Прикладна етика
4.4. Соціальна відповідальність суб´єктів господарства
Моральний статус корпорації як колективного суб´єкта
Як вже зазначалося, активні процеси раціоналізації мислення та діяльності, які почалися в культурі Модерну, сприяли проголошенню в якості єдиної мети економічної діяльності постійну максимізацію власних інтересів з одночасним "звільненням" від моральних вимог та обмежень. У XX ст. така практика ведення господарства стає все більш безвідповідальною. "Безвідповідальності" суб´єктів господарювання сприяли загальні процеси інституціоналізації економіки, коли контроль над ринками та впливи на покупців у відповідності із своїми цілями почали здійснювати великі організаційні структури - корпорації. Звільнення від моральної мотивації персоналу комерційних компаній, недосконалість правових принципів країн, де вони працюють призвело до нехтування прав робітників та споживачів, забруднення навколишнього середовища та експлуатації природних ресурсів.
У наш час, коли основними агентами ринкового господарства є колективні суб´єкти - організаційні структури, неформальні об´єднання, корпорації, національні економіки в цілому, гостро постає проблема суб´єкту відповідальності. В повсякденному житті часто ведеться мова про моральний обов´язок багатих країн допомагати бідним країнам, аморальність та безвідповідальність компаній, що забруднюють навколишнє середовище або продають небезпечні товари. Отже, достатньо часто виносяться моральні судження щодо дій колективних суб´єктів.
Однак проблемності питання відповідальності колективних суб´єктів набуває на теоретичному рівні. В етиці суб´єктом - адресатом моральних вимог та зобов´язань є лише людські істоти. Корпорації, фірми, підприємства не є людьми в прямому сенсі цього слова. Корпорація сама по собі не має свідомості, совісті, почуттів. На таку фундаментальну відмінність між індивідуальним та колективним суб´єктом звернув увагу видатний американський економіст-теоретик Дж. Гелбрейт: "У особистості є душа; у корпорації її явно немає... Тільки особистість та родина несуть відповідальність перед Богом; вище керівництво підприємства, навіть якщо йдеться про корпорацію, що має найліпшу репутацію, не може потрапити в рай цілою групою".
Низка інших дослідників проблем колективної відповідальності (К. Гудпастер, Т. Дональдсон, А. Корлетт, Л. Мей, Д. Ріссер, П. Френч) фіксують такі важливі відмінності між моральним статусом корпорації та моральним статусом людей:
o можна вести мову про совість корпорації метафорично, лише з огляду на совість тих людей, що працюють в корпорації;
o лише людина є самоціллю сама по собі, корпорації не можуть бути самоцінними, а так, і не можуть бути моральнісними особистостями;
o той факт, що корпорація створюється та існує для певних цілей, ще не слугує доказом моральної виправданості її цілей;
o лише людина є носієм людських прав, корпорація такими правами не володіє (наприклад, право на життя, право на продовження свого роду), вона є носієм лише юридичних прав;
o дія людини набуває ознак моральності лише тоді, коли вона є добровільною та свідомою, вимоги добровільності для корпорацій повинні бути оформлені інакше;
o оскільки корпорація не може керуватися моральними мотивами через відсутність свідомості, предметом моральної оцінки є самі дії та її результати.
Всі ці відмінності та уточнення морального статусу суб´єкта засвідчують необхідність іншої, не індивідуалістичної інтерпретації моральних вимог, які були б звернуті до корпорацій. Певну проблемність реалізації моральнісної відповідальності колективних суб´єктів засвідчує, крім того, ще й обмежена відповідальність такого роду організацій. Це означає, що власники акцій компанії або засновники товариств несуть матеріальну відповідальність лише у межах їхніх майнових або грошових внесків у справу. Це позбавляє власників корпорації від персональної відповідальності, їхні персональні активи залишаються недоторканими. Не дивно, що доволі тривалий час провідною була ідея лауреата Нобелевської премії з економіки в 1976 р. М. Фрідмена, згідно з яким соціальна відповідальність бізнесу полягає в тому, щоб збільшувати свої доходи.
Діяльність компанії підкорюється головній меті - максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну товарів і послуг. Корпорації та інші організовані колективні суб´єкти можуть бути пов´язаними лише юридичними зобов´язаннями та регулюватися чинним законодавством і нести економічну відповідальність перед своїми акціонерами та власниками. Менеджери, які практикують "соціальну відповідальність", просто "крадуть" гроші у власників, спрямовують свої зусилля у ту сферу, що лежить поза їхньою компетенцією.
Така концепція відповідальності корпорації, що покликана лише слугувати інтересам акціонерів, наражалася на критику через очевидність наявності інших суб´єктів, які мали б ще більше зацікавлення в ефективності діяльності компанії. З кінця 70-х років XX ст. з´явилася нова концепція відповідальності перед "стейкхолдерами" - "зацікавленими особами" (І. Ансофф, М. Дошер, Р. Стюарт, Е. Ренманн, Р. Фріман). У зв´язку із розмежовуванням власності компаній від власності акціонерів керівники великих корпорацій та середнього бізнесу приймають не лише єдину вимогу "відповідальності перед акціонером" ("Shareholder"), але й відповідати перед всіма "зацікавленими особами" ("Stakeholder"). "Зацікавленими особами" в діяльності корпорації виступають різні особи та колективи. Так, без персоналу, який віддає більшу частину свого часу і енергії, здібності та творчій потенціал роботі, не було самої компанії. Оскільки вони вкладають в підприємство не капітал, а самих себе, то природно заслуговують на повагу й участь в прийнятті управлінських рішень. "Стейкхолдерами", на яких розповсюджується відповідальність є й постачальники, споживачі, місцеве населення, в якому розташоване підприємство, суспільство в цілому.
Сучасні дослідження корпоративної соціальної відповідальності, згідно з якою бізнес має чисельні соціальні, громадянські, моральні зобов´язання, спрямованні на зростання суспільного добробуту беруть свій початок з "концепції служіння" (Е. Карнегі), згідно з якою діяльність підприємства повинна охоплювати позаекономічні цілі, та "концепції соціальної відповідальності бізнесу" (Х.Р. Боуен), згідно з якою бізнесмени повинні проводити політику, приймати рішення та слідувати напрямам діяльності, які були б бажаними з точки зору цінностей суспільства в цілому.
Однією з впливових сучасних концепцій корпоративної соціальної відповідальності є модель А. Керолла, що являє собою багаторівневу піраміду. Перший рівень загальної відповідальності суб´єкта підприємницької діяльності та її фундамент - цеекономічна відповідальність,яка реалізується в максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну необхідних для суспільства товарів та послуг. Цей рівень відповідальності зумовлений базовою функцією компанії на ринку, яка пов´язана з отриманням прибутків.
Другий рівень - юридична відповідальність суб´єкта господарювання, що розуміють як необхідність слідувати встановленим суспільством правовим правилам-законам у досягненні економічних цілей. Третій рівень - власне етична відповідальність, що має вираз в здатності економічного суб´єкта через наявність ціннісних переконань свідомо виконувати суспільно корисні дії, які б відповідали нормам моралі. Четвертий рівень -філантропічна(дискреційна) відповідальність, яка спонукає компанію до дій, спрямованих на підтримку та розвиток добробуту суспільства через добровільну участь в реалізації соціальних програм.
У корпорації рівні відповідальності пов´язані із її членами. У великій корпорації законним контролером діяльності є рада директорів, члени якої відповідають перед акціонерами за підбір менеджерів, президента та віце-президентів. Члени ради директорів несуть відповідальність за стиль роботи корпорації, її стратегію, прийняття рішень, інтереси акціонерів, моральніс-ну атмосферу на підприємстві. Менеджмент корпорації несе відповідальність перед радою директорів за прийнятті чи неприйнятті рішення, фінансовий стан та ефективне управління підприємством, створення моральнісного клімату в організації. Менеджмент несе відповідальність і перед найманим персоналом, якому забезпечує належні та безпечні умови праці, що відповідали б моральним вимогам справедливості та неприпустимості будь-яких форм дискримінації. Персонал несе відповідальність за виконання найліпшим чином своїх професійних обов´язків. Корпорація в цілому несе відповідальність перед контрагентами та конкурентами за справедливі та чесні відносини з ними. Корпорація несе відповідальність перед споживачами за свою продукцію, надаючи належну правдиву інформацію щодо неї. Корпорація несе відповідальність перед широкою громадськістю та суспільством в цілому за не принесення збитків навколишньому середовищу, за безпечні умови життя на прилеглих до неї територіях та спеціальні зобов´язання у зв´язку із розширенням чи згортанням виробництва. Головну роль в реалізації таких зобов´язань повинно нести управління корпорації, але передбачається, що всі її члени повинні мати моральне відчуття своєї залученості до моральнісної відповідальності корпорації.
Отже, опис видів відповідальності та зобов´язань, що виникають перед корпорацією, дозволяє зробити висновок, що головними загальними моральними обов´язками корпорації є:
o вимога "не нашкодь", яка розповсюджується на всі напрями діяльності корпорації та впливає на характер відносин із персоналом, клієнтами, суспільством та природою;
o вимога не підривати свободу та цінності системи конкуренції, яка пов´язується із забороною хабарництва та участю у монополістичних практиках;
o вимога дотримання чесності, яка охоплює широке коло проблем, - справедлива компенсація збитків, правдивість реклами та маркетингових кампаній, забезпечення високої якості товарів та послуг;
o вимога дотримання вільно підписаних контрактів, яка засвідчувала б надійність контрагентів та довгострокові перспективи співпраці.
Етичні кодекси корпорацій як механізм соціальної відповідальності
Конкретизація моральних обов´язків корпорації перед своїми членами та "стейкхолдерами" відбувається в нормативно-ціннісних документах організацій - кодексах, хартіях, конвенціях, кредо та інш. Такі документи описують систему спільних цінностей та правил, яких слід дотримуватися в організації. Етичні нормативи розробляються з метою фіксації цілей організації, визначення етичних рекомендацій в процесі прийняття рішень. Отже, призначення етичних кодексів пов´язане із впровадженням в корпоративне середовище моральних принципів та норм, спрямованих на вирішення моральних проблем та спірних ситуацій та запобігання зловживань. Етичні кодекси в корпораціях виконують такі функції:
- регулятивну, здійснюючи регламентацію поведінки персоналу;
- ціннісно-орєнтаційну, транслюючи корпоративні цінності та орієнтуючи на корпоративні цілі;
- репутаційну, формуючи довіру до організації з боку контрагентів та підвищуючи інвестиційну привабливість компанії.
У змістовній частині в етичних кодексах зазначається "філософія організації" - етичні цінності та моральні принципи, покладені в основу мислення та дії керівництва організації. Далі йдеться опис нормативних вимог та стандартів поведінки членів організації. В деяких корпоративних кодексах лише перелічуються законні вимоги, в інших - конкретні вимоги щодо неприпустимості певних зловживань, а в деяких нормативна частина описує етикетні правила.
Але достатньо часто етичні кодекси в нашій країні являють собою некращі взірці адміністративного заформалізованого бюрократичного документа, які табуюють професійний простір, обмежують свободу вибору професіоналу. Це все може призводити до конфлікту професійного обов´язку добре виконувати свої зобов´язання та морального обов´язку діяти у відповідності до моральнісних норм і цінностей. Дуже багато ситуацій морального вибору робітників корпорацій ускладнюються тим, що їхня діяльність визначається чітко окресленими рамками, формалізованими процедурами, існуючими в колективі правилами.
Окрему людину змушують брати на себе вантаж відповідальності в тих умовах, які від неї не залежать. Тут показовою буде ілюстрація ситуації із запуском корабля "Челленджер" в січні 1986 р. Напередодні до старту корабля технічний помічник президента компанії, що проводила запуск, інженер Лунд, через технічні причини не санкціонував старт. Космічний центр - замовник проекту, вимагав від компанії дотримання терміну запуску, а президент компанії Мейсон наказав Лунду: "Зніми свою шапку інженера та одягни капелюх менеджера". Лунд змінив своє рішення та дозволив старт "Челленджера". Наступного дня корабель із екіпажем на борту вибухнув під час старту. Поведінка менеджера, яка ґрунтувалася лише на вимогах дотримання взятих на себе обов´язків призвела до моральнісно безвідповідального управлінського рішення, наслідком якого стала не лише загибель людей, але й втрата репутації компанії.
Отже, такого роду конфлікти провокують наукові дискусії щодо результативності етичних кодексів та характеру поведінки, що ним моделюється. Аристотельянці (Р. Соломон, Дж. Мур, Б. Макферлайн) наводять такі аргументи щодо неефективності етичних кодексів в протидії етичних порушень в професійному середовищі:
o характер та призначення таких документів викликають відразу у робітників, тому вони не бажають з ними знайомитися;
o спеціальні просвітницькі заходи адміністрації не перетворюють кодекс на реальний засіб впливу на поведінку, а знання положень кодексу є механічним, таким, що не пов´язаний із реальною мотивацією робітника;
o засадою прийняття морально значимих рішень є не знання норм кодексу, а особистісний приклад або авторитетний вплив;
o етичні кодекси виражають неповагу до особистих моральних суджень робітників, призводять до атрофії здатностей, необхідних для самостійного вибору, наслідком чого постають необдумані вчинки;
o ретельне унормування закриває можливість для обговорення, оскільки складається враження, що всі проблеми вже врегульовані.
Відомий англійський соціальний філософ 3. Бауман в аналізі організаційних форм поведінки приходить до висновку про те, що організація в цілому взагалі є інструментом забуття відповідальності, оскільки породжує "блукаючу відповідальність", коли члени організації позбуваються відповідальності, легко перекладаючи її один на одного. При цьому мора-льнісні міркування індивіда не мають значення, оскільки значущості набувають лише вказівки та організаційні правила. Унаслідок цього відбувається заміна сутнісної моралі технологічною, службовою, а замість індивідуальної совісті з´являється "замісна совість".
Найбільш жахливим є те, що дисципліна, педантичне слідування правилам, бездумне дотримання процедурних порядків здатне породити жахливі форми. У публічній риториці менеджменту великих корпорацій сьогодні все частіше звучать тези про те, що етична репутація соціально-відповідальної компанії здатна підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції та інвестиційну привабливість, знижувати фінансові збитки від можливих санкцій за невідповідальну поведінку, халатність та шахрайство з боку працівників. Але це може породити небезпеку інструменталізації моралі, використання її для досягнення прагматичних цілей - отримання більшого прибутку.
Крім того, використання моралі в якості інструменту управління може призводити до морального лицемірства з боку топ-менеджменту, коли до персоналу висуваються достатньо жорсткі вимоги, а для себе звільняється вільний від моральної відповідальності простір.
Попри зазначену критику в літературі з етики бізнесу наводяться аргументи на захист такої практики впровадження соціальної відповідальності:
- етичні кодекси не є інструкцією до виконання, вони завжди залишають простір для застосування фронестичних здатностей суб´єкта;
- досвід їхньої розробки є корисним для актуалізації почуття згуртованості, оскільки він дозволяє великій кількості людей замислюватися про своє професійне призначення та обов´язки в якості групи;
- у разі прийняття, кодекс не стає "закритим", він завжди залишає можливість вдосконалення в процесі широкого обговорення;
- кодекс може бути застосованим як документ, на який можуть посилатися робітники, коли їх змушуватимуть до дій, що йому суперечать;
- кодекс може слугувати критерієм, за яким можна складати судження щодо поведінки компанії.
Міжнародні нормативні документи та їх значення для реалізації корпоративної соціальної відповідальності
Крім етичних кодексів організацій важливою нормативною базою, яка забезпечувала б реалізацію проспективної корпоративної соціальної відповідальності, є міжнародні документи. В першу чергу, - це документи ООН, які безпосередньо пов´язані з проблемами міжнародного бізнесу, так і документи загального характеру. У 1974 р. з ініціативи так званої "Групи 77" - великої міждержавної організації країн, що розвиваються, була створена Комісія ООН з ТНК зі своїм Секретаріатом - Центром ТНК, яким було доручено підготувати Проект кодексу поведінки ТНК, який містив би норми і правила міжнародно-правового регулювання діяльності ТНК. У 1978 р. підготовлено план Проекту кодексу, в якому містилися юридичні та економічні зобов´язання згідно з нормами міжнародного права та моральні і соціальні вимоги. Так, в цей Кодекс були включені норми поваги до прав людини та фундаментальних свобод, утримання від корупційної практики, захисту навколишнього середовища, захисту прав споживачів, розкриття інформації. Але нажать, в ініційованих цим Кодексах дебатах не вдалося дійти згоди стосовно статусу цього документа і було вирішено, що він буде мати рекомендований характер у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН70.
У рамках ООН Економічною та Соціальною Радою (ЕКСОР) в 1974 р. була розроблена Хартія економічних прав і зобов´язань держав, в який були зазначені такі моральнісні принципи: рівність держав, мирне співіснування, мирне врегулювання спорів, добросовісне виконання контрактів, повага до прав та свобод, подолання несправедливостей, сприяння міжнародній соціальній справедливості.
У 2000 р. було підписано Глобальний договір ООН, який являє собою одночасно політичну платформу та практичну основу для діяльності компаній, які ставлять на меті стійкий розвиток та практику відповідальних відносин у бізнес-середовищі. Глобальний договір ООН спрямований на вирішення двох головних завдань: а) інтеграцію 10 принципів у сфері прав людини, трудових відносин, охорони навколишнього середовища та боротьби з корупцією, які отримали всезагальне визнання; б) стимулювання дій щодо підтримки широких цілей ООН у сфері суспільного розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття. Цей Договір являє собою ініціативу, яка засновується на добровільній звітності, відкритості та яка покликана доповнити традиційні методи управління господарськими процесами.
Отже, Глобальний договір пропонує компаніям прийняти, підтримати та здійснювати в реальному економічному житті такі принципи:
1. Ділові кола повинні підтримувати та захищати проголошені на міжнародному рівні права людини;
2. Ділові кола не повинні бути причетними до порушення прав людини;
3. Ділові кола повинні підтримувати свободи об´єднання та реальне визнання права на підписання колективних договорів;
4. Ділові кола повинні виступати за ліквідацію всіх форм примусової та обов´язкової праці;
5. Ділові кола повинні виступати за повне викорінення дитячої праці;
6. Ділові кола повинні виступати за ліквідацію дискримінації у сфері праці та зайнятості;
7. Ділові кола повинні підтримувати підхід до екологічних питань, заснований на принципі обережності;
8. Ділові кола повинні вживати ініціативи, спрямовані на підвищення відповідальності за стан навколишнього середовища;
9. Ділові кола повинні сприяти розвитку та розповсюдженню екологічно безпечних технологій;
10. Ділові кола повинні протидіяти всім формам корупції, у тому числі вимагання та хабарництва.
Участь у Глобальному договорі має низку практичних переваг для його учасників, до складу якого на початок 2011 р. входить близько 5300 компаній із 135 країн. Учасники мають можливість використовувати концептуальні засади для виробки та реалізації політики у сфері охорони навколишнього середовища та соціального розвитку, обмінюватися новими методиками, взаємодіяти з різними країнами в напрямі досягнення стійкого розвитку, мати доступ до широких баз знань та досвіду, пов´язаного із питаннями забезпечення сталого розвитку.
В Женевській декларації 2007 р., прийнятій на самміті лідерів Глобального договору ООН, зазначається, що такі спільні цілі як формування стійких ринків, боротьба з корупцією, захист прав людини та охорона навколишнього середовища надають можливість новому рівню партнерства та відкритості у відносинах між бізнесом та громадянським суспільством задля докорінної зміни світу. Відповідальне ведення бізнесу може привести до формування більш стійкої та інклюзивної економіки, а також до розповсюдження ідеалів корпоративного громадянства по всьому світові.
Зазначені міжнародні документи являють собою об´єктивну (виражену в текстах та у більшості випадках офіційно визнану державами) нормативну базу для аналізу конкретних проблем бізнесу, визначення критерію оцінок діяльності компаній та основу для формулювання справедливих вимог соціальної відповідальності, звернених до суб´єктів економічної діяльності. Наша країна не залишається осторонь від зазначених ініціатив. Сьогодні в Україні діють центри розвитку корпоративної соціальної відповідальності, консультаційні ради, розробляється національна нормативна база для розвитку та реалізації соціальної відповідальності бізнесу. Приблизно 140 українських підприємств є учасниками Глобального Договору ООН.
Методи підвищення моральної компетенції персоналу та соціальні ініціативи компаній
Крім існуючої нормативної бази, яка може залишатися суто декларативною, існують ще інші методи підвищення етичної компетенції персоналу корпорацій. Все більшого розповсюдження набуває практика навчання персоналу всіх рівнів компанії - від керівництва до виконавців -"етичні тренінги".Робітники знайомляться з етикою бізнесу, що підвищує їхнє сприйняття моральних проблем, які виникають у практичній діяльності підприємств. Введення навчальних курсів з "Етики", "Економічної етики", "Етики бізнесу" в систему вищої освіти та МВА є так само однією із ефективних форм виробки певної етичної чутливості майбутніх фахівців, що будуть задіяні у сфері економіки. Підтримка відкритого дискурсу щодо роз´яснення питань відповідальності та припустимості конкретної підприємницької операції в багатьох великих компаніях забезпечується безкоштовними"гарячими" телефонними лініями.
У складних і спірних ситуаціях виявляється потреба в "етичній експертизі", яка являє собою всебічний аналіз конкретного аспекту діяльності компанії. Результатом такої експертизи постає система пропозицій, спрямованих на покращення моральнісного клімату і репутації компанії, а також внесення корективів в практику діяльності організації. Всі наведені методи покликані закрити підприємство від етично безвідповідальних способів діяльності.
Але в сучасному ринковому господарстві Америки та Західної Європи існують також певні позитивні програми корпоративної соціальної відповідальності, які успішно втілюються в економічне життя та стають "відкритими" для всього суспільства. В економічно розвинених країнах існує низка соціальних ініціатив - спеціальних заходів, що здійснює компанія задля підтримки суспільно корисних справ та виконання зобов´язань щодо корпоративної відповідальності.
Основна спрямованість соціальної ініціативи "просування доброчинної справи" - це підвищення рівня обізнаності та зацікавлення суспільства певною соціальною проблемою. Компанії надають кошти, товари та корпоративні ресурси з метою викликати інтерес споживачів до доброчинної справи - добровільного пожертвування часу або будь-які ресурси для неї. Компанія British Airways в ході програми "Зміни на краще" з 1994 до 2002 р. за допомогою своєї цільової аудиторії - пасажирам зібрала понад 31 млн. дол., які пішли на підтримку Дитячого фонду ООН в 50 країнах світу. Пасажири жертвували вже непотрібну їм іноземну валюту, повертаючись із чужих країн протягом польоту, а питання розподілу ресурсів вирішувалися компанією спільно з UNICEF.
Проводячи кампанії з"доброчинного маркетингу",корпорація зобов´язується робити пожертви чи віддавати відсоток доходу на конкретну суспільно-корисну справу, ґрунтуючись на обсягах збуту продукції. Чи не найвідомішою та найтривалішою доброчинною маркетинговою кампанією нашого часу є ініціатива компанії Avon "Разом проти раку молочної залози". Починаючи з 1993, 600 тис. незалежних торговельних агентів компанії в США зібрали більш як 55 млн. дол., а в цілому світі понад 300 млн. дол. від продажу сувенірної брошки вартістю 3 дол. При цьому 83% виручених від продажу коштів йде на фінансування заходів із запобігання хворобі.
Найбільш традиційною із усіх соціальних ініціатив, які тривалий час залишались основним джерелом підтримки місцевих медичних, освітніх та мистецьких установ та організацій, мета яких - охорона довкілля, це "корпоративна філантропія". Шляхом прямих пожертвувань, найчастіше у формі грошових грантів, внесків або послуг, компанія віддає гроші доброчинним організаціям. Корпорація McDonald´s тісно співпрацює з благодійним фондом "Дім Рональда Мак-Дональда", якій асигнував більш ніж 400 млн. дол. на дитячі програми по всьому світі, фінансує програми "Мобільні клініки", "Родинні кімнати", які надають батькам житло, якщо їхні діти потребують лікування далеко від дому. Корпорація виділяє гранти та стипендії іншим організаціям, які надають медичні та інші послуги дітям.
"Волонтерська робота на користь громадян"- це ініціатива, суть якої полягає в тому, що корпорація підтримує і заохочує своїх працівників, партнерів, дистриб´юторів добровільно працювати для підтримки місцевих громадських організацій та доброчинних акцій. Працівники-волонтери можуть безоплатно надавати свій досвід, таланти, ідеї та фізичну працю для того, щоб виявити свою небайдужість до гострих соціальних проблем. З початку 1980-х років Levi Strauss&Co та її фундація виділили на боротьбу зі СНІДом понад 62 млн. дол. лише в грошовій формі. А працівники компанії відпрацювали багато тисяч годин, беручи участь у походах проти СНІДу та інших освітніх кампаніях, забезпечуючи хворих продуктами харчування тощо. Завдяки цій діяльності люди більше дізналися про причини хвороби та способи запобігання їй. Компанії IBM і Hewlett-Packard Company є найбільшими корпоративними благодійниками, які дають кошти, обладнання та волонтерів неприбутковим організаціям і навчальним закладам у всьому світі, допомагаючи покращувати якість життя за рахунок інформаційних та цифрових технологій.
Типові соціально відповідальні підходи до ведення бізнесу стосуються також проектування виробництва та модифікації технологічних процесів з урахуванням вимог безпеки та охорони довкілля, припинення випуску продукції, що вважа´ться шкідливою для здоров´я, надання повної інформації щодо продуктів, їх компонентів та потенційних ризиків, пов´язаних з їх використанням, розробки програм з охорони здоров´я працівників, забезпечення доступу до продуктів та послуг для людей з особливими потребами, захисту приватної інформації. Але у всякому разі, компанії, що здійснюють подібні ініціативи, оптимізують і самі соціальні умови розвитку бізнесу. Залученість до вирішення соціальних проблем держави надає бізнесу значні економічні переваги: зростання нематеріальних активів та інвестиційну привабливість, зміцнення конструктивної співпраці з персоналом, партнерами, громадськими організаціями, владними структурами.
Наявність етичних кодексів в компанії та її участь в Глобальному Договорі автоматично ще не засвідчує її соціальну відповідальність. Перевірка виконання моральних та соціальних зобов´язань здійснюється шляхом "етичного аудиту" або "соціальних ревізій", в яких оцінці підлягає звітність компанії щодо практики корпоративної соціальної відповідальності. Більш якісним показником вважається професійно підготовлена звітність зі сталого розвитку / соціальна звітність / нефінансова звітність з корпоративної соціальної відповідальності, яка здійснюється на засадах міжнародних стандартів нефінансового аудиту.
Нефінансове звітування- це документально оформлена сукупність даних комерційної організації, що відображає середовище існування компанії, принципи та методи співпраці з групами впливу, результати діяльності компанії в економічній, соціальній та екологічній сфері життя суспільства. Такого роду звітність є необхідною для того, щоб зіставляти та оцінювати результативність компаній у сфері сталого розвитку відносно вимог законодавства, кодексів, стандартів діяльності та добровільних ініціатив.
В останні десятиліття було розроблено низку керівництв та стандартів звітності, в яких фіксуються основні принципи нефінансової звітності та аудиту. Головними стандартами є Стандарт АА 1000 - стандарт відповідальності Інституту Соціальної та Етичної звітності; Стандарт GRI - Порадник із звітності по стійкому розвитку; Стандарт SA 8000 - Міжнародний стандарт соціальної відповідальності; Стандарт ISO 14000 - Міжнародний стандарт екологічного управління; Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 - Керівництво із соціальної відповідальності. В даних стандартах роз´яснюються основні принципи соціальної відповідальності як-то "підзвітність", "прозорість", "етичність поведінки", "повага до інтересів зацікавлених осіб", "дотримання верховенства закону", "дотримання міжнародних норм поведінки", "дотримання прав людини". Надаються поради щодо основних тем соціальної відповідальності та пов´язаних з ними проблемами, а також керівництва щодо введення соціальної відповідальності в практику організації.
Так, основними темами та проблемами соціальної відповідальності, що зазначені в Міжнародному стандарті ISO26000: 2010 є права людини (економічні, соціальні, громадянські, політичні права, проблеми дискримінації та ін.), трудові практики (трудові відносини, умови праці, охорона праці та безпека та ін.), навколишнє середовище (запобігання забруднення, стійке використання ресурсів та ін.), добросовісні ділові практики (протидія корупції, чесна конкуренція та ін.), проблеми, пов´язані із споживачами (чесний маркетинг, стійке споживання, захист здоров´я та безпека споживачів та ін.), участь в житті спільнот (освіта, культура, технології, соціальні інвестиції та ін.).
Оприлюднення нефінансової звітності призводить до появи запитань щодо правдивості тверджень та правильності надання інформації. Отже, перевірка фактів та верифікація достовірності кількісних та якісних даних звітів є необхідною складовою аудиту. Аудит нефінансової звітності може проводитися не лише аудиторськими компаніями, але й спеціальними структурами самого підприємства - внутрішнім аудитом, а також зацікавленими особами, наприклад, неурядовими екологічними організаціями. При цьому, справжня цінність аудиторського висновку полягає не стільки в підтвердженні достовірності інформації, а в тому, що компанія є прозорою та відкритою.
Як інструмент управління нефінансова звітність дозволяє аналізувати власну стратегію, залучати кращих менеджерів, створювати імідж відповідального роботодавця, підвищувати прозорість компанії, знижати нефінансові ризики, зміцнювати ділові відносини та розширювати ринки, полегшити доступ до фінансових ресурсів від міжнародних фінансових інституцій.
Отже, нефінансова звітність дозволяє продемонструвати своїм працівникам, бізнес-партнерам, акціонерам, споживачам, кредиторам ті інвесторам, державним органам та неурядовим організаціям рівень зрілості соціальної відповідальності компанії, що в свою чергу підвищить рівень довіри до компанії з боку "всіх зацікавлених".
Але не можна не звернути уваги на те, що на сьогодні концепція нефінансової звітності є складною для сприйняття багатьма компаніями. її підготовка передбачає витрату ресурсів, зокрема трудових, що не може дозволити собі малий і середній бізнес. Може викликати сумнів й моральна "чистота" звітування, оскільки деякі компанії здійснюють таким чином свої промо-акції як вид рекламної активності.
Зрозуміло, що хоча кількість соціально-відповідальних компаній зростає, залишається велика кількість підприємств, які не прагнуть до реалізації соціальних обов´язків. Якщо в результаті діяльності таких компаній з´являються очевидні негативні ефекти - завдаються збитки екології, безпеці або здоров´ю споживачів, порушуються права персоналу, то на ретроспективному рівні моральна відповідальність здійснюється череззасудження з боку громадськості.
В останню третину XX ст. у публічному просторі почали формуватися громадські рухи за охорону навколишнього середовища та конс´юмеристські рухи за розширення прав та впливів громадян-споживачів. На тлі глобалізаційних змін наприкінці 1990-х років активізувалися антиглобалістські рухи - громадські об´єднання, сформованих проти певних негативних аспектів глобалізації заради вирішення політико-економічних проблем. Хоча склад антиглобалістських рухів сьогодні є неоднорідним ("зелені", пацифісти, феміністи, націоналісти, ізоляціоністи, правозахисники та інші), що викликає внутрішні спори та конфлікти, тим не менш, його учасники мають спільні цілі.
Незважаючи на різну ідеологію, специфічні соціальні завдання, ці рухи об´єднали свої зусилля для вирішення конкретних проблем (наприклад, впровадження податків на фінансові операції задля спрямування їх для боротьби з бідністю, тиск на фармацевтичні компанії, що отримують надприбутки в країнах "третього світу") та мають спільні норми та цінності. Антиглобалістські організації обстоюють інтереси різних шарів населення, висувають вимоги національним урядам та міжнародним організаціям уразі виникнення соціальної несправедливості в різних сферах життя. їхньою метою є створення іншої глобальної культури, де транснаціональні організації та міжнародна корпоративна еліта, які відіграють найважливіші економічні та політичні ролі, були б підзвітні світовій спільноті.
Об´єднанню зусиль громадських організацій для виробки альтернативних соціально-економічних проектів слугує практика соціальних форумів. Так, головними принципами проведення Всесвітнього соціального форуму, який є альтернативою Всесвітньому економічному форуму, та низки локальних та національних соціальних форумів є відкритість, демократичність, дискусійність.
Таким чином, громадськість постає виразником загально значимих цінностей та може бути такою силою, що здатна впливати на формування моральнісної поведінки колективних суб´єктів та процедури управління в корпораціях. Морально мотивований тиск громадськості призводить до покарання "безвідповідальних" компаній, що виявляється у примусі до відновлювальних робіт та виплат компенсацій (у разі нанесення збитків). Як зазначають дослідники механізмів соціальної відповідальності75, стосовно до корпорацій прості судові попередження не будуть ефективними, якщо вони не постануть надбанням гласності. Навіть штрафи недостатньо можуть впливати на компанію, оскільки вони перекладаються як додаткові витрати до ціни товару чи послуг, які потім сплачує споживач.
Як засвідчує практика, дієвими є бойкоти товарів ТНК, що публічно проголошуються неурядовими громадськими організаціями та підтримуються громадськістю різних країн. Ще одним із дієвих способів покарання компаній є примус корпорації до організації публічного оголошення про свою аморальну поведінку, принесення публічного вибачення за свою діяльність, що дійсно здатне привести до змін у стратегіях та структурах ТНК.