Соціальна робота
4.6. Соціальна корекція і терапія
Соціальна корекція — це діяльність соціального суб´єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного і соціального плану, що не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам.
Кореційний вплив здійснюють в різних напрямках.
Відновлення — відтворення тих якостей соціального об´єкта, що переважали до появи відхилення.
Компенсування — посилення якостей діяльності соціального об´єкта, що можуть замінити втрачене в результаті певних порушень.
Стимулювання — активізація позитивних якостей, діяльності соціального об´єкта, формування визначених ціннісних орієнтацій, установок окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону і відносин у мікросоціумі.
Виправлення — заміна негативних властивостей, якостей соціального об´єкта на позитивні.
Соціальна корекція здійснюється на загальному позитивному тлі взаємодії соціального середовища з індивідом і в таких напрямках: соціальна корекція взаємодії клієнта і середовища в умовах психологічної корекції індивідуального випадку, корекції соціальних наслідків психологічної проблеми, погіршення матеріального становища, біхевіоральних проблем, соціальної корекції взаємовідносин в ситуації конфлікту.
Виділяють такі методичні підходи: психолого-педагогічні, соціальне научіння, соціальна корекція конфліктної ситуації.
Психолого-педагогічні методи корекційного впливу
Придушення — суворе припинення та обмеження дій і вчинків особистості, щоб уникнути тих з них, які можуть нанести шкоду. Соціальний працівник силою свого авторитету намагається припинити прояви агресії, приглушити їх і, зайнявши лідируючу позицію, підкорити собі.
Витиснення — метод викликати інший, більш благополучний стан, замінюючи тим самим агресивне переживання. Він використовується з метою усунути негативні прояви через включення особистості в діяльність. Вибудовується ланцюжок дій, які спрямовані на зняття неблагополучного стану: витіснити — замінити — відволікти. Цей метод використовується, коли неблагополучний стан вже не є ситуативним, а наближається до асоціальної поведінки, але призупинити ці негативні прояви немає можливості внаслідок певних обставин, індивідуальних особливостей об´єктів, динаміки стану.
Ігнорування — спеціально інструментована здатність не звернути увагу на неблагополучний стан особистості. Метод використовується для поступового вгасання несприятливого стану. Метод є виправданим, коли неблагополучний стан наближається до спаду, спостерігається вгасання негативних емоцій, але якщо сильні переживання перебувають в апогеї свого розвитку, використання цього методу виключається.
Санкціонування (яке обмежується часом) — метод, який зумовлює дозвіл і право на прояви певного неблагополучного стану (апатії, смутку, нудьги), незважаючи на те, що воно не виправдовує очікувань оточення і відхиляється від соціальних норм і цінностей. Мета — поступовий вихід зі стану сильних переживань і їх вгасання. Використання санкціонування не дозволяється, коли індивід перебуває у стані злості, гніву, ненависті для того, щоб допомогти запобігти пригніченому стану, ситуації "емоційного зараження", довготривалості й повторюваності певних станів.
Концентрація на позитивному — зосередження на позитивному в самій особистості та переорієнтація уваги на позитивне в об´єкті, в іншій людині, проти якої була спрямована злість, роздратованість, гнів. Мета — навчити індивіда саморегуляції, самоконтролю, встановленню рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини.
Соціальне научіння — навчання поведінці шляхом спостереження та імітації і під впливом заохочень і покарань. Завдання соціального працівника — заохочувати кооперативну поведінку клієнта, його намагання до співробітництва, навчання позитивного мислення через використання позитивних формулювань тощо. За допомогою спостереження і подальшої поведінкової практики індивід у змодельованих ситуаціях може розвинути у собі впевненість у тому, що в інших ситуаціях він буде вести себе більш ефективно. У міру того, як клієнт починає отримувати задоволення від своєї нової поведінки, у нього формується більш позитивне сприйняття себе. Якщо поліпшення досягнуто, воно буде утверджуватися міцним, якщо клієнти приписуватиму його факторам, які знаходяться під їх контролем, а не соціального працівника.
Соціальна корекція в умовах конфлікту проводиться соціальним працівником у напрямку пом´якшення напруженості, яка виникла у соціумі, взаємовідносинах між особистістю і соціальним середовищем, різними соціальними групами. Соціальна робота у розв´язанні конфліктних ситуацій спирається на технологічні прийоми конфліктології і соціальної психології.
Методичні прийоми: переговори, посередництво, інтегральна угода.
Переговори — пошук згоди за допомогою безпосереднього обговорення між учасниками конфлікту.
Посередництво — спроба нейтральної третьої сторони розв´язати конфлікт за рахунок поліпшення комунікації і висунення пропозицій.
Інтегральна угода — угода між сторонами конфлікту, в якій поєднуються інтереси обох сторін у напрямку взаємної згоди. В умовах інтегральної угоди позиція "я виграв — ти програв" перетворюється на позицію "я виграв — ти виграв". Ключовим фактором у розв´язанні конфліктів є довіра сторін.
Соціальна терапія
Соціальна терапія — цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій та об´єднань, у тому числі й релігійних, на конкретні форми прояву соціальних відносин чи соціальних дій. Соціальна терапія здійснюється на фоні загального складного становища особистості чи соціальної групи, соціального неблагополуччя, коли соціальна проблема розглядається з погляду соціальної хвороби, яка потребує виліковування.
У соціальній терапії як технології соціальної роботи застосовуються прийоми, техніки впливу на особистість та її оточення з огляду на специфіку соціальної ситуації, зміст, завдання соціальної терапії, рівень соціальної структури суспільства, на якому вона проводиться.
Психотерапія
З великої кількості методів психотерапії в практиці соціальної роботи широко застосовуються: сугестивна психотерапія, групова, поведінкова, сімейна, ігрова, раціональна психотерапія, самонавіювання.
Найбільш дієві методи соціальної терапії: трудова, терапія самовиховання, методи поведінкової терапії у групі, дискусійна терапія, соціотерапія, музикотерапія, ритмотерапія, арттерапія, кольоротерапія, психогімнастика, натурпсихотерапія, логотерапія, бібліотерапія, імаготерапія.
Трудова терапія заснована на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини.
Терапія самовиховання — активний процес формування людиною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал власного "я". Метод самовиховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) самовивчення, самооцінку; 2) переоцінку власної особистості; 3) самоаналіз, переоцінку минулого, виявлення індивідуальних психологічних бар´єрів; 4) створення бажаного образу "я"; 5) формулювання індивідуальних формул намірів; 6) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сюжетну сенсорну репродукцію поводження "Я — образу" в різних ситуаціях діяльності й спілкування; 8) "накладання" стереотипів "Я-образу" на реальну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.
Методи поведінкової терапії в групі спрямовані на формування соціальних умінь і навичок. Методичні прийоми поведінкової терапії визначаються метою соціального впливу на клієнта, створення такого соціального фону, в якому особистість набуває впевненості в собі, власних можливостях, формується її життєва компетентність, створюються умови для набуття самостійності й незалежності.
Розрізняють такі види тренінгових занять: тренінг подолання боязкості, тренінг активності, виявлення власної думки, подолання підвищеної чутливості до критики та оцінок оточення, проведення дискусії на певну тему в групі, розвиток навичок конструктивного спору. Використовують різні поведінкові тренінги. основу яких становлять різнобічні вправи, наприклад, створення ситуацій підвищеної складності чи різні методики оцінювання реакцій клієнта групою тощо.
Дискусійна терапія — обговорення в групі соціальної проблеми чи життєвої ситуації клієнта з метою позитивного впливу на нього, використовуючи групову динаміку. Основні змістовні моменти групової дискусії: розкриття проблем, пов´язаних із самостійністю, відповідальністю й активністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи; аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини.
Соціотерапія — вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій.
Музикотерапія — один із давніх методів впливу на психіку особистості, який може використовуватися і в медичних цілях . Групові, індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають в себе, із врахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, яка викликає у слухачів переживання, пов´язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. Відомо, що цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам терапевт,тому що це сприяє виникненню обставин спонтанного взаємовпливу, більшої аутентичності, довірливості. Складання музичної програми потребує певної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, які беруть участь у цьому терапевтичному впливі.
Ритмотерапія тісно пов´язана з музикотерапією та іншими засобами мистецтва, ритмом природи, певними біоритмами життя, які властиві людині. Красива ритмічна музика сприяє гармонійному емоційному розвитку людини у праці, побуті тощо. У цілому ритмотерапія дає змогу клієнтам виконувати різні соціальні ролі й задовольняти потреби в емоційних зв´язках, розвиває естетичні потреби і збагачує новими засобами емоційного вираження.
Арттерапія — лікування мистецтвом. Виділяють кілька варіантів цього методу:
· використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та інтерпретацію клієнтами;
· спонукання клієнтів до самостійної творчості;
· використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;
· творчість самого спеціаліста — ліплення, малювання тощо, спрямовані на взаємовплив із клієнтом.
Кольоротерапія. Психологи давно звернули увагу на вплив кольору на продуктивність праці: наприклад, продуктивність праці (фізичної) при червоному кольорі на короткий термін підвищується, при синьому — знижується. Такий вплив спостерігається і при розумовій праці. Вплив кольору на людину постійно враховується професійними дизайнерами. У плані діагностики суттєве значення має ставлення до тих чи інших кольорів самих клієнтів, інформацію про які отримують не тільки шляхом тестування чи опитування, але і спостереження (колір одягу, краватки тощо). В окремих випадках "соціалізовані" (знакові) кольори справляють такий самий вплив, як і слова (наприклад, портрет близької людини, колір прапора тощо). Іноді слід звернути увагу клієнта на доцільність спеціального вибору кольору одягу (сорочка, плаття, костюм, краватка тощо) залежно від необхідності моделювати той чи інший настрій. При всіх наявних суперечках відносно впливу конкретного кольору на емоційний стан людини є певні загальні закономірності: довгохвильова частина видимого спектра (найбільші хвилі червоного кольору, потім жовтогарячого, жовтого і т. д.) діє збудливо (мобілізує, стимулює), а короткохвильова (починаючи з блакитного кольору) заспокоює чи пригнічує. Ці відомості також доцільно повідомляти клієнту і рекомендувати йому вчитися самостійно підбирати необхідний колір як з метою стимуляції, так і корекції свого стану.
Психогімнастика — одна з форм психотерапії, при якій взаємовплив на клієнта заснований на руховій експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруженості і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також вироблення вміння висловлювати почуття, побажання — свої та іншої людини. Наприклад, вправи зі зняття напруженості складаються із простих рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на роботу, повертаюсь з роботи тощо. Поєднання міміки, жесту, рухів і дотику створює більш повну можливість виявлення і передачі своїх почуттів і намірів без слів. Для клієнта це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна висловити думку частіше більш переконливо, ніж словом.
Натурпсихотерапія — метод лікування природою (ланд-шафтотерапія). Значення цього методу зростає внаслідок урбанізації соціального середовища, погіршення екології, зростання відчуженості людини від природи.
Логотерапія — розмовна психотерапія. Спеціаліст розмовляє з клієнтом, намагаючись вербалізувати для нього його емоційний стан, щоб за допомогою цього клієнт сам розв´язав складну ситуацію. В особистості клієнта має відбутися перебудова, яку він самостійно знаходить як конструктивні зміни у самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.
Бібліотерапія. У процесі читання книжок клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об´єктивно оцінити власний стан. Список книжок психотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.
Імаготерапія — використання у цілях терапії гри образами в умовах творення особистістю образу самого себе. Прийоми імаготерапії: аналіз літературного твору в завчасно заданій ситуації, переказ і драматизація народної казки, театралізація оповідання, відтворення класичної і сучасної драматургії, виконання ролі у спектаклі.
Ігротерапія — використання ігрових вправ (рольових, ситуаційних ігор, статичних, рухливих та ін.) з метою створення благополучних умов для особистісного зростання, зміни ставлення до свого "Я", підвищення рівня самосприйняття тощо. У грі виявляються різні форми подолання травмуючих переживань.
Нейролінгвістичне програмування (НЛП) — унікальна технологія впливу на людей і своєрідний погляд на комунікацію і розвиток людини, які відображені у працях Д. Гріндера, Ф. Бендлера, В. Сатіра, М. Еріксона. Предметом НЛП є "мови", які використовуються для взаємодії як відображення внутрішніх програм, що задані на рівні нейронних зв´язків, аналізу різних способів отримання інформації про світ і реагування на них окремих людей. Техніки НЛП широко використовуються при психологічному консультуванні Й психотерапії особистості, яка відчуває різні утруднення: утруднення у спілкуванні, апатію, невпевненість, стреси, фобії, шкідливі звички тощо. НЛП — це витончений інструмент, який дає змогу швидко отримати інформацію про бажаний і похідний стан клієнта і відповідно до цього гнучко підібрати найбільш дієву техніку для досягнення необхідного результату. НЛП тому так популярні, що засновані на численних, досить конкретних техніках і технологіях, що часто пов´язані з активізацією таких методик: "якірування", "змах", "віддзеркалювання", "лінія життя", "кришталеві шари", "коло досконалості", "інший "Я", "остання крапля" тощо. Цінним є те, що кожна з цих процедур має свої конкретні цілі і досить докладно описана в літературі. Щоб обрати найбільш ефективну стратегію для надання допомоги конкретній особистості у вирішенні її проблеми, необхідно передусім встановити її репрезентативну систему (провідну модальність і субмодальність), рапорт з партнером, потім виявити причини його неспокою. При цьому можна використовувати таку схему: визначити вислови (зовнішній ключ), які показують, що клієнт переживає небажаний стан, тобто провести калібровку; закріпити цей стан "якорем"; попросити клієнта мисленнєво повернутися до минулого, коли він переживав ті самі почуття; із розповіді клієнта вичленити деталі, які мають відношення до його стану; повернути клієнта у сьогодення, потурбуватися про його комфортність і безпеку. Створивши позитивний емоційний стан, слід вибрати техніку для його закріплення чи для переформування минулого негативного досвіду (рефрейминг). Хоча оволодіти техніками і технологіями НЛП може кожна чуттєва, зацікавлена та уважна людина, його використання потребує кваліфікованої підготовки і великого почуття відповідальності.