Соціальна робота
Соціальна робота з групою
Соціальна робота з групою чи групова соціальна робота визначається як метод психосоціальної роботи і як форма соціальної роботи, якщо за критерій береться кількість об´єктів соціально-психологічного впливу. У зарубіжній науковій літературі соціальна робота з групою традиційно визначається як метод соціальної роботи. Група клієнтів, які включаються у груповий процес, розглядається як об´єкт соціальної роботи. Група спеціалістів та професіоналів, які беруть участь у роботі міждисциплінарних груп, є суб´єктом соціальної роботи.
Розвиток психологічних підходів, прийомів, напрямків діяльності таких груп відбувався у рамках психотерапії і практичної психології. Груповий процес будується відповідно до психоаналізу, біхевіоризму, когнітивної психології, гуманістичної психології та інших психологічних теорій і напрямків. Клієнтами групової соціальної роботи є особи з проблемами соціальної адаптації та інтеграції, жертви несприятливих умов соціалізації, ті, хто має проблеми психологічного та емоційного стану як наслідки життєвих криз різного віку і соціального становища.
Засновниками теоретичних напрямів групової соціальної роботи вважають американських учених К. Паппел І Б. Ротман. Їм належить розробка наукових підходів, які базуються на его-психології, когнітивній теорії і теорії соціального научіння, теорії відносин, рольовій теорії особистості, теорії комунікації.
Его-психологія пропонує соціальному працівнику можливість зрозуміти поведінку клієнта як окремого індивіда і як члена групи, спостерігати, як відбувається його індивідуальне пристосування до дійсності, інших людей, як він реагує на зовнішній тиск і внутрішній неспокій. Це дає змогу пояснити внутрішню самоорганізацію індивіда та його стосунки з зовнішнім світом. При вивченні особистості особлива увага приділяється питанням розвитку та адаптації, автономії, свободи й особливостям функціонування власного Я. Соціальний працівник у процесі групової роботи намагається актуалізувати навички психологічного захисту клієнтів, допомагає розвинути їх за допомогою групи, віднайти різні варіанти функціонування. В его-психології опір розглядається не як конфлікт, а як діалог індивіда із середовищем. Відповідно до понять его-психології основне призначення роботи з групою — підтримка психічного здоров´я особистості, її ідентичності, розвиток самореалізації.
Когнітивні теорії і теорії соціального научіння дають можливість соціальним працівникам інтерпретувати і аналізувати мотиви поведінки індивідуумів у груповій взаємодії, визначати ціннісні орієнтації клієнтів, допомагати їм зрозуміти, як вони "відчувають один одного", як формуються їх знання про світ і життєві ситуації. Досвід групової взаємодії формує ціннісні орієнтації, позитивні очікування, компетентність і навички соціальної взаємодії.
Теорія відносин розглядає відносини у групі як певні стійкі зв´язки, що допомагають клієнту зрозуміти свої обов´язки у міжгруповій взаємодії, навчитися співіснувати з іншими членами групи в обставинах, які змінюються, сформувати необхідні навички для "вибудовування" психологічної дистанції у груповій взаємодії.
Рольова теорія особистості основується на знаннях про рольові очікування, рольові конфлікти, відносини, які формуються у процесі групової роботи. Для соціального працівника важливо створити умови для особистісного зростання клієнта, поліпшити його соціальне функціонування у суспільстві.
Теорія комунікації створює уявлення про динамічний обмін інформацією між членами групи. Комунікація виступає як рольовий обмін інформацією, націлений на досягнення певного результату. У цьому контексті комунікація є певним інструментарієм для вирішення завдань групової роботи. Теорія комунікації надає можливість соціальному працівнику спостерігати у процесі групової динаміки специфічні перешкоди, які ускладнюють соціальне функціонування особи, розробляти програми з їх подолання, розвивати навички виявлення індивідуальних почуттів і уявлень у груповому спілкуванні.
Концепція групової діяльності зумовлює формування відносин не тільки у груповому просторі, але і поза ним. Зовнішнє соціальне середовище включається у процес соціальної роботи, коли окремим членам групи необхідно навчитися змінювати ситуацію, впливати на її оточення. Кожен член групи може екстраполювати індивідуальні концепції компетенції, вони можуть бути прийняті групою або ж відкинуті нею. Особливістю групової соціальної роботи є також її концепція зумовлювати розвиток групи в ситуації "група як ціле*´. Це означає, що з часом група створює структуру автономного розвитку, в якій з´являються лідери, які беруть на себе функції керівництва, координації групових процесів.
Вважають, що основними домінантами групової роботи є спонтанність і планування. Дії розгортаються за принципом "тут і зараз", дають можливість клієнтам отримати досвід, який вони зможуть актуалізувати у майбутньому.
Виділяють такі стадії терапевтичного процесу:
1. Стадія орієнтації — клієнти усвідомлюють себе членами групи, відбувається вибір ролей, орієнтація в ситуації, з´являються страхи перед невідомими подіями, формується псевдозгуртованість.
2. Стадія влади — оформлюються ролі в групі, йде боротьба за лідерство, підвищується опір, може поширюватися агресія, спрямована на того чи іншого члена групи, оформлюються норми і цінності за безпосередньої участі групи.
3. Стадія переговорів — відбувається структурування групи, оформлюється групова позитивна згуртованість, спільно визначаються цілі, ролі й завдання групи, з´ясовуються схожі проблеми та емоційні переживання.
4. Функціональна стадія — група активно працює, виявляючи зацікавленість у вирішенні проблем, клієнти підтримують один одного, окреслюючи відвертість і спонтанність, які характеризують особливості цієї стадії, на якій приймаються рішення.
5. Стадія розпаду групи — ситуація, коли окремі члени групи і група в цілому приходить до розв´язання своїх проблем, клієнти формулюють висновки про необхідність припинення спільної групової діяльності.
Цілі терапевтичного процесу:
· змінити сприйняття членів групи шляхом вивчення групового досвіду;
· змінити поведінку, яка ускладнює соціальне функціонування індивіда, через взаємовідносини у групі і використання механізмів зворотного зв´язку;
· усвідомити і змінити норми, цінності та стосунки для ефективного соціального функціонування;
· досягти емоційної стабільності, яка підтримує сили і життєдіяльність індивіда.
У соціальній роботі розрізняють різні цільові підходи до соціальної групової роботи.
· Індивідуальне оцінювання (фостерні групи, робота з образами літніх людей тощо).
· Індивідуальна підтримка і обслуговування (підтримка клієнтів, не здатних до самообслуговування, які відчувають труднощі у соціальній адаптації).
· Індивідуальні зміни і соціальний контроль (профілактична робота з групами сексуальної агресії):
— соціалізація (робота з групами з формування соціальних навичок для функціонування у мікросоціумі);
— міжособистісна поведінка (групи особистісного зростання).
— індивідуальні орієнтації і цінності (групова робота, спрямована на зміни ціннісних орієнтацій);
— матеріальні обставини (групова робота з безробітними, тими, хто отримує матеріальну допомогу);
— особистісний захист (групова робота з меншинами);
— особистісне зростання і розвиток (Т-групи).
Освіта, інформування, тренінг (правові групи, освітні групи).
Дозвілля / компенсація (групи розвитку, дозвільневі групи).
Посередництво між особистостями і соціальними системами (посередництво між групами, агенціями, сервісом).
Групові зміни і підтримка (групи роботи з сім´єю, групи комунікативної компетенції).
Зміни навколишнього середовища (групова робота зі змін навколишнього життєвого простору).
Соціальні зміни (групові цілі пов´язані із соціальною і політичною взаємодією групи та інших соціальних інститутів).