Соціальна робота
3.1. Соціологічні методи соціальної роботи
Соціологія в соціальній роботі розглядається з погляду соціологічного забезпечення діяльності організацій і установ соціальної сфери. На рівні соціальної роботи як науки використовується теоретична соціологія, яка розкриває універсальні закономірності та принципи побудови різноманітних соціальних систем, що узагальнюють і структурують емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання. На рівні практики соціальної роботи використовується емпірична соціологія, яка встановлює та узагальнює соціальні факти.
Методи збору соціологічної інформації використовуються в соціальній роботі для дослідження:
· соціальної взаємодії і соціальних зв´язків індивідів і соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів;
· соціальних змін і соціальних процесів, джерелом яких є соціальні рухи, які можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, а з іншого боку — бути засобом та інструментом їх подолання; відображають соціальну ізоляцію, маргінальність, зміну соціального статусу, особисту невлаштованість, втрату сімейних зв´язків і мобільність індивіда;
· особливостей функціонування соціальних інститутів суспільства і соціальних організацій, які причетні до соціальної роботи: сім´я, школа, соціальні служби, реабілітаційні центри, управління соціального захисту населення, заклади культури, соціальні фонди та ін.;
· особистості у системі соціальних зв´язків: потреби, ціннісні орієнтації, мотиви, соціальні настанови, соціалізація особистості, соціальний статус, соціальні ролі, соціальна активність тощо;
· тендерної соціології: вивчення диференціації чоловічих і жіночих ролей, статевих відмінностей, функціонування подружніх пар;
· впливу політики держави на життя громадян: аналіз політичного процесу та його матеріальної основи, соціологічний аналіз механізму влади в межах соціальної роботи, дослідження політичної стратифікації;
· соціології права: соціальна природа правомірної та протиправної поведінки;
· громадської думки щодо соціального становища громадян, їхніх інтересів, запитів, потреб у соціальних послугах;
· структури, функцій, причин та механізмів соціального конфлікту, попередження та розв´язання конфліктів;
· взаємодії органів і установ системи освіти і соціальних служб, закладів соціального захисту населення у межах соціології освіти;
· соціології міста і села, впливу урбанізації на соціальну роботу;
· соціальних проблем різних цільових груп клієнтів і категорій населення.
Соціологічні методи соціальної роботи — способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи.
Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов´язаних із конкретним методом.
Техніка — сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.
У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов´язаних етапи:
1. Підготовчий, Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв´ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.
2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.
3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.
4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.
Об´єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб´єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).
Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичного або практичного погляду особливості, сторони об´єкта, які необхідно дослідити.
Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Відповідно до встановлених критеріїв найважливішими з них є: мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об´єкт дослідження, терміни його проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають.
Фундаментальні соціологічні дослідження в соціальній роботі спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей соціального розвитку і пов´язані з вирішенням найскладніших проблем громадян і суспільства в цілому. Фундаментальні соціологічні дослідження проводяться в соціальній роботі на рівні державних інституцій, таких як Український державний центр соціальних служб для молоді, Державний комітет у справах сім´ї та молоді, Міністерство соціальної політики та праці тощо.
Прикладні дослідження націлені на вивчення конкретного соціуму (району, мікрорайону, міста, області, регіону), конкретних об´єктів (пенсіонери, інваліди, сироти, малозабезпечені, молодь, постраждалі від Чорнобильської АБС, біженці, звільнені з місць позбавлення волі та ін.), вирішення певних соціальних проблем (бездомність, бідність, алкоголізм, наркоманія, девіантність, бродяжництво тощо).
Пошукові, описові, аналітичні дослідження, які висвітлюють глибину досліджуваних даних і використовуються залежно від мети і завдань дослідження.
Пошукові дослідження — за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об´єкт або предмет дослідження належать до маловивчених або взагалі не вивчених. Наприклад, вивчення проблем сімей, які виховують дитину-інваліда із рідкісною патологією, певної соціальної групи чи спільноти, фостерних сімей, процесів деінституалізації. Такі дослідження використовують як попередній етап більш глибокого масштабного дослідження, орієнтуючи їх на збирання інформації щодо об´єкта та предмета дослідження, уточнення гіпотез тощо.
Описові дослідження створюють відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси: дослідження системи соціальних служб для молоді, функціонування структури Міністерства праці і соціальної політики. Об´єктом аналізу є велика спільнота людей — працівників сфери соціальних послуг і користувачів соціальних послуг з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками.
Аналітичні дослідження не тільки описують соціальні явища та їх компоненти, але й встановлюють причини їх виникнення, механізми функціонування, виокремлюють фактори, що забезпечують їх. Вони використовуються для аналізу різноманітних соціальних проблем, функціонування різних соціальних груп, рівня життєдіяльності громадян.
Пошукові, описові, аналітичні дослідження проводяться за замовленням організацій та установ соціальної сфери соціальними агенціями, інститутами та іншими організаціями й установами, які здійснюють соціологічні дослідження.
Разові і повторні дослідження висвітлюють способи дослідження об´єкта (у статиці чи динаміці). Разове дослідження інформує про стан об´єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає "моментальний зріз" соціального явища. Дані, що відтворюють зміни об´єкта, їх напрями і тенденції, можуть бути отримані лише за допомогою повторних досліджень (панельних, трендових, когортних). Панельні дослідження досліджують зміни одного й того самого об´єкта упродовж певного часу, при цьому обов´язковим є збереження однакової вибірки. Трендові — досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об´єкті без дотримання вибірки. Когортні — досліджують специфічні соціальні сукупності — когорти впродовж певного часу.
Важливими для соціальної роботи є монографічні дослідження, спрямовані на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об´єкті, який виступає представником цілого класу подібних об´єктів. У суцільних дослідженнях обстежують усі, без винятку, одиниці об´єкта. У соціальній роботі найчастіше використовують вибіркові дослідження, які обстежують не всі одиниці дослідження, але їх частину і метою яких є складення висновків щодо досліджуваного явища як цілого.
Особливе місце відводиться пілотажним соціологічним дослідженням, які дають змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних листів, протоколів спостереження, процедур, аналізу документів тощо), внести необхідні корективи у нього.
У соціальній роботі використовуються методи збору первинної соціальної інформації — аналіз документів і соціологічне спостереження. Аналіз документів дає змогу соціальному працівнику сформулювати проблему, об´єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези досліджуваного явища; порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших досліджень; отримати інформацію про певну соціальну проблему; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку; здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім´ї, освіти, засобів масової інформації; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення, окремих його прошарків і конкретних людей. Аналіз документів дає змогу побачити різні сторони соціального життя, допомагає дізнатися про норми і цінності, властиві певному суспільству у певний історичний період; віднайти відомості, необхідні для опису тих чи інших соціальних структур; дає можливість відстежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами та окремими людьми тощо.
Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об´єктивної реальності та розумової діяльності людини.
Важливе значення для соціальних працівників мають офіційні документи — закони, урядові постанови, нормативно-правові акти, національні програми і проекти, що стосуються питань соціального захисту населення і соціальної підтримки окремих цільових груп і категорій населення. Офіційні документи відображають і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Окремі офіційні документи, такі як урядові й галузеві звіти, інформують про стан справ у соціальній сфері, призначені для регулювання відносин між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо.
Статистичні документи містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. На основі статистичних даних соціальний працівник має змогу отримати інформацію про чисельність населення на території соціальної служби, в якій він працює, рівень соціальної стратифікації, особливості інфраструктури району, мікрорайону, міста тощо, віковий склад населення, тендерні розбіжності та ін. Такі документи можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес чи явище в динаміці, з´ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідного проекту. Статистичні матеріали можуть бути використані не тільки для кількісного визначення деяких якісно встановлених параметрів чи ілюстрацій, але і для доведення гіпотез, що висуваються на будь-яких інших підставах. Уважний і всебічний аналіз статистичних матеріалів дає основу для глибоких, якісно нових соціальних висновків і узагальнень.
На мікрорівні соціальної роботи суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості соціальної проблеми клієнта, умови його життєдіяльності, біографічні дані. Від того, наскільки правильно оформлені та адекватно інтерпретовані соціальним працівником особисті документи часто залежить доля людини, її подальше життя. Неофіційні документи (автобіографії, щоденники, листи, літературні доробки тощо) збагачують інформацією щодо ціннісної орієнтації людини, мотивів її поведінки, рівня соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволення потреб у різних сферах життя.
Іконографічні документи, такі як кіно- і фотодокументи, твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури, використовуються переважно для того, щоб доповнити професійні знання про певне суспільне і соціальне явище, і як "людинознавчі документи", тобто документи, які дають змогу скласти оцінку про особистість їх авторів.
Фонетичні документи часто використовуються спільно з іншими соціологічними методами. Наприклад, під час проведення фокус-групи записується на аудіоносії дискусія з тієї чи іншої проблеми. Фонетичні документи в сучасних умовах життя є важливим інструментом аналізу інформації, отриманої під час проведення конференцій, круглих столів, тренінгів, семінарів та інших заходів, які влаштовують установи сфери соціального захисту населення. Найбільш цікаві фонетичні документи своїм лінгвістичним аналізом інформації: знання особливостей мови багато в чому сприяє і вивченню структури та культури мислення різних прошарків населення. Для соціального працівника можуть бути цікавими зіставлення різних місцевих діалектів, літературної і народної мов, різних мовленнєвих особливостей, які є характерними для тих чи інших соціальних груп.
Методи аналізу документації
Традиційний (неформалізований) аналіз. Під традиційним, класичним аналізом розуміють всю багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію відомостей, які є в документах, з певного погляду, що цікавить дослідника у кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз — це ланцюг розумових, логічних конструктів, спрямованих на виявлення суті матеріалу, який аналізується. Він дає змогу уловити основні думки та ідеї, простежує їх генезис, з´ясовує логіку їх обґрунтування, виявляє логічні зв´язки і логічні суперечності між ними, оцінює їх з погляду будь-яких моральних, політичних, естетичних та інших позицій, виявляє логіку самої організації матеріалу.
Традиційний, класичний аналіз дає змогу охопити найбільш глибинні, приховані сторони змісту документа; проникнути у глибину документа, вичерпати його зміст. Традиційний аналіз — аналіз інтенсивний. Основною слабкістю його є суб´єктивність. Яким би добросовісним не був соціальний працівник, який виступає в ролі дослідника, як би не намагався він неупереджено, гранично об´єктивно розглянути матеріал, інтерпретація завжди більшою чи меншою мірою буде суб´єктивною.
При проведенні традиційного аналізу дослідник має відповісти на такі запитання: Що являє собою документ? Який у нього контекст? Хто автор? Яка мета створення документа? Якою є надійність самого документа? Якою є достовірність зафіксованих у ньому даних? Якою є суспільна дія, громадський резонанс документа? Яким є фактичний зміст документа? (У результаті відповіді на ці запитання мають бути повністю з´ясовані всі факти, які відображає документ.) Яким є оцінювальний зміст документа? Результатом відповіді на це запитання має бути повна ясність щодо того, що саме в документі можна вважати вираженням оцінок, мотивів, установок — взагалі ціннісних уявлень, що отримали в них відображення. Які висновки можна зробити про факти, які є в документах? Які висновки можна зробити про оцінювальні установки, які містяться в документі? Які висновки можна зробити відносно автора документа? Чи достатньо повними є відомості, які містяться у документі?
У традиційному аналізі розрізняють зовнішній і внутрішній. Перший з них — це аналіз "історичного контексту" документа, тобто аналіз контексту документа у власному розумінні цього слова і всіх тих обставин, які супроводжували його появу. Мета зовнішнього аналізу — визначити вид документа, його форму, час і місце появи, те, хто був його автором та ініціатором, які цілі ставились при його створенні, наскільки він є надійним і достовірним, яким є його контекст.
Внутрішній аналіз — це дослідження змісту документів. По суті, вся робота соціального працівника спрямована на проведення внутрішнього аналізу документа, який включає виявлення різниці між фактичним і літературним змістом, установленням компетенції автора документа у справах, про які він висловлюється, виявлення його особистісного ставлення до фактів, які описуються у документі.
Окремі види документів, через свою специфіку, потребують спеціальних методів аналізу і залучення до їх виконання спеціалістів різних галузей знань.
Юридичний аналіз застосовується для всіх юридичних документів. Його специфіка полягає передусім у тому, щоб правильно вживати й інтерпретувати юридичну термінологію.
Психологічний аналіз застосовується, як правило, при розгляді особистих документів. Його основне завдання — аналіз психологічного стану клієнта, його емоційного настрою.
Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Потенційними об´єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, статті в засобах масової інформації та ін. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об´єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Так, соціальний працівник може зробити висновок про актуальність певної соціальної проблеми, аналізуючи матеріали місцевих засобів масової інформації.
Основними напрямками використання контент-аналізу є:
а) виявлення та оцінювання характеристик тексту як індикаторів певних аспектів досліджуваного об´єкта (особливості різних джерел комунікації, зміст різного роду офіційних документів, аналіз особистих документів, вплив повідомлення залежно від аудиторії, аналіз стилістичних особливостей тих чи інших документів); з´ясування причин, які породжують повідомлення;
б) оцінювання ефекту впливу повідомлення. Тема, яка виражається в окремих судженнях, смислових абзацах, цілісних текстах, є важливою смисловою одиницею при аналізі спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій, установок тих, хто передає повідомлення. Імена людей, географічні назви, назви організацій, згадування певних подій — виявлення такого роду фактів як смислової одиниці обумовлено тим впливом, який, на думку комунікатора, вони можуть справити на реципієнта.
Відбір документів
Вирішення кожного дослідного завдання потребує визначення того, яку кількість документів треба вивчити, щоб дані про об´єкт були достовірними, тобто виникає питання про побудову вибірки. При аналізі документів, які спеціально складені для цілей дослідження, це питання вирішується просто: аналізуються всі без винятку документи. Якщо мова йде про документи, які не залежать від дослідника, то при побудові вибірки виникає необхідність відбору джерела інформації і відбору документів.
Відбір джерел інформації. При плануванні аналізу змісту документів дослідник передусім вирішує, які джерела найкращим способом можуть представити ті характеристики об´єкта, які вивчаються: інтерес до цієї тематики, вивчення передового досвіду роботи тощо.
Відбір документів. Часто уже сам відбір джерел інформації обмежує кількість документів, які необхідно обробити, до певних розмірів. Однак І після цього матеріал може бути досить обширним. Тоді слід провести відбір документів. У цьому випадку документом вважається кожне повідомлення, що породжується джерелом інформації.
Необхідність критичного ставлення до документів.
Зі словом "документ" зазвичай пов´язане уявлення про особливу достовірність, перевіреність, точність, незаперечність. Однак достовірність документів, які використовуються у дослідженні, завжди необхідно перевіряти.
Адекватність документів. Адекватність документів визначається як ступінь, в якому він відображає певні характеристики об´єкта, що цікавлять дослідника, тобто наскільки він відповідає предмету дослідження.
Достовірність документів. Перша проблема, з якою стикається дослідник при оцінюванні достовірності документа, це проблема автентичності. Гострота її залежить від типу документу. Первинні документи вважаються більш достовірними, ніж вторинні. При аналізі первинних документів важливо перевірити, чи справді автор був свідком подій чи описав їх на основі відомостей, які отримав від інших, а також вияснити, чи був зроблений запис одразу після події чи через певний час. Без сумніву, що записи учасника більш надійні, ніж записи, які зроблені за чиїмось розповідями, а записи за свіжими враженнями є більш точними, ніж ті, які зроблені через певний час.
Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими методами е синхронність з досліджуваним процесом, явищем. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз"). За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті.
Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах. Його ефективність простежується у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження; є важливою для отримання іллюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних; за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження.
По суті в соціальній роботі структуроване і неструктуроване спостереження здійснюються постійно соціальним працівником. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли соціальний працівник має достатньо інформації щодо об´єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.
Відповідно до місця проведення спостереження виділяють польове та лабораторне спостереження. Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення, аудиторію, заходи на природі тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.
За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем, наприклад, підчас проведення мітингів, зборів, групової роботи, масових заходів, екскурсій тощо. За включеного спостереження соціальний працівник є учасником досліджуваного процесу і тоді здійснюється або пасивне спостереження, наближене до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його "своїм" і відповідно до нього ставитися.
Спостереження як збір соціальної інформації широко використовується в соціальній роботі. Спостереження як метод дослідження використовується в соціології, психології, педагогіці. У кожній із цих галузей наукового знання і практичної діяльності спостереження виконує свої завдання відповідно до цілей і специфіки досліджуваних явищ і процесів.
Спостереження — це метод збору первинної соціальної інформації про об´єкт, який вивчається, шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації всіх фактів, що стосуються об´єкта і значимих з погляду цілей дослідження.
Особливості спостереження:
1) Зв´язок спостерігача з об´єктом спостереження. Соціальний працівник спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, поведінку особистості, будучи невід´ємною частиною суспільства, і перебуває під його впливом, змінюється відповідно до тих процесів, що відбуваються у суспільстві. Сприйняття спостерігачем соціальної дійсності (соціальне світосприйняття) знаходиться під впливом світосприйняття дослідника, тобто вищої і найбільш узагальненої системи поглядів на світ. Світосприйняття не дзеркальне відображення світу, а система поглядів, які відображають інтереси певних соціальних груп.
2) Спостерігач не може бути позбавлений суто людської риси — емоційного сприйняття. Емоційна прикрашеність результатів спостереження тим вища, чим тіснішим є зв´язок дослідника з об´єктом спостереження.
3) Складність повторного спостереження. Труднощі використання спостереження як способу збору первинної соціальної інформації є наслідком особливостей дослідника і поділяються на суб´єктивні (пов´язані з особистістю спостерігача) й об´єктивні (не залежать від дослідника).
До суб´єктивних труднощів спостереження належить можливість розуміння і трактування дослідником поведінки і дій інших людей крізь призму власного "я", через свою систему ціннісних орієнтацій, а також емоційне забарвлення людського сприйняття і неминучість впливу на результати спостереження минулого досвіду.
До об´єктивних труднощів спостереження передусім слід віднести обмеженість у часі спостереження порівняно з часом події.
Спостереження і висновки* Будь-яке сприйняття є результатом виникнення відчуттів у певний момент і вже накопиченого досвіду. Все, що сприймає дослідник, він порівнює, зіставляє з тим, що вже знає, тобто спостереження і висновок практично невід´ємні.
Вплив взаємодії між спостерігачем і об´єктом спостереження. Спостерігаючи соціальний процес чи ситуацію, необхідно весь час мати на увазі можливу дезінформацію, упереджене трактування результатів дослідження, на що впливає як самий факт спостереження, так і факт присутності спостерігача. Присутність дослідника може викликати у людей почуття ніяковості, сорому, особливо у тих випадках, коли ситуація не збігається з їхніми уявленнями про нормальну ситуацію. Особистісні якості спостерігача, виявлення ним свого відношення до подій, що вивчаються, можуть справити серйозний вплив на поведінку тих, кого спостерігають.
Застосування спостереження. Як правило воно застосовується разом з іншими методами дослідження і вирішує специфічні цілі. Спостереження використовується тоді, коли інформація, необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. У дослідженнях розвідувального плану, коли немає чіткого уявлення про проблему дослідження, завдання якого зводиться до з´ясування проблематики, попереднього формулювання робочих гіпотез і первинної перевірки, спостереження поряд з вивченням літератури і логічним аналізом може застосовуватися на всіх етапах дослідження. Особливого значення воно набуває при формулюванні робочих гіпотез, коли слугує основою цього формулювання, а також при первинній перевірці робочих гіпотез; для перевірки даних, які були отримані іншими методами, з метою залучення додаткових відомостей про об´єкт, який досліджується. Планування спостереження. Етапи:
1. Встановлення об´єкта і предмета спостереження, визначення мети, постановка завдань.
2. Забезпечення доступу до середовища, отримання відповідного дозволу, встановлення контактів.
3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі попередньо зібраних матеріалів.
4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карточок, протоколів, інструкцій, підготовка технічного обладнання, письмового приладдя тощо).
5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.
Запис результатів спостережень: 1) короткочасні записи "по гарячому сліду"; 2) карточки для реєстрації інформації; 3) протокол спостереження, що становить розширений варіант карточки; 4) щоденник спостережень.
Контроль спостереження: 1) проведення розмови з учасником ситуації; 2) звернення до документів, які пов´язані з певною подією; 3) верифікація результатів власного спостереження, що проводиться кваліфікованим спостерігачем тощо.
Звіт: ретельна документація про час, місце та обставини, в яких проводиться спостереження; інформація про роль спостерігача в колективі, спосіб спостереження; характеристика на осіб; ретельний опис фактів, що спостерігаються; власні записи, інтерпретації.
Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об´єкт під час безпосереднього (інтерв´ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціологів, соціальних працівників і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.
За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена у документальних джерелах. До опитування звертаються, коли єдиним джерелом є людина — безпосередній учасник, представник, носій інформації. Вербальна (словесна) інформація значно багатша, ніж невербальна. Цей метод є універсальним, оскільки дає змогу соціальному працівнику взаємодіяти з клієнтом під час інтерв´ю і отримувати надійну інформацію безпосередньо від клієнта, а не опосередковано.
Метод опитування застосовується на перших етапах індивідуальної роботи, соціального патронажу, соціального супроводу, в груповій роботі з різними цільовими групами клієнтів, в соціальній роботі в спільноті. Опитування проводиться відповідно до стандартних підходів щодо соціологічного дослідження і збору соціологічної інформації.
Одним із найпоширеніших видів опитування в соціальній роботі є заочні (анкетні) опитування, які використовуються з метою вивчення соціальних умов життя громадян, виокремлення певних соціальних груп споживачів соціальних послуг, виявлення потреб, інтересів, запитів клієнтів. Для цього, як правило, використовується роздаткова чи поштова анкета.
Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов´язаних між собою за встановленими правилами. її респондент заповнює самостійно. Особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо оформлення анкети, її графічне оформлення. Запитання в анкеті розрізняються за формою (прямі і непрямі), за змістом (про факти поведінки, про факти свідомості, про особистість респондента), за функціями (основні, контактні, контрольні, фільтруючі), за структурою (закриті, відкриті, напівзакриті).
Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога, з яким співпрацює соціальний працівник, тому що процес повернення анкет повинен бути керованим. Часто відбувається зміщення вибірки через ухиляння від опитування, надходять відповіді не від тих, кому надсилалися анкети, респондент іноді не сам заповнює анкету тощо.
Соціологічне інтерв´ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв´юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
Інтерв´ю має певні переваги перед анкетуванням і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.
Під час інтерв´ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв´юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Проведення інтерв´ю обумовлює необхідність застосування додаткових заходів: підбір і навчання інтерв´юерів, контроль за їх роботою. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв´юера дає змогу максимально пристосувати запитання бланка-інтерв´ю до можливостей респондента. Інтерв´юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видається незрозумілим. Якість одержаної під час інтерв´ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв´юера, респондента, обставин інтерв´ю.
Інтерв´ю проводять у соціальній службі, за місцем проживання, у процесі мобільної соціальної роботи. За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв´ю. Вільне інтерв´ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв´ю спілкування інтерв´юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв´юера, який повинен точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв´ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв´ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
У соціальній роботі, як і соціології, інтерв´ю за процедурою проведення класифікують на: панельне — багаторазове інтерв´ю одних і тих самих респондентів (клієнтів і суб´єктів соціальної роботи) з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв´ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв´ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб´єкта на задану дію. Соціальними службами часто використовуються телефонні інтерв´ю, які дають змогу отримати інформацію про певний соціальний процес.
До соціального працівника, який проводить інтерв´ю, висуваються певні вимоги; Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, комунікабельним, емпатійним, добре знати тему і техніку ведення інтерв´ю. Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування. До питальників додаються протоколи інтерв´юера, які містять основні відомості про процес інтерв´ю. На якість інтерв´ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респонденти погоджуються на короткотривале інтерв´ю).
Метод інтерв´ю дає змогу одержати інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв´ю.
Такий соціологічний метод, як фокус-група використовується на перших етапах соціальної роботи чи соціологічного дослідження з метою вивчення найбільш маловідомих соціальних проблем і процесів, які відбуваються у суспільстві, а також як своєрідне пілотажне дослідження.
Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо-колективних зв´язків з´ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціальному працівнику вивчити склад малих соціальних груп, особливо щодо неофіційних стосунків, одержуючи соціо* логічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.