Світовий досвід свідчить, що існування ринкової економіки в країні ще не є достатньою умовою для її сталого розвитку. Потрібні професійні та реальні дії органів державного й місцевого управління, спрямовані на ефективне розв’язання проблемних ситуацій шляхом створення сприятливого середовища для інноваційного розвитку країни: проведення інституціональних, фінансово-економічних заходів, мотивація соціуму для здійснення та розвитку інвестиційної діяльності на базі новітніх досягнень науково-технічного прогресу.

Утвердження інноваційної моделі розвитку, пристосованої до вітчизняних умов, має стати визначальним пріоритетом державної політики сьогодні. При цьому інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес удосконалення національної економіки в нових умовах господарювання переважно за рахунок практичного розв’язання евристичних проблем та використання знань для вирішення різноманітних нових ситуацій.

Під час реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки виникають завдання, які в практиці управління за своєю суттю є або функціональними, або ситуаційними. Функціональні завдання визначаються розподілом праці, який склався у виробництві та управлінні, ситуаційні є наслідком порушення взаємодії спеціалізованих підсистем та елементів соціально-економічної системи, а також наслідком впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, обумовленого їх різною динамікою. Наявність двох класів завдань управління соціально-економічними системами є закономірністю сьогодення, бо останні не можуть бути окреслені лише стабільними характеристиками через їх неухильний розвиток, складність та різноманітність зв’язків завдань та об’єктів управління, мінливе оточуюче середовище.

Головним є те, що в нових умовах соціально-економічною системою неможливо управляти ефективно, якщо вона має лише жорстко спеціалізовану структуру й традиційні механізми управління. Динамічність сучасної економіки, її здатність реалізовувати цілі управління, які постійно змінюються, можливо забезпечити лише за наявності та взаємодії двох елементів структури управління: один з них забезпечує вирішення стабільних (функціональних) завдань, інший — змінних, ситуаційних. Проблемного характеру набуває навіть розв’язання стабільних завдань, які систематично повторюються і кожного разу відбуваються в нових умовах. Відповідно і процеси управління соціально-економічними системами мають використовувати раціональний симбіоз сучасних підходів до організації управління — функціонального й ситуаційного.

Отже, адаптивність сучасних соціально-економічних систем до інноваційної моделі господарювання може бути забезпечена лише шляхом доповнення існуючого механізму функціонування елементами ситуаційного типу, що уможливить організаційне, економічне, технічне розв’язання комплексу виниклих проблем. При цьому необхідно мати надійне підґрунтя — ефективний ситуаційний менеджмент на всіх рівнях господарювання, його обґрунтовану методологічну базу та випробувані часом концепції, що дозолить вчасно та результативно пробиватися паросткам нових соціально-економічних реформ.

Крім того незважаючи на оптимістичні прогнози в країні, позитивний вплив реформ на стан національної економіки ще є недостатнім, а наявний в Україні потенціал економічного зростання не реалізований повною мірою. Нинішній стан розвитку багатьох суб´єктів господарювання та деяких галузей фахівці одностайно визначають як кризовий.

Причиною кризового становища багатьох підприємств в Україні є не тільки зниження платоспроможного попиту покупців, передусім, населення (що є результатом розвитку кризи в окремих галузях економіки), а й неадекватний ринковим вимогам рівень ситуаційного менеджменту суб´єктів господарювання.

Індикатори кризових явищ, що стали, на жаль, типовими для багатьох підприємств, загальновідомі: спад виробництва, цінові та структурні диспропорції, випуск неконкурентоспроможної продукції, зниження продуктивності праці, масова збитковість та низька рентабельність, незадовільна структура балансу, дефіцит обігових коштів, неплатоспроможність, незбалансованість відтворювальних процесів тощо. Зовнішні показники кризи на рівні окремого підприємства доповнюються внутрішніми проблемами, що також свідчить про розвиток кризових явищ: надмірно централізована структура та, командний стиль управління, незадовільний морально-психологічний клімат у колективах, конфлікти між менеджерами різних рівнем, незадоволення формами та системами оплати праці, відсутність стратегічного планування та контролю тощо.

Забезпечення державного курсу на стале зростання економіки України, шляхом реалізації інноваційної моделі розвитку, робить надзвичайно актуальними питання організації протидії кризовим явищам та відродження нормального перебігу функціонування підприємств, потребує термінової розробки теорії та практики саме ситуаційного менеджменту.

Отже, зазначені причини обумовили актуальність курсу «Ситуаційний менеджмент» у вищих навчальних закладах та підготовки професійних фахівців з цього напряму.

Предметом курсу «Ситуаційний менеджмент» є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань, пов’язаних з управлінням соціально-економічними системами в різноманітних ситуаціях.

Метою курсу є надання студентам необхідних знань та навичок з ситуаційного менеджменту

Студент повинен познайомитися з базовими категоріями курсу, охарактеризувати сутність і зміст ситуаційного менеджменту та його місце у діяльності підприємства та професійній підготовці фахівців, розкрити основні концепції та ключові фактори ефективності ситуаційного менеджменту, сформувати навички й уміння використовувати різноманітні методи та інструменти.

Згідно з цими завданнями побудована структура і сформульовані вимоги до змісту посібника

Інформаційну базу курсу становлять науково-методологічні і методичні роботи українських та зарубіжних учених, а також досвід організацій, які досягли успіхів у використанні та розвитку теорії й практики ситуаційного менеджменту та антикризового управління.

Вивчення курсу ґрунтується на системному та ситуаційному підходах; поєднанні оглядових і проблемних лекцій, семінарських та практичних занять з розглядом господарських ситуацій і розв´язанням практичних завдань; самостійної та індивідуальної роботи студентів, консультацій.

Курс «Ситуаційний менеджмент» є логічним продовженням таких дисциплін, як «Менеджмент», «Маркетинг», «Операційний менеджмент» і вивчається з використанням навчального матеріалу курсів «Економіка підприємства», «Макроекономіка», «Інноваційний менеджмент».

Навчальний посібник підготовлений з урахуванням ідеології «Болонського процесу» для полегшення праці з матеріалом та раціональної організації самостійної роботи. Курс «Ситуаційний менеджмент» складається з двох змістовних модулів і містить: навчальну програму; тематичний план дисципліни: методичні рекомендації до самостійного її вивчення; завдання для семінарських занять та самостійної роботи студентів; ситуаційні завдання; перелік завдань, що виносяться на аудиторне тестування студентів заочної форми навчання; карту самостійної роботи студента з дисципліни, порядок і критерії оцінювання знань; тестові завдання з курсу; перелік питань для підготовки до модульного контролю; рекомендовану тематику наукових рефератів, глосарій і додатки.

Посібник розроблений на основі експериментальної програми, затвердженої науково-методичною радою ПУСКУ 7.07.2001 року.

Отже, базовою потребою сучасного управління і головним фактором його ефективності є професіоналізм, який у свою чергу визначається підготовкою фахівців, які здатні передбачати, своєчасно виявляти та успішно вирішувати нагальні проблеми розвитку. Саме тому в процесі підготовки менеджерів актуальною є потреба вивчення студентами курсу «Ситуаційний менеджмент», що є вимогою часу та практики в період реформування економіки України.