Порівняльне літературознавство
2.1. Передісторія літературної компаративістики
Вважають, що порівняльне літературознавство як окрема галузь склалося в другій половині XIX ст., хоча зародкові елементи зіставних спостережень можна простежити ще з Античності (якщо не з часів руйнування Вавилонської вежі!). Це могло бути порівняння побуту і звичаїв різних народів, способу їх життя. Так, давньогрецький історик Геродот, порівнюючи греків і єгиптян, відзначав у своїй «Історії», що в Єгипті на відміну від Греції жінки торгують на ринку, а чоловіки вдома тчуть. Греки під час ткання штовхають човник угору, а єгиптяни - вниз. Греки пишуть літери й цифри зліва направо, а єгиптяни - справа наліво, до того ж у них існують дві форми письма: священне й загальнодоступне.
Важливим здобутком античної естетики (Платон, Арістотель) стала теорія літературних родів і жанрів, вибудувана на зіставленні генетичних, структурних і функціональних ознак різних типів поетичного мовлення.
Помітний поштовх до розвитку порівняльних студій дала епоха Відродження, коли зріс інтерес до античної культури, посилився інтерес до космополітичних тенденцій, розгорнулася «суперечка між стародавніми і новочасними», під час якої опоненти з´ясовували взаємини між античною спадщиною і новою літературою. Тодішні автори порівнювали твори грецьких і латинських авторів, віддаючи перевагу латинським, і зіставляли з творами античних письменників твори Данте, Петрарки та інших сучасників. У своїх «Пробах» ("Essays" 1580-1592) французький філософ Мішель Монтень виклав у новаторському есеїстичному стилі читацькі враження і роздуми, відзначивши переваги чіткого й піднесеного вірша Верґілія над «легковажним» віршем Торквато Тассо
Передумови для виникнення порівняльного літературознавства треба шукати не стільки в літературі, скільки за її межами: в процесі виникнення націй і зародження національної самосвідомості. Факторами, що відіграли важливу роль в оформленні компаративістики в самостійну науку, дослідники передісторії літературної компаративістики вважають націоналізм і космополітизм - характерні явища європейського суспільного життя епохи Класицизму і Просвітництва. Скажімо, в Україні висловлювалися думки про запровадження в літературу загальнозрозумілої, живої й мальовничої народної мови (О. Лобисевич, Я. Маркович); зауважене було й невичерпне джерело оригінальних сюжетів, здатних розбудити´в серцях співвітчизників високі громадянські почування:
треба з чуждих народов о храбрості, мужестві взискивать образцов.
Посмотри приліжно на предков своїх.
Арно Каплер аналізує праці тогочасних європейських учених, у яких містяться вимоги створити національну, вільну від усякого іноземного впливу літературу. В німецькій критиці XVIII ст. націоналістично налаштовані автори використовували такий спосіб, як «метафоризація імен». Клопштока, скажімо, часто називали «німецьким Гомером», Віланда - «Лукрецієм». З критикою таких порівнянь виступив Й. Ґ. Гердер у своїй праці «Про нову німецьку літературу. Фрагменти» (1767). Ставити на один рівень Гомера і Бодмера, якого в той час називали «Гомером Швейцарії», Гердер вважав помилкою і обґрунтовував свою думку всебічним аналізом творчості античного і новочасного поетів.
Тоді ж з´явилися перші розвідки з історії європейської літератури узагальненого плану, наприклад, широку панораму західної поезії подав у своїй праці «Про досконалість італійської поезії» (1706) італійський учений Лодовико Антоніо Мураторі. У «Філософських листах» Вольтера (1733) бачимо порівняльну характеристику англійської і французької літератур: автор віддає належне англійській толерантності й водночас протиставляє елегантності французької літератури «варварськість» англійської; він відзначає силу Шекспірового таланту, та все ж називає його п´єси «потворними фарсами» - це геній могутній, але, мовляв, шалений, несамовитий, до якого майже не можна застосувати естетичні критерії.
Порівняльний елемент, зокрема зіставлення різних видів мистецтва, містять філософсько-естетичні трактати Дідро, Лессінґа, Канта. Характерний приклад - праця Лессінґа «Лаокоон» (1766), у якій викладено міркування про відмінність між поетичним та образотворчим мистецтвом: перше існує в категорії часу, і його компоненти розташовуються послідовно один після одного, а друге існує в просторових вимірах, і його компоненти розташовуються один коло одного.
Провісником прийдешнього романтичного захоплення національно- культурною своєрідністю «епох та народів» і порівняльно-історичного вивчення національних літератур став німецький письменник і філософ Йоганн Ґотфрід Гердер (1744-1803). Його часто називають «першим літературознавцем», бо у своїх працях «Про нову німецьку літературу. Фрагменти» (1767), «Виписки з листування про Оссіана і пісні стародавніх народів» (1773) він відкинув теорію наслідування античних взірців, обстоюючи свободу поетичної творчості, унікальність «національного духу» (Volksgeist) кожного народу, своєрідність його культури, зв´язок новочасного письменства з національним фольклором. Учений вимагав розглядати чужі народи, їхню літературу лише з урахуванням специфіки їх національного розвитку. У збірці «Народні пісні» (1778-1779; друге видання - «Голоси народів у піснях», 1807) Гердер опублікував пісенні твори різних народів, зокрема слов´янських, і дав захоплену оцінку уснопоетичній творчості українців.
Так динамічний комплекс внутрішньо- і позалітературних чинників призвів до руйнування у XVIII ст. універсальної класицистичної поетики, виникнення відцентрових тенденцій і зацікавлення етнічними і видовими відмінностями духовної культури, що й створило, на думку Клавдіо Пльєна, можливості для зародження порівняльного літературознавства.