• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Ситуаційний менеджмент

2. Сутність та види економічних криз

Сутність економічних криз виявляється у перевиробництві товарів по відношенню до платоспроможного сукупного попиту, у порушенні процесів відтворення суспільного капіталу, масовому збанкрутству фірм, зростанні безробіття та інших соціально — економічних потрясіннях[4]. Економічні кризи перетворилися на закономірність після того як товарне виробництво стало домінуючою формою організації виробництва, ринок — його стихійним регулятором, а розрив між виробництвом і споживанням збільшився. В цей період відбулося об’єднання поглядів прихильників циклічності, суть чого полягає в в тому, що: 1)циклічність визначається як багатовимірне явище, деякі її форми мають загальносвітовий характер; 2)циклічність є певною формою забезпечення поступального розвитку економіки в умовах ринкових відносин; 3)циклічність визнається формою прогресивного розвитку суспільства; 4)цикли і кризи — це результат особливостей внутрішнього розвитку кожної країни.

Як відгук на постійне виникнення економічних криз з’являється їх обґрунтування — теорії циклів і криз. Серед них найвідомими є теорія нововведень, психологічна теорія, теорія недовживання, теорія надмірного інвестування, теорія сонячних плям, погоди і врожаю та грошова теорія. Так,

1) теорія нововведень, яка пояснює цикл використанням у виробництві важливих інновацій;

2) психологічна теорія пояснює цикл як наслідок хвиль песимістичного та оптимістичного настрою, що охоплює населення;

3) теорія недовживання, яка вбачає причину циклу в надзвичайно великій долі дохода, що йде багатим і заощадливим людям, у порівнянні з тим, яка може бути інвестована у виробництво;

4) теорія надмірного інвестування, яка вбачає причину криз у надмірному інвестуванні;

5) теорія сонячних плям, погоди і врожаю;

6) грошова теорія, яка пояснює цикл експансією банківського кредиту[5].

Отже, перелічені теорії пояснюють циклічний розвиток економіки, який характеризують цикли різної тривалості. Тобто, в результаті закономірного виникнення та дослідження кризових ситуацій вчені різних напрямів мали можливість виокремити наступні різновиди циклів:

• цикли Кондратьєва (довгі хвилі) — 40-60 років, імпульсом яких є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
• цикли Кузнеца тривалістю 20 років, рушійною силою яких виступають зрушення у відтворенні та іншій структурі виробництва;
• цикли Жугляра періодичністю 7-11 років, які є результатом взаємодії численних грошово-кредитних факторів;
• цикли Китчина, які тривають 3-5 років, спричинені динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
• приватні господарські цикли, які охоплюють період від 1 до 12 років та існують у зв´язку з коливаннями інвестиційної активності.

Ці періоди відрізняються природою свого походження і тривалістю, а спільним є однотипність траєкторії: циклічний спіралеподібний розвиток. У результаті руйнівна фаза розвитку визнається не стільки як суспільне зло, скільки як умова, що забезпечує поступальний розвиток економіки.

Відповідно до хвилеподібного характеру розвитку економіки слідом за прогресом очікуються регрес і криза, тобто кризи — закономірне явище в економіці. Циклічний характер проходження всіх економічних процесів обумовлює об´єктивність появи негативних тенденцій у їхньому розвитку. Отже, небезпека кризи існує завжди, навіть коли її немає. У зв´язку з цим виникають дві взаємозалежні проблеми: розпізнання кризи та їй запобігання. Перша з них — найважча і найважливіша, оскільки для вирішення другої необхідно вчасно помітити настання кризи, визначити її ранні ознаки, зрозуміти її характер.

Для розпізнавання кризових ситуацій, що виникають, велике значення має їхня типологія. Кризи бувають регулярні (циклічні), які повторюються з певною закономірністю, і нерегулярні. Перші дають початок новому циклу. Вони відрізняються тим, що охоплюють усі сфери економіки, досягаючи великої глибини і тривалості. Тобто, регулярні економічні кризи впливають на все господарство і породжують вагомі проблемні ситуації. Регулярні кризи перевиробництва дають початок новому циклу, в ході якого економіка поступово проходить 4 фази і готує основу для наступної кризи:

- перша фаза — криза, або спад — скорочення виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварювання, зростання безробіття, різке збільшення кількості банкрутств;

- друга фаза — депресія, або станація — пристосування господарського життя до нових умов, набуття нової рівноваги;

- третя фаза — пожвавлення — починаються капіталовкладення, зростає виробництво, зайнятість населення, і це пожвавлення охоплює передусім ті галузі, що постачають засоби виробництва;

- четверта фаза — підйом, або бум — прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, появі нових товарів, нових підприємств, стрімкому зростанні капіталовкладень, та рівня життя населення.

Разом з тим, зростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси і підготовляється фаза для нової періодичної кризи.

Серед інших розрізняють проміжні, часткові, галузеві і структурні кризи.

Проміжна криза перериває на певний час проходження будь-якого з етапів. Він менш глибокий і тривалий у порівняно з регулярною кризою, і носить локальний характер.

Визначальною рисою часткової (приватної) кризи є те, що вона охоплює не всю економіку, а окремі її сфери (наприклад, нафтова криза).

Галузева криза охоплює одну із галузей національного господарства (наприклад, перепрофілювання оборонного комплексу країни).

Структурна криза — це наслідок порушення закону пропорційного розвитку суспільного виробництва. Вона проявляється, з одного боку, в міжгалузевих диспропорціях і товарному дисбалансі — з іншого (наприклад, енергетичний, бензиновий, продовольчий, сировинний тощо) [2, с.11-13].

Отже, ми дійшли висновку, що проміжні кризи — це кризи, що не дають початку новому циклу, а зупиняють на певний час просування фази підйому та пожвавлення; часткові кризи — це кризи, що охоплюють не всю економіку, а яку-небудь сферу суспільного відтворення; галузева криза — охоплює одну із галузей національного господарства; структурна криза є порушенням закону пропорціонального розвитку суспільного виробництва. Щодо функціонування і розвитку пострадянських соціально-економічних систем доцільно зазначити об’єктивну необхідність застосування знань закономірностей циклічного розвитку та специфічного ситуаційного управління як основи їх майбутньої господарської безпеки та ефективного антикризового управління.