Соціальна робота
4.1. Поняття технологій соціальної роботи
Новим підходом до організації соціальної роботи і системи надання соціальних послуг є соціальні технології і технології соціальної роботи. У практиці соціальної роботи необхідно розрізняти поняття "соціальні технології" і "технології соціальної роботи" як відношення цілого і частини. У науковій літературі немає одностайного визначення цих понять, що спричинює певні термінологічні труднощі.
Термін "технологія" походить від двох давньогрецьких слів: техно — мистецтво, майстерність і логос — наука, знання, закон. У словниках і енциклопедіях технологія визначається як: 1) сукупність знань про способи обробки матеріалів і виробів та методи здійснення будь-яких дій; 2) сукупність операцій, що здійснюються певним чином і у визначеній послідовності, з яких складається процес обробки матеріалу чи виробу.
Технологія щодо соціальних процесів і явищ — це сукупність, система засобів організації та впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу перетворення і трансформації того чи іншого об´єкта.
Створення і використання технологій дає визначену гарантію оптимізації, раціоналізації, передбачуваності і змодельованості процесу діяльності, гарантію одержання заданих властивостей та якостей, заради яких сама технологія в цьому випадку і застосовується.
Соціальні технології — це специфічний соціальний інститут інновацій і соціальної творчості, організації і самоорганізації різних видів соціальної діяльності і соціальної взаємодії, прогнозування і діагностики параметрів соціальних процесів.
Виділяють такі ознаки соціальних технологій:
· засоби практичного і прагматичного досягнення поставлених цілей, які є системою імперативів, що упорядковують практичну діяльність (вимог, команд, алгоритмів);
· характеристика діяльності людей у реалізації поставлених ними цілей, що здійснюються в конкретних соціальних умовах, за посередництвом специфічних соціальних інститутів і соціальних організацій;
· характеристика операційного соціального мислення і самопізнання, що відображає соціальну рефлексію, пов´язану з практичним осмисленням технологічних законів.
Соціальні технології тісно пов´язані з етикою соціальної роботи, етичними принципами соціального захисту і підтримки.
Етапи соціальних технологій
Етап постановки мети
Формулювання мети в термінах практичної і технологічної досяжності, необхідності. Цей етап є по суті визначальним. Постановка мети характеризує досягнення певного результату, якщо такі наступні вимоги:
· добре сформульована мета визначається в позитивних намірах і позитивних характеристиках;
· сформульована мета практично досяжна;
· ціль є необхідною як така у своїх основних параметрах і всіх її наслідках;
· сформульована мета припускає процедуру перевірки;
· коректно сформульована ціль припускає розмаїтість засобів її досягнення.
По своїй суті етап постановки мети зв´язаний із залученням набік соціального технолога (суб´єкта дій) тих об´єктів, заради яких відбувається оптимізація процесуальної упорядкованості соціальних процесів. Якщо для них досягнення мети дасть позитивний ефект, поліпшить становище справ, покаже, що застосовувані методи необхідні й результативні, то успіх гарантований.
Етап технологічної досяжності
Кваліфікація перевірки результатів, вироблення системи індикаторів, установлення відповідності отриманих результатів з тимчасовими параметрами. Цей етап охоплює параметричні характеристики, пов´язані з відповідями на запитання на кшталт: "Що необхідно застосувати?", "Коли це необхідно використати?", "У якій послідовності це необхідно застосувати?", "Які ознаки просторової і тимчасової упорядкованості застосовуваних засобів?".
Етап аналізу системи
Аналіз системи, структури, елементів, характеру їх взаємозв´язку. Цей аналіз припускає порівняння, оцінювання вибірки за різними критеріями, аналітичний прогноз і аналітичний розрахунок. Зазначений аналіз повинен дати основні параметри трансформованої системи як визначеного динамічного стану.
Етап оцінювання
Утилізація фази аналізу в характеристиках того, що сприяє чи перешкоджає досягненню поставленої мети. Будь-яке оцінювання, крім абсолютних критеріїв (досягнуте необхідне положення справ), містить у собі й релятивні показники типу: досягнутий результат справ відрізняється від попереднього в кращий бік за певними характеристиками.
Етап розробки технології
Планове і систематичне застосування наявної інформації для створення методики нововведень містить етап експлікації мети, спрямованості нововведень, виявлення проблем, вибір джерел інформації, збір даних, пошук альтернатив і добір альтернативних рішень, поєднання різних компонентів розробки, формулювання технологічних імперативів.
Етап формулювання системи технологічних розпоряджень охоплює:
· формування процесу;
· оптимізацію соціального розвитку;
· забезпечення стійкості соціального процесу;
· створення механізму саморегуляції;
· забезпечення сприятливих умов, що супроводжують зміни;
· створення системи соціального менеджменту — осмисленого і цілеспрямованого керування соціальними процесами.
Соціальні технології розглядаються також як особливий вид соціальної теорії, що після осмислення питань про якісну і кількісну визначеність досліджуваного суспільного явища ставить і обґрунтовує питання про те, як, яким чином і в якій послідовності можливі специфічні операції з результатами пізнавальної діяльності. У цьому аспекті соціальні технології досліджують процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об´єкти, що розробляють і обґрунтовують ефективні способи і прийоми такого впливу. Під соціальним об´єктом розуміються соціальні стосунки, соціальна взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація. Характер впливу, його технологічність визначаються тією системою операцій цілеспрямованого впливу, що ґрунтується на соціальному і соціологічному знанні як об´єкта.
Соціальні технології наявні практично в усіх аспектах соціальної динаміки: індивідуальної взаємодії, групової і міжгрупової взаємодії. Тобто соціальні технології мають свої власні теоретичні підходи, служать перехідним містком між реальною практикою і високою теорією.
Соціальні технології — це також процес цілеспрямованого впливу на соціальний об´єкт, зумовлений необхідністю і потребою одержання заданого результату. У цьому плані технологічність впливу наповнена такими поняттями, як етапність, процедурність, операційність. На підставі такого бачення, соціальні технології характеризують як визначену соціальну прагматику, яка вибудовує мету, засоби і результат соціальної діяльності. Координація І субординація мети, засобів і результатів припускають варіативність, урахування безлічі факторів, моделювання і проектування, систему критеріїв і оцінок, соціальні версії і сценарії, ідентифікатори, методи діагностики тощо.
В теорії соціальних систем виділяють базові (основні) і спеціальні (похідні) соціальні технології.
До базових соціальних технологій відносять технології стратегічного проектування соціального об´єкта чи групи об´єктів.
Спеціальні соціальні технології — різновид тактико-оперативного впливу на соціальний об´єкт: соціальне конструювання, практично-предметне врегулювання відносин і операцій, оптимізація соціальної взаємодії на певному конкретному рівні.
Співвідношення базових і спеціальних соціальних технологій відображається як залежність між технологіями першого і другого рівнів. Технології першого рівня — глобальні соціальні дослідження, розробка фундаментальних дослідних програм, вироблення генеральних моделей, проведення системних соціальних експериментів. Технології другого рівня — вироблення конкретних методик, оцінок і методів.
На думку ВЛ. Курбатова, сьогодні можна сформулювати два основних погляди, які певною мірою символізують відому дихотомію між спеціальними і базовими соціальними технологіями і між соціальними технологіями першого і другого рівнів. Одна з них належить американському досліднику Е.Дж. Томасові, інша — російському досліднику М.С. Данакіну.
Е. Томас пов´язує соціальні технології з соціальними напрямками. Згідно з його думкою, соціальні технології мають сенс, якщо вони тільки вводять соціальні інновації. Сюди належать соціальні дослідження, розробка дослідних програм, вироблення моделей, соціальний експеримент, еволюційні дослідження, дослідження в галузі створення нових методик, вироблення оцінок. У цьому плані примітним є визначення зазначених технологічних етапів. Еволюційне дослідження складається з аналізу сформованого стану справ, розробки, розвитку та оцінювання соціальних нововведень. Ці нововведення містять спеціальні засоби, що дає змогу зробити їх реальністю.
Є багато різновидів соціальних технологій. Найбільш загальними з них є методи експертного оцінювання, наукового спостереження, втручання. Необхідною умовою реалізації соціальних технологій стає створення організаційних структур і систем та навіть вироблення політики соціального впливу.
Подальшим технологічним етапом є розробка моделі еволюційного дослідження. Фазам розробки має передувати аналіз системи. За фазою розвитку має наставати фаза оцінювання, потім — фаза поширення і впровадження. Перші чотири фази, що включають аналіз, розробку, розвиток та оцінювання, визначаються як еволюційне дослідження.
З іншого боку, наявність тієї чи іншої соціальної проблеми ще не означає її технологічного розв´язання. Ресурси соціальних технологій черпаються з багатьох сфер. Технологічний розвиток є наслідком фундаментальних і прикладних досліджень, наукових і промислових технологій, соціально-політичної сфери.
У розробці та впровадженні соціальних технологій застосовуються різноманітні методики: схеми потоків, матричні методи, таблиці рішень і зіставлень, евристичні методи. Застосування соціальних технологій у подібній інтерпретації досить широке, однак це не єдиний спосіб цілеспрямованого впливу на соціальний об´єкт.
Необхідність використання соціальних технологій зумовлена досить очевидними факторами. Насамперед, це означає, що макет, модель, проект, а отже думка, передують практичній дії, раціоналізують послідовність дій. Суть соціальних технологій не в тому, що робити, а в тому, у якій послідовності здійснювати роботу. Важливим є потреба проектувати і прогнозувати наслідок дій, що відображає шлях соціального проектування.
Проблеми, а відповідно й стали цього шляху, згідно з М.С. Данакіним, можуть бути представлені таким чином. Насамперед, це онтологічне обґрунтування соціальних технологій. В основі їх завжди знаходиться один чи кілька соціальних процесів. Соціальні технології як послідовність операцій — це соціальний процес. Відповідно до цього, головним критерієм застосування соціальної технології є можливість її кореспонденції як процесу стосовно соціального процесу, що виступає об´єктом її застосування. Процесуальність — головний критерій онтологічного обґрунтування соціальної технології. Уявлення про сумісність двох соціальних процесів є недостатньою. Потрібно критично оцінювати ці процеси з погляду повноти, достатності, адекватпості. Для цього процес аналізується щодо його виду, типу, характерологічних ознак, внутрішнього механізму супутніх умов, інтенсивності, спрямованості. Таким чином формується вичерпний "реєстр" соціальних процесів.
При аналізі виявляються їх носії, суб´єкти, а у зв´язку з цим — їх суб´єктивні й об´єктивні передумови. Важливим є визначення позитивних і негативних факторів впровадження соціальних технологій. Серед негативних виділяють перекручування, деформації еволюційних форм соціальних процесів. Вирішення зазначених питань ставить проблему щодо того, що необхідно проектувати. Будь-яка соціальна технологія, що має своєю метою проектування і впровадження, орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому зміст технологізації полягає, як правило, у: формуванні процесу, наданні йому цільової спрямованості, онтимізації соціального процесу, забезпеченні стійкості соціального процесу, створенні механізму саморегуляції, забезпеченні сприятливих супутніх умов.
Автор зазначеного підходу пропонує використовувати також і поняття прикладних соціальних технологій: технології соціальної адаптації, соціальної корекції, вирішення соціальних конфліктів тощо. Окремо виділяються: ділові відносини, технології інституту влади, технології комунікацій та ін. Ці соціальні технології не протистоять загальній соціальній технології. Сферою їх компетенції є з´ясування загальних принципів і напрямків соціальних процесів, їхнього змісту, форм, застосованості технологізації як способу їх онтимізації і раціоналізації, обґрунтування меж, діапазонів, масштабу. Загальна соціальна технологія досліджує закономірність процесів впливу, їх інваріантні структури і компоненти, розробляє методи ефективної соціальної дії.
Отже, соціальна технологія — це, насамперед, розробка методів і методик результативного, раціонального і цілеспрямованого соціального впливу. Однак цей вплив не зводиться до сукупності механічного набору операцій. У технологічній послідовності ці операції скоординовані й субординовані, упорядковані та регламентовані.
Автори підручника "Технология социальной работы" за загальною редакцією І.Г. Зайнишева вважають, що наявність численних соціальних технологій викликає необхідність їх класифікації і типізації. Типологія як науковий метод, основою якого є розчленовування систем об´єктів і їх угруповання за допомогою узагальненої моделі чи типу, виконує важливу методологічну функцію. Основні логічні форми — тип, класифікація, систематика.
Типологія в соціальній роботі: а) є формою наукового обґрунтування і програмування соціальних технологій; б) виконує прогностичну функцію (на основі творчої переробки інструментарію, який використовується на практиці, надає можливість прогнозувати результат застосування тих чи інших технологій в різних умовах); в) виконує орієнтовану функцію. В основі класифікації і типізації соціальних технологій лежать ті самі принципи, що використовуються у будь-якій іншій практичній діяльності.
Для класифікації соціальних технологій, найбільш важливими є їхня систематизація, заснована на пізнанні істотних зв´язків між окремими видами технологій.
Приступаючи до розгляду класифікації соціальних технологій, слід зазначити, що навіть найпростіші з них мають складну зовнішню і внутрішню структури (мікро- і макрорівні тощо), у результаті чого будь-яка їх класифікація не може бути однолінійною і становить складне розгалуження.
Основою типології соціальних технологій можуть стати такі ознаки:
· ступінь асоційованості об´єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);
· масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т. д.);
· сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);
· ступінь зрілості соціальних об´єктів;
· інструментарій, способи і засоби впливу, що використовуються для розв´язання поставлених завдань;
· галузь громадського життя: економіка, творчість, охорона здоров´я, наукова діяльність;
· рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, конкретно-прикладний);
· мета, реалізована в результаті застосування певної технології.
Питання про класифікацію соціальних технологій є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різні підходи. Вони диктуються не тільки рідними поглядами вчених, що займаються дослідженнями в цій сфері, але і різними параметрами, що обираються як підстава класифікації.
Наприклад, В.В. Богдан і В.І. Іванов пропонують таку класифікацію соціальних технологій: технології пошуку стратегії керування; технології соціального моделювання і прогнозування; інформаційні технології; навчальні інноваційні технології, технології минулого досвіду.
Академік MAI В.І. Банерушев, приймаючи за основу класифікації рівень соціального простору, на якому застосовуються технології, пропонує таку класифікацію: глобальні технології; демографічні; економічні; військові; технології продовольчих криз, конфліктів, катастроф.
Виділяють також технології: соціально-економічні; соціально-політичні; соціальні; духовні. Технологія соціальної роботи як форма особливого освоєння соціальної дійсності тісно взаємодіє не тільки із суміжними теоретичними системами, але і з практичним досвідом, традиціями, ритуалами, звичаями, соціально-психологічними явищами і фактами.
Специфіка соціальних технологій у соціальній роботі
Соціальні технології — це сукупність способів професійного впливу на соціальний об´єкт із метою його поліпшення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні певної системи впливу. Соціальні технології в соціальній роботі — певні соціальні інститути суспільства, які забезпечують необхідний рівень соціального, економічного достатку і добробуту громадян. До них доцільно віднести соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальну опіку і піклування.
Технологія соціальної роботи як вид професійної діяльності — це сукупність способів дій, спрямованих на відновлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об´єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів, при можливому повторенні (тиражуванні) певної системи дій.
Виділяють технології соціальної роботи з погляду практичної соціономії. Залежно від цього визначають і технології практичної соціономії. У першому випадку технології соціальної роботи націлені на всі прошарки населення, на широкий спектр соціальної сфери, на створення умов, що дають змогу підвищити життєвий рівень народу, зменшити чисельність населення, що потребує соціальної допомоги. Цей напрям має стратегічний характер. В іншому випадку йдеться про технології соціальної роботи з нужденними прошарками населення. Це технології тактичного характеру, що нині є визначальними в системі соціальної роботи. Через складності в економіці не вистачає засобів для належного забезпечення функціонування стратегічних технологій, що випереджають технології соціальної роботи.
Таким чином, для успішного здійснення практичної соціальної роботи слід поєднати технології стратегічного характеру, що поки що є випереджальними, з технологіями тактичної спрямованості. Наприклад, для послаблення проблеми дитячої безпритульності недостатньо виробити і реалізувати приватні технології надання конкретної допомоги бездомним дітям. Важливо розробити і здійснити технології, спрямовані на зникнення причин, що призводять до бездомності, на профілактику безпритульності.
Серед технологій соціальної роботи виділяють: загальні технології соціальної роботи і приватні технології соціальної роботи.
Загальні технології соціальної роботи: діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, соціальна терапія, соціальна експертиза, прогнозування, проектування, посередництво, консультування. Окремі наукові видання до загальних технологій соціальної роботи зараховують соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіку і піклування.
Спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи у своїй основі становлять визначені технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним прошаркам, що потребують підтримки. Масив прикладних технологій створює такі технологічні процедури: соціальна робота у сфері зайнятості населення з безробітними громадянами; особами девіантного поводження; родинами; особами, що страждають психічними розладами і схильними до суїциду; з інвалідами, громадянами літнього віку; фемінологічні технології соціальної роботи; соціальна робота з дітьми і підлітками; молоддю; малозабезпеченими прошарками населення; вирішення соціально-етнічних проблем; соціальна робота з бездомними і безпритульними; з мігрантами, біженцями і змушеними переселенцями; прикладні технології соціальної роботи в армії і пенітенціарних установах; соціальна робота на виробництві, за місцем проживання та ін.
Найважливішим завданням соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи е впровадження на практиці традиційних технологій, які добре зарекомендували себе, і апробація, застосування інноваційних технологічних процедур. Невід´ємним елементом інноваційних технологій соціальної роботи має стати їхня орієнтація на оволодіння клієнтом навичками соціального самозабезпечення, соціального самозахисту.
При розробці, апробації і впровадженні соціальних технологій у практичній соціономії доцільно виходити не тільки з потреб вузької професійної спрямованості соціальної роботи як дії з надання допомоги нужденним, а також з погляду стратегічного перспективного соціального завдання установлення взаємовигідного паритету між окремими громадянами і суспільством у цілому. Метою цього паритетного стану має бути поліпшення рівня життя.
Автори підручника "Технологии социальной работы" за редакцією професора І.Г. Зайнишева розглядають технологію соціальної роботи — як алгоритм діяльності, в результаті якої досягається визначена соціальна мета і перетворюється об´єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту впливу, а становить процес, що характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирішенні кожного нового завдання в соціальній роботі. У цілому зміст такого циклу від виникнення завдання до його повного вирішення становить технологічний процес.
Сутність і структура технологічного процесу
Процес — це зміна (динаміка) стану предмета під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. У соціальній роботі такими розглядаються соціальні умови та обставини життєдіяльності клієнта. Внутрішніми факторами є морально-психологічні, фізіологічні й фізичні ресурси людини чи групи людей.
Цілеспрямований вплив фахівця соціальної роботи на зовнішні й внутрішні чинники, їх активізація в інтересах клієнта — основна функція технології соціальної роботи. Соціальний працівник бере безпосередню участь в аналізі інформації, у підготовці варіантів вирішення тієї чи іншої особистісної (чи групової) проблеми, в практичному здійсненні наміченого плану дій, тобто є активним учасником і творцем технології впливу на життєдіяльність клієнта.
Технології соціальної роботи як процесу властива визначена тривалість у часі, що охоплює проміжок часу від формулювання мети чи завдання до його практичного вирішення, що становить завершений цикл взаємодії організаторів соціальної роботи та їхніх клієнтів. Стійка, повторювана, послідовна в часі зміна змісту діяльності з єдиним задумом — сутнісна характеристика технологічного процесу.
По-перше, основу становить алгоритм дій (операцій).
Алгоритм — це програма вирішення завдань, що точно показує, як і в якій послідовності операцій необхідно одержати результат, визначений вихідними даними.
Сучасний зміст поняття "алгоритм" не обмежується послідовністю операцій з числами, але включає і логічні операції, у тому числі при виробленні управлінських рішень, формулюванні цілей і завдань, при обробці інформації і т. д. У застосуванні до соціальної роботи цей термін розуміється як послідовність впливів, спрямованих на перетворення об´єкта соціальної роботи і переведення його в очікуваний стан.
По-друге, істотним компонентом технологічного процесу, на думку авторів, є операції.
Операція — це найпростіша дія, спрямована на досягнення конкретної мети, яка розкладається на більш прості, усвідомлені цілі (підцілі). Сукупність операцій, об´єднаних загальною метою (підпіллю), становить процедуру технологічного процесу.
Важливою характеристикою операції є ступінь відповідності її результату поставленій меті (чи підметі). На результат дій, як відомо, можуть впливати неконтрольовані фактори, пов´язані зі специфікою соціального середовища. Серед них можна виділити економічне становище, соціально-психологічні явища, а також суб´єктивні чинники, зумовлені особливостями особистості чи соціальної групи. Тому результат кожної операції, а отже, усього технологічного циклу залежить від професійно грамотних дій фахівців соціальної сфери, від їхнього уміння впливати на умови і стани, в яких знаходяться клієнти соціальних служб.
По-третє, важливим компонентом змісту технологічного процесу є певний інструментарій.
Інструментарій — це арсенал засобів, що забезпечують досягнення мети впливу на особистість чи соціальну спільність.
Людина існує, розвивається і формується як особистість завдяки взаємодії із середовищем, що здійснюється за допомогою її діяльності. Тому залучати клієнта соціальної роботи до різних видів діяльності — освітньої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної — означає використовувати, основний засіб впливу на особистість. Для вирішення цього завдання фахівець соціальної служби використовує цілий комплекс допоміжних засобів і способів інформаційного, організаційно-методичного і процедурного характеру.
Процедури й операції, що входять у технологічний процес, виступають в ролі його структурних елементів, якщо вони мають загальнозначимий методологічний характер для конкретних технологій. У конкретних технологіях окремі процедури можуть трансформуватися в самостійні технології чи розчленовуватися на технології, що мають спеціальне призначення. Наприклад, у найбільш повному й узагальненому соціальному технологічному процесі в процедурі визначення мети однією з операцій є діагностика, яка в конкретних умовах соціальної роботи з клієнтом набуває самостійного значення.
Послідовність процедур і операцій, що визначається алгоритмом, відображає структуру і зміст технологічного процесу. У найбільш загальному вигляді в технологічному процесі виділяють чотири основних процедурних етапи.
1. Формулювання мети впливу.
2. Вироблення і вибір способів впливу.
3. Організація впливу.
4. Оцінювання та аналіз результатів впливу.
Етап формулювання мети передбачає виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, здійснення соціальної діагностики, соціально-психологічне прогнозування розвитку проблеми, вироблення програми дій і визначення конкретних завдань.
Вироблення і вибір способів впливу припускає виявлення й аналіз проблемної ситуації, вивчення, обґрунтування й оцінювання варіантів і способів дій, вибір оптимального варіанта розв´язання проблеми. Ця організація впливу охоплює операції з реалізації обраного варіанта, включаючи розподіл і доведення в рамках генеральної мети конкретних завдань до виконавців, координацію зусиль і корекцію застосовуваних способів впливу на клієнтів соціальних служб. Аналіз і оцінювання результатів соціальної роботи супроводжуються виконанням таких операцій, як зіставлення прогнозованих і досягнутих результатів, виявлення позитивних і негативних моментів в організації, забезпеченні й здійсненні намічених заходів, формулювання висновків для подальшої діяльності. У практиці соціальної роботи ті чи інші операції можуть не фіксуватися, якщо управлінські відносини досить налагоджені.
Зміст технологічного процесу
Технологічне завдання соціальної роботи полягає у виявленні соціальної проблеми за допомогою н ая вного в розпорядженні соціальних служб інструментарію і засобів, своєчасної корекції дій соціального працівника і стану об´єкта соціальної роботи для надання йому соціальної допомоги. Характер соціальної проблеми є найважливішим чинником, від якого залежать визначення змісту, інструментарію, форм і методів соціальної роботи з клієнтом.
Замкнутий цикл технологічного процесу включає такі етапи:
1. Попередній етап. На цьому етапі здійснюються операції виявлення, оцінювання і ранжирування соціальних проблем, з´ясування сукупності факторів, що обумовили їх виникнення. У психологічному плані організатор соціальної роботи налаштовується на її розв´язання, мобілізуючи свій інтелектуальний, морально-психологічний і професійний потенціал. Одночасно уточнюються критерії дієвості й ефективності діяльності соціальних служб при вирішенні означеної конкретної соціальної проблеми. При цьому критерії оцінювання успіху дій соціальних служб і фахівців можуть відбиватися в постановці і формулюванні мети і конкретних завдань соціальної роботи.
2. Етап визначення мети. На цьому етапі здійснюється первинне формулювання цільової настанови діяльності фахівців і організаторів соціальної роботи. Мета зумовлює вибір можливих засобів і способів її досягнення, визначає напрям пошуку інформації про умови і соціальне оточення клієнтів.
Мета має бути сформульована ясно і конкретно; вона повинна бути зрозумілою для конкретних виконавців. З одержанням додаткової інформації вона може коректуватися, уточнюватися, модифікуватися і навіть цілком змінюватися.
3. Етап обробки інформації. На цьому етапі технологічного процесу йде пошук додаткових джерел інформації, збір і систематизація інформації, її аналіз і узагальнення. Висновки, що випливають з результатів аналітичної роботи, становлять змістовну базу для уточнення мети і завдань, для вироблення програми дій, визначення змісту, організаційних форм і методів соціальної роботи.
4. Етап процедурно-організаційної роботи. На цьому етапі здійснюються послідовна реалізація намічених програмою заходів соціального впливу конкретними виконавцями в визначений час і терміни, зіставлення і порівняння результатів із критеріями успішності соціальної роботи.
5. Контрольно-аналітичний етап роботи. Це завершальний етап технологічного циклу, на якому організатори соціальної роботи аналізують підсумки діяльності фахівців, виявляють фактори, що сприяли позитивному вирішенню соціальних проблем, з´ясовують причини, що заважали успішному розв´язанню завдань соціальної роботи, і окреслюють шляхи усунення цих причин надалі.
Соціальна робота як особлива сфера практичної діяльності зі створення сприятливих умов життя громадян, характеризується різнобічністю соціальних впливів. З одного боку, фінансування, допомога і підтримка найбільш соціально уразливих прошарків населення, з іншого — соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога, рекреаційна діяльність тощо. Крім означених з´являються комплексні підходи, що засновані на подоланні зовнішнього соціального і внутрішнього психологічного тиску на особистість, створення системи само-і взаємодопомоги. Про це свідчить сфера призначення і застосування соціальної роботи на різних рівнях життя суспільства, діяльність соціальних інститутів.
Тому в межах соціальної роботи до соціальних технологій відносимо сукупність традиційних способів професійного впливу на об´єкт завдяки механізмам фінансової допомоги і підтримки, таких як: соціальна опіка і піклування, соціальне забезпечення, соціальне страхування.
Технології соціальної роботи — сукупність способів соціального впливу на об´єкт, спрямованих на відновлення, збереження і поліпшення його соціального функціонування, попередження негативних соціальних процесів; певний алгоритм діяльності у напрямі поліпшення соціального становища особистості.
Відповідно до цілей, змісту і функцій соціальної роботи виділяються загальні технології, технології соціальної роботи з цільовими групами і категоріями населення — спеціальні (прикладні).
Таким чином, соціальні технології і технології соціальної роботи перебувають на етапі наукового становлення, розробляються наукові підходи до класифікації, уточнюються термінологія і сфери застосування.