Естетотерапія
3.11. Технології ейдетики у логопедичній роботі
Мовні розлади в більшості випадків — це синдром, у структурі якого виділяються складні зв’язки між мовними та немовними симптомами. Це визначає необхідність комплексного (медико-психолого-педагогічного) впливу на весь синдром в цілому з урахуванням характеру взаємодії між окремими мовним та немовними симптомами. Саме тому в основі методів логопедичної науки лежать принципи розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв’язку мови з іншими сторонами психічного розвитку дитини: мислення, уяви, пам’яті тощо. Використання ейдетичних методів дає можливість логопеду допомогти дитині повірити у свої сили, подолати мовні порушення та оволодіти своєю поведінкою. Технології ейдетики, забезпечуючи оптимальні можливості та умови для реалізації інтелектуального потенціалу, переконливо підтверджують справедливість сформульованого в психології принципу домінуючої ролі навчання в розвитку людини.
Цінністю методів ейдетики є те, що вони мають серйозну теоретичну основу: базуються на уявленнях про складну й активну природу процесів запам’ятовування, що пов’язані з цілою низкою працюючих апаратів кори головного мозку, кожний з яких вносить свій специфічний внесок в організацію цих процесів. Зазначена система відкриває широкі можливості для організації та проведення корекційної роботи мовних порушень та відхилень у психічному розвитку, обумовлених недостатністю мозкової діяльності.
Тому, ми вважаємо за необхідне запровадження до освітніх і виховних технологій у корекційній педагогіці ейдетичного підходу, який дасть змогу кожній дитині комфортно, легко та з задоволенням здобувати нові знання, а також усувати різноманітні мовні дефекти, відчуваючи задоволення від реалізації своїх здібностей, конкуруючи тільки із самим собою вчорашнім і завжди виграючи в цьому змаганні.
Дивовижна сила образів (або ейдосів, як їх назвали греки) відома людству з найдавніших часів. Її використовували у релігійних містеріях і системах цілительства. Проте лише на початку XX століття здатність людини уявляти яскраві образи зацікавила науковців. Сьогодні ейдетизм розглядають як різновид образної пам’яті, який передбачає збереження яскравих, наочних образів.
Історично і змістовно характеристика ейдетики припускає розгляд у взаємозв’язку і єдності трьох її сторін: 1) ейдетизм (ейдетичні образи) як емпіричний та експериментальний феномен, як особливий вид пам’яті і, відповідно, ейдетика як окрема наукова теорія, що цей феномен пояснює; 2) ейдетика як загально психологічна теорія, що знаходиться на рівні загальнотеоретичних, філософських і методологічних проблем психології; 3) інтеграційна типологія — ідеологізована концепція расизму, що розвивалася Е. Иеншем та його однодумцями у Німеччині після 1933 р. шляхом «синтезу» ейдетики і націонал-соціалістичних ідей [2]. Після всіх ідеологічних поворотів у процесі розвитку ідей ейдетики інтерес до ейдетичних явищ і закономірностей їх виникнення та закріплення у пам’яті відродився знов тільки під впливом найсучасніших потреб практики. В цьому плані характерним є відкриття у 1988 році у Москві Ігорем Матюгіним центру розвитку пам’яті «Ейдос» та видання ним 9 праць серії «Школа ейдетики» [4]. Цікавим та результативним виявився проведений вченим експеримент з пам’яттю. З групою посередніх школярів провели заняття з використанням педагогічних технологій ейдетики, застосовуючи елементи гіпнозу та медитації. Несподівано діти стали демонструвати значні успіхи, причому не лише в школі. За словами вчителів та батьків, самі діти дуже змінилися: стали вчитися з задоволенням, у багатьох підвищилася самооцінка. Під час дослідів із застосуванням гіпнозу з’ясувалося: якщо є яскраві образи — то будуть і яскраві спогади. «Надспогади» пов’язані з резервами пам’яті.
Технології ейдетики виявилися універсальними: ними може користуватися дитина дошкільного, молодшого шкільного віку і людина похилого віку. Методики ейдетики різноманітні: запам’ятовування слів (у тому числі і іноземних), цифр, облич, імен, віршів, текстів та інше. Завдяки застосуванню цих методик розвиваються відчуття дотику, нюху, смаку, сприймання кольору, форми, довільні увага, тактильна, нюхова, зорова, слухова пам’ять, вербальне та невербальне мислення, творча уява, мовлення. Навчання дитини та корекція її особистісних та психологічних рис із використанням ейдетичних методів спирається на образне мислення, яке для неї є природним. Таке навчання стає для неї радісним. Наприклад, деякі діти, навчаючись писати цифри, часто плутають «6» і «9». Ейдетичний прийом зіставлення логічного або умовного з образом пропонує запам’ятати, що «дев’ять» — це дівчинка з косичкою, а «шість» — хлопчик із чубчиком.
Розвиваючи образне мислення і образну пам’ять, ейдетика сприяє підвищенню працездатності. Інформація краще запам’ятовується і швидше пригадується. До того ж логічне мислення теж розвивається краще.
Ейдетика сприяє гармонійному розвитку обох півкуль мозку і, відповідно, розвитку гармонійної особистості. Дитина почуває себе впевнено в різних ситуаціях. Сприйняття світу стає більш позитивним і радісним.
Л. С. Виготський наголошував, що в дитинстві мислення, пам’ять та уява неподільні. І тому, розвиваючи одну з ланок, ми розвиваємо і решту. Методика роботи з образами багато дає дитині. Дітей-логопатів можна навчити правильно реагувати на стресові ситуації та спогади про них. Для цього використовуються три основні методи — регресії, відторгненості і забування [1, 3, 4].
Метод регресії застосовується, коли вихователі вчать дітей повертатися у своє минуле. Вміти пригадувати будь-який день свого життя. Як правило, це приємні спогади. Занурюючись в них, діти «відпочивають на планеті свого дитинства», набираються сил, енергії і потім повертаються в цей світ, щоб змінити його та себе.
За допомогою методу відторгненості можна спостерігати за собою неначе зі сторони. Це чудовий засіб «лікування стресів», коли дитина, використовуючи образи, навчається сприймати неприємності, що з нею трапилися як епізод із іншого життя, спостерігає зі сторони і забуває їх.
Метод забування — третій, основний. Дуже часто, говорячи про пам’ять, людина з неменшим бажанням деякі епізоди свого життя намагається забути, розуміючи, що саме ці епізоди заважають їй жити в нормальному, спокійному ритмі. Деякі з таких спогадів стають для дитини нав’язливими, викликають депресію, часто стають основними причинами розвитку логоневрозів. Метод забування — це використання ще однієї властивості пам’яті — забувати непотрібне, стирати інформацію, позбавлятися від неприємних емоцій. Один із способів забування — спалювання на свічці. Уявляючи полум’я свічки, на аркуші уявно пишеш або малюєш все, що хочеш забути — ім’я, дату, обличчя, страх — і спалюєш у цьому полум’ї, уважно слідкуючи за процесом, навіюючи собі, що все з цим аркушем, згораючи, перетворюється на попіл [5].
Позитивні результати, котрі спостерігалися при використанні цієї системи для коригування труднощів навчання та поведінки, добре узгоджуються з висновками сучасних психологів про те, що оптимальні способи навчання нерідко за своїм значенням перевищують роль «природних здібностей».
Література
1. Антощук Є. В. Знайомтеся: ейдетика // Шкільний світ. — 2000. — № 8.
2. Богданчиков С. Судьба ейдетики в советской психологии // Вопросы психологии. — 2001. — № 2.
3. Запальська О. Швидка педагогічна допомога // Початкова освіта. — 2001. — № 11.
4. Матюгин И. Ф. Магия памяти. — М., 1992.
5. Тарасова С. Резерви пам’яті // Завуч. — 2000. — № 10.