Прикладна етика
7.2. Мораль і право: спільне і відмінне
Важливим етапом становлення предмета етики юриста було осягнення важливої проблеми співвідношення, взаємозв´язків моралі і права. Власне з цього починалися наукові дискусії цій проблемі в 19б0-х - 1970-х роках присвячено низку публікацій .
Не вдаючись до подробиць і тонкощів етичної рефлексії моралі як складного, мінливого щодо змісту і багатоаспектного явища пристанемо до варіанта робочого визначення моралі, запропонованого білоруською дослідницею І.Л. Зеленковою: мораль - це особливий спосіб регуляції взаємовідносин між людьми, заснований на розрізненні добра і зла. Найважливішою соціальною функцією моралі є узгодження вчинків окремих осіб з інтересами інших людей, певної спільності, суспільства в цілому.
Доречним після цього є нагадування про те, що вже з часів грецької античності мораль усвідомлювалася як міра панування людини над собою, показник того, наскільки людина спроможна бути відповідальною за себе, за те, що вона робить.
Давньогрецький філософ Епікур звернув увагу на шкідливість конфліктів між людьми для життя суспільства. Великий римлянин, класик античної медицини II ст. Клавдій Гален по-своєму оцінив руйнівну силу конфліктної ситуації, стверджуючи, що у боротьбі за здоров´я на перший план слід ставити вміння опановувати свої пристрасті.
Повертаючись до етико-філософської площини аналізу проблеми питання про панування людини над собою слід розглядати передусім як питання про панування розуму над пристрастями. Власне, людські чесноти є не чим іншим як облагородженими вихованням і самовихованням людськими пристрастями. Сама етимологія терміну "мораль" вказує на очевидний зв´язок цього соціального регулятора з характером, темпераментом людини. На практиці це означає, що людські афе-кти (пристрасті, бажання) можуть реалізовуватися при підтримці розуму чи всупереч його настановам.
Для Аристотеля перший випадок - коли пристрасті узгоджуються з настановами розуму - відповідає доброчинному, довершеному стану душі. Другий же випадок - коли пристрасті діють сліпо і примушують розум скоритися - є прикладом порочного, недовершеного стану душі. Таке розуміння механізму моральної регуляції створює образ моралі, сутністю якого є помірність, здатність людини обмежити себе в життєдіяльності, а, в разі потреби, і заборонити собі здійснення природних бажань.
Здавна відзначався історичний характер моралі, її функціонування у різноманітних мінливих формах. "Батько науки історії" Геродот (V ст. до н. е) констатував той факт, що кожен народ має свою мораль і вважає її за найкращу. Давньогрецькі філософи софісти наполягали на тому, що мораль має тільки відносне (релятивне) значення, відповідаючи умовам життя людей певного історичного періоду.
Етнографія XIX - XX ст. допомогла уточнити процес історичного становлення такого соціального регулятора як мораль. Мораль стала новою формою передачі і накопичення досвіду, відмінного від біологічного пристосування до середовища і природного відбору. Найпростіші суспільні відносини виникали як заперечення (табуація) цілої низки звичних для ранньої стадії розвитку особливостей життєдіяльності.
Так, під час своєї подорожі, Ч. Дарвін був шокований реаліями життя тубільців острова Вогняна Земля. Як і їх предки, вони з настанням страшного голоду взимку вбивали і поїдали старих жінок, а вже потім - мисливських собак. На запитання, чому вони так чинять, вогнеземельці простодушно відповідали: "Собачки ловлять видр, а старі жінки - ні". Ця відповідь дуже добре розкриває характер канібалізму131, практика якого була звичною на ранніх етапах життя первісної людини за умови, коли голод ставив під загрозу саме існування тої чи іншої людської спільноти. Як своєрідний пережиток тваринного пристосування до середовища, поїдання ворогів, чужинців, стариків і недієздатних з власного роду не було виявом аморалізму. Ця практика взагалі не підпадала під моральне регулювання. Тільки з часом під впливом зростання ефективності трудової діяльності, підсилення відносин кооперації та взаємної підтримки канібалізм відмирає. Спочатку заборона накладається на вживання м´яса і крові родичів (і подібний вчинок кваліфікується як найгидкіший злочин), а пізніше і чужинців.
Отже, і почуття кровної спорідненості, і визнання цінності людського життя є результатами тривалого історичного розвитку.
Залежно від рівня розвитку наукових знань, світогляду авторів маємо досить багату палітру концепції походження моралі. Аналізуючи розмаїття ідей, можна об´єднати їх у три групи - релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції моралі.
Релігійні концепції походження моралі
Для цієї групи концепцій характерним є тлумачення моралі як божественного за походженням явища. Уявлення про добро і зло, моральні закони, дані людині Богом. Саме добро постає в контексті релігійних концепцій як втілення божественної волі. Згадаймо більш близьку культурологічно нам, українцям, біблійну міфологему дарування людям моральних заповідей через Мойсея (Декалог, Десять заповідей - Вихід, гл. 20).
Ідея всемогутнього і всеблагого Бога допомагає віднайти підґрунтя для утвердження в свідомості людини моральних вимог і цінностей як об´єктивних, всезагальних і абсолютних. Заповіді Божі стають чіткими орієнтирами для людини у щоденному вирі розмаїття суб´єктивних моральних оцінок, крайнощів утилітаризму.
Однак винятково складною для релігійних концепцій походження моралі є проблема узгодження ідеї справедливого, благого і розумного божественного управління світом з наявністю у ньому зла, несправедливості. Розвиток релігійної практики і свідомості (особливо це стосується таких релігій, як іудаїзм, християнство і іслам) з необхідністю породжував потребу в теології (від гр. theos - бог і logos - слово, вчення), сукупності релігійних доктрин сутності і діянь Бога. І від самих своїх начал теологічні побудови повинні були розв´язати вказану проблему. Відповідний розділ теології отримав назву "теодицея" (від гр. theos - бог і dike - справедливість).
Як зазначає М.Г. Тофтул, проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом виявляється в системі запитань, перше з яких: чому злочинцям часто буває добре, добродіям погано? Типова відповідь (у результаті кожен з них отримає своє, заслужене) викликає інше питання: коли ж наступить це? Наприклад, добрий помер у безнадії, а лихий - у безкарності: де ж обіцяна відплата? Виводячи перспективу відплати за межі життя індивіда спочатку автори теодицей відносили відплату не до окремої людини, а до людського роду загалом. Це здавалося цілком справедливим в системі цінностей патріархальної моралі. Пізніші форми теодицеї стали апелювати вже не до вічності людського роду, а до вічності індивіда в перспективі есхатології .
Так, у релігіях Стародавньої Індії (зокрема, в брахманізмі, буддизмі), які, сповідуючи ідею переселення душ, визнається причинно-наслідковий зв´язок між заслугами і провинами в попередньому житті та обставинами наступного народження. У відповідності до таких уявлень душа праведника переселяється після смерті в тіло людини вищої, благороднішої варни, а душа злочинця переселяється залежно від характеру скоєного в тварину, рослину чи, навіть, камінь. Для віровчення давньоєгипетської релігії, пізнього іудаїзму, а особливо християнства та ісламу, характерними є ідеї відплати після смерті (тобто суду "на тому світі"). Згадаємо сцену психостасії з давньоєгипетської
"Книги мертвих", тобто зважування душі померлого на "терезах справедливості" у присутності бога Царства мертвих Осиріса.
Запитання звідки береться зло, якщо у світі панує усеблагий, усесильний та справедливий Бог, не може не збурювати душу віруючої людини. Пошуки відповіді породжують сумніви (мав рацію Екклезі-аст, стверджуючи, що у великій мудрості багато печалі!) у благості, справедливості, силі Бога. До певного часу логічним і переконливим був образ світу, в якому змагались бог Добра і бог Зла, що відобразила ідея морального дуалізму (зороастризм, маніхейство, богомільство, катаризм, язичницькі вірування слов´ян, де протистоять Білобог і Чор-нобог). Тоді зрозумілою ставала причина існування зла (у протистоянні бога Добра і бога Зла переважає останній). Однак релігійний монотеїзм вимагає морального монізму (тобто відмови від морального дуалізму і визнання морального Абсолюту, переваги Добра над Злом).
І все ж, якщо зло існує, то чому це є можливим? Чому люди страждають від зла? Можливо, Бог не спроможний його знищити? Тоді він не є усесильним. Можливо, Бог не хоче цього зробити? Тоді Він не є Благом. А коли розкошує і править людьми злочинець, Бог не є уособленням Справедливості.
Тлумачення в межах релігійного світогляду проблеми походження моралі применшують роль людини в процесі становлення моральної свідомості. Адже моральна самосвідомість постає в чимось абсолютним, що людина має прийняти без жодних сумнівів.
Натуралістичні концепції походження моралі
Найяскравіше, мабуть, виразив суть натуралістичних концепцій походження моралі видатний учений Ч. Дарвін. Він вважав, що мораль є не чим іншим якрезультатом еволюції інстинктів стадних тварин.Вона необхідна виду у боротьбі за виживання.
Позицію Ч. Дарвіна та його послідовників можна краще зрозуміти, якщо взяти до уваги бурхливий розвиток, успіхи наук про живу матерію в середині XIX ст. та прагнення вчених пояснити явище моралі, опираючись на наукові дані, отримані в результаті спостережень та експериментів. Мораль перестала бути своєрідним чудом і ставала цілком природним і закономірним явищем. Щире бажання звільнитися від теологічного тлумачення моралі переважало науковий зміст аргументів на користь концепції. Концепція природного походження моралі зводила соціальне до біологічного, ігнорувала якісні відмінності людської і тваринної психіки.
Основні ідеї цієї концепції були сформульовані у працях вже згадуваного Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна. Наприклад, Ч. Дар-він зазначав, що багато почуттів і здібностей, які є предметом гордощів людини, можна виявити і в тварин. Тварини постійно спілкуються між собою, попереджають одне одного про загрозу, взаємодіють під час полювання, виявляють піклування, турботу до своїх родичів, важко переживають самоту. Це було підставою для висновку про наявність у тварин моральних і естетичних почуттів.
На думку Ч. Дарвіна, крім любові і симпатії, у тварин є й низка інших якостей, які мають джерелом суспільні інстинкти та які можна було б назвати моральними якостями. Свої висновки вчений ілюстрував прикладами з життя тварин, зокрема, вказував на вияви морального почуття собак і слонів.
Видатний французький учений-фізіолог Шарль Летурно, що прославився, як і І.П. Павлов, своїми дослідами в галузі вивчення вищої нервової системи, писав про наявність почуття провини у собак.
П. Кропоткін захищав і розвивав ідеї Ч. Дарвіна стосовно походження моралі. Він підкреслював виняткові значення взаємодопомоги для збереження тваринних видів і людства, особливо для їх прогресивного розвитку і вдосконалення. Кропоткін писав: "Взаємодопомога, справедливість, моральність - такі послідовні кроки висхідного ряду настроїв, які ми пізнаємо при вивченні тваринного світу і людини... Висловлюючись образно, ми маємо тут всезагальний, світовий закон органічної еволюції, внаслідок чого почуття взаємодопомоги, справедливості і моральності глибоко закладені в людині зі всією силою вроджених інстинктів...".
П. Кропоткін називає ці три інстинкти інстинктами самозбереження, вказує на можливість їх послаблення у певної групи тварин або в тому чи іншому людському суспільстві під впливом різноманітних умов. Але, продовжує П. Кропоткін, "тоді ця група неминуче зазнає поразки в боротьбі за існування: вона йде до занепаду".
Г. Спенсер, опираючись на ідеї еволюціонізму, не відрізняв морального спілкування людей від стосунків у тваринному світі. У процесі еволюції мораль, на думку вченого, є засобом, що виник у відповідь на потребу пом´якшити боротьбу між егоїстичними та альтруїстичними нахилами, притаманними живій природі взагалі, зокрема і людині.
Мораль, писав Г. Спенсер, ґрунтується на принципах справедливості і доброчинності.Справедливість,на його думку, є право кожної людини на абсолютну свободу, що водночас повинна узгоджуватись зі свободою інших індивідів.Доброчинністювважав він дії індивіда, які приносять іншим людям насолоду і не мають на меті отримання винагороди.
Отже, натуралістичні концепції походження моралі мають вагомі аргументи, інтерес до яких періодично посилюється дякуючи новим і новим відкриттям в галузі досліджень складної поведінки стадних тварин, особливо приматів.
Однак ці концепції ґрунтуються на помилковому підході, за яким у сучасній науці закріпилася назваредукціонізм(від лат. reduction - повернення, відновлення) - спрощення, зведення вищого (морального спілкування людей) до більш простого, більш доступного для аналізу (поведінки тварин). До того ж прибічники цієї концепції зловживають для підкріплення її основних положень аналогією, яка не є науковим методом.
Соціально-історичні концепції походження моралі
Соціально-історична природа моралі визнавалися представниками різних філософських напрямів і шкіл. До їх числа можна віднести давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 до н. е.), англійського філософа Т. Гоббса (1588-1679), французького філософа Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), соціолога Е. Дюркгейма (1858-1917), німецького філософа, соціолога і політика М. Вебера (1864-1920) та ін. Найбільш послідовно й аргументовано розвивали ідеї цієї концепції філософи-марксисти.
Концепції соціально-історичної природи моралі виходять з того, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінних відносин. Використовуючи терміни А. Дж. Тойнбі, мораль стала відповіддю на виклик часу, соціальну потребу в узгодженні, регулюванні й координації трудової діяльності, а далі - виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, коли традиційні (до-моральні) засоби регуляції стали неефективними.
Головною функцією моралі стало забезпечення виживання людського роду за рахунок не біологічних механізмів, а соціальних - впорядкованості життя первісного колективу (роду), узгодження інтересів роду і окремого індивіду, що вже не збігались, "зняття" суперечностей, породжених процесами соціальної диференціації, перетворення "чужака", людини "іншої крові", раси, статі у близького собі, спорідненого, рівноправного партнера.
В радянській етичній літературі були найбільш поширеними дві точки зору на походження моралі. Одні автори припускали, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями і забезпечувала їх регулювання (О.Ф. Шишкін, Є.Г. Федоренко, С.С. Уткін, В.І. Іванов, Ю.І. Семенов та ін.). A.A. Гусейнов, Ю.М . Давидов, О.І. Титаренко та ін. наполягали на тому, що мораль виникає не з початком виходу з тваринного стану, а тільки на більш пізньому етапі історії становлення людини і суспільства, коли далися взнаки перші суспільні відмінності всередині племені, що потребували моральної регуляції.
Марксистська етика щодо пояснення походження моралі мала засадничу ідею, згідно з якоюколективна працястворила людину і стала джерелом всього людського (суспільного) в людині. На початку примітивність перших знарядь праці компенсувалась особливою виробничою силою - силою первісного колективу. Повна злитість людини з колективом була невідворотною особливістю цих часів. "Людина уособлюється як індивід лише в результаті історичного процесу. Спочатку вона постає як родова істота, племінна істота, стадна тварина..."13*.
Праця означала появу нової форми накопичення і передачі досвіду, відмінної від біологічного пристосування до умов середовища і природного відбору. Ця форма мала могутнє джерело саморозвитку - вдосконалення знарядь праці (а не тільки органів тіла). Процес праці стимулював і утвердження найпростіших суспільних відносин як звичаїв, традицій.
Узгодженістьу трудовій діяльності первісних людей, певно, не одразу досягалася способом морального регулювання. Як зазначали О.І. Титаренко і Ю.В. Согомонов, спочатку узгодженість дії досягалася виконанням природно-виробничих вимог. Ці природно необхідні вимоги не мали потреби в особливому, додатковому моральному забезпеченні, допоки люди не стали спроможними виробляти більше, ніж того було необхідно для їх фізичного існування. Первісній людині не доводилося вибирати рід діяльності, у неї не було вибору між працею в повну силу чи лінощами. У нашого далекого предка не було індивідуальної свободи вибору, а його дії, природно, виходили з потреб відповідати інтересам колективу. Лише з часом, з розвитком і ускладненням соціальних відносин - статево-віковим розподілом праці, виокремленням родів усередині племені тощо - з´являєтьсянеобхідність в усвідомленій моральній регламентації поведінки,в моральному підкріпленні певних соціальних відносин, регулюванні суспільних протиріч, що виникали і починали впливати на розвиток первісного суспільства135. Таким чином, у марксистській етиці праця зумовлювала розвиток всієї системи соціальних відносин, а посередництвом цього - виникнення такого соціального регулятора, як мораль.
Трудова діяльність поклала початок формування уявлень про "корисне" і "шкідливе", звичайно, з точки зору людини, що задовольняє свої життєві потреби. В свою чергу, ці уявлення стали підґрунтям для наповнення змістом понять моральної свідомості - "добро" і "зло" і відповідних категорій етики. Ще П. Лафарг, французький вчений і політичний діяч, переконливо показав, що поняття "добро генетично походить від слова "благо", що означало матеріальні предмети (у фр. мові - biens). Власне на це вказує і українська мова, українська казка (згадаймо традиційну формулу happy and в казці: "І стали вони жити і добра наживати").
Безперечно, переконливими в марксистській концепції походження моралі є висновки про час виникнення моралі, визначення її історичного характеру, аналіз соціальних передумов виникнення моралі, її функціонування в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості. До того ж ці висновки опираються на значний об´єм емпіричного матеріалу, який збагачується і сучасними відкриттями в галузях археології, етнографії, культурології, релігієзнавства, традиційного мистецтва.
Цей короткий екскурс в історію осягнення проблеми походження моралі та її ролі в житті суспільства допоможе нам краще зрозуміти взаємозв´язок моралі і права. Мораль і право виникли у відповідь на визначені соціальні потреби і продовжують служити регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами спільнот і суспільства в цілому.
Розвиток господарства і торгівлі, утвердження нових соціально-економічних засад, що здійснювали руйнівний вплив на традиційні засоби скріплення родоплемінних колективів, формування власне суспільних станів і класів,поява держави,що робить всі ці процеси системними і стимулює їх подальше прискорення і поглиблення, - все це потребувало вже якісно різних способів регуляції людського життя. Релігійно-магічні способи регуляції, безперечно, ще довго залишалися впливовими, але визначальними для подальшого розвитку соціуму стали раціонально-світські регулятори людської поведінки. З появою держави виникає й утверджується право як система соціальних норм та відносин, додержання яких саме й забезпечує сила і авторитет держави.
Отже, першою рисою спільного для моралі і права є те, що вони є засобами активної дії на поведінку людей і пов´язані з формуванням складної системи надбудови над економічним базисом суспільства.
Як відомо з історії, перші системи так званого писаного права утворилися шляхом відбору, пристосування до нових реалій і санкціонування традиційних, спонтанно сформованих звичаїв (так званезвичаєве право),укорінених в повсякденну практику релігійних норм тощо.
Таким чином, другою рисою спільного для моралі і права є те, що вони маютьодне джерело походження -звичаєву культуру, систему заборон (табу).
У моралі виражені уявлення людей про добро і зло, справедливість, честь і достоїнство, дружбу, любов, милосердя. Правова система державно-організованого суспільства закріплює вимоги моралі, життєво важливі для всього суспільства, своїми засобами впливає на формування переконань, затверджуючи в самосвідомості людини загальнолюдські цінності. Для того щоб бути справедливим і гуманним, право, безперечно, повинно мати опору на мораль.
Тому третьою рисою, спільною для моралі і права є те, що обидва соціальні регулятори покликаніутверджувати загальнолюдські цінності в суспільстві.
З певною долею спрощення можна стверджувати, що мораль і право складаються із загальних правил поведінки, які відображають історичний досвід "корисного" для функціонування суспільства, держави. Ці правила поведінки виражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві.
Отже, четвертою рисою, спільною для моралі і права, є те, що їх дія спрямованана забезпечення сприятливих умов(дисципліни і порядку) для продуктивної активності соціуму.
П´ятою рисою, спільною для моралі і права, є те, що вони мають нормативний характер, а для того, щоб утримати людину від порушення норм, уникнути негативних наслідків таких дій, в моральній і правовій регуляції поведінки використовуються різноманітні санкції.
Нарешті, вкажемо й на те, що тісний зв´язок моралі і права підтверджує і етимологія тих термінів, якими оперують спеціалісти в галузях етики, правознавства і судочинства. Адже злочин - це скоєне зло, антипод добра, а злочинець - той, хто чинить зло, той, хто протистоїть доброчинцю; зловживання - умисне використання зла як засобу для досягнення власної мети; правий суд - суд, що утверджує справедливість.
Поряд зі спільними рисами існують і суттєві відмінності в здійсненні регуляції поведінки людини і суспільних відносин мораллю і правом. Розглянемо їх з того, що звернемо увагу на існування в цивілізованому суспільстві двох принципово різних форм нормативної регуляції, що доповнюють одна одну. - регуляціїінституційної і поза-інституційної.
Якщо вживати термін "інститут" (лат. institutum - устрій, установа) у значенні "установа", що має певну предметну форму й цілеспрямовано створена для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій, зазначає український дослідник В.А. Малахів, мораль інститутом не є, /моральну регуляцію неможливо вважати регуляцією інституціональною. Саме цим, в першу чергу, моральна регуляція і відрізняється від правової регуляції, що здійснюється владою і опирається на авторитет такого потужного і впливового соціального інституту, як держава.
Як ми вже зазначили вище, спільним для моралі і права є те, що їх норми вражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку дисципліни і порядку в суспільстві. Для цього використовується як засіб різні форми примусу. В суспільствіпереконання- основний засіб впливу на людей. Але життя суспільства пов´язане із необхідністю вирішувати завдання, відмінні і навіть такі, що суперечать інтересам окремої людини. Тому коли недієвим є переконання, держава і суспільство застосовують примус.
Зупинимось на відмінностях застосування морального і правового примусу. Примусовість правових норм випливає, як ми вже вказали на те, із сили і авторитету держави. Волю держави реалізують армія, судові органи, міліція, система виправних закладів. Моральна форма примусу забезпечуєтьсяморальною свідомістю людини(сумління, сором) ісуспільства(громадська думка, осуд з боку колективу). Саме в цьому сила і водночас слабкість моралі як соціального регулятора. Адже совість137не завжди виявляється на висоті свого покликання - контролювати і критично осмислювати моральні настанови людини.
До речі, пам´ятаймо, що безсовісних людей немає, якщо, звичайно, не брати до уваги людей з патологічним розвитком психіки. Совість у людей завжди є, тільки вона різна. Тому й дозволяють собі люди вчинки, обирають лінію поведінки різної моральної цінності. Те ж стосується і громадської думки як морального засобу контролю поведінки. Вона може діяти, або залишатися бездіяльною, нею можна маніпулювати.
Наслідком інституційного характеру правової регуляції та позаінституційного характеру моральної регуляції є і відмінність моралі і права, яка полягає в тому, що право передбачаєкодифікаціючинних законів і норм. Чинне законодавство постає як скінченна кількість чітко визначених законів, норм. Це забезпечує достатньо легку процедуру перевірки їх фактичного виконання, адекватного тлумачення. Що стосується моральних норм, то спроба створити їх вичерпний кодекс приречена на провал, адже течія життя, неповторність моральних колізій вимагають відкритості моральних норм. Саме словосполучення "моральний кодекс"138містить живе протиріччя - моральна практика завжди є багатшою, розмаїтішою від навіть найдосконалішого опису механізму її регуляції.
Не збігаються повністю і цілі права і моралі як соціальних регуляторів. Право має все ж більш визначену ціль - встановити загальнообов´язковий для держави (і суспільства)порядок.Мораль же на перший план висуває виховання. Іншими словами, мораль має на меті формування своїми засобами громадянина, що як мінімум підтримує встановлений порядок, а як максимум кваліфікує його як справедливий, а чинне законодавство - як втілення справедливості. Всі розмови про підвищення рівня правосвідомості в державі полишені сенсу без врахування цієї моральної складової правового виховання.
Ведучи розмову про розбіжності між мораллю і правом, слід вказати і на те, що різняться джерела їх походження. Право є вираженням волі держави (і як би це нам подобалось чи ні - виразом волі пануючої економіко-політичної сили). Тому, обстоюючи інтереси державного життя, воно єдине і діє на всій території держави. Моральна практика в дійсності являє собою динамічне поєднання різноманітних ло-кальноспільнотних систем, моральних норм і цінностей, які відображають інтереси різних соціальних груп, станів, прошарків.
З точки зору логіки та історії право не таке об´ємне за змістом поняття, як мораль. Право як соціальний регулятор немов би "вибирає" з маси етичних вимог найбільшзначимі для стабільного функціонування держави (суспільства)і надає загальнообов´язкового характеру. Право немов би відсікає ті можливі варіанти вирішення ситуації морального вибору, які несуть потенційну загрозу для існування держави і життя суспільства.
Таким чином, право сприяє утвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Судові й інші правозастосовні органи, даючи юридичні оцінки, звертаються до відповідних моральних норм. Як те показує історія, в правових нормах безпосередньо закріплюється зміст моральних норм, відображаються моральні цінності. їх дієвість підсилюється юридичними санкціями. Право стає на захист моральних підвалин людського життя.
Моральна складова правових норм обумовлює їх ефективність, рівень правосвідомості громадян. Очевидним є те, що право повинне узгоджуватись з моральними поглядами суспільства. Впливаючи на процес правозастосування, мораль сприяє зміцненню громадянського порядку в державі.