Прикладна етика

4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства

Нормативні вимоги економіки та моралі в сучасних процесах раціоналізації господарського життя

Незважаючи на те що класична політична економія проголошувала "неетичний", "ціннісно-нейтральний" характер економічного знання, її історичні трансформації доводять, що вона ніколи не втрачала своєї морально-філософської основи, не залежно від того, чи визнавали це самі економісти. Хоча оформлення пошуків економічної теорії має математичну строгість, економічна наука залишається нормативно навантаженою настановами та судженнями про "найкращій стан світу", "правильні" цілі, мотиви, інтереси, способи дії, людську природу та інше. Головним завданням економічних наук є дослідження умов, які сприяли б зростанню ефективності задоволення потреб людини шляхом виробництва, накопичення, розподілу, збереження та використання різних благ.

Для отримання позитивного знання про господарство в класичній економічній теорії було сконструйовано абстрактну модель людини - Homo economicus, що має лише єдиний стійкий мотив максимізації власного інтересу, якій дозволяв би математично розраховувати економічні явища. Проблема "подолання" різноманіття мотивів щодо економічної дії вирішувалася шляхом відбору основного мотиву за критерієм калькуляції, сталості та повторювальності.

Оскільки етичні орієнтири, моральні мотиви, наміри, властивості характеру не підлягають виміру, вони виходять за межі розгляду й розрахунку. Далі конструюються певні ієрархії переваг, де "економічне" стає вищим за "неекономічне", "раціональне" - за "ірраціональне". Тим самим відбувається самовідокремлення економічної раціональності від інших видів раціональності, етичної зокрема. Наслідком цього постає нормативне перебільшення логіки ринку, зведення її в певний абсолютний принцип координації суспільства, що означає повну елімінацію моральної складової із життя людини. Згідно з такою логікою не ринок адаптується до соціальних відносин, а навпаки всі міжлюдські відносини детермінуються лише вимогами ринку.

На противагу "економічній логіці" в сучасних етико-економічних дослідженнях стверджується принципово інша нормативна позиція, згідно з якою раціональність економічної діяльності розглядається як послідовна та узгоджена дія, яка є варіативною, а належність до "економічного" не може вимірюватися лише ступінню раціональності. Людська поведінка виходить за межі вітальної доцільності, вона пов´язана з орієнтацією на етичні цінності та моральні норми. Поняття раціональності виводиться за межі максимізації корисності, та відповідно розширюються межі дослідження економічної діяльності.

Так, варіативність соціальної дії стверджувалась ще на початку XX ст. М. Вебером, який розрізняв традиційну, афективну, ціннісно-раціональну та цілераціональну діяльність. Досліджуючи історію розвитку економіки, німецький філософ та економіст зазначав, що господарство в традиційному суспільстві визначається "матеріальною" раціональністю, або "ціннісною раціональністю". Ціннісно-раціональна дія базується на переконаннях про обов´язок, гідність, на релігійних приписах, тобто має в своєму підґрунті віру в безумовну цінність певної поведінки як такої, незалежно від того, до чого вона приведе.

Це означає, що по відношенню до господарства застосовують етичні, політичні, утилітарні, гедоністичні, станові, егалітарні або інші критерії, а разом з ними ціннісно-раціонально, або змістовно цілераціонально вимірюють результати господарювання. У подальших процесах раціоналізації господарства відбувається зміна критеріїв, якими керується економіка, а головними умовами розвитку капіталізму стають раціоналізація виробництва, обліку, права та самого способу мислення. В модерному суспільстві стає наявною тенденція панування "формальної раціональності" - "цілераціональності", що має вираз в обчисленні та розрахунках, незалежно від змісту мети або матерії волі.

В аналізі нормативних вимог сучасної економіки П.Козловські так саме розрізняє "матеріальну" та "формальну" раціональності, але не в якості способу економічної поведінки, а в якості способу координації раціонально діючих індивідів. "Формальна раціональність" визначає цілі індивідів та координує процес досягнення ними своїх цілей за допомогою формальних правил. При цьому, координація та регуляція господарської поведінки виявляється здебільшого в її добровільному обмеженні (самообмеженні). Тим самим доводиться, що економічна поведінка регулюється не лише економічними нормами максимізації прибутків, але й моральними нормами, які здатні обмежувати свавілля.

Якщо економічна координація відбувається через систему ціноутворення в зовнішньому світі індивіда, то етична координація - "формальна етика координації" відбувається у внутрішньому світі людини, що приймає рішення шляхом узагальнення норм. Але при цьому важливу роль відіграє бажання та прагнення індивіда здійснити економічний та етичний вибір. Питання "Що я бажаю та до чого я повинен прагнути?" завжди передує питанням "Як це зробити найліпшим чином та найбільш доцільно?" та "Яке правило може бути всезагальним законом економічної поведінки?".

Тому, ще до здійснення економічної дії, необхідно мати уявлення про ціннісні якості, ціннісні переваги та суспільне значення тих чи інших благ. У такому сенсі "матеріальна етика благ" покликана формувати переваги та розвивати сприйняття ціннісних якостей благ ще до здійснення економічної дії, забезпечуючи мисленнєву "попередню координацію" дії індивіда. Тим самим етична рефлексія щодо формально визначених правил та ціннісних переваг створює мотиви для прийняття індивідуального або колективного рішення щодо відповідального ведення господарства.

Таким чином, питання раціональності дозволяє "навести мости" між етикою та економічною наукою, набуваючи конкретизації в проблематиці розумного ведення господарства, що охоплювало б етичний вимір (ціннісна раціональність) та економічний (цілераціональність). При цьому жодній із них не надається визначальної нормативної переваги, стверджується їхній діалектичний зв´язок.

Без цілераціональної економічної дії не було б великих досягнень наукового прогресу. Менеджер, якому бракує стратегічних навичок, буде досить безпорадним в господарчому процесі, як і абстрактний мораліст-філософ, що намагається вплинути на дійсність. Але й досить небезпечними є абсолютизація цілераціональності, автономізація економічної системи з одночасним нехтуванням моральними вимогами, що здатні породжувати соціальні кризові явища. Тому у вирішенні проблем сучасного господарства необхідне врахування його етичної складової, відповідно осмислення таких проблем можливе лише в процесі плідної співпраці нормативної економічної теорії та нормативної етики.

"Топос" моралі в умовах сучасної економіки: індивідуальна та інституціональна етика

Незважаючи на те що діяльність суб´єктів сучасної економіки достатньо жорстко детермінується логікою економічної системи, вона завжди має моральнісне навантаження. Проблема полягає в тому, як конкретно виявляє себе мораль в економіці, де її місце та як можна впливати на її дієвість для активізації етичних механізмів регуляції економічної поведінки. В сучасних етико-економічних дискусіях можна виділити різні напрями аргументації щодо цієї проблеми: індивідуальну та інституціональну етики. Ці альтернативи відрізняються стратегіями етизації економіки.

Індивідуальна етикавиходить із того, що регуляція економічних відносин здійснюються за допомогою економічних та моральнісних регулятивів. Економічна регуляція засновується на прагненні забезпечити максимізацію власних прибутків. Але її здійснення можливе лише через "сприяння" неекономічних механізмів. Низка етичних чеснот як-то довіра, чесність, порядність, обов´язковість, ощадливість, працелюбство, забезпечують саму можливість економічних взаємовідносин. Механізми совісті, сорому, засудження з боку близьких контрагентів - співпрацівників, постачальників, покупців, мінімізують зловживання в процесі господарської діяльності. Етика бізнесу (підприємницька етика) як індивідуальна етика прагне за допомогою закликів до совісті окремих підприємців, менеджерів, робітників впроваджувати в економічний процес моральні наміри. Отже, робиться ставка на прямий вплив на економічні відносини за допомогою моральної мотивації діючих осіб.

На рівні індивідуальної економічної дії економічний суб´єкт виявляє себе не лише як завзятий утилітарист, мотивований егоїстичними намірами, але як споживач, член колективу-організації, громадянин держави, що турбується про суспільне благо. Окремий індивід, як на рівні свого підприємства, так і в суспільстві в цілому, має право на вільний та критичний вираз своїх думок стосовно сумнівної з моральної точки зору поведінки виробника чи підприємця.

Необхідно враховувати й моральний обов´язок керівництва підприємства, що несе відповідальність за підприємницьку дію не лише перед власниками капіталу, але й перед всіма "зацікавленими особами", на які розповсюджується дія цього підприємства. Це означає, що ділові рішення необхідно орієнтувати не тільки на калькуляцію успіху, але й на самокритичну рефлексію щодо етичного змісту альтернативних ділових стратегій. Етична оцінка, критика, осмислення, прийняття ціннісних переваг та підпорядкування загальним моральним правилам суб´єктом господарювання створює можливості для моральнісно відповідального рішення. І в такому сенсі моральна поведінка означає не стільки обмеження, а скільки прояв свободи та легітимності діяльності економічних суб´єктів, визначення внутрішнього сенсу та цінності ділової стратегії.

Однак низка авторів (К. Гоман, Ф.-Х. Кауфман, В. Кербер, П. Ульріх) звертають увагу на те, що реалізація моралі на рівні підприємства залежить від ціннісних переваг управлінців. При цьому фіксується достатньо часто опортуністська настанова, характеристиками якої є значне я-центрування, орієнтація на досягнення успіху будь-якою ціною, матеріально-гедоністичне ставлення до життя, емоційне прийняття управлінських рішень. Зрозуміло, що такого роду настанови не можуть сприяти встановленню "моральнісного клімату" на підприємстві, якщо його розвиток буде блокуватися персонально управлінським складом.

Крім того, принципово важливим фактом, який не дозволяє сподіватися на зняття всіх проблем "індивідуалістичним" шляхом є те, що визначальна частина суб´єктів сучасної економіки представлена не фізичними особами індивідуалістами-підприємцями, а юридичними особами - організаціями, компаніями, корпораціями, фірмами. Юридичні особи крім великих розмірів, капіталу та доходів відрізняються перевагою групових, а не індивідуальних дій. В управлінні таких підприємств особлива роль відводиться групі (ради директорів, проектні групи), яка приймає рішення, що виходить за межі компетенції окремого індивіду. Зрозуміло, що такий колективний суб´єкт не може орієнтуватися на максимізацію приватного інтересу та індивідуального блага. На рівні колективної дії не спрацьовують індивідуальні чесноти, тим більше стає неможливим механізм совісті.

В умовах сучасної інституціоналізованої та напіванонімної економіки, коли контракт передбачає участь великої кількості посередників, які в опосередкованій формі пов´язані один з одним, виникає все більше спокус не обтяжувати себе моральними зобов´язаннями та витрачати власні ресурси. Нездатність індивідуальної моральної регуляції засвідчується й проблемою "фрирайдерства" - "безбілетника" (Trittbrettfahrer-Dilemma, Free-Rider Problem), коли суб´єкти набувають можливість отримувати безплатно суспільні блага за рахунок інших членів суспільства, але не бажають при цьому сплачувати витрати на їх виробництво.

Усі прагнуть користуватися суспільним благами - дорогами та парками, отримувати безкоштовну освіту, дихати чистим незабрудненим повітрям, але максимально при цьому знаходять можливості не платити податки, чи не встановлювати очисні спорудження на виробництві, мов лише від одиничного суб´єкту нічого не залежить. У великій групі окремий учасник є настільки незначним відповідно до загалу, що його дії не мають жодного значення, унаслідок цього не виникає докорів щодо аморальної поведінки.

Таким чином, інструментарій індивідуальної етики залучається дослідниками, коли розглядаються ситуації, в яких індивідуальна дія може бути чітко проаналізована, а оцінка результату не викликає сумнівів. На рівні невеликого підприємства, де існують тісні соціальні зв´язки, заклики до моральних почуттів та інтенсивне впровадження моральних норм здатні формувати "етику ближнього", яка не лише гуманізує економіку, але й оптимізує її. Це дозволяє багатьом авторам стверджувати, що мораль постає функціональним механізмом, що сприяє вирішенню соціально-економічних проблем. Такий інструментальний підхід щодо розуміння моралі своє завдання бачить в цілеспрямованому "використанні" моралі для імморальних цілей. "Керуючи" моральнісними цінностями, суб´єкти господарювання набувають додаткові засоби для найбільш успішної діяльності.

Через неможливість апеляції до мотивів, почуттів та совісті окремих індивідів на рівні ж великих підприємств та економічної системи мораль уможливлюється завдяки створенню певних умов сучасної економіки - "рамочного порядку". Етико-економічні дослідження, які застосовують інструментарійінституціональної етики,фокусують свою увагу на інституціональних умовах економічної діяльності з метою проведення інституціональних реформ і встановлення обов´язкових для всіх правил. Стверджується необхідність розмежування економічної дії та правил, згідно з яким ці дії відбуваються (наприклад, "ходи гри" та "правила гри" за К. Хоманом). Це зумовлено тим, що "місцем" економічної ефективності є сама дія, з її імморальними мотивами та засобами, а "місцем" моралі є "рамочні умови" - певні нормативні інституціональні рамки, покликані обмежувати негативні наслідки господарчої діяльності у відповідності до певних обов´язкових для всіх моральних вимог.

Отже, завданням інституціональної етики є створення "етики ладу" ("Ordnungsethik"), яка організовувала б інститути таким чином, щоб уможливилася б солідарність людей і справедливо зростав їх добробут. Таке інституціональне оформлення здійснюється через посередництво заснованого на добрій волі політико-економічного дискурсу критичної громадськості, в ідеалі - необмеженої кількості людей, всіх членів суспільства (Ю. Габермас, П. Ульріх).

У дискурсі відбувається обґрунтування моральних норм та стратегій, які складали б засади ефективного та соціально-відповідального господарства. Принципово важливим при цьому є подолання однобічної тенденції, що склалася в індивідуальній етиці, яка пропонує етичні заходи, спрямованні на "закриття" підприємства від етично безвідповідальних та небажаних способів діяльності на всіх рівнях за допомогою розвинутої етичної інфраструктури - етичних комісій, етичних комітетів, етичних кодексів. Обмеження вільного простору відношень у межах колективу може підірвати моральну здатність до відповідальності співробітників. Тому в інституціональній етиці робиться ставка на збільшення моральної автономії співробітників та на створення передумов для відкритого дискурсу щодо істинних цінностей та легітимних стандартів поведінки, які підпадали б під контроль з боку учасників процесу.

Етичні заходи, спрямованні на "відкриття" підприємства можуть призводити до необмеженості етико-критичної комунікації, не приховуванню інформації та оголошення про негативні дії, демократичності етично зорієнтованої системи управлінських процедур на рівні підприємств. Але у всякому разі необхідним є певний баланс між дискурсивно "відкритими" та вибірково "закритими" етичними заходами.

Ціннісно-нормативні орієнтири сучасного "суспільства добробуту"

Хоча класична політична економія розглядала діяльність економічних суб´єктів крізь призму власного інтересу, сьогодні вже не ставиться під сумнів те, що сучасна економіка не може бути орієнтованою на такий ціннісно-нормативний ідеал. В аксіоматику егоїзму не "вписуються" альтруїстична поведінка, солідарність, соціальні потреби, суспільні (мериторні) блага, які виробляють незважаючи на те, що принцип економічної раціональності вимагає не робити цього і бути "безбілетниками". Крім того, економічні суб´єкти демонструють різну поведінку стосовно одних й самих подій: як приватна особа індивід оцінює наявні альтернативи з позицій власного зиску, як громадянин держави або представник організації - з позицій добробуту суспільства або групи. Стає все більш очевидним, що сучасне ринкове господарство покликане реалізовувати не лише індивідуальні потреби, але й соціальні, носієм яких є окремі індивіди, члени різних спільнот і організацій, самі організації та держава в цілому.

Реакцією на практичне усвідомлення ціннісної переорієнтації постав заклик сучасної неоінституціональної економічної теорії (Дж. Гелбрейт, Д. Норт, Дж. Олсон, К. Ерроу) щодо максимізації суспільної корисності та суспільного добробуту як мети сучасної економіки. Отже, ціннісно-нормативним орієнтиром сучасного суспільства проголошується суспільне благо, яке формально можна визначити як загальнодоступну позитивну цінність, що відповідає добровільно прийнятим цілям суспільства та дозволяє здійснювати регуляцію суб´єктів у напрямі досягнення соціальної рівноваги та добробуту.

При цьому теоретико-нормативною проблемою постає не лише пошук механізмів для реалізації суспільного блага, але й навіть його визначення. Уявлення про суспільне благо є необхідним, оскільки воно слугує ціннісним знаменником, що слугує засадою для висловлення суджень щодо моральнісної виправданості існуючої економічної практики та інститутів. Суспільне благо в економічній теорії визначалось як дещо об´єктивне та незалежне від індивідуальних бажань (платонівська традиція), або як арифметична сума бажань індивідів (бента-мівська традиція), або як гармонія правильно зрозумілих та довготривалих інтересів (просвітницькі теорії "розумного егоїзму"). Економічна етика вносить й свої корективи щодо визначення суспільного блага: будучи позитивною цінністю, воно не може бути нав´язаним зовнішнім авторитетом, повинно відповідати консенсуально визначеним цілям суспільства та обмежуватися моральними нормами. Змістовно суспільне благо уявляється як:

- свобода;

- права громадян на гідне життя з урахуванням бажань та кваліфікації;

- допомога родинам у вихованні, освіті;

- стабільне економічне зростання поряд із зростанням рівня життя;

- соціальна стабільність та пенсійне забезпечення;

- соціальна допомога тимчасово непрацездатним;

- можливість соціально легітимних способів збагачення;

- міжнародне співробітництво та взаєморозуміння;

- створення та утримання культурних інститутів, що виробляють суспільні блага (законодавство, фундаментальна наука, культура, збереження культурної спадщини, охорона здоров´я).

Незважаючи на здавалось би правильний ціннісний набір орієнтирів для "суспільства добробуту", деякі з них викликають дискусії щодо обов´язковості їхньої реалізації. Так, сьогодні в економічно розвинених країнах масово розповсюджено зловживання "доброю волею" дієздатних членів суспільства з боку "андеркласу", який поколіннями живе на соціальну допомогу від держави та не бажає працевлаштову-ватися.

У свою чергу з боку працюючих членів суспільства не виникає солідарності з клієнтами системи соціального забезпечення та бажання безкорисної їм допомоги, що природно формувалися по відношенню до важко працюючих за низьку зарплату. Неоднозначно може бути оцінена свобода торгівлі як легітимний спосіб збагачення. Торгівля зброєю, лікарськими засобами та фармацевтичними препаратами в багатьох країнах супроводжується перманентними гучними скандалами. Відкриття країн "третього світу" для вільної торгівлі часто підриває цілі галузі національних економік, призводить до "всесвітнього піратства". ТНК, орієнтовані на нові ринки, активно продають заборонений та обмежений у промислово розвинених країнах товар, що може призводити до масових летальних випадків споживачів, оскільки не зустрічають опору слабких держав через корупцію.

Все більш ставиться під сумнів й необхідність необмеженого економічного зростання. Підвищення продуктивності праці, зростання доходів та вивільнення часу не призвело до продукування гідного життя та взаєморозуміння в суспільствах. Зворотнім боком економічного зростання постало безумне споживацтво, що породило феномен суспільства споживання. Зменшення природних ресурсів, втрата осо-бистісної відповідальності, речова залежність, духовна деградація, постійне прагнення вирізнятися від інших, а так і культ насильства та аномія (розпад системи цінностей) - ось характерні риси суспільства споживання.

Отже, панування ідеології неолібералізму, що задає єдиний орієнтир - економічне зростання та надмірне споживання, призвело до експансії капіталу та підриву соціальних зв´язків. Мешканці країн "золотого мільярду" мають високий рівень життя, але й прагнення жити за рахунок інших, атрофовану здатність до співчуття та нездатність відмовитися від благ, які надавали б реальні перспективи власним дітям, на користь людей, що живуть у слаборозвинених країнах.

Унаслідок невтримного економічного зростання та нерозумних споживацьких орієнтацій з´явилася особлива небезпека підриву самих основ існування біосфери - повне вичерпання ресурсів Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна власної генетики та генетики живих істот, знищення біологічного різноманіття. Реакцією на ці негативні ефекти економічної діяльності постало переосмислення підходів щодо вдосконалення суспільного життя. На стику трьох напрямів наукових пошуків - дослідженні зростання народонаселення та господарської діяльності, дослідженні способів вирішення економічних проблем країн "третього світу" та дослідженні раціонального використання природних ресурсів - з´являються концепції "сталого розвитку".

Уперше ідея сталого розвитку артикулюється в доповіді Г.Х. Брун-дтланда "Наше спільне майбутнє" на Всесвітній комісії ООН (1987) та набуває своєї подальшої розробки в таких міжнародних нормативних актах, як Ріо-де-Жанейрська Декларація про навколишнє середовище та розвиток (1992), Декларація тисячоліття ООН (2000), Глобальний договір ООН (2000), Иоганнесбурзька Декларація зі сталого розвитку (2002). Концепція сталого розвитку будується на нормативному засновку: суспільство має обов´язок повноцінно забезпечувати основні потреби кожного свого члену, а пріоритетна увага повинна надаватися найменш забезпеченим. При цьому звертається увага на такі уточнення нормативних вимог.

По-перше, проблема бідності повинна розглядатися в глобальному контексті. Прагнення до "кращого життя" повинно реалізовуватися не лише представниками країн "золотого мільярду", але й мешканцями країн, що розвиваються. По-друге, розв´язання цієї проблеми не може обмежуватися короткочасними перспективами, до уваги слід брати потреби майбутніх поколінь. По-третє, унаслідок обмеженості ресурсних можливостей нашої планети повинні бути враховані обмеження на їхнє використання. Таким чином, досягнення сталого розвитку вимагає спеціальних заходів, які реалізовувались би одночасно в економічній, соціальній та екологічній сферах.

Фактично висуваються вимоги не щодо зупинення економічного зростання, а зупиненні нераціонального використання природних ресурсів, зниження енергоємності господарської діяльності. Передбачається оптимальне використання обмежених ресурсів та використання екологічних технологій, у тому числі в добутку, переробці, створенні продукції та утилізації відходів. Щодо економічно розвинених країн, споживання яких є надмірним, висуваються вимоги переходу до нульового зростання та зниження споживчих стандартів.

Імперативно-ціннісні засади прийняття рішень щодо управління господарчими процесами

В класичній економічній теорії лібералізму, заснованій на філософії егоїзму та індивідуалізму (А. Сміт, Д. Рікардо), основою та джерелом добробуту суспільства вважалося накопичення національного капіталу, а показником його рівня було зростання кількості благ на душу населення. Передумовою зростання національного багатства класики одностайно вважали систему "природної свободи", яка витікала із концепції своєкорисного інтересу. Реалізуючи власний інтерес, індивід спрямовується "невидимою рукою" до мети, що зовсім не входила до його намірів - досягнення суспільного блага57. З цього логічно робився нормативний висновок про те, що свободі економічної діяльності не слід робити штучні моральнісні перешкоди, регламентувати її, оскільки "природні сили" ринкового механізми здатні гармонізувати конфлікти цінностей та норм.

Із обґрунтованої таким чином теорії рівноваги ринку, що саморегулюється, робився іще один принциповий висновок-вимога щодо невтручання в ринкові механізми з боку держави, якій відводиться лише роль "нічного сторожу" - захисту суспільства від насилля та здійснення строгого та безпристрасного правосуддя. Однак сама практика економічної діяльності в країнах Західної Європи в XIX - XX ст. показала практичну неспроможність класичної теорії лібералізму унаслідок очевидної неспроможності ринку до саморегуляції в ситуаціях недосконалої конкуренції, інформаційної асиметрії, негативних ексерналіях хижацької діяльності ТНК. Все більше стає очевидним, що держава зобов´язана слідкувати за правами всіх учасників ринку - виробників та споживачів та запобігати можливим збиткам.

У другій половині XIX ст. держава перестає розглядатися як інструмент, що забезпечує формальну рівність перед законом та інститут реалізації природного права - системи обов´язкових правових норм. І в економічній теорії, і в практиці економічної діяльності набуває свого розвитку концепція соціально відповідальної держави. Стверджується, що управління економічними процесами повинно відбуватися через посередництво державної політики, спрямованої на побудову соціального ринкового господарства, в якому матеріальні блага розподілялися б у відповідності до принципу соціальної справедливості заради досягнення кожним громадянином гідного рівня життя.

Погляд на державу як інститут, який забезпечує реалізацію справедливості у суспільних відносинах, в першу чергу притаманний представникам німецької історичної школи (Г. Шмоллер, Л. Брентано), яка критикувала економічний лібералізм. Ідеологами політики соціального ринкового господарства вважаються німецькі ордоліберали Ф. Мюллер-Армак, Ф. Бем, В. Ойкен та кейнсіанці з Д.Кейнсом на чолі. Практичним втіленням соціального ринкового господарства постали сучасні економіки Швейцарії, Німеччини, Австрії, Бельгії, Голландії, Скандинавії, в яких ринок вбудований в соціальну та політичну структуру. Соціальний порядок вільного суспільства будується на принципі субсидіарності (доповнюваності), згідно з яким виправдовуються певні заходи держави в галузі податкової, антимонопольної, цінової та соціальної політики. Держава врівноважує певні тенденції вільного капіталізму, яки можуть призводити до монополій і соціальної нерівності. Завданням соціальної держави є не лише гарантія дієвості права та закону, але й забезпечення соціальної небезпеки. При цьому лише ринкових та політичних механізмів для досягнення ідеалу соціальної держави буде недостатньо, тому велика увага приділяється моральній регуляції в аспекті особистої та колективної відповідальності58.

У другій половині XX ст. в теоретичних дискусіях з´являється нове пояснення механізмів управління економічними процесами, які повинні ґрунтуватися на інших імперативно-ціннісних засадах ніж ті, що були проголошені класичною та некласичною економічною теорією, оскільки вони не враховували відмінність індивідуальної та колективної дії.

Отже, спробою поєднати індивідуальний інтерес та колективне цілепокладання посталитеорії суспільного вибору,які були покликані надати відповідь на питання: яким чином колективні дії та соціальні організації (уряди, соціальні інститути, підприємства та фірми) здійснюють узгодження індивідуальних інтересів учасників. Американський економіст та лауреат Нобелевської премії Дж.Б´юкенен в дослідженні договірних засад теорій прийняття економічних та політичних рішень зробив спробу подолати дилеми колективної дії. Економістом пропонується двощаблева концепція суспільного вибору, що складається з попереднього конституційного та індивідуального постконституційного рівнів.

На першому рівні колективно розробляються правила та процедури прийняття політичних рішень, на другому рівні вже здійснюється безпосередньо економічна діяльність індивідуальних та колективних суб´єктів на засадах прийнятих правил. Отже, шляхом впровадження спеціальних конституцій, які містили б в собі кодекси норм та чітку систему санкцій, задаються зовнішні рамки для будь-якої політико-економічної діяльності. Тим самим повинен встановитися справедливий, відповідно моральний, соціальний порядок, який забезпечував би індивідуальні права громадян59.

Однак концепція Дж. Б´юкенена критикувалася за те, що не може бути одностайного узгодження конституцій серед політиків, а реформування законів наражаються на проблему примусової зміни на гірше економічного положення членів суспільства, які не погоджуються з таким законами.

Спробу вивести дану проблематику за межі суто політичної та економічної діяльності, залучити до вирішення цієї проблематики всіх громадян суспільства здійснює наприкінці XX ст. етична теорія, а саме етика дискурсу (К.-О. Апель, Ю. Габермас, П. Ульріх). Ця теорія закладає фундамент для визначення суспільних преференцій-цінностей та правил діяльності, яке здійснюється шляхом колективного вибору - через практику добровільного волевиявлення учасників громадських та підприємницьких дискурсів, процедурно оформлених для реалізації конкретних можливостей покращення життя.

Узгодження колективного порядку переваг для економічних суб´єктів відбувається в процесі публічного діалогу, а цінності, норми та правила, що виносяться на обговорення такого форуму вважаються обґрунтованими та схваленими лише тоді, коли відповідають інтересам всіх зацікавлених осіб. Тим самим суб´єктом вибору стають не лише політики та підприємці, але й "всі зацікавлені особи" - "стейк-холдери".

До стейкхолдерів відносяться акціонери, менеджери, контрагенти, навіть майбутні, ще ненароджені покоління. Отже, з´являється й потреба в обґрунтуванні прозорих правил, які дозволяли б співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей та з інтересами майбутніх поколінь по відношенню до широкого кола благ.

Однак реалізація колективного вибору в процесі публічного обговорення в реальній економічній практиці наражається на низку практичних проблем. По-перше, в чистому вигляді колективний вибір, що передбачає пряму участь громадян, фізично можливий лише у невеликих групах. По-друге, досвід локальних підприємницьких та політичних дискурсів засвідчує проблему "паралічу демократії" - нездатність прийти до узгодження через неповноту чи неможливість комунікації.

Великий масштаб підприємства або спільноти неминуче стикається з проблемою "фрирайдерства" - небажанням приймати участь в обговоренні через відсутність реального примусу до такої дії. Неспроможність комунікації може бути спровокованою відсутністю суб´єктів передбачуваної опіки через те, що вони ще не народилися, або суб´єктами діалогу не зможуть виступати неповнолітні чи психічно хворі особи, або через принципову неможливість спілкування ("дилема ув´язнених").

Представники дискурсивної етики вважають, що ця проблема може бути подоланою, якщо проводити "замісні дискурси" або "фіктивні діалоги". У таких мисленнєвих експериментах реально приймаючі участь громадяни повинні орієнтуватися на регулятивну ідею довготривалої комунікації та здійснювати процедуру універсалізації правил та норм, що підлягають обґрунтуванню . Але, незважаючи на таке уточнення, "псевдодіалоги" залишають за собою небезпеку маніпулювання власним ціннісно-нормативним переконаннями з боку тих осіб, що їх здійснює.

І по-третє, здійснена процедура вибору та обґрунтування етичних цілей та моральних норм ще не є гарантом того, що ці норми будуть реалізовані. Передбачаються, що суб´єкти, які вступають в комунікацію, чітко усвідомлюють власні інтереси, а разом з тим усвідомлюють ту межу, до якої вони можуть поступатися ними, оскільки в західному суспільстві наявні базові уявлення про суспільне та індивідуальне благо, є і розвинута здатність до компромісів.

Однак у пострадянському просторі, зокрема в Україні, склалася така ситуація, що існує неартикульованість фундаментальних інтересів, невизначеність базових цінностей як в зовнішній, так і у внутрішній економічній політиці. Не сприяє соціальному узгодженню і недосконале законодавство та відсутність традицій правового урегулювання конфліктів. "Ідеальна комунікативна спільнота" в умовах неповної, а часто і викривленої інформації в країнах "наздогінної модернізації" ризикує залишитися лише "ідеальною". Лише після вирішення проблем ціннісного вибору та культивування певних соціальних чеснот, можна створити ґрунт для моральної сфери роз´яснення легітимних правил поведінки, що стверджують взаємні обов´язки та права.

Отже, немає сумніву, що без наявності таких властивостей та чеснот як-то довіра, здатність до виконання боргових та моральних зобов´язань, солідарність, відчуття турботи та відповідальності жодна група та суспільство буде неспроможною досягати суспільні цілі. Впливовий американський соціальний філософ та економіст Ф. Фукуяма переконливо довів, що досягненню суспільного блага сприяють певні соціальні чесноти.

Досліджуючи різноманітні економічні культури, Ф. Фукуяма показав, що китайський, корейський та італійський фамілізм, японська здатність до трудової кооперації та високий ступінь моральнісної відповідальності за виконання взаємних зобов´язань, французьке неприйняття неформальних міжособистісних відносин та високий ступінь формалізації економічного життя, німецька порядність, самодисципліна та прагнення до постійного вдосконалення, американська комунітарність як здатність до добровільної організації різноманітних груп для спільної діяльності, не є наслідком спеціальних раціональних процедур та заходів, а є виявом партикулярних культурних традицій.

Отже, релігійні та етичні цінності, притаманні певним культурам, в тривалому історичному процесі здатні формувати певні нераціональні етичні навички та чесноти, які мають істотне значення для вдосконалення різних організаційних форм економічного життя.

Етичне коріння традиції дозволяє представникам комунітаризму - сформованого в 90-ті роки XX ст. впливового напряму в соціальній теорії, вбачати в ній "субстанцію" моральності конкретних культурних спільнот, оскільки традиція є не лише носієм цінностей і норм, але й засадою соціальної взаємодії та взаєморозуміння. Комунітаризм як моральна доктрина (Е. Макінтайр, Р. Рорті, Ч. Тейлор) вбачає шлях до відродження чесноти у культивуванні в спільнотах (від родини до держави) спільних цінностей та спільної відповідальності. Звідси, суспільне благо мислиться як змістовна концепція "гідного життя", яка визначає спосіб життя спільноти.

На ґрунті ідей комунітаризму лауреат Нобелівської премії з економіки 2009 р. Е.Остром запропонувала альтернативу і ліберальним і ор-доліберальним концепціям управління господарськими процесами. У своїх дослідженнях, які спирались на широку емпіричну базу, американська представниця напряму неоінституціоналізму довела, що традиційні місцеві громади часто розробляють дієві механізми прийняття рішень та ефективно впроваджують власні правила гри для вирішення можливих конфліктів інтересів між споживачами спільних ресурсів. Умовами ефективного управління суспільними благами дослідниця називає безпосереднє спілкування між учасниками розподілу благ, відому всім громадянам репутацію учасників управління спільними ресурсами, принцип довіри, який постає запорукою успішного менеджменту, довгостроковість інтересів, наявність механізмів санкцій.