе задоволення потреб сьогоднішніх і майбутніх поколінь в області розвитку і навколишнього середовища.
Принцип 4
Для досягнення стійкого розвитку захист навколишнього середовища має складати невід’ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього.
Принцип 5
Всі держави і всі народи співпрацюють у вирішенні важливих завдань викорінення бідності — необхідної умови стійкого розвитку — в цілях зменшення розриву в у рівнях життя і більш ефективного задоволення потреб більшості населення світу.
Принцип 6
Особливому положення та потребам країн, що розвиваються, в першу чергу найменш розвинених і екологічно найбільш вразливих, надається особливе значення. Міжнародні дії в області навколишнього середовища і розвитку мають бути також спрямовані на задоволення інтересів і потреб всіх країн.
Принцип 7
Держави співпрацюючи в дусі глобального партнерства в цілях збереження, захисту і становлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі. Внаслідок своєї різноманітної ролі в погіршенні стану глобального навколишнього середовища держави несуть спільну, але різну відповідальність. Розвинені країни визнають відповідальність, яку вони несуть в контексті міжнародних зусиль по забезпеченню стійкого розвитку з урахуванням стресу, який створюють їх співтовариства для глобального навколишнього середовища, та технологій і фінансових ресурсів, якими вони володіють.
Принцип 8
Для досягнення стійкого розвитку і більш високої якості життя для всього людства держави мають обмежити і ліквідувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживання та заохочувати відповідну демографічну політику.
Принцип 9
Держави мають співпрацювати в цілях закріплення діяльності з нарощування національного потенціалу для забезпечення стійкого розвитку завдяки поглибленню наукового розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями і розширенням розробки, адаптації, розповсюдження і передачі технологій, включаючи нові та новаторські технології.
Принцип 10
Екологічні питання вирішуються найбільш ефективним засобом за участі всіх зацікавлених громадян — на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина має мати відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яка є у розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та діяльність в їх спільнотах, і можливість приймати участь у процесі прийняття рішень. Держави розвивають і заохочують інформованість та участь населення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується ефективна можливість використовувати судові і адміністративні процедури, включаючи відшкодування і засоби судового захисту.
Принцип 11
Держави приймають ефективні законодавчі акти в сфері навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі регламентації і пріоритети мають відображати екологічні умови і умови розвитку, в яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються одними країнами, можуть бути недоречними і сполученими з необгрунтованими економічними і соціальними витратами в інших країнах, частково у країнах, що розвиваються.
Принцип 12
Для більш ефективного вирішення проблем погіршення стану навколишнього середовища держави мають співпрацювати в справі створення сприятливої і відкритої міжнародної економічної системи, яка привела б до економічного зростання та стійкого розвитку в усіх країнах. Міри в області торгової політики, що приймаються у цілях охорони навколишнього середовища, не повинні являти собою засоби свавільної або невиправданої дискримінації або схованого обмеження міжнародної торгівлі. Потрібно уникати односторонніх дій з вирішення екологічних завдань за межами юрисдикції імпортуючої країни. Засоби в області охорони навколишнього середовища, спрямовані на вирішення трансмежових або глобальних екологічних проблем, мають, наскільки це можливо, Грунтуватися на міжнародному консенсусі.
Принцип 13
Держави мають розробляти національні закони, що стосуються відповідальності і компенсації жертвам забруднення і іншої екологічної шкоди. Держави оперативним та більш рішучим чином співпрацюють також у цілях подальшої розробки міжнародного права, що стосується відповідальності і компенсації за негативні наслідки екологічної шкоди, нанесеної діяльністю, яка ведеться під їх юрисдикцією або контролем, районам, що знаходяться поза межами юрисдикції.
Принцип 14
Держави мають ефективно співпрацювати з метою утримання або завбачення переносу та переводу в інші держави будь-яких видів діяльності та речовин, які наносять серйозну екологічну шкоду або вважаються шкідливим для здоров’я людини.
Принцип 15
З метою захисту навколишнього середовища держави у відповідності зі своїми можливостями широко застосовують принцип прийняття засобів застереження. В тих випадках, коли існує загроза серйозної або незворотної шкоди, відсутність повної наукової впевненості не використовується в якості причини для відстрочки прийняття економічно ефективних заходів з упередження погіршення стану навколишнього середовища.
Принцип 16
Національна влада має прагнути сприяти інтернаціоналізації екологічних витрат і використанню економічних засобів, беручи до уваги підхід, згідно з яким забруднювач має в принципі покрити витрати, пов’язані з забрудненням, належним чином враховуючи суспільні інтереси і порушуючи міжнародну торгівлю та інвестування.
Принцип 17
Оцінка екологічних наслідків в якості національного інструменту здійснюється у відношенні передбачаючи видів діяльності, які можуть чинити значний негативний вплив на навколишнє середовища і які підлягають ствердженню рішення компетентного національного органу.
Принцип 18
Держави терміново сповіщають інші держави про будь-які стихійні лиха або інші надзвичайні ситуації, які можуть призвести до неочікуваних шкідливих наслідків для навколишнього середовища в цих державах. Міжнародне співтовариство робить все можливе для надання допомоги постраждалим від цього державам.
Принцип 19
Держави направляють державам, які можуть виявитися «затронутими», попередні і своєчасні повідомлення і відповідну інформацію про діяльність, яка може мати значні негативні трансмежові наслідки, і проводять консультацію з даними державами на ранніх етапах та з доброї волі.
Принцип 20
Жінки відіграють життєво важливу роль у раціональному використанні навколишнього середовища та розвитку. Тому їх всебічна участь необхідна для досягнення стійкого розвитку.
Принцип 21
Потрібно мобілізувати творчі сили, ідеали і мужність молоді світу з метою формування глобального партнерства, з тим щоб досягнути стійкого розвитку
і забезпечити краще майбутнє для всіх.
Принцип 22
Корінне населення та його общини, а також інші місцеві общини покликані відігравати життєво важливу роль у раціональному використанні і покращенні навколишнього середовища в силу їх знань і традиційної практики. Держави мають визнавати і належним чином підтримувати їх самобутність, культуру та інтереси, забезпечувати їх ефективну участь у досягненні стійкого розвитку.
Принцип 23
Навколишнє середовище та природні ресурси народів, що проживають в умовах гніту, панування та окупації, мають бути захищені.
Принцип 24
Війна неминуче здійснює руйнівну дію на процес стійкого розвитку. Тому держави мають поважати міжнародне право, що забезпечує захист навколишнього середовища під час воєнних конфліктів, і мають співпрацювати, за необхідності, у справі його подальшого розвитку.
Принцип 25
Мир, розвиток і охорона навколишнього середовища взаємопов’язані та нероздільні.
Принцип 26
Держави вирішують всі свої екологічні суперечки мирним шляхом і належними засобами у відповідності з Уставом Організації Об’єднаних Націй.
Принцип 27
Держави і народи співпрацюють за доброю волею і партнерства у виконанні принципів, втілених в даній Декларації, і в подальшому розвитку міжнародного права в області стійкого розвитку.
Джерело: Документ ООН A/CONF/151/26/Rev/1 (Vol/S). P/3-7.