Прикладна етика
5.6. Мораль у політичних конфліктах
Сфера політики - це постійна можливість виникнення конфліктів. Більше того, саме в політиці конфлікти ініціюються як вияв реальних протиріч соціального життя. Власне політика є діяльністю по упорядкованому регульованому розв´язанню конфліктних ситуацій. Отже, морально-етична складова є необхідним підґрунтям для конструктивного розв´язання конфліктів.
У сучасних умовах політика безсумнівно потребує моралі. Якщо йдеться про державну владу, то вона відображає відносини нерівності. її виникнення і існування, з одного боку, є наслідком соціальної асиметрії в суспільстві, а з другого - така влада тією чи іншою мірою служить виконанню загальних суспільних справ, особливо тих, що пов´язані із задоволенням колективних потреб. Саме тому держава повинна виступати в ролі арбітра. При цьому основним в здійсненні державної політики є пошук шляхів до соціального консенсусу. На ґрунті консенсусу виникає не тільки політичний, а й соціальний контракт у суспільстві. Він не виключає боротьби різних соціальних груп, але ця боротьба органічно поєднується з пошуками соціальної згоди, поваги до справ всіх груп населення, гармонізації відносин влади і особи.
Якщо із самого початку тематизації взаємин політики та моралі їх продуктивна єдність вбачалась у досягненні спільного блага, то сучасне ліберально-демократичне суспільство загострює їх співвідношення щодо проблеми консенсусу як ефективного балансу у конфлікті інтересів суспільства, індивіда в умовах вільного ринку. Цього вимагають не лише складні системні умови. А й досягнутий рівень готовності особистості щодо свідомого ставлення до своєї участі в суспільно-політичному процесі.
Так, на думку багатьох дослідників (Е. Гіденс, У. Бек, 3. Бауман), характерною ознакою сучасності є рефлективність як здатність оцінювати і переоцінювати зокрема власну поведінку тих, хто є досить поінформованим членом соціальної спільноти. При такій активній позиції суспільні відносини як політичний простір розгортання життя є не просто наслідуванням від попередників. Вони створюються людьми у досить динамічному процесі. Тому орієнтація на "політику життя" (Е. Гіденс) забезпечує можливість вибору стилю життя з усіма вимогами до підвищення життєвих шансів для індивідів.
Це актуалізує у політичному процесі "демократичний діалог" як механізм прийняття рішень в децентралізованому механізмі суспільного обговорення, а не через інститут влади. У такій політичній практиці, яка в політичній та соціальній теорії означена як "демократія обговорення" (delibtration) суспільству особливо потрібен моральний консенсус, що і визначає введення в політику морального виміру. На думку теоретиків "деліберативної демократії" та сучасної комунікативної етики (Ю. Хабермас, Дж. Роулз, С. Бенхабіб), саме раціональний консенсус щодо базових моральних цінностей може бути універсальним способом розв´язання конфліктних ситуацій і проблем сучасного глобального суспільства.
Проте для здійснення продуктивного дискурсу необхідний ряд умов. Це, по-перше,культура толерантностіяк здатності до не силового, власне політичного, урегулювання конфліктів через пошук компромісів. По-друге, це оптимальна поведінка в конфліктних ситуаціях як здатність до активного їх розв´язання - пошуку домовленості у конфлікті інтересів як вміння вибирати найкращий на даний конкретний момент варіант у горизонті всезагального інтересу (блага), щоб забезпечити лад соціальної життєдіяльності без порушень базових цінностей та основних прав людини.
І врешті - цекультура вести діалог."Давайте навчимося розмовляти один з одним. Тобто давайте не тільки повторювати свою думку, а й слухати, що думає інший. Давайте не тільки стверджувати, але й розмірковувати, дослухатися до аргументів, бути готовим подивитися на речі по новому. Давайте спробуємо подумки прийняти кут зору іншого. Більше того, давайте спрямовано шукати всього того, що суперечить нашій думці. Вловити спільне у суперечливому набагато важливіше, ніж поспіхом відмітити те, що виключає позиції один одного, при якому вже немає сенсу продовжувати розмову" .
Аналізуючи політичні традиції розвинених демократій, можна віднайти показові приклади моральнісних засад діалогічного характеру політичної діяльності. Так, у політичній практиці США, говорячи про своєрідний неписаний кодекс честі парламентаря, Л. Пірс10наголошує, що успіх діяльності члена парламенту залежить, зокрема, від такого:
o вміння дотримуватися слова;
o готовність до компромісів;
o наполеглива праця;
o помірність (крайні й надмірні пропозиції можуть привернути увагу до їх ініціатора, потрапити на шпальти газет, однак вони навряд чи будуть прийняті у вигляді закону або постанови; людина ж крайнощів - у промовах, пропозиціях чи особистих звичках - відчуває труднощі у здобутті згоди й співпраці; навіть соратники починають сторонитися її);
o вміння не принижувати гідність суперників;
o спеціалізація у якійсь окремій конкретній галузі;
o терпіння, вміння висиджувати тривалі години безкінечних слухань в комітетах і комісіях, нерідко слухаючи суб´єктивні міркування або й відверті дурниці, затяжні промови своїх колег, що часто виголошуються тільки для того, щоб їх почули виборці;
o лояльність, вміння поважати закон, регламент тощо, здатність бути взірцем законослухняності;
o чесність;
o вміння доводити справу до кінця;
o вміння переконувати, ясно висловлювати й обстоювати власну позицію; професійна риса політика - мистецтво слухати, порозумітися навіть з тим, з ким він не згодний; політик - це співрозмовник;
o високий рівень культури й освіченості, широта поглядів і перспективність мислення, прихильність до нового в житті й політиці;
o ввічливість, вишуканість манер, зовнішня привабливість.
Далекоглядність, вміння передбачити, прорахувати наперед наслідки своїх дій - ще одне достоїнство сучасного політика. Важливою ознакою справжнього політика є вміння й потреба аналізувати свої дії, визнавати власні помилки, погоджуватися з аргументами інших, доводити свою правоту у тому числі і практичними справами.
Отже,політика як царина відносин соціальних груп і особистостейстосовно отримання й розподілу влади, інформації, благ сама в собі може мати різне ціннісне наповнення: слугуючи суто економічним інтересам, потребам локальних груп, націй, стаючи світовою. Політичні відносини можуть організовувати реальність, орієнтуючись на моральні настанови, або лише використовувати моральні аргументи як засіб легітимації влади й повноважень часто далеких від морального сумління осіб і груп, консолідованих певними інтересами.
Як бачимо, неодмінною умовою успіху громадського діяча є політична моральність, яка, зокрема, передбачає відмову використовувати усі можливі заходи для досягненні мети, вимагає підпорядковувати вчинки певній ідеї, ставитися коректно до суперників. Що вже казати про ввічливість, дипломатичність, делікатність і витонченість особливо у протокольних ситуаціях та регламентних процедурах, шанобливе ставлення до ідеалів і символів державності.
Напевне, можна вважати суспільним ідеалом стан справ, коли політичні діячі, лідери, депутати поєднують у своїх постатях суто людські, моральні чесноти, вболівання про благо громадян, непримиримість до несправедливості з фундаментальною фаховою підготовкою, професіоналізмом, навичками й досвідом політичного управління, державного підходу до проблем.
Політика інтегрує людські спільності мірою всеосяжності цінностей, які покладено в її власну основу. Саме тому політична етика, будучи важливим елементом політичної культури, створюємеханізм суспільної довіри,а тому забезпечує стабільне функціонування соціальної системи, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйнувати систему зсередини, якщо політична етика і політична система узгоджені між собою.