Прикладна етика
6.1. Професійна діяльність соціолога в контексті актуалізації професійної етики
У сучасних умовах людина повинна стати справжнім суб´єктом соціального і духовного життя. її становлення як особистості передбачає, крім створення необхідних об´єктивних умов, засвоєння філософсько-світоглядної, економічної, політичної, правової, естетичної і моральнісної культури, всіх історично непересічних духовних цінностей.
У такий спосіб утворюється складний, багатоплановий і одночасно цілісний процес соціалізації, діяльності і самовиховання особистості. Всім компонентам цього процесу притаманне моральнісне начало. З багатьох складових духовного світу людини на перше місце сьогодні об´єктивно висувається, з одного боку, її високий професіоналізм, компетентність, діловитість, а з другого - моральнісна культура і соціально-етична зрілість. Саме вони утворюють основу сучасної інтелігентності, моральнісної культури особистості.
Отже, можна говорити про трансформаційні процеси всередині самої етики, яка, починаючи з другої половини XX ст. переживає появу і формування прикладної етики, основними елементами якої є нормативна, ситуативна і професійна етика. При такому підході загальнолюдські моральні норми і принципи конкретизуються і наповнюються новим змістом з урахуванням особливостей життєдіяльності різних професійних груп людей, специфіки рольової поведінки в різних ситуаціях (ділові, службові, міжпрофесійні стосунки та ін.). Прикладна етика, не ізолюючись, не відриваючись від теоретичної, а, навпаки, живлячись її соками, набуває справді моральнісного виміру, долаючи постійно існуючі загрози примітивного прагматизму, голої технологізації, знелюднення професійно-ділових відносин.
Стимулювання співробітництва етики з іншими сферами людинознавства (політологією, соціологією, психологією, антропологією, генетикою, екологією та ін.) дозволяє:
- пояснювати людську поведінку не фрагментарно, а комплексно, цілісно і всебічно;
- взаємно збагачувати і взаємодоповнювати понятійний апарат кожної із сфер етичного знання з врахуванням нових досягнень науки.
При цьому спостерігається зустрічний процес:
а) формування в надрах конкретних спеціальностей характерних тільки для них специфічних моральних норм і цінностей;
б) набуття спеціально-професійними нормами ширшого сенсу і перетворення їх у всезагальні норми, які застосовуються з однаковим успіхом і в інших професійних сферах - так, наприклад, демократичність як один з основоположних моральних (а не тільки правових чи політичних) принципів прийшов у всі сфери людської діяльності з політичної сфери, принцип справедливості первинно виявлявся як прообраз правової діяльності, потім став основоположним принципом юриспруденції, з часом він перетворився на загальнолюдську моральну цінність.
Для цих перетворень істотною є динамічна зміна ієрархії ряду цінностей в різних видах прикладної етики. Прикладом виступає формування "етики успіху", внаслідок чого майже не задіяне в межах класичної етики поняття "успіх" (вживалося тільки в контексті прагнення до досягнень як важливої життєвої настанови) перетворилось на базову і фундаментальну категорію етики сучасного бізнесу і менеджменту. Вона поєднує в собі, з одного боку, орієнтацію на морально-позитивну цінність успішних досягнень, власну самореалізацію і особисте самоствердження (слава, честь, повага), на моральність ризику у сфері матеріального вибору, а з другого - вироблення відповідного інструментарію із забезпечення такого успіху: змагальність, кооперація, правила чесної гри та ін.
Наявна диференціація і спеціалізація етичних норм і цінностей часто реалізується при допомозі розробки і використання різних нормативних документів. Цей процес неоднаково виявляється у різних сферах професійної діяльності і на даний час багато в чому має спонтанний характер. Виокремлюється кілька рівнів такої етичної побудови":
o такі, що претендують на універсальність і фундаментальність документи з назвами "етичний кодекс", "система цінностей", в яких поданий синтез базових цілей, а також цінностей і конкретних правил поведінки (за теоретичної і методичної ґрунтовності такі документи складні для практичного використання, особливо в тих структурах, в яких слабкі служби управління персоналом);
o прості, менш громіздкі, легкодоступні і більш оптимальні і дієві "правила поведінки", в яких конкретно відписуються моральні вимоги для певних професій і сфер діяльності;
o "заповіді" і "клятви", що містять разом із формалізованими нормами і цінностями також і ритуально-виразні елементи (процедуру прийняття "клятви", надання таким акціям публічного характеру і т. д.).
Разом з тим у деяких сферах професійної діяльності (письменники, художники, композитори, артисти) взагалі відсутні подібні нормативні документи (статути творчих союзів не можуть компенсувати цей пробіл) і моральна регуляція базується на внутрішніх опорах самого творця - його особистому уявленні про добро і зло, його ціннісних орієнтаціях, самоконтролі і самоцензурі. І все ж відсутність в даному випадку таких документів - це не стільки визнання недоліку, скільки констатація наявності такого факту.
Проте кодекс, правила, клятви і інші формалізовані документи ще не слугують гарантією цивілізованих професійних моральних відносин. На плідний вияв цього суб´єктивного (в контексті соціальних, суспільних відносин) фактора вирішальний вплив виявляє соціальна і духовна зрілість суспільства, рівень розвитку демократії і демократичних інститутів суспільства, сформованість правової і моральної свідомості, ефективність функціонування гілок влади - законодавчої, яка забезпечує розробку правової бази життєдіяльності суспільства і виконавчої, безпосередньо відповідальної за функціонування конституційно легітимних державних структур, в тому числі і прямо відповідальних за освіту, культуру, науку, засоби масової інформації.
Важливо не обмежувати "етичну побудову" тільки розробкою моральних кодексів, правових актів чи інших нормативних документів, а вкрай необхідно, щоб ці документи працювали.
Поняття професіоналізму. Етичний аспект професіоналізму
Професіоналізм - сукупність досягнутих індивідом теоретичних знань, практичного досвіду і професійних навиків у визначеній поділом праці сфері людської діяльності.
Професія - це готовність до виконання суспільно доцільної діяльності, що перетворює світ і максимально розкриває творчий, інтелектуальний і духовний потенціал особистості. Як соціальний процес вона пов´язана з певними предметами, знаряддями і результатами праці, які стають засобом людської діяльності, тобто засобом перетворення природи, створення суспільних відносин, і тим самим, засобом індивідуального розвитку людини.
Основою професії є праця. Професія ж служить джерелом здійснення певного виду праці. Все це визначає єдність і протилежність праці і професійної діяльності. Зміст професійної діяльності працівника постає як зміст його функцій, що виконуються у відповідності до поділу праці. Процес професійної праці складається із взаємопов´язаних і взаємодіючих речових і особистісних компонентів.
Професійна діяльність містить багато аспектів - економічний, соціологічний, етичний, психологічний, фізіологічний і інші. Для нашого огляду найважливішим виступає етичний. Його зміст полягає у тому, що сфера моральних відносин людей виявляється у професійній діяльності, їх моральних і ціннісних настановах, поведінкових пріоритетах, морально-етичних критеріях вчинків, здійснюваних людиною в контактах з колегами по роботі, в колективі, суспільстві.
Сучасний етап професіоналізації тісно пов´язаний із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу. Тут відбуваються процеси, що призводять до зростання інтелектуального і творчого потенціалу працівників сфери матеріального і духовного виробництва, що обумовлює тенденції по скороченню розриву у змісті і характері розумової і фізичної праці, теоретичної і практичної діяльності, матеріального виробництва і науки. Професійна діяльність все далі йде вперед в напрямі поєднання таких сутнісних сторін, як творча, пізнавальна, виховна, регулятивна, управлінська, споживча, естетична. А це вже підтверджує тенденцію до посилення цілісності в реалізації через професійну діяльність сутнісних сил людини.
У результаті бурхливого розвитку техніки і технології сучасна професійна спеціалізація все більше пориває із попереднім поділом праці. Тому у змісті професії все в більшій мірі реалізується творчий потенціал людини, що висуває нові вимоги до професійної підготовки людей.
Сучасний тип праці вимагає такого професіоналізму, в основу якого покладено системне навчання до початку роботи і вміння маніпулювати символами, яке необхідне у дослідній, конструкторській діяльності і програмуванні. Така професіональна кваліфікація вимагає трирівневої освіти: професійного навчання, формального навчання (школа) і культурної освіти. Причому остання повинна стати базовою і підготувати людину адекватно функціонувати в її соціальному і культурному оточенні.
Через підготовку людини до професійної діяльності виявляються її здібності, нахили, які потім реалізуються у суспільній практиці. У цьому процесі важливу роль відіграють всі ступені професіоналізації людини - від її професійної орієнтації до розподілу робочих місць на виробництві.
Професіоналізм як здатність людини до виконання доцільної діяльності, перетворюючої світ, не можна розуміти вузько - лише тільки з точки зору володіння певною майстерністю. Потрібен ширший підхід, який включав би духовно-моральнісні характеристики людини, без яких неможливе найбільш ефективне виконання професійної діяльності. Недарма у суспільній думці виникли такі поняття як професійна честь і гідність. Моральна суть людини набуває вияву у створюваних речах через майстерність. Остання поєднана з гідністю. І чим вища професійна майстерність людини, тим сильніше розвинуте в неї почуття гідності. Справжній професіоналізм також передбачає відповідальність працівника.
Професіоналізм включає і ставлення працівника до ефективності власної діяльності. Орієнтація на ефективність означає, що працівник бачить смисл діяльності у підвищенні результативності своєї професійної праці.
Професіоналізм- необхідна умова самореалізації людини в суспільстві, але тільки його недостатньо. Професіоналізм людини опирається і на інші сутнісні риси людини.
Сучасний професіонал повинен творчо мислити, самостійно вирішувати складні проблеми в конкретному виді діяльності. Крім того, йому необхідно у відповідності до змін виробництва удосконалювати свою кваліфікацію, адаптуючись до нових знань, техніки і технологій. Системне підвищення кваліфікації стає обов´язковою умовою успішної роботи будь-якої людини, зайнятої професійною діяльністю. Знання лежить в основі професійності. Через знання людина не тільки оволодіває об´єктом творчо, але й перетворює його ідеально. А суть буття і полягає у вільній творчій діяльності, у практичному перетворенні світу, чому й підпорядкована професіоналізація.
Професіоналізм передбачає формування інтелекту, що розуміють у даному випадку як здатність до вирішення нових завдань, здатність до отримання нового знання. Інтелектуальна культура, по-перше, передбачає, що для інтелектуальної діяльності необхідний певний запас знань. Особлива роль у необхідному, обов´язковому пласті знань відводиться саме професійним знанням.
Отже, інтелектуальний розвиток включає в себе і професійну компетентність. Причому грань тут достатньо умовна. Оскільки творчість, вміння знаходити принципово нові рішення вимагають широкої ерудиції, володіння знаннями з різних галузей, то тут постає проблема відбору інформації. По-друге, важливим є наявність культури мислення, без якої не може сьогодні реалізувати себе жоден професіонал у будь-якій сфері діяльності.
Таким чином, професіоналізм пов´язаний і з освітою. Здатність людини до праці залежить від рівня і якості загальних і професійних знань. Саме ці показники визначають інтелектуальний потенціал робітників і спеціалістів. Знання законів розвитку природи і суспільства, широкий кругозір, який формується в людини з перших кроків її життя, але особливо в процесі освіти, створює основу творчості на виробництві, в усій суспільно-корисній діяльності. Проте пряма механічна залежність між рівнем загальноосвітньої підготовки і професіоналізмом не завжди показова. Освіта створює основу професіоналізму, але останній не зводиться тільки до першого. Професіоналізм формується, в кінцевому рахунку, всім стилем життя людини, він істотно залежить і від особистісних рис людини.
Особливо тісно професіоналізм пов´язаний із моральною сферою життя людини, насампередтрудовою мораллю.Останню означуємо як систему норм і оцінок, які регулюють поведінку людини у сфері праці. У даній якості трудова мораль виступає однією із складових трудової мотивації. Вона має надзвичайне значення у професійній діяльності людини. Особистість, підготовлена в моральному відношенні до реальної професійної діяльності, легше адаптується до її нових умов. Конкретнівияви трудової моралірізноманітні:
o міра поширення трудових порушень трудової дисципліни;
o відношення до якості продукції;
o структура потреб, що задовольняються працею;
o співвідношення старанності і ініціативності в структурі основних характеристик особистості працівника;
o відносини "керівництво - підпорядкування" у процесі трудової діяльності та ін.
На основі цих індикаторів можна робити висновок про моральний еталон працівника-професіонала, який відповідає кожному конкретному періоду розвитку суспільства.
В сучасних умовах утверджується ряд нових моральних цінностей, відображення яких у професіоналізмі людини стає обов´язковою умовою її розумної ефективної діяльності. Наприклад, сучасному, а тим більше майбутньому працівнику-професіоналу доведеться навчитися усвідомлювати себе частиною природи. Необхідним виявляється формування основ виховання екологічно грамотного професіонала, який тільки і може забезпечити справді моральнісну організацію взаємовідносин людини і природи.
Стосовно безпосередньо людської праці, то на даний час потрібно ствердити її нову оцінку, виховати нове моральне відношення до трудової діяльності. Необхідно сформувати стійке усвідомлення моральної рівності не тільки різних напрямів професійної спеціалізації, але і різних форм суспільно корисної трудової діяльності. Якщо вона суспільно корисна, екологічно безпечна, служить засобом самоствердження особистості, то вона морально виправдана.
Праця, що дозволяє в найбільшій мірі самоствердитись людині, реалізувати себе, заслуговує високої моральної оцінки. І оскільки трудова діяльність як сфера застосування професіоналізму, постає не тільки як економічний феномен, але й моральнісний, то це все вимагає зосередження зусиль суспільства на вихованні типу цілісної особистості, всебічному розвитку всіх її здібностей і схильностей. Це, з одного боку, повинно якнайкраще підготувати її до професійної діяльності, а з другого - і це головне, дозволить кожній людині реалізувати себе в житті.
Професійна етика
Етика як наука досліджує свій предмет з конкретно-історичних, філософсько-світоглядних позицій у тісному взаємозв´язку з соціальними відносинами; вона розкриває закони виникнення й історичного розвитку моралі, її сучасний стан і функції, аналізує соціальну сутність моральності, обґрунтовує її історичну прогресивність. Предмет цієї науки завжди відчував вплив практичних запитів часу.
Етика розглядає людину в цілісності, єдності всіх її складових. Методологічне значення етичного пізнання полягає в тому, що воно має як евристичний аспект, який пов´язаний насамперед з досягненням нових знань, так і оціночний, який передбачає розкриття ціннісного змісту моральності.
Етика, вивчаючи предмет в його соціальній обумовленості з усім суспільним життям, науково обґрунтовує етичні категорії, принципи і норми, дає їх філософський і соціальний аналіз.
Узагальнюючи якісно нові моральні відносини в суспільстві, вона уточнює, розширює свій предмет дослідження, вивчає загальні закономірності моральної свідомості, визначає роль об´єктивного і суб´єктивного факторів у формуванні моралі, відкриває те нове, що вносить життя у її зміст, виявляє якими мотивами керуються люди, вчиняючи певним чином, чи можна взагалі піддавати людські вчинки моральній оцінці і який у такому випадку їх об´єктивний критерій.
Професійна етика має своїм завданням на основі методології етики обґрунтувати певну систему норм, що регулюють взаємовідносини людей у тій чи іншій сфері діяльності. Професій без специфічної моралі немає. Кожна володіє відносною самостійністю в суспільстві. Це накладає певні вимоги і певним чином відображається на моралі носіїв цієї професії.
В історичному плані (мірою поглиблення професійної диференціації) підвищується соціальна потреба в регулюванні відносин всередині трудових колективів і між ними. Ставлення суспільства до професійної діяльності визначає її цінність.
Моральна оцінка професіїобумовлюється в основному двома факторами:
1) тим, що дана професія дає об´єктивно для суспільного розвитку;
2) тим, що вона дає людині суб´єктивно, який моральний вплив здійснює на неї.
Будь-яка професія виконує певну соціальну функцію. Всі її представники мають свої цілі, призначення, особливості. У кожної професії - специфічне середовище спілкування, яке накладає свій відбиток на людей, незалежно від їх бажання. Всередині професійних груп формуються і підтримуються притаманні їм зв´язки і відносини людей.
Залежно від умов, об´єкта, характеру трудової діяльності і вирішуваних в її процесі завдань постійно виникає і змінюється багато своєрідних ситуацій, аж до екстремальних, які вимагають від людини адекватних дій, методів. При цьому виникають певні суперечності, обираються способи їх вирішення (зняття), досягаються успіхи, зазнають втрат. У професійній діяльності людина виявляє суб´єктивні почуття, вона роздумує, переживає, оцінює, прагне до нових результатів. У відповідних до цих відносин ситуаціях багато чого повторяється, стає типовим, що й характеризує самостійність професії, її моральні засади. Це, в свою чергу, ставить сталі вимоги до вчинків людей, обумовлює специфіку їх поведінки. Як тільки ті чи інші професійні відносини набувають якісної сталості, починають формуватися особливі моральні настанови, що відповідають характеру праці. Таким чином,виникає професійна моральз її основним елементом - нормою, яка відображає практичну доцільність певних форм взаємовідносин як всередині професійної групи, так і у взаємовідносинах її з суспільством.
Кожна епоха накладає на моральні професійні норми істотний відбиток, формує свої морально-етичні кодекси. З часом професійна мораль стає відносно самостійною духовною реальністю, починає по-своєму "жити", перетворюється в об´єкт осмислення, аналізу, засвоєння і відтворення, стає дієвою спонукальною силою для представників відповідних професій.
Цей процес активно відбувався ще в епоху феодалізму, коли в результаті інтенсивного поділу праці сформувалися багаточисельні професійні устави, кодекси (ремісників, суддів, лицарів, монахів і т. д.). Спочатку вони виражали прагнення представників вищих класів закріпити свої привілеї, а потім ця тенденція стала засобом економічного захисту, формою суспільного самоствердження.
У період Середньовіччя поглибились соціально-корпоративні розмежування, регламентування моральних відносин, відсталість моральних правил і приписів. Ці тенденції особливо посилились при капіталізмі. Бурхливий розвиток праці, супроводжуючі їх соціальні суперечності вели до анархії виробництва, загострення конкуренції, соціального песимізму і індивідуалізму, що в свою чергу, сприяло утворенню закритих кланів, корпоративних груп і формуванню притаманної їм моральної атмосфери і відповідних моральних уявлень.
Отже, розвиток, зміну норм професійної моралі супроводжують зміни в економічній, соціально-політичній, духовній сферах. Ці зміни відображають характер виробничих відносин, форми організації суспільної праці, рівень науково-технічного прогресу і т. д.
Професійна етика регулює моральні відносини людей в одній з основних сфер суспільного життя - трудовій діяльності (матеріально-виробничій, господарсько-економічній, управлінській, духовній, культурній). Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного виробництва матеріальних і духовних цінностей. І від того, якими за своїми моральними цілями і змістом є відносини людей у забезпеченні цього процесу, в дуже великій мірі залежить добробут суб´єктів праці і суспільства.
Підпрофесійною етикоюприйнято розуміти історично сформовану сукупність моральних приписів, норм, кодексів, оцінок, наукових теорій про обов´язкову поведінку представника певної професії, його моральні якості, що випливають із соціальних функцій і обумовлені специфікою трудової діяльності110.
Професійна етика у сфері етичного пізнання є конкретизацією загальних етичних норм, викликана до життя не тільки специфікою відносин професійних колективів до суспільства в цілому, але й особливістю особистісних відносин у професійній діяльності. Наявність специфічних відносин між людьми в професійних групах формує особливість моральних норм, покликаних регулювати ці відносини. За всієї своєрідності цілей і завдань тієї чи іншої професії, які породжуються різними соціальними умовами, в них є і сталі елементи, що випливають із самої природи професійної діяльності.
Суспільство розглядає моральні якості працівника як один з основоположних елементів професійної придатності. Загальноморальні норми повинні бути по-особливому конкретизовані в його трудовій діяльності із врахуванням специфіки праці, структури моральних відносин, притаманних цьому типу професій.
У сучасному суспільстві особисті якості індивіда досить показово виявляються і в його ділових характеристиках, відношенні до праці, рівні професійної придатності. Все це визначає надзвичайну актуальність питань, що становлять зміст професійної етики. Справжній професіоналізм спирається на такі моральні норми як обов´язок, чесність, вимогливість до себе і своїх колег, відповідальність за результати праці та ін. Характер трудової діяльності в постіндустріальному суспільстві об´єктивно диктує не тільки нерозривну єдність професійних і моральних якостей людини, але й передбачає якісно новий рівень реалізації останніх.
Проблематикаетики професійних групзводиться до такого кола питань:
1) моральний статус групи;
2) професійно типові ситуації, що вимагають певної позиції;
3) моральні обов´язки і критерії їх виконання, що витікають з етики;
4) моральні кодекси, сформульовані у вигляді зводу моральних цінностей і норм.
Специфічність змісту професійної етики може бути виражена по-різному. Визначальну роль при цьому відіграє загальна мораль, що надає професійній особливу якість і спрямованість. Професійна мораль, будучи функціональною, не може існувати сама по собі, поза загальною мораллю. При цьому загальне в професійній моралі завжди буде персоніфікуватися, перекладатися на тональність професійного звучання, відчувати зміни в кожному конкретному виді діяльності, по-своєму відбиваючись в конкретному середовищі.
У зв´язку з тим, що самі професії відрізняються не тільки за об´єктом і об´ємом трудових зусиль, але й за цілями впливу, розрізняють конкретні види професійної моралі і відповідно - професійної етики: етика політична, юридична, дипломатична, медична, педагогічна, театральна, етика менеджера, вченого, журналіста і т. д.
До представників вказаних і інших людиномірних професій суспільство пред´являє особливо підвищені вимоги, бо їх діяльність пов´язана з людьми. Важливою ознакою цих професій є можливість "вторгнення" в духовний світ людини, вплив на її долю, що й породжує особливі, часто делікатні моральні колізії. Все це утворює складну систему взаємоперехідних, взаємообумовлених моральних відносин.
Одночасно з професійними вимогами великий вплив на моральну свідомість і поведінку людей виявляють їх обов´язки в суспільстві, соціальній групі, колективі, сім´ї і інших утвореннях. Найтісніше поєднання нормативної і ненормативної моралі досягається на добровільній основі, коли відносини між людьми складаються як практична реалізація ідей, поглядів, принципів, оцінок, що містяться в моралі як формі суспільної свідомості і в нормативних - програмних, уставних і інших вимогах суспільства. їх одночасне формування здійснюється на основі суспільного й індивідуального буття, специфічних рис життя і діяльності відповідних професійних колективів, груп, спільнот. Моральні вимоги закарбовуються у свідомості людей і з зовнішньо діючого фактора переростають у внутрішнє моральне переконання, стаючи мотивом і стимулом поведінки як в професійній діяльності, так і в громадському місці і сім´ї. Внутрішньоколективні моральні відносини
- вища форма практичної моралі в суспільстві, яка акумулює в собі перспективні зміни у моральному прогресі людства.
Свої завдання етика не може вирішувати автономно, вона широко спирається на теорію виховання, педагогіку, психологію, інші суспільні науки, разом з ними стимулює етико-соціологічні напрями у вивченні людини. У комплексі наукових досліджень вона вирізняє моральні аспекти взаємодії особи і суспільства, сприяє перекладу морального ідеалу на мову конкретних виховних цілей і завдань. Важливими є не тільки позитивний соціально цінний результат діяльності людини, а й способи досягнення цілі, міра свідомості і особливо благородство внутрішніх мотивів діяльності людей, їх ціннісні орієнтації, настанови. А відступ від моральних норм, їх порушення, моральна вседозволеність
- все це призводить до деградації особистості.
Прикладне спрямування в етиці найпоказовіше розкривається в професійній етиці. Разом із загальними моральними уявленнями, притаманними кожному, у сфері професійної діяльності перед працівником постають питання про коло моральних, а не тільки службових обов´язків, якостей, необхідних для їх здійснення, певного типу поведінки з колегами, з іншими людьми. Йдеться про професійну етику певної людини.
Розвиток професійної етики являє собою діалектику загального і особливого. Для правильного її розуміння важливі методологія, методика етичних досліджень, що в професійній етиці набуває своєї специфіки.
Як і в класичній етиці, у професійній етиці застосовуються загальні і конкретні методи. Стосовно загальних, то вони залишаються незмінними і в професійній етиці. А специфіка трудової діяльності накладає свій відбиток і це фіксується і в процесі вивчення професійної етики та розкриття її особливостей. Тому у даному випадку варто наголосити на значимості конкретних методів дослідження.
Специфічні методи застосовуються головним чином для дослідження конкретних моральних проблем, в тому числі і професійної діяльності. Принциповою особливістю є те, що вони застосовуються на основі загальної методології і постають реальним проявом загального в конкретному, особливому.
Особливо велике значення для дослідження професійної етики мають соціологічні методи дослідження (аналіз різних статистичних матеріалів, особисті бесіди, опитування, анкетування і т. д.). Як і інші гуманітарні науки, соціологія звертається також і до математики, кібернетики, лінгвістики, психології та ін. З допомогою структурного підходу можна моделювати структуру моралі, пояснити функціональні зв´язки в ній.
Філософський же характер етики відкриває їй можливість застосування моральних оцінок до різних соціальних явищ і процесів, насамперед, до трудової діяльності. Але етична думка не скована професійною вузькістю підходу до реальних проблем. Володіючи відносною самостійністю, вона не лише дедукує з філософії і інших наук конкретні методи, а враховує специфіку власного предмета, виробляє і застосовує свій понятійний апарат, який постійно уточнюється шляхом включення нових і видозмінених класичних категорій, понять і т. д.
Етика в діалектичній взаємодії розглядає етичні категорії, принципи, норми, враховує, що вони відображають реальні моральні відносини, багатство морального життя суспільства. Якісна своєрідність об´єкта діяльності і характеру відносин у кожній професії (лікар - хворий, учитель - учень, керівник - підлеглий та ін.), а також її різні суспільні функції породжують особливі моральні професійні норми, вимоги, оцінки. Професійна етика не обов´язково повинна фіксувати всі відтінки кожної професії (різні довідники налічують тисячі найбільш поширених спеціальностей). Етика може виражати моральні вимоги обов´язкового не однієї, а груп професій, суспільні функції, завдання і призначення яких збігаються (лікарі, інженери, педагоги, керівники і т. д.).
У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які обслуговують ту чи іншу галузь людської діяльності.
Ці моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.
Змістом професійної етики є, "по-перше, кодекси поведінки, які приписують певний тип моральних взаємовідносин між людьми що є оптимальними з точки зору виконання ними своєї професійної діяльності, по-друге, способи обґрунтування цих кодексів, соціально-філосовське тлумачення культурно-гуманістичного покликання даної професії" .
Професійна етика вивчає:
o відносини трудових колективів і кожного спеціаліста зокрема до суспільства в цілому, класів, прошарків, їх інтересів;
o моральні якості особи спеціаліста, що забезпечують найкраще виконання професійного обов´язку;
o специфіку моральних взаємин спеціалістів і людей, що є безпосередніми об´єктами їх діяльності;
o взаємовідносини всередині професійних колективів і ті особливі для даної професії моральні норми, які виявляють ці відносини;
o професійну діяльність як моральнісну рису особистості;
o особливості професійного виховання, його цілі й методи. Обґрунтування морального аспекту взаємовідносин між людьми в
процесі праці передбачає:
- визначення мети трудової діяльності і її мотивації,
- вибір нормативних настанов і засобів реалізації поставлених цілей,
- оцінку результатів праці, їх суспільно-морального сенсу. Професійна мораль функціонує не тільки на рівні теоретичних
принципів і настанов, але й повсякденних уявлень та у сфері практики поведінки людей у різних видах трудової діяльності.
Професіоналізм і ставлення до праці є важливими якісними характеристиками моральних якостей людини. Вони мають первинне значення як в особистісній оцінці індивіда, так і в оцінці його як спеціаліста.
Оскільки професійна етика формується на основі характерних обов´язків і завдань професії, тих ситуацій, в які можуть потрапити люди в процесі виконання цих завдань, то останні впливають на її формування. В процесі праці між людьми складаються певні моральні відносини. В них є ряд елементів, притаманних всім видам професійної діяльності, насамперед таких:
o ставлення до суспільної праці;
o до учасників трудового процесу і
o моральні відносини, які виникають у сфері безпосереднього зіткнення інтересів професійних груп одна з одною і суспільством.
Зміст професійної етики відображає не тільки міру розвитку означених елементів моральних відносин, але й передбачає появу нових, додаткових, якісно особливих для певних професій.
Професійна етика не є наслідком нерівності у мірі моральності різних професійних груп. Але до деяких видів професійної діяльності суспільство висуває особливо високі моральні вимоги. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, які в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії з´являються там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров´я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення.
Специфіка трудової моралі тих професійних груп, об´єктом діяльності яких є духовний світ особистості, полягає в наявності сукупності особливих вимог, додаткових норм, які регулюють поведінку членів названих професійних груп у їх відношенні до об´єкту праці і через нього до суспільства, а також взаємини всередині цих професійних груп.
У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь досвід даного виду людської діяльності. Більше того, у деяких професіях навіть сама фахова спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Це насамперед стосується праці вчителя, лікаря, юриста.
Визначаючи міру довіри до працівника, суспільство бере до уваги не тільки рівень освіти, об´єм спеціальних знань, вмінь, навичок. Відносне протиставлення дії і вчинку, що відображає операціоналістський і моральний бік трудової діяльності, для таких професій нівелюється. Професійне одночасно виступає і як моральне.
Саме в цих сферах здійснюється безпосередній вихід на людську особистість і її долю. Саме тут особливо велика залежність однієї людини від іншої. Здебільшого саме в цих сферах індивід може опинитися (особливо у сфері медицини) майже в цілковитій залежності від знань, умінь, порядності та відповідальності іншого індивіда. Тому в означених галузях професійної діяльності виникає суспільний феномен особливої моральної відповідальності, породжуваної ситуацією граничної гостроти моральної колізії.
Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних кодексів, у сучасному світі у зв´язку з відкриттям новітніх інформаційних технологій, досягненнями науково-технічного прогресу, особливостями соціального розвитку та функціонуванням соціальних інститутів з´являється цілий ряд професій, у яких визріває внутрішня потреба в певних, пройнятих моральним змістом правилах. До таких відносимо й професію соціолога.
Це такі професійні сфери, в яких сам процес праці ґрунтується на високій мірі узгодженості дій її учасників, загострюючи потребу в солідарній поведінці. Приділяється особлива увага моральним якостям працівників тих професій, які пов´язані з правом розпоряджатися життям людей, значними матеріальними цінностями, деяких професій із сфери послуг, транспорту, управління, охорони здоров´я, виховання. Тут йдеться не про фактичний рівень моральності, а про повинність, яка, залишившись нереалізованою, може якимось чином перешкодити виконанню професійних функцій.
Трудова діяльність людей цих професій, більш ніж інших не піддається попередній регламентації, не вміщається в рамках службових інструкцій, технологічних шаблонів. Вона по своїй суті є творчою. Особливості праці цих професійних груп істотно ускладнюють моральні стосунки і до них додається новий елемент: взаємодія з людьми - об´єктами їх діяльності. Оскільки їх діяльність означає вторгнення у внутрішній світ людини, то моральна відповідальність набуває тут вирішального значення.
Моральнісна культура особистості
Ключовою ланкою професійної етики є моральнісна культура, якій відводиться особливе місце в структурі внутрішнього світу людини. Це пов´язано з її активним, діяльним характером. Така спрямованість чітко вирізняється як притаманна саме даному типу духовної культури.
Моральнісну культуру особистостіможна визначити як сукупність суспільно визнаних моральних норм, принципів і ідеалів, а також способів їх втілення в моральнісних аспектах діяльності людей. Дозмісту моральнісної культуривходить ряд взаємопов´язаних компонентів, які умовно можна об´єднати в такі три групи.
По-перше,це об´єктивні моральні цінності - настанови, норми, орієнтації, які дозволяють оцінити об´єктивну відповідність чи невідповідність вчинків людей інтересам розвитку суспільства.
По-друге,це суб´єктивні моральні цінності, тобто моральні ідеали, принципи, норми і правила суспільства, етичні теорії, а також буденна моральна свідомість.
По-третє,це багатоманітна сфера моральних аспектів діяльності людей.
Всі ці групи принципово важливі для характеристики рівня моральної культури суспільства і особи.
Відповідальність особи
Моральні цінності стають реальним фундаментом у формуванні моральної відповідальності на базі професійної свідомості. Сутність останньої полягає не тільки в осмисленні таких загальних понять як відповідальність, обов´язок, повинність, моральний вибір і т. д., але й у виборі і встановленні субординації моральних цінностей, перетворенні теоретичних етичних напрацювань в адаптовану для потреб конкретної сфери професійної діяльності специфічної, практично нової інформації і нових варіантів її використання.
Фундаментом формування відповідальностівиступають цінності, які визначаються такою функціональною природою:
а) орієнтир для життя людини, для формування її морального кредо;
б) втілення в поведінці людини цінностей, які задіяні як в етичному, так і в правовому нормотворенні, забезпечуючи таким чином діалектичний взаємозв´язок морального і правового регулювання духовного життя;
в) володіння цінностями з більшим творчим потенціалом у підтриманні соціальної стабільності, громадянської злагоди і порядку, виконання ними функцій своєрідних механізмів соціального контролю з опорою на моральні фактори, свідомість, самосвідомість і самоконтроль особистості.
Конкретність професійної етики
Моральні порухи у сфері професійної діяльності результативні тільки тоді, коли вони підкріплені професійними знаннями, вміннями і навиками. Для ефективної і високопродуктивної праці необхідний цілий ряд професійно-моральних якостей. їх обґрунтуванням займаються відповідні розділи професійної етики, що отримали статус самостійних наукових дисциплін (етика вчителя, лікаря, соціолога, дипломата та ін.). Зараз підкреслимо, що поняття професіоналізму не повинно розумітись вузько утилітарно, оскільки воно включає широкий соціально-моральнісний зміст. Будь-яка професія пов´язана зі своїми, притаманними тільки їй умовами праці, які накладають свій відбиток на моральні якості, психологію людей.
Конкретність професійної мораліможна розглядати у часовому і прикладному планах. Історично і соціально вона пов´язана з конкретною епохою, є явищем свого часу, відображенням відповідних суспільних відносин. Мораль не зводиться до правил етикету, які є лише зовнішніми ознаками професії. Мораль - це не суб´єктивна конструкція свідомості чи набір умовностей, вираз суспільної необхідності, яка породжена специфікою професійної функції працівників будь-якої сфери, реальними суперечностями трудового процесу.
Професійна мораль як елемент суспільної свідомостівиявляється на різних рівнях: чи у вигляді комплексу вимог (розрізнених чи слабко впорядкованих), чи нормативної системи. Між ними немає чіткої межі, за своєї якісної своєрідності ці форми професійної моралі не виключають повністю одна одну, хоча в різні моменти кожна з них займає переважне становище. Окреслені рівні морально-етичної регуляції професійної діяльності співіснують, взаємодіють, зберігають специфічні і набувають нових особливостей.
Конкретність не означає відриву професійної моралі від загальної. Пануючі в суспільстві моральні вимоги зберігають свій визначальний характер. Через професійну етику вони конкретизуються стосовно конкретних її сфер, напрямів, соціальних груп, співвідносячись із фактичним становищем своїх носіїв у суспільстві, їх функціями та інтересами. Повний аналіз моральних проблем професійної діяльності можливий тільки з урахуванням їх взаємозв´язків з пануючою в суспільстві мораллю. Розглядати їх ізольовано - означає допускати метафізичний розрив, протиставляти окреме загальному.
Головні критерії пануючої в суспільстві моралі, критерії оцінки моральної поведінки є основою будь-якої професійної етики. Це особливо чітко виявляється в гострих конфліктних ситуаціях, коли для їх вирішення потрібне звернення до загальної моралі, оскільки професійні вимоги виявляються взаємовиключними.
Загальна і професійна мораль - не ізольовані пласти єдиного цілого, а два взаємопроникаючі і життєдайні потоки ідей, принципів і норм. Загальна мораль трансформується в професійній діяльності через притаманні їй моральні повчання, веління і не протистоїть їй як щось відокремлене. Завдяки такому взаємозв´язку вплив загальних моральних настанов на поведінку людей посилюється, стає мобільнішим, спеціалізується, здобуває додаткового стимулу.
Таким чином, особливість професійної моралі полягає не в протистоянні її загальним моральним вимогам, а в можливості реалізації загальних моральних вимог з урахуванням специфіки певної трудової діяльності. Проте професійну мораль не варто сприймати лише як просту деталізацію загальних моральних принципів; це призведе тільки до заперечення її специфіки. Професійна мораль має свій предмет, свої особливості. Основними для кожної професії і груп близьких спеціальностей можна вважати такі показники:
o суспільне значення моралі для виконання професійного обов´язку;
o питома вага певних аспектів і моральних вимог, які мають особливе значення для даної професії;
o конкретне виконання моральних вимог і існування особливих правил, звичаїв, звичок.
Останні закріплюються у свідомості носіїв певної професії, відтворюються і передаються з покоління в покоління. Це виявляється як по відношенню до колег, до себе, об´єктів своєї трудової діяльності, так і до інших соціально-професійних груп і суспільства в цілому.
Специфічні особливості, звичайно ж, не звільняють членів професійного колективу, працівників тієї чи іншої спеціальності від дотримання встановлених у суспільстві принципів моральності. Загальне в професійній моралі персоніфікується, змінюється в кожному конкретному виді трудової діяльності, своєрідно відбивається у професійному середовищі.
Нормативність - визначальна риса професійної етики. Розвиток професійних норм ішов від конкретного до абстрактного. Спочатку їх значення було конкретним, воно ідентифікувалося з певною реальною дією, предметом. Потім поступово, в результаті довгої еволюції смислове наповнення таких норм набувало загального власне морального змісту.
Особливістю професійної етики є те, що в ній нормативність здобуває максимально конкретного смислу. Класичні етичні проблеми сенсу життя, призначення людини, сутності добра і зла, змісту морального обов´язку, обґрунтовані нею певні моральні принципи і норми отримують у професійній етиці конкретизацію стосовно до того чи іншого виду трудової діяльності.
Норми і правила професійної етики виступають як теоретичний розвиток і доповнення моральної свідомості суспільства. Крім того, в ній робляться спроби філософськи і науково вирішити ті ж проблеми, які стихійно з´являються у буденній свідомості в певних історичних умовах.
Для правильного осмислення цих проблем важливо співвідносити їх з конкретними запитами особистості, враховувати, в якому відношенні вони перебувають до історичних потреб і тенденцій розвитку людства. Таким чином, тут тісно поєднуються питання науковості, конкретності і нормативності професійної етики.
Сила нормативності моралі різна залежно від соціальної спрямованості професій, їх віку, міри інтелектуалізації і інших особливостей. Є професії, котрі несуть в собі колективістський моральний відбиток. І є професії, що мають індивідуальний, обслуговуючий характер. Одна справа професії зі сталими традиціями, психологією та ін. Інші професії порівняно молоді, у яких немає тривалої історії, міцних моральних норм. В одних професійна діяльність поєднує риси кількох видів праці і відповідна мораль несе комплексний характер, в інших - не настільки видимо засвідчуються моральна свідомість та її вияви в поведінці представників цих професій.