• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Прикладна етика

3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики

Проблема етичного ставлення до природи, моральних проблем взаємовідносин людини і природи, етики відносин до тварин і інше мають різноманітну спрямованість і простежуються у творах відомих мислителів, таких як Піфагор, Геракліт, Сенека, Августин Блаженний, І. Кант і багатьох інших та у релігійних концепціях, що спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.

Власне сам факт появи екологічної етики багато в чому обумовлений проблемами, які виникали в історико-культурному поступі людської цивілізації та досягнули своєї актуальності в кінці XX - початку XXI ст.

Засновником екологічної етики вважається американський еколог Ольдо Леопольд (1887-1948) і німецько-французький теолог, лікар та філософ Альберт Швейцер (1875-1965).

Мислителі з часів біблейських пророків постійно вказували на те, що "спустошення землі не лише шкідливо, але й дурно", саме так О. Леопольд обґрунтовував необхідність існування нової етики - екологічної в "Альманасі піщаного графства" (1980). Екологічна етика в екологічному смислі слова - це обмеження свободи дії в боротьбі за існування.

Концепція О. Леопольда та А. Швейцера являють собою поєднання етичного та екологічного аспектів, де конфлікт з природним світом є результатом надмірного використання природних ресурсів та відірваністю людини від цілісності земної спільноти.

Ідеї О. Леопольда та концепція А. Швейцера стали фундаментом для формування екологічної етики та одночасно й простором для різноманітного обговорення етико-екологічних парадигм щодо вирішення екологічних проблем у таких сферах знання, як екологія, етика, філософія, культурологія та ін.

Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлена в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. (Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика - соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки.)

Вперше філософський курс "Екологічна етика" введений у штаті Вісконсії (США) 1971 року. Особливо активно екологічна етика стала розвиватися в США, Великобританії, Австралії, Норвегії та Канаді.

Перші роботи присвячені екологічній етиці побачили світ ще в 1820-1840 роках і стосувалися місця людини в системі взаємовідносин "суспільство і природа". Початкові серії статей присвячених розробці екологічної етики належать американським дослідникам Д. Кобб мол.. В. Блекстоуну, Р. Рутлі; у 1972 р . організована перша конференція "Філософія і екологічна криза"; у 1975 р. X. Ролстон в журналі "Етика" опублікував статтю "Чи існує екологічна етика?".

У Росії вперше про етичне ставлення до природи та гуманність щодо тварин зазначено в "Уставі благочинія", виданому у 1782 р. А в середині XIX ст. першим, хто висловлював екоетичні погляди, був Л. Щербина, а також письменники І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой. У 1899 р. світ побачила книга С. Фішера "Людина та тварина. Етико-юридичний опис", яка вперше заявила про базові морально-правові принципи щодо живого іншого, де всі тварини заслуговують безпосередньої правової охорони заради самих себе.

Своєрідною передумовою у становленні екологічної етики на теренах панівної ідеології існуючого радянського режиму стала діяльність російського природоохоронного руху на початку XX ст., що представлений вченими-біологами Г. Кожевніковим, І . Бородіним, В. Талієвим, А. Семеновим-Тянь-Шанським і визначалася трьома основними тенденціями розвитку - утилітарною, науковою та естетико-етичною.

Ще у 1908 р. на Всеросійському з´їзді з акліматизації професор Московського університету Г. Кожевников вперше поставив питання про право первісної природи на існування. Природоохоронці акцентували увагу на унікальності і естетичній цінності пам´ятників природи (І. Бородін) і на моральному виховання в зв´язку з перспективами майбутнього всього людства, що особливо важливо у ставленні людини до навколишнього середовища; втраті відчуття зв´язку, пориваючи відносини з природою, дивлячись на неї лише зі сторони "вузького погляду" і наміру жити лише для себе (А. Семенов-Тянь-Шанський).

Великий внесок у розвиток екологічної етики як етики Землі, глобальної етики, етики виживання, етики глобальної солідарності репрезентованого науковими працями зарубіжних дослідників: Д. Кайфер "Біоетика", К. Шрейдер-Фречет "Екологічна етика", Д. Шофер і Т. Аттіг "Етика і навколишнє середовище", Р. Атфільд "Етика і екологічна турбота", Р. Елліот і А.Гейнер "Екологічна філософія", Т. Ріган "Межі землі: нові есе з екологічної етики", П. Сінгер "Звільнення тварин", Е. Лінзі "Права тварин", П. Тейлор "Повага до природи", Д. Па-смор "Людська повага", Р. Непі "Права природи", Л. Гребер "Дика природа як священний простір" та ін.

Саме в цей період особливого розвитку набуває філософія екології (Ж. Дорст, Р. Дюбо, Ф. Капра, Б. Коммонер, Дж. Рифкін, П. Шепард), де розглядаються взаємовідносини "природа - людина - суспільство); екотеологія, що висуває програми реформації традиційних релігій (Г. Альтнер, Р. Баєр, Г. Вуд, Ф. Джорансон, Д. Кобб, У. Лоудермілк, Л. Уайт, А. Уайтхед).

Проблеми екологічної етики знайшли відображення у різноманітних міжнародних та політичних документах (Міжнародна спілка охорони природи - IUCN, Програма ООН з охорони навколишнього середовища - UNEP і Фонд дикої природи - WWF) підготували Всесвітню стратегію охорони природи; Порядку денному XXI століття, доповідях "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого життя"; ЮНЕП; Екофорум за мир; Сеульська декларація з екологічної етики. А в 1985 році вперше затверджено принцип збереження будь-якого життя, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН.

У 1990 р. створюється Інтернаціональна спільнота екологічної етики (засновники Л. Вестра і X. Ролстон III) та Інтернаціональна асоціація природоохоронної філософії (Б.В. Фольц, Р. Фрідман), приділяючи особливу увагу екологічній етиці.

Вагомий вклад у пропаганду та втілення ідей екологічної етики в Україні належить діяльності українського дослідника В. Борейка та Київському еколого-культурному центру, основними завданнями якого є аналіз світового досвіду екобіоцентричних ідей, осмислення при-родоохорони як духовного досвіду людства, розвиток і поширення принципів екологічної етики.