Ситуаційний менеджмент
2. Аналітична основа та види державного регулювання кризових ситуацій
Аналітичну основу державного регулювання кризових ситуацій, а також фундамент життєдіяльності суспільства складають підприємства і домогосподарства, під час функціонування яких можуть виникнути різні види кризових ситуацій.
Згідно з теорії регуляції, кризи класифікують наступним чином:
- криза, як результат зовнішнього шоку — тобто ситуації, коли економічний розвиток заблокований через нестачу ресурсів, пов’язану з природними або економічними катастрофами;
- циклічна криза — ситуація, коли криза є закономірним явищем у розвитку соціально-економічної системи, що повторюється через певний проміжок часу;
- структурна криза — ситуація коли економічна і суспільна динаміка заходять у суперечність зі способом розвитку;
- криза системи регуляції — ситуація коли механізми, пов’язані з існуючою системою регуляції неспроможні змінити кон’юнктурні процеси;
- криза способу виробництва — ситуація, коли блокується вся динаміка відтворення економіки, загострення суперечності у найважливіших інституціальних формах, що визначають режим нагромадження.
Виокремлюють такі види державного регулювання кризових си-туацій [5]:
1-й — нормативно-законодавча діяльність;
2-й — управління виробництвом;
3-й — перерозподіл доходу (ефективне розміщення доходів держави для задоволення інтересів членів суспільства);
4-й — фінансове регулювання, тобто управління сукупністю грошових засобів, які є в наявності домогосподарств, підприємств чи держави, а також джерелами доходів, витрат.
Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел недостатньо для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке рішення, Верховна Рада виходить із принципу фінансової підтримки насамперед життєво важливих виробничих структур підприємств та організацій. Існують критерії вибору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки [4, с. 150-151]:
- використання нових, ефективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;
- експорт конкурентоспроможної продукції;
- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;
- вирішення проблем енергозбігання;
- збереження науково-технічного потенціалу;
- наявність ринків збуту продукції в країні і за кордоном;
- високий рівень менеджменту на підприємстві.
Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:
- якщо збитки, у результаті стихійних лих перевищують суми відрахувань, передбачених законодавством про обов´язкове страхування;
- для покриття збитків конкретним підприємствам у разі, якщо чинним законодавством встановлені умови господарювання, при яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що може призвести до банкрутства;
- для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов´язана з особливо важливими суспільними інтересами.
Однак більшість західних дослідників, які вивчають джерела фінансування санації, вважають, що державне фінансування підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й має негативний побічний ефект на макро- і мікрорівнях.
Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що отримані кошти спрямовуються на поточні потреби, а не на розширення виробництва і проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами отриманих кредитів. Крім того, у результаті надання кредитної підтримки фінансові ресурси формуються на двох рівнях: централізованому та децентралізованому.
Централізований рівень — це фінансові відносини між державою (через НБУ) і комерційними банками у разі одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу виробничим структурам, яким необхідна кредитна підтримка.
Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками і підприємствами, що мають право на одержання державної кредитної підтримки у зв´язку з кредитуванням проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.
Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» для запобігання монопольному становищу окремих підприємств на ринку такі форми санації, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів і деякі інші, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних дозволів.
Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов´язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, яким необхідна санація. Надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам передбачене Законом України «Про списання і реструктуризацію податкових зобов´язань платникам податків».
Списанню й реструктуризації підлягає заборгованість по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на землю тощо.
Проблемами санації і банкрутства підприємств займається Агент-ство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій.
Основні завдання Агентства:
- реалізація методів запобігання банкрутству підприємств;
- проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, у якій воно знаходиться;
- ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;
- здійснення функцій управління майном суб´єктів господарювання, внесених до реєстру;
- проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану і запобігання банкрутству підприємств, внесених до реєстру;
- здійснення заходів з реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;
- методологічне забезпечення вирішення питань, пов´язаних з неплатоспроможністю підприємств;
- забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію і санацію неплатоспроможних підприємств;
- забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;
- організація роботи, пов´язаної із залученням вітчизняних та зарубіжних інвесторів, яка спрямована на реорганізацію й санацію неплатоспроможних підприємств;
- організація конкурсів, тендерів, пов´язаних з вибором інвесторів;
- організація роботи зі створення та функціонування фонду стабілізації для здійснення реорганізації й санації неплатоспроможних підприємств.
Кабінет Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення до реєстру.
Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію підприємства.
Після здійснення Агентством заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру і передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідному власнику майна.
Використання того чи іншого методу державної підтримки санації й реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства. У цілому найбільш економічно раціональним вважається надання гарантій і різних форм підтримки фіскального характеру.